Маєток Стецьких
| Палац у маєтку Стецьких Палац у маєтку Стецьких (Великі Межирічі) | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Наполеон Орда. 1875, галявина перед палацом | ||||
  Палац у маєтку Стецьких Палац у маєтку Стецьких (Україна) | ||||
| Країна | Україна | |||
| Територіальна одиниця | Великі Межирічі | |||
| Місцезнаходження | Великі Межирічі | |||
| 50°39′51″ пн. ш. 26°51′36″ сх. д. / 50.664166666694° пн. ш. 26.86000000002777810° сх. д.Координати: 50°39′51″ пн. ш. 26°51′36″ сх. д. / 50.664166666694° пн. ш. 26.86000000002777810° сх. д. | ||||
| Стиль | Бароко | |||
| Архітектор | Домінік Мерліні | |||
| Час заснування | 1789—1793 | |||
| Сучасний стан | аварійний | |||
 | ||||
 Палац у маєтку Стецьких у Вікісховищі | ||||
Маєток Стецьких — історичний комплекс, розташований на берегах р. Стави у с. Великі Межирічі Корецького району Рівненської області. До його складу входили палац, два флігелі, парк із ботанічним садом і штучним ставом, будинки для челяді, стайня, псарня, фільварки, костел із родовим склепом.
Історія[ред. | ред. код]
Поселення вперше згадане 1544 р[1]. Іноді в літературі уточнюють, що це «Межирічі Корецькі», а не «Межирічі Острозькі». Із 1559 р. належало князю Богушеві Корецькому, який звів тут замок[2]. Далі, згідно із заповітом, маєтність успадкував князь Яким (Йоахім) Корецький, який укріпив замок валами і мурами, перетворивши його на фортецю[3].
1650 року останній власник із роду князів Корецьких, князь Самуель-Кароль Корецький, передав маєток у власність князя Александера Міхала Любомирського[4]. Згодом його успадкував Францішек Себастьян Любомирський, пізніше Єжи Домінік Любомирський, який збудував тут римсько-католицький колегіум, навчання в якому відбувалося під патронатом ченців ордену піарів. У 1702 р. при ньому звели костел святого Антонія у стилі бароко (архітектор Войцех Ленартович). У 1706 р. король Август II Фрідріх відібрав маєток і віддав Олександру Меншикову[5], втім, уже в 1711 р. повернули Любомирським.
1773 р. власником села став Ян Казімеж Стецький, який у 1793—1800 рр. збудував тут власний маєток. Існують дві точки зору, яким чином Стецький отримав маєток. За першою, він придбав його від Францішека Фердинанда Любомирського, за другою — виграв у карти в пана Яблоновського. Згодом маєток успадкував Ян Юзеф Стецький (учасник повстання 1831 року[6]). Через причетність до антиросійської діяльності Людвік Стецький не зміг успадкувати родинний маєток, тому той був конфіскований і на декілька десятиліть перетворився на казенне містечко. Після амністії, дарованої імператором Олександром ІІ, маєток повернули Генрикові Стецькому, який подарував його Вітольдові Стецькому. Далі маєток перейшов у власність до Адама Стецького, а потім до Юзефа Стецького, який володів ним до 1939 р. Після Другої світової війни маєток Стецьких пристосували під інтернат.
Зараз приміщення палацу є в аварійному стані, але підпорядковуються спецшколі-інтернату.
Опис[ред. | ред. код]
У склад маєтку входили палац, два флігелі, парк із ботанічним садом і штучним ставом, будинки для челяді, стайня, псарня, фільварки, костел із родовим склепом.
Палац, зведений у стилі класицизму (архітектор Доменіко Мерліні)[7], мав два фасади. Парадний вхід прикрашав портик іонічного ордену, колони поставлені у два ряди — шість у внутрішньому й чотири в зовнішньому. До палацу симетрично прибудовані дві дугоподібні галереї-переходи, які з'єднували палац із флігелями. Із внутрішнього боку галереї прикрашені колонами тосканського ордеру. Палац мав французьку систему розташування кімнат. Парадна зала розташовувалася на другому поверсі; стіни на сходах розмальовані виглядами руїн старого замку, а стелю прикрашало зображення нового палацу. Головна зала була оздоблена в бароковому стилі, тут до тепер збереглася ліпнина й архітектурні деталі[8]. У саду, недалеко від палацу, розташовувалась будівля театру на кілька сотень глядачів. Тут виступали актори аматори, хоча іноді це були гастролючі трупи. Окрім того, у маєтку діяла музична капела та оркестр.[9]
Маєтковий парк (архітектор Шимон Богуміл Цуг)[7], закладений у ландшафтному стилі, прикрашав штучний став і ботанічний сад з оранжереями (див. також Великомежиріцький парк).
Будинки для челяді розташовувались неподалік від палацу і серед місцевих мешканців називались «чворки»[10].
У стайнях маєтку утримували більше сотні чистокровних англійських і турецьких скакунів за якими доглядали конюхи німецького походження.[11] Дотепер ці будови не збереглись.
До маєткової економії входило декілька фільварків, найбільший із них був у с. Новини, де розміщувалась лісопильня.[10] Окрім цього, наймані працівники займались скотарством і землеробством.
Костел святого Антонія мав крипту, де покоїлись тіла місцевих шляхтичів, зокрема й Стецьких (наприклад, тут був похований Павел Стецький). У 2014 р. останки зі склепу (крипти) були перепоховані біля костелу.
Галерея[ред. | ред. код]
-
Палац маєтку Стецьких -
Флігель маєтку Стецьких -
Галерея від палацу до флігеля -
Паркове озеро маєтку Стецьких -
В'їзні ворота маєтку Стецьких -
Ліпне оздоблення в палаці Стецьких -
Палац Стецьких всередині -
Палац Стецьких всередині -
Палац Стецьких всередині
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Обарчук, с. 13.
- ↑ Обарчук, с. 16.
- ↑ Обарчук, с. 16—17.
- ↑ Обарчук, с. 18—19.
- ↑ Обарчук, с. 19.
- ↑ Międzyrzecz 2.) M. Korecki, Meżyrycz, mko, pow. roweński // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1885. — Т. VI. — S. 378. (пол.) — S. 378. (пол.)
- ↑ а б Обарчук, с. 54.
- ↑ Обарчук, с. 55.
- ↑ Обарчук, с. 37—39.
- ↑ а б Обарчук, с. 48.
- ↑ Обарчук, с. 30.
Джерела[ред. | ред. код]
- Обарчук А. О. Межиріч Корецький [Текст]: нариси історії волинського містечка. — Рівне, 2010. — 326 с.
- Родоводи волинської шляхти XVI — першої половини XVII ст. [Текст]: реконструкція родинних структур: методологія, методика, джерела / Ірина Ворончук. — К.: Вища школа, 2009. — 511 с.
- Українська шляхта з кінця XIV — до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна [Текст]: [монографія] / Н. Яковенко; Український науковий ін-т Гарвардського ун-ту, Інститут критики. — Вид. 2-ге, переглянуте і випр. — К.: Критика, 2008. — 470 с.: іл.
- Памятники градостроительства и архитектуры УССР. — К.: Будівельник, 1985. — Т. 3. (рос.)
Посилання[ред. | ред. код]
| |||||||||||
| ||||||||||||||||
