Маянів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Маянів
Ландшафт Маянова
Ландшафт Маянова
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район/міськрада Тиврівський район
Рада/громада Ворошилівська сільська рада
Код КОАТУУ 0524581805
Основні дані
Засноване 1618
Населення 473
Площа 16,29 км²
Густота населення 27,9 осіб/км²
Поштовий індекс 23324
Телефонний код +380 4355
Географічні дані
Географічні координати 49°00′37″ пн. ш. 28°19′27″ сх. д. / 49.01028° пн. ш. 28.32417° сх. д. / 49.01028; 28.32417Координати: 49°00′37″ пн. ш. 28°19′27″ сх. д. / 49.01028° пн. ш. 28.32417° сх. д. / 49.01028; 28.32417
Середня висота
над рівнем моря
274 м
Місцева влада
Адреса ради 23323, Вінницька обл., Тиврівський р-н, с. Ворошилівка, вул. Леніна, 24а, тел. 23-4-21
Карта
Маянів. Карта розташування: Україна
Маянів
Маянів
Маянів. Карта розташування: Вінницька область
Маянів
Маянів

Маянів у Вікісховищі?

Мая́нів — село в Україні, в Тиврівському районі Вінницької області. Населення становить 473 осіб.

Розташування[ред. | ред. код]

Село розташоване на крайньому заході Тиврівського району на кордоні із Жмеринським на трьох пагорбах, за 18 км від районного центру Тиврів, в 32 км від Вінниці, 20 км від Жмеринки, 13 км від Гнівані.

Сусідні населені пункти:

Rose des vents Рижавка Ворошилівка Сутиски Rose des vents
Петрівка N Борсків
W    Маянів    E
S
Щучинці Гришівці Іванківці

Клімат і ґрунти[ред. | ред. код]

Як зазначав на рубежі XIX — XX ст. дослідник Ю. Сіцінський, на «місті села колись були ліси», а «завдяки розташуванню на височині та рясноті садів, у кліматичному відношенні місцевість Маянова благодатна». «Ґрунт — чорнозем, місцями — глина, середньої родючості»[1]

Історія[ред. | ред. код]

Давнина[ред. | ред. код]

На місті села виявлено неолітичну стоянку (VI — IV тис. до н. е.), на шляху до Гришівців — городище овальної форми з валами епохи бронзи (XI — Х ст. до н. е.).[2] Пам'ятками залізної доби є залишки криці, знайдені у Маянові.[3]

Заснування і назва села[ред. | ред. код]

Перше відоме письмове джерело, де згадується назва села, датується 1552 р. У документі йде мова про поділ сіл і містечок на Тиврівщині між польськими та українськими панами, в якому вказано, що донькам Семена Семашка дісталися села: Ворошилівка, Маянів, Шершні, Гута Шершнівська, Янків (теперішні Іванківці).[4]

Козацька доба[ред. | ред. код]

Наприкінці весни 1648 р. козаки під проводом М. Кривоноса, визволяючи Тиврівщину з півночі, зупинились табором між Маяновим та Гришівцями. За легендою, саме з того часу ліс у цій місцині дотепер зберігає назву «Кривоніс», а загони козака Кривошапки з Уманського полку просувалися з півдня. Маянів у той час адміністративно увійшов до складу Краснянської сотні Брацлавського полку.[5]

Руїна[ред. | ред. код]

З часів Руїни залишилися згадки про перебування у 1672–1676 рр. війська турецького султана Мехмеда IV і битву козаків з турками на полі між Маяновим та Гришівцями,[6] а також спомини про знищення села:

«Турки вирізали цілі міста і села. Гірка доля спіткала жителів с. Маянів. Більша частина жителів була вирізана, залишилась одна вулиця. Турок, який перший прийшов на цю вулицю, побачив дуже гарну молоду пару, змилостивився над молодятами і сказав, щоб вони попередили інших про небезпеку. Але вони цього не зробили і самі втекли в ліс. Коли в чоловіка почала текти з носа кров, він сказав, що це вбили його маму, і він буде мати гріх (маятись все життя). Коли турки пішли, подружжя відродило село».[7]

Панщина[ред. | ред. код]

З поверненням у 1699 р. до польської корони, а після ліквідування у 1797 р. Брацлавського намісництва з переходом в управління Російської імперії Маянів перебуває у складі Ворошилівської волості Вінницького повіту. Розвиваються господарство, торгівля, традиційні промисли. Жителі Маянова займаються переважно рільництвом, вичинкою полотна, візництвом, відхожими промислами.
Серед володарів села у різні періоди — Потоцькі (з 77 крипаків у 1811 р.), Вільямовські, Ян та Антонина Жаковські, Болеслав та Марцелина Соколовські.[8]
У 1884 р. село передається до Браїлівської волості Вінницького повіту. Наприкінці XIX ст. в Маянові — 113 обійсть з 818 жителями, а також кілька десятків селян мешкають у навколишніх фільварках — Маянова корчма (1 подвір'я, 6 чол.), Маянів хутір (5 дворів, 23 чол.), Маяновський млин або Божидарка (10 обійсть, 74 особи).[9]
На початку XX ст. вже нараховується 192 дворів з 1125 жителями, переважно українців православного сповідання, а також невелика частка євреїв та католиків. Остання володарка села — дворянка Бессарабської губернії Єлизавета Федорівна Станкевич, лютеранка, що постійно проживає у маєтку і веде господарство. В селі працює водяний розтрусний млин, є православна церква і парафіяльна школа.[10]

Духовне життя[ред. | ред. код]

Дерев'яна церква Хресто-Водвиження із дзвіницею побудована у 1781 р. на кошти парафіян. Школа грамоти відкрита парохом Снігурським у 1874 р. Окремий будинок для школи з'явився у 1896 р.[1] Католицька громада Маянова належала до костела Св. Матеуша у Ворошилівці.[11]
З життя православної громади того часу відомо, що: у 1780 р. парох Михайло Рибицький відмовився від приходу через тривалий конфлікт с паном. Наглядачами при церкві у той час були Іван Строцький, а за ним парох сусіднього с. Рижавка Андрій Чапрунський. У 1885 р. службу в церкві правив батько майбутнього поета Володимира Свідзінського — Євтимій Аксентійович. У 1890 р. парохом був Ферапонт Тарногродський (кол. священик Іоано-Богословської домашньої церкви Подільської духовної семінарії у м. Кам'янець-Подільському)[12]

Революційна доба[ред. | ред. код]

У вирії революційних подій та із затвердженням радянської влади у Маянові було знищено панські маєтки і церква.

Внаслідок адміністративно-територіальної реформи 1923 р. Маянів мав сільську раду, яка відносилася до Краснянського району Вінницької округи.[13]

У 1928 створено колгосп ім. Губаря (голова колгоспу — Ременюк, голова сільради — Петровський). Жертвами голодомору офіційно визнано 20 мешканців села.[14]

Нацистська окупація[ред. | ред. код]

Село було захоплено 17 липня 1941 р. і опинилось у румунській зоні окупації «Трансністрія». Остаточне визволення сталося 15—17 березня 1944 р. На фронтах війни загинули 49 односельців.

Нова історія[ред. | ред. код]

У 1954 році Маянів перетворився на бригадне село після об'єднання господарств у колгосп ім. імені Свердлова з конторою у Ворошилівці. Господарство спеціалізувалося на відгодівлі великої рогатої худоби.[15]

Новітня історія[ред. | ред. код]

У сучасну добу село являє усі ознаки занепаду.[16][17]

Пам'ятки і видатні люди[ред. | ред. код]

В селі є Пам'ятник 49 воїнам-односельцям, загиблим у часи Другої світової війни (1968).[18]

В селі народився Свідзінський Володимир Євтимович (1885–1941) — український поет, перекладач, краєзнавець.

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б рос. дореф. Труды Подольскаго єпархіальнаго историко-статистическаго комитета. Выпускъ девятый. Под редакціею священника Евфимія Cѣцинскаго. Приходы и церкви Подольской епархіи. - Каменецъ-Подольскъ, 1901. – ХХІІІ + 1064 + 175 с. — С. 276.
  2. Тиврівщина: Альбом / Стебелєв А., Очеретяний Є. — Туристичне видання. — Вінниця: ТОВ Нілан-ЛТД, 2015. — 80 с. — ISBN 978-966-924-014-9. — С. 58, 62.
  3. Тамтура А. В., Коваль О. І. Історія Тиврівщини. — Вінниця: ФОП Барановська Т. П., 2012. — 444 с. — С. 15.
  4. Цит. по: Ролле, Антоний. Побожье в XVII–XVIII вв. : к истории польского землевладения в Брацлавщине. — Киевская старина. — 1890. — № 9. — С. 456–476; № 11. — С. 303–316; № 12. — С. 412–433.
  5. Тамтура А. В., Коваль О. І. Історія Тиврівщини. — Вінниця: ФОП Барановська Т. П., 2012. — 444 с. — С. 32, 34.
  6. Тиврівщина: Краєзнавчі нариси. — смт Тиврів: ТОВ Нілан-ЛТД, 2012. — 306 с. — С. 135.
  7. Цит. по: Тамтура А. В., Коваль О. І. Історія Тиврівщини. — Вінниця: ФОП Барановська Т. П., 2012. — 444 с. — С. 45.
  8. пол. Epsztein, Tadeusz. Polska Własność Ziemska Na Ukrainie (gubernia kijowska, podolska i wołyńska) w 1890 r. – Warszawa: Wydawnictwo Neriton. Instytut Historii PAN, 2008. – 618 с. — S. 350–351.
  9. рос. дореф. Помѣстное землевладѣніе въ Подольской губерніи. Составилъ В.К. Гульдманъ. Изданіе Подольскаго губернскаго статистическаго комитета. - Каменецъ-Подольскій, 1898. – 362 + 46 + 26 + 3 с. — С. 289–290.
  10. рос. дореф. Крыловъ, А. Населенныя мѣста Подольской губерніи. Изданіе Подольского губернскаго статистического комитета. - Каменецъ-Подольскій, 1905. - IV + 563 с. — С. 184.
  11. Woroszyłówka // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1893. — T. XIII : Warmbrun — Worowo. (пол.)
  12. рос. дореф. Труды Подольскаго єпархіальнаго историко-статистическаго комитета. Выпускъ пятый. Подъ редакціей Н.И. Яворскаго. – Каменецъ-Подольскъ, 1890-1891. – ХХІ + 445 с. — С. 85, 149, 154.
  13. Тиврівщина: Краєзнавчі нариси. — смт Тиврів: ТОВ Нілан-ЛТД, 2012. — 306 с. — С. 190.
  14. Тамтура А. В., Коваль О. І. Історія Тиврівщини. — Вінниця: ФОП Барановська Т. П., 2012. — 444 с. — С. 151, 166.
  15. История городов и сел Украинской ССР: В 26 т. Винницкая область / АН УССР. Ин-т истории; Гл. редкол.: П. Т. Тронько (пред.) и др. — К.: Гл. ред. Укр. Сов. Энцикл. АН УССР, 1972. — 630 с. — C. 571–572.
  16. Дмитрук, Олексій. «Це ж єдине, що в них є» // 33 канал. — 2004. — 30 червня.
  17. Єрофеєва, Світлана. Воно волає, але голос цей німий [Текст] : [Проблеми і потреби жителів с. Маянів Тиврівському районі] / С. Єрофєєва // Подолія. — 2006. — 4 липня.
  18. Тиврівщина: Альбом / Стебелєв А., Очеретяний Є. — Туристичне видання. — Вінниця: ТОВ Нілан-ЛТД, 2015. — 80 с. — ISBN 978-966-924-014-9. — С. 45, 62.

Джерела і література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]