Медобори (заповідник)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Природний заповідник «Медобори»
 
Франкові скелі біля села Вікно
Франкові скелі біля села Вікно
49°12′00″ пн. ш. 26°10′00″ сх. д. / 49.20000° пн. ш. 26.16667° сх. д. / 49.20000; 26.16667Координати: 49°12′00″ пн. ш. 26°10′00″ сх. д. / 49.20000° пн. ш. 26.16667° сх. д. / 49.20000; 26.16667
Розташування: Україна Україна
Тернопільська область,
Гусятинський район,
Підволочиський район
Найближче місто: Гримайлів, Гусятин, Скалат
Площа: 10521,0 га
Заснований: 8 лютого 1990
Керівна
організація:
Державний комітет лісового господарства України
Природний заповідник «Медобори» (Тернопільська область)
Природний заповідник «Медобори»
Природний заповідник «Медобори»

Запові́дник «Медобо́ри» — природоохоронна територія в Україні, в межах Гусятинського та, частково Підволочиського районів Тернопільської області.

Заповідник створено з метою збереження у природному стані унікальних природних комплексів Подільських Товтр (Медоборів), генофонду рослинного і тваринного світу та використання їх у наукових цілях. На території заповідника «Медобори» функціонують екологічні стежки «Гостра Скеля», «Пуща відлюдника», «Богит». До 2010 року частиною заповідника був його філіал — «Кременецькі гори» (нині Національний природний парк «Кременецькі гори»).

Адреса адміністрації заповідника:

  • Вул. Міцкевича, 21,
    48210, смт Гримайлів, Гусятинський район, Тернопільська область,
    тел/факс: (03557)3-12-93

Історія[ред.ред. код]

Скелясті схили біля гори Богит

У рельєфі Подільської височини чітко виступає смуга Товтр — вузького горбистого пасма, ізольованих горбів, гребенів, які піднімаються над прилеглою територією на 60—100 м. Їхня заліснена частина багата на медоносні рослини, звідси пішла назва місцевості — «Медобори» (в межах України). Це горбисте пасмо тягнеться з північного заходу на південний схід від смт Підкамінь Львівської області через Тернопільську і Хмельницьку області та Молдову до Румунії. У центральній частині Товтрової гряди та у західній частині Кременецького кряжу на території Тернопільської області постановою Ради Міністрів УРСР від 8 лютого 1990 року № 25 був створений державний заповідник. Указом Президента України від 20 вересня 2000 року № 1095 його територію було розширено. Вона складалася з двох частин, а саме: «Медобори» (9521,0 га, Гусятинський і Підволочиський райони) і «Кременецькі гори» (1000,0 га, Кременецький р-н). Крім головного пасма до складу «Медоборів» увійшли урочища «Шум», «Козина», «Кокошинський ліс», які є недалеко від основного масиву і становлять значну созологічну цінність, а також дещо відокремлені вапнякові останцеві горби із степовою рослинністю.

Питання охорони Товтр порушувалося ще на початку ХХ ст. польськими науковцями. У 1910 році тут були утворені степові резервати гір Гостра та Ципель з метою охорони моховатково-коралових скель сарматського віку з подільськими степовими рослинами. Тоді ж було обґрунтовано створення лісового резервату Волиці (нині — Краснянське лісництво). У 1963 році на нинішній території заповідника було оголошено пам'ятку природи загальнодержавного значення — «Кременецькі гори» площею 1000,0 га, а у 1982 році — Медобірський геологічний заказник загальнодержавного значення площею 8071 га.

Природні умови[ред.ред. код]

Медоборський краєвид

Товтри є унікальною пам'яткою природи та геологічного минулого, не тільки Поділля, а й Європи. Вони формувалися 15—20 млн років тому в прибережних водах теплого Галіційського (Сарматського) моря, що розміщувалося уздовж зовнішнього краю Карпат. Основні рифоутворювачі — відмерлі рештки морських організмів із вапняковим скелетом (літотамнієві водорості, моховатки, серпули). Вони й утворили пасмо, південно-західний схил якого крутий, а північно-східний — пологий.

Завдяки осадовим відкладам рифоутворювачі добре збереглися у прижиттєвому положенні з характерними ознаками та формами. В цілому це ще одна відмінність, що визначає унікальність Товтр для цілої Європи.

Орографічно у Товтровому пасмі виділяється головне пасмо, утворене ланцюгом горбів, яке вирізняється найбільшими абсолютними висотами і масивною будовою, та бокові гряди і групи товтр, що обрамлюють його. Відносна висота пасма становить 50—60 м, а над долиною річки Збруч — до 100 м. Гора Богит є найвищою вершиною заповідника (414 м). На вершинах пасма багато мальовничих скель, кам'яних полів, складених десятками різновидів вапняків з рештками різноманітних морських організмів. Потужні вапняки сприятливо впливають на розвиток різних форм карстового рельєфу — від дрібних каррових ямок і рівчаків до великих печер, лійок, колодязів, які поглинають воду. Тут є печери «Перлина», «Христина» та «Пуща Відлюдника».

Клімат території заповідника характеризується м'якою зимою (середня температура січня −3 °C) і помірно теплим літом (середня температура липня +18 °C). Значна кількість опадів (620 мм на рік) створює сприятливі умови для росту середньоєвропейських лісових видів. У ґрунтовому покриві переважають сірі суглинкові ґрунти на лесах, лесовидних суглинках та делювії вапняків.

Флора[ред.ред. код]

Весняні квіти у Медоборах

Дослідження флори Товтрового кряжу в цілому та Медоборів зокрема мають більше ніж півторавікову історію. Перші ботанічні дослідження розпочато Бессером та А. Андржейовським, що зафіксовано у їхніх працях.

Значна частина території (понад 93 %) заповідника вкрита дубово-грабовими, грабово-дубовими, дубово-грабово-ясеневими та дубово-буковими лісами. Є і чисті бучини незначної площі, східна межа поширення яких проходить саме в заповіднику. У підліску переважають бруслини європейська та бородавчаста, гордовина, ліщина звичайна, свидина.

Флора заповідника нараховує близько 1000 видів вищих судинних рослин із значною часткою рідкісних, ендемічних, реліктових і примежово-ареальних видів. До Червоної книги України занесено 44 види: ясенець білий, шиверекію подільську, цибулю ведмежу, астранцію велику, лунарію оживаючу, лілію лісову, шафран Гейфеля (зростає на цій території на межі свого ареалу), 12 видів орхідних, серед яких зозулині черевички справжні, любка дволиста, гніздівка звичайна та інші, до Європейського Червоного списку — 6 видів рослин.

Незначними за площею, але унікальними є ділянки степової, наскельно-степової та лучно-степової рослинності з рідкісними формаціями осоки низької, ковили волосистої та пірчастої. Тут, крім характерних степових видів, росте багато волино-подільських ендемічних та примежово-ареальних видів: шавлія зарослева і кременецька, шиверекія подільська, самосил гірський, змієголовник австрійський, аконіт кущистий і шерстистовусий, ясенець білий, ковила пірчаста та волосиста, вівсюнець Бессера, ломиніс цілолистий, півники угорські, цибуля подільська, молочай волинський, зіновать біла, подільська та Блоцького, відкасник осотоподібний.

На території заповідника підтверджено зростання 160 видів мохоподібних, 188 — лишайників, 369 видів грибів. Місцева флора багата медоносними, лікарськими та вітамінними рослинами. Тут охороняються також багато регіонально рідкісних видів: авринія скельна, гадючник шестипелюстковий, перстач білий, півники злаколисті, півники угорські, холодок лікарський, цибуля гірська тощо.

До Зеленої книги України віднесено 7 рослинних угруповань: 2 лісових і 5 степових угруповань.

Фауна[ред.ред. код]

Куниці у медоборських лісах

Різновікові деревостани, висока залісненість схилів, перемежування їх із степовими ділянками, що поросли різнотрав'ям і островами ягідних кущів, створюють сприятливі умови для оселення тварин, які утворюють типову лісостепову групу. У заповіднику трапляються усі фонові види Подільсько-Придністровського зоогеографічного району. Із фауни безхребетних на сьогодні виявлено понад 2500 видів комах, з яких 22 занесено до Червоної книги України. Серед них: жук-олень, мнемозина, махаон,вусач мускусний, сатурнія руда, джміль моховий, стрічкарка блакитна,ксилокопа звичайна тощо.

Із хребетних на заповідній території виявлено 9 видів риб, 11 — земноводних, 7 — плазунів. Орнітофауна є найчисельнішою групою хребетних у заповіднику і нараховує 188 видів. В основному це типові для даної території види, із яких 14 занесені до Червоної книги України. Це підорлик малий та великий, лунь польовий, кам'яний дрізд, сипуха, сова довгохвоста, сорокопуд сірий та інші. Ссавці у заповіднику представлені 47 видами. Звичайними тут є представники гризунів та хижих. Із великих звірів на заповідній території можна зустріти сарну європейську, свиню дику, лисицю. В межах заповідника проживає 6 видів ссавців, занесених до Червоної книги України: борсук, горностай та 4 види рукокрилих. Загалом охороняються 34 «червонокнижні» види тварин. Тут мешкають також 7 видів тварин, занесених до Європейського Червоного списку: нічниця велика, вухань бурий, деркач, слимак виноградний, жук-самітник тощо. Особливої уваги заслуговують рукокрилі, які населяють печеру «Перлина» та інші, переважно невеликі печери. У тому числі вечірниця мала, підковоніс малий та нічниця довговуха. У великій кількості представлена нічниця велика — вид, занесений до Червоної книги України та Європейського Червоного списку.

Історична цінність[ред.ред. код]

Багата територія заповідника на історичні пам'ятки, датовані Х—ХІІІ століттями, зокрема, археологами виявлено язичницькі святилища. У той період тут одночасно існувало три різнотипні городища-святилища: Богит, Ґовда та Звенигород. Найкраще збереженим виявилось капище на горі Богит, де в Х—ХІІІ стодіттях стояв всесвітньовідомий Збруцький ідол (Святовит), який відображав божество слов'ян. Цю унікальну історико-культурну пам'ятку було знайдено 1848 року в річці Збруч, поблизу села Личківці.

На території городищ-святилищ знайдено та досліджено хлібні печі, жертовні колодязі та довгі будинки-контини, у яких, як свідчать письмові джерела, слов'яни-язичники збирались для виконання обрядів. Функціювання городищ-святилищ та обслуговування прочан забезпечували селища-супутники, яких тут відомо 15. Розташовувались вони неподалік городищ. Ці слов'янські городища-святилища разом із селищами-супутниками становлять єдиний археологічний комплекс — «Збруцький культовий центр». Важливу роль у його діяльності відіграли цілющі джерела, які існують донині.

Стан охорони біорізноманіття[ред.ред. код]

У заповіднику є велика кількість доріг, їхня загальна довжина з просіками і трасами становить 520 км, у тому числі доріг з твердим покриттям — 161 км[1]. У порушення закону в заповіднику встановлювалися пасіки, заготовляли шипшину і на трьох плантаціях вирощувалися для реалізації новорічні ялинки[1][2]. Після звернення громадськості до правоохоронних органів ці порушення було припинено.

У заповіднику активно проводяться санітарні та інші види рубок, що негативно позначається на збереженні лісового біорізноманіття. Так, наприкінці 1990-х років у заповіднику рубалося до 10 % території (при цьому з 1 га вилучалося до 1,4 м² деревини, і це при тому, що в господарських лісах України в середньому з 1 га заготовлюється 1,5 м² деревини)[3].

Заповідник дуже погано охороняється, тому відвідувачі самовільно відвідують його територію, палять багаття, залишають сміття. За офіційними даними заповідник щорічно відвідує дуже велика кількість людей — до 64 тис., що створює значний фактор занепокоєння для диких тварин[1]. У заповіднику щорічно відловлюють пастками до 200 дрібних звірів[1].

В 2014 р. рубками у заповіднику було заготовлено 1031 м³ деревини на площі 100 га[4]

Території природно-заповідного фонду у складі ПЗ «Медобори»[ред.ред. код]

Нерідко, оголошенню національного парку або заповідника передує створення одного або кількох об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення, внаслідок чого, великий природний заповідник фактично поглинає раніше створені об'єкти природно-заповідного фонду. Проте їхній статус зазвичай зберігають. Наприклад, на території природного заповідника «Медобори» розташований об'єкт природно-заповідного фонду України — геологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення «Печера Перлина».

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г Борейко В. Е., Паламарчук А. О. Заповедники Украины без гламура. Мониторинг нарушений заповедного режима 2003–2013. / Мат. независимого расследования. — К.: КЭКЦ, 2014. — 128 с.
  2. Закон України «Про природно-заповідний фонд України»
  3. Онищенко В. А. Природоохоронне впорядкування заповідників на прикладі природного заповідника Медобори // Заповідна справа в Україні. — 2000. — Т. 6. — Спецвипуск. — С. 65-76.
  4. В. Е. Борейко. Сколько леса рубят в природных и биосферных заповедниках Украины // Киевский эколого-культурный центр. — 2015. — 14 липня. (рос.)

Посилання[ред.ред. код]