Матущак Юрій Віталійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Матущак Юрій Віталійович
 Рядовий
Загальна інформація
Народження 15 лютого 1987(1987-02-15)
Донецьк
Смерть 29 серпня 2014(2014-08-29) (27 років)
Іловайськ
Поховання Краснопільський цвинтар
Громадянство Україна Україна
Alma Mater ДонНУ
Псевдо «Вітер»
Військова служба
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС  МВС
Рід військ  Спеціальна міліція
Формування
Війни / битви
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Ю́рій Віта́лійович Матуща́к (15 лютого 1987, Донецьк — 29 серпня 2014, Іловайськ) — вчитель історії, рядовий, доброволець батальйону міліції «Дніпро-1».

Життєпис[ред. | ред. код]

Закінчив 2004 року донецьку ЗОШ, 2009 року — Донецький національний університет. Засновник і голова Донецької обласної молодіжної громадської організації «Поштовх». Протягом 2011—2012 років стажувався в рамках Європейської волонтерської служби у центрі Брама Ґродська — Театр NN у польському Любліні, де брав участь у проєкті з відновлення пам'яті про трагедію 1943 року на Волині; збирав свідчення очевидців тих подій[1]. 2012 року повернувся до України, працював шкільним вчителем історії.

Євромайдан[ред. | ред. код]

Один із організаторів донецького Євромайдану. Одночасно брав участь у створенні Самооборони Донецька з метою забезпечення безпеки учасників проукраїнських акцій, задля чого звільняється зі школи. В червні 2014 року Юрій зі своєю дівчиною, громадянкою Італії Франческою Леонарді, змушено полишають Донецьк і переїздять до Чернівців.

Війна на сході[ред. | ред. код]

Разом з другом В'ячеславом Макаренком записався добровольцем до лав батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1».

Загинув 29 серпня 2014 року між селами Новокатеринівка і Горбатенко Старобешівського району Донецької області під час виходу з оточення під Іловайськом. Станом на 18 вересня 2014 року був у списках безвісти зниклих.

Без сина лишилися мама й батько, художник Віталій Матущак.

Похований в Дніпрі на Краснопільському цвинтарі.

Нагороди та вшанування[ред. | ред. код]

  • 14 листопада 2014 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений орденом «За мужність III ступеня» (посмертно)
  • нагороджений нагрудним знаком «Іловайськ — 2014» (посмертно)
  • нагороджений Лицарським хрестом доблесті ІІІ ступеню (посмертно)
  • 24 серпня 2016 року нагороджений заохочуваною відзнакою — медаллю «Захиснику Дніпропетровська від сепаратизму» (посмертно)[джерело?]
  • 15 грудня 2016 року нагороджений нагрудним знаком «5 рота „Донецьк“» (посмертно)[джерело?]
  • 14 квітня 2017 року нагороджений почесною відзнакою «Перемога за нами» Сектор «Б» (посмертно)[джерело?]
  • 14 жовтня 2017 року нагороджений Лицарським хрестом доблесті ІІ ступеню (посмертно)[джерело?]
  • 21 квітня 2016-го у холі головного корпусу Донецького національного університету імені Василя Стуса (м. Вінниця) встановлено меморіальну дошку на честь випускника Юрія Матущака.[2]

Юрій Матущак у літературі[ред. | ред. код]

В лютому 2017 року у «Видавництві 21» вийшов роман Олександри Іванюк «АМО(Р)ТЕ». Головна сюжетна лінія книги — незвичайна і трагічна історія кохання українського активіста Юрія Матущука та італійської волонтерки Франчески Леонарді[3].

Юрій Матущак став одним із героїв виданої у 2022 році видавництвом «Човен» документальної книги Катерини Зарембо «Схід українського сонця. Історії Донеччини та Луганщини початку XXI століття»[4].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Jurij Matuschak (Ukraina) (польською). Брама Ґродська — Театр NN. Процитовано 22 жовтня 2023. 
  2. У ДонНУ відкрили меморіальну дошку на честь Юрія Матущака. День. 21 квітня, 2016. Архів оригіналу за 24 серпня 2018. 
  3. Савицький, Юрій (3 березня 2017). Щоб продовжити його життя, я жила Україною – італійська волонтерка про бійця, який загинув під Іловайськом. Радіо Свобода. Процитовано 29 серпня 2023. 
  4. Історія «Поштовху»: битва за Стуса. Фрагмент із книжки «Схід українського сонця» Катерини Зарембо. Тиктор медіа. 2 січня 2023. Процитовано 29 серпня 2023. 

Джерела[ред. | ред. код]