Медіапсихологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Медіапсихологія – це основоположна дисципліна, яка спрямована на побудову нового формату дискурсу. Даний дискурс повинен бути корисним для медіавиробника, медіаспоживача і модератора.

Історія[ред. | ред. код]

Першим медіапсихологом був Гюго Мюнтесберг. Він уперше провів психологічне дослідження впливу фільмів на аудиторію. Він виокремив своєрідну зорову мову рухливих фотографій і розробив її граматичні будови. В 1916 році Гуго видав книжку з медіапсихології.[1]

Луїс Тюрстоун вперше застосував метод, який називається "шкала вивчення ставлення до фільмів".

Передумови виникнення медіапсихології[ред. | ред. код]

  1. Виникнення кіно. В проміжок від початку 20 століття, вчені масово досліджують кіно, а саме чинники, його впливу на коло глядачів.
  2. Радіо. В 1935 році Олпорт Гордан видає книжку "Психологія радіо"[2].
  3. Телебачення. 1950 року багато дослідників переймаються теорією про неусвідомлення впливу реклами в серіалах, мильних операх тощо. Далі було вивчення анімації.
  4. Інтернет. Вивчається: зміна процесів пам’яті, коли використовуються пошукові системи; як зосереджується увага дитини, якщо вони постійно грають в ігри; чи змінюються міжособистісні взаємини, якщо спілкуватися винятково в соціальних мережах; чи розвивається брутальність у споживачів, які дивляться передачі із застосуванням сцен насильства.

Напрями медіапсихологічних досліджень[ред. | ред. код]

Предмет медіапсихології[ред. | ред. код]

Предмет медіапсихології -– напрямок, який вивчає інтраперсональну комунікацію та психічні явища, які зумовлюють вплив на медіа. В даному разі вплив медіа розглядається, як технічний посередник (як комунікація впливає на суб’єкта).

Роль медіапсихологів[ред. | ред. код]

Для того, щоб бути медіапсихологом потрібно відповідати наступним критеріям.

По-перше, бути експертом медіа (писати про медіа, виступати в медіа).

По-друге, проводити дослідження, щодо покращення роботи медіа.

По-третє, забезпечувати сприятливий вплив новітніх технологій відносно медіаспоживачів.

По-четверте, розвивати медіаосвіту.

По-п’яте, вивчати медіаефекти та медіастандарти.

Проблеми розвитку медіапсихології[ред. | ред. код]

  1. Швидкість розвитку медіа випереджає звичайні методи проведення досліджень.
  2. Спеціалізовані знання розвиваються без необхідного рівня узагальнень.
  3. Надто велика зосередженість відносно регулювання образу психології в медіа. Тобто створюється певний віртуалізований образ в психології.

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Найдьонова Л. А. Медіапсихологія: основи рефлексивного підходу. Підручник / Л. А. Найдьонова; Національна академія педагогічних наук України, Інститут соціальної та політичної психології. — Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2015. — 244 с. ISBN 978-966-189-249-7
  • Медіапсихологія: на перетині інформаційного та освітнього просторів: монографія / [О. Т. Баришполець, О. Л. Вознесенська, О. Є. Голубєва, Г. В. Мироненко, Л. А. Найдьонова, Н. О. Обухова Н. І. Череповська] ; за наук. ред. Л. А. Найдьонової, Н. І. Череповської ; Національна академія педагогічних наук України, Інститут соціальної та політичної психології. — К. : Міленіум, 2014. — 348 с.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Münsterberg, Hugo, 1863-1916. (1970). The film: a psychological study : the silent photoplay in 1916. Dover Publications. ISBN 0-486-22476-7. OCLC 59203523. 
  2. Gordon Willard, Allport (1935). The Psychology of Radio.