Медведеве (Ємільчинський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Медведеве
Medvedevo em gerb.png Medvedevo em prapor.png
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район/міськрада Ємільчинський
Рада/громада Медведівська сільська рада
Код КОАТУУ 1821783701
Основні дані
Населення 328
Площа 1,289 км²
Густота населення 254,46 осіб/км²
Поштовий індекс 11232
Телефонний код +380 4149
Географічні дані
Географічні координати 50°53′13″ пн. ш. 27°40′47″ сх. д. / 50.88694° пн. ш. 27.67972° сх. д. / 50.88694; 27.67972Координати: 50°53′13″ пн. ш. 27°40′47″ сх. д. / 50.88694° пн. ш. 27.67972° сх. д. / 50.88694; 27.67972
Середня висота
над рівнем моря
198 м
Місцева влада
Адреса ради 11232, Житомирська обл., Ємільчинський р-н, с.Медведеве , тел. 77-4-31
Карта
Медведеве. Карта розташування: Україна
Медведеве
Медведеве
Медведеве. Карта розташування: Житомирська область
Медведеве
Медведеве
Мапа

Медведеве у Вікісховищі?

Медведе́ве (пол. Medwedów) — село в Україні, в Ємільчинському районі Житомирської області.

Історія[ред. | ред. код]

У 1906 році слобода Ємильчинської волості Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 49 версти, від волості 8. Дворів 69, мешканців 445[1].

Десь із 1760-х — 1780 –х років тут уже виникло близько 15 господарств. З появою тут крупного землевласника Уварова змінлося характерне призначення села, яке було до 1834 року панським. Того ж року частину селян було забрано до армії, частина — втекла, а тих, що лишились, виселили до Миколаївки (колишня назва М'яколовичі) та Осової (Солов'ї) місцевості, яка знаходилась також в нинішніх межах Ємільчинського району. Опустіле село і навколишні землі власник віддав у використання польським землеробам. З часу заселення села поляками і початку ними землеробства на навколишніх землях, його почали називати польським і до нього прикріпилась назва Слобода Медведеве. Польський характер заселення тривав з половини 30 — х років 19 століття до кінця 30-х років 20 століття, тобто більше 100 років.

В 80-х роках 19 століття в рамках запровадженої на Волині земельної реформи, було дозволено купувати землю, на якій господарювали. Слобода на той час нараховувала приблизно 35 господарств. Ця земельна реформа в Медведевому розпочалася лише в 1894 році.

Особливо знана вулиця Града (на даний час існує) навколо будівель простягались власні поля, луки і ліс. З часом тут утворилась велика колонія польських мешканців. Града - це залишки старовинного валу, який простягався на 43 версти на захід від Ємільчиного аж до села Червона Воля (раніше Доброволя або Воняча). Цей вал місцеві жителі називали - Дорога Святослава.

Поляки сповідували католицизм тому не ходили до православних храмів, а відвідували костьол у Новограді-Волинському.

У селі не було католицького кладовища, тому небіжчиків возили хоронити в Бараші, Городницю, а пізніше в Ємільчине. Лише в 1958 році було обладнане друге кладовище в селі, і все було уладнано. Виробництво поташу і заготівля ділової будівельної деревини були перенесені в графські ліси в урочище «Поломи». Там його відправляли по річці Случ замовникам. Деякі люди з цього села наймались копати болотяну руду, яку вивозили до Руденьки. Велику і довгу боротьбу вели селяни після відміни кріпосного права з місцевим поміщиком за землю в урочищі «Одруб». Поміщик вимагав грошей за землю, яку люди розробляли після знятого лісу, а жителі протестували. Вигнали з села землеміра, поломали його засоби обміру землі. Частини селян після всього заарештували, 20 чоловік взяли під варту заложниками. В дореволюційний період, як і у всіх селах Полісся, тут панувала повна неписьменність, відсутність будь-якої медичної допомоги. Щоб порахувати гроші, дещо прочитати звертались до Степана Сороки, який прийшов у село з солдатів після 25 — річної служби. Більшість листів читались, і відповіді на них давались в костьолі. Медичне обслуговування, якщо можна його так назвати зводилось до шептання. Лікували один одного травами.

Перша світова війна не пройшла осторонь нашого села. Чоловіків забрали на фронт, інших в обоз. Жінок і чоловіків, які залишились вдома щоденно ганяли в ліс копати окопи і оборонні траншеї. Сліди цих споруд залишились до нашого часу. В Медведівській дачі, особливо в урочищі «Очерчина» замітна система оборотних споруд. Після жовтневого перевороту нова влада розділила землю, в селі обрали головою сільської ради Зембицького В. І. На початку тридцятих років почалась колективізація. Багатьох господарів було «розкуркулено» і вислано на Північ та Сибір. Силою, залякуванням, примусом селян було загнано в новостворений колгосп «П'ятирічка в чотири роки». Першими організаторами колгоспу в Медведовому стали Ф. П. Кубашевич, С. Й. Ваховський, Й. І. Островський, П. Ф. Туровський. Більшість селян примусили переселятись з хуторів в село.

Кардинальні зміни в житті села почалися в 1936 році. Саме в цьому році значна частина польського населення була примусово виселена до Казахстану (Карагандинська та Алма-Атинська області). Їхні житлові будинки зайняли благонадійні люди з Підлуб, Серід і інших сіл.

В 1937 році маховик репресій докотився до Медведевого. За надуману участь в ПОВ (польська повстанська армія), в «контрреволюційній діяльності» розстріляно (документально підтверджено) 20 чоловік, 25 чоловік вислано до лагерів. Під час другої Світової війни 36 чоловік з Медведевого не повернулись до свої рідних. Частина чоловіків — поляків воювали в армії Крайовій (Польща), були в партизанах. В повоєнний період відновлено роботу колгоспу «П'ятирічка в чотири роки» з 1954 року його перейменували в колгосп «Комсомолець». Землі навколо села були абсолютно заболочені, тому в 60-х роках було проведено меліорацію навколишніх земель. В 1961 році Медведеве стало бригадним селом Середівського колгоспу ім. Мічуріна. Досить помітні зрушення сталися в селі з 1985 року, тобто після створення окремого господарства, яке носило ім'я Островського. До початку дев'яностих господарство побудовало автомобільну дорогу до райцентру, що дало змогу з'єднати село автобусним сполученням. В село стала повертатись молодь, почали будувати жилі будинки та фельдшерсько-акушерський пункт, дитячий садок, приміщення сільської ради, встановлено АТС.

Символіка[ред. | ред. код]

Затверджена 10 березня 2013 р. рiшенням № 141 XXII сесії сільської ради VI скликання.

Герб[ред. | ред. код]

Щит поділений срібним нитяним хрестом. На першому червоному полі золотий хрест, від якого розходяться золоті промені сонця. На другому лазуровому полі золоті бджолині соти у вигляді квітки. На третьому лазуровому полі золотий дзвін. На четвертому червоному полі три семипроменеві золоті зірки. Щит розміщений у золотому картуші, верхня половина якого еклектична, а нижня утворена з колосків пшениці, унизу якого на білій стрічці червоними літерами написано девіз «Молись та трудись». Щит увінчаний золотою сільською короною.

Червоний колір символізує Волинську губернію і Полісся, мужність, відвагy. Золотий хрест символізує вічне життя, сонячні промені вказують на благодать і світло християнства. Лазур уособлює річку Заровеньку, є втіленням чесності, вірності, досконалості. Бджолині соти у вигляді квітки символізують борть (перший примітивний вулик), пов'язаний з однією з легенд походження назви села Медведеве (Мед-веде). Золотий дзвін символізує село Заровенка — фашистські окупанти спалили половину села — а також репресії 20-40 років минулого століття. Три семипроменеві золоті зірки символізують минуле, сучасне й майбутнє сіл. Вони розташовані у вигляді літери «Л», що означає любов до рідного краю.

Прапор[ред. | ред. код]

Квадратне полотнище складається з двох рівновеликих горизонтальних смуг — червоної і синьої. У центрі полотнища поверх усього міститься малий герб (1/3 сторони прапора).

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]