Мащенко Микола Павлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мащенко Микола Павлович
Мащенко Микола Павлович.jpg
Народився 12 січня 1929(1929-01-12)
Мілуватка Луганської області
Помер 2 травня 2013(2013-05-02) (84 роки)
Київ
Поховання
Громадянство Україна Україна
Діяльність кінорежисер, сценарист, письменник
Alma mater Харківський театральний інститут
Членство Спілка кінематографістів СРСР
Партія КПРС
Нагороди
Орден Князя Ярослава Мудрого IV ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Почесна відзнака Президента України
Орден Трудового Червоного Прапора Орден Дружби народів
Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1982
Державна премія України імені Олександра Довженка
IMDb nm0556310

Мико́ла Па́влович Ма́щенко (нар.12 січня 1929, Мілуватка, Луганщина — пом. 2 травня 2013) — український кінорежисер, сценарист, письменник, професор (2007), колишній голова Національної спілки кінематографістів України, член Національної спілки письменників України, Народний артист УРСР (1983), генеральний директор Київської кіностудії ім. Довженка (1989—2004), академік Національної академії мистецтв України (1997).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 12 січня 1929 року у с. Мілуватка на Луганщині.

1953 — закінчив Харківський театральний інститут (майстерня Мар'яненка).

1957 — почав працювати на Київській кіностудії художніх фільмів.

1989—2004 — директор, згодом генеральний директор Київської кіностудії ім. Довженка.

1996 — засновник Академії мистецтв України, а за рік — її дійсний член (академік).

2004 — академік-секретар відділення кіномистецтва Національної академії мистецтв України.

Помер 2 травня 2013 року на 85-му році життя[1]. Похований в Києві, на Байковому кладовищі.

Творчий доробок[ред. | ред. код]

У Національному театрі російської драми ім. Лесі Українки поставив спектакль «Будинок, де все шкереберть» А.Портеса (1995).

Микола Мащенко є автором низки книг:

  • «Зоря для матері» (1983);
  • «Мамо, рідна, єдина…» (1991);
  • «Відьма-енкаведистка» (2000);
  • «Ви бачили, як плаче птаха…» (2003);
  • «Спогад про любов. Троє» (2004);
  • «Остання атака» (2005);
  • «Василь Земляк в усмішках Миколи Мащенка» (2006).

Також він є автором низки книг з історії телебачення.

Фільмографія[ред. | ред. код]

Меморіальна дошка на адміністративному корпусі кіностудії ім. Довженка (Київ)

Свого часу Микола Павлович висловлював впевненість у скорому відродженні українського кіновиробництва. Як зазначає у своїй книжці Ігор Шаров, митець згадував, як:

Колись президент США Рузвельт, побачивши картину Марка Донського «Райдуга», вигукнув: «Народ, який здатен знімати такі фільми, непереможний!», А французький президент Де Голль, зачарований силою енергетики, що випромінювали «Тіні забутих предків» Параджанова, замовив собі копію і багато років дивився фільм удома"

Звання та нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]