Мацерук Григорій Гнатович

Григір Мацерук
Ім'я при народженні	Григорій
Народився	20 лютого 1954(1954-02-20) Волинська область, Любешівський район, с.Бучин
Помер	2 березня 1981(1981-03-02) (27 років) Чернівці
Громадянство	СРСР
Національність	українець
Діяльність	журналіст, прозаїк
Alma mater	ЛНУ ім. І. Франка
Мова творів	українська
Премії	обласна комсомольська премія ім. Кузьми Галкіна (посмертно). 1983

|Lib= |Член КПРС:=

Мацерук Григорій (Григір) Гнатович (20 лютого 1954, с. Бучин, Любешівський район, Волинська область —2 березня 1981, Чернівці) — український радянський письменник, журналіст.

Біографія

Мацерук Григорій (Григір) Гнатович народився 20 лютого 1954 року в селі Бучин Любешівського району Волинської області в багатодітній селянській родині.

Навчався у Бучинській восьмирічній, Любешівській середній школах, атестат про середню освіту отримав у Іваничівській школі-інтернаті.

Школярем почав друкуватися у любешівській районній газеті «Нове життя».

У 1976 році закінчив факультет журналістики Львівського державного університету ім. Івана Франка. Працював у чернівецькій обласній молодіжній газеті «Молодий буковинець». Друкувався з прозовими творами в обласній та всеукраїнській періодиці, колективних збірках. Зокрема, кілька його творів увійшло до двотомника «Письменники Буковини».

З дитинства мав хворобу серця, тож наче поспішав жити. А в одному з листів до товариша-журналіста писав: «… а раптом Бог вділив якихось тридцять-сорок років життя, а я собі бездумно марную їх… Хочеться щось по собі лишити, слід на землі».

Перша книга із символічною назвою «Заповідаю довго жити» побачила світ у 1983 р., уже після смерті автора. Твори для друку Григорій Мацерук підготував сам, але книги вже не встиг побачити.

Друга книга «По кому росте трава…» побачила світ у 2005 році завдяки старанням дружини Валентини та сина Артема (1979 р. н.), які тепер проживають у місті Чернівці. В цій книзі вони зібрали все, що змогли відшукати. «По добрих людях, коли вони помирають, хоч травичка на пам'ять росте», — філософствує водій старенького проржавілого молоковоза, безвідмовний добряк з повісті «Мишустик». Саме ці його слова і є епіграфом до другої книги Григорія Мацерука та винесені в її назву.

Помер 2 березня 1981 року, йому заледве виповнилося лише 27 літ. Похований у Чернівцях.

Твори

• Заповідаю довго жити. Київ, Радянський письменник, 1980.
• По кому росте трава… Чернівці, Букрек, 2005.

Премія «Журналістська надія» ім. Григорія Мацерука

Волинською обласною журналістською організацією у 200. ? році заснована премія «Журналістська надія» імені Григорія Мацерука, якою нагороджуються молоді журналісти. Традиційно її вручають земляки Г. Мацерука.

Лауреати премії:

• 2010 рік: Сергій Наумук, Руслана Татарин.
• 2016 рік: Лариса Занюк (газ. «Волинь-нова»), Тамара Урядова (газ. «Нове життя»).

Публікації про Григорія Мацерука

• Буковина. Імена славних сучасників. Київ. «Світ успіху». 2006. с. 38
• То по кому ж росте трава? Газ. «Нове життя», 3 березня 2007 р., с. 8.
• Урядова Т.Душа живе в батьківськім краї. Газ. «Нове життя», 28 лютого 2004 р., с. 3.
• Василик Л. Куди зникають жайвори. «Буковинський журнал».2001, № 1-2
• Драчковська О. Закохалася у його листи. Газ. «Молодий буковинець». 19 лютого 2004.
• Ковалець Л.Завжди молодий голос. Газ. «Буковина». 20 лютого 2004.
• Лазарук М.Сповідь невмри-дерева. Газ. «молодий буковинець». 21 жовтня 1983.
• Мацерук В. …Йому виповнилося б 47. Газ. «Молодий буковинець». 22 лютого 2001.
• Письменник… Журналіст… Коханий. Газ."Версії". № 8, 2004
• Шмигін М. Письменник Григорій Мацерук знав, що помре молодим… Газета «Вісник» 19 листопада 2009 р. [Архівовано 2 квітня 2011 у Wayback Machine.].
• Штинько В. Полиновий присмак утраченого свята. Газ. Волинь, 27 вересня 2005 р., с. 3.
• Штинько В. Вербових котиків остання ніжність. Газ. Волинь, 17 червня 2003 р.
• Смокович Л. Гідний приклад. Газ. Нове життя, 2 березня 2013 р., с. 8.
• Муха Н. Григір Мацерук: три виміри роздумів. Газ. Нове життя, 20 лютого 2016 р., с. 4.
• Струк М. 27 весна так і не зацвіла, лишилася повік лиш пуп'янком налитим. Газ. Нове життя, 21 лютого 2019 р., с. 6.