Медіаосвіта

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Постер доповіді проф. Г.В.Онкович "Нове в медіаосвіті: Вікідидактика" на V конференції European Conference on Information Literacy в Сен-Мало (Франція),2917 р.

Медіаосвіта — частина освітнього процесу, спрямована на формування в суспільстві медіакультури, підготовку особистості до безпечної та ефективної взаємодії із сучасною системою мас-медіа, включаючи як традиційні (друковані видання, радіо, кіно, телебачення), так і новітні (комп'ютерно опосередковане спілкування, інтернет, мобільна телефонія) медіа з урахуванням розвитку інформаційно-комунікаційних технологій[1].

Тобто медіаосвіта має на меті виховання медіаграмотності.

Підходи до МО[ред. | ред. код]

Ще 1984 року ЮНЕСКО так визначила суть медіа-освіти: «Навчання теорії і практичних умінь для оволодіння сучасними засобами масової комунікації, що розглядається як частина специфічної й автономної галузі знань у педагогічній теорії і практиці. Її слід відрізняти від використання ЗМІ як допоміжних засобів у викладанні інших галузей знань». В останні роки це нове педагогічне відгалуження привертає все більше уваги провідних міжнародних організацій та освітянської громадськості. Саме за допомогою медіаосвіти особистість здобуває інформаційну свободу – право одержувати інформацію, необхідну для життя, розвитку та професійної діяльності, висловлювати свої погляди з приводу тих або інших явищ і подій, передавати інформацію (і що більш важливо – знання) іншим людям.

Масова медіаосвіта в сучасному світі розглядається як процес розвитку і саморозвитку особистості за допомогою і на матеріалі засобів масової комунікації (медіа) з метою формування культури спілкування з медіа, розвитку творчих, комунікативних здібностей, критичного мислення, умінь повноцінного сприйняття, інтерпретації, аналізу й оцінки медіатекстів, навчання різних форм самовираження за допомогою медіатехніки (Онкович).

Один із провідних російських теоретиків у галузі медіаосвіти О.В.Федоров зазначає, що набута в процесі медіаосвіти медіаграмотність / медіакомпетентність допомагає людині активно використовувати можливості інформаційного поля телебачення, радіо,відео, кінематографа, преси, Інтернету, допомагає їй краще зрозуміти мову медіакультури (Федоров, 2001). «Російська педагогічна енциклопедія» визначає медіаосвіту як напрям педагогіки, що забезпечує вивчення закономірностей масової комунікації (преси, ТБ, радіо, кіно, відео тощо). Основні завдання медіаосвіти: підготувати нове покоління до життя в сучасних інформаційних умовах, до сприйняття різної інформації, навчити людину розуміти її, усвідомлювати наслідки її впливу на психіку, опановувати способи спілкування на основі невербальних форм комунікації за допомогою технічних засобів.

Основні принципи медіаосвіти в Україні[ред. | ред. код]

Особистісний підхід.
Медіаосвіта базується на актуальних медіа-потребах споживачів інформації з урахуванням їхніх вікових, індивідуальних та соціально-психологічних особливостей, наявних медіауподобань і рівня сформованості медіакультури особистості та її найближчого соціального оточення.
Перманентне оновлення змісту.
Зміст медіаосвіти постійно оновлюється відповідно до розвитку технологій, змін у системі мас-медіа, стану медіакультури суспільства та окремих його верств. Використовуються актуальні інформаційні прецеденти, поточні новини, сучасні комплексні медіафеномени, популярні в молодіжному середовищі. При здійсненні медіаосвіти забезпечується баланс між актуальною сьогоденністю та історичними надбаннями.
Орієнтація на розвиток інформаційно-комунікаційних технологій.
Медіаосвіта спирається на передові досягнення в галузі інформаційно-комунікаційних технологій, використовує їх для організації роботи медіапедагогів, формування спільних інформаційних ресурсів, полегшення комунікації та координації в середовищі взаємодії учасників медіаосвітнього руху. У процесі медіаосвіти враховуються тенденції розвитку новітніх медіа.
Пошанування національних традицій.
Медіаосвіта базується на культурних традиціях народу, враховує національну та етнолінгвістичну специфіку медіапотреб її суб'єктів, забезпечуючи паритетність їхньої взаємодії і конструктивність діалогу.
Пріоритет морально-етичних цінностей.
Медіаосвіта спрямована на захист суспільної моралі і людської гідності, протистоїть жорстокості і різним формам насильства, сприяє утвердженню загальнолюдських цінностей, зокрема ціннісному ставленню особи до людей, суспільства, природи, мистецтва, праці та самої себе.
Громадянська спрямованість.
Медіа-освіта в міру набуття нею форми медіаосвітнього руху сприяє розвитку в країні громадянського суспільства. Вона спирається на потенціал громадських об'єднань і асоціацій, узгоджує свої зусилля з розвитком інших громадських рухів. При цьому медіаграмотність громадян перетворюється на важливий складник політичної культури суспільства.
Естетична наснаженість.
Медіаосвіта широко використовує найкращі досягнення різних форм сучасного мистецтва та естетичного виховання засобами образотворчого мистецтва, музики, художньої літератури, кіно, фольклорних практик, розвивається з урахуванням потенціалу існуючих у суспільстві загалом і на місцевому рівні інституцій та окремих проектів мистецького профілю.
Продуктивна мотивація.
У межах медіаосвіти поєднуються акценти на творче сприймання медіа і розвиток здатності того, хто вчиться, створювати власну медіапродукцію. Виробництво в медіаосвітньому процесі медіапродукту з метою його подальшого використання в спільноті, на фестивалях, конкурсах тощо сприяє формуванню продуктивної мотивації учасників медіаосвітнього процесу.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Концепція вровадження медіа-освіти в Україні (Схвалено постановою Президії Національної академії педагогічних наук України 20 травня 2010 року,протокол № 1-7/6-150). , сторінка обговорення Концепції

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Медіакультура особистості: соціально-психологічний підхід: навч.-метод. посібник / за ред. Л.А.Найдьонової, О.Т.Баришпольця. - К.: Міленіум, 2010. - 440 с.
  2. Онкович, Ганна. Медіа-педагогіка і медіа-освіта: поширення у світі // Дивослово : Укр. мова й літ. в навч. закл. : щоміс. наук.-метод. журн. МОН України / М-во освіти і науки України. – 2007. – № 6. – С. 2–4.
  3. Онкович Г. В. «МЕДІАШКОЛА НА КІНБУРНІ» – АВТОРСЬКИЙ КУЛЬТУРНО-ОСВІТНІЙ ПРОЕКТ // Соціальні комунікації: теорія і практика : наук. журн. [наук. і літ. ред. Г.Я. Холод; наук. ред. О. М. Холод]. – Т. 3. – К., 2016. – 130 с.
  4. Медиаобразование // Российская педагогическая энциклопедия. Т. 1 / Гл. ред. В. В. Давыдов. – М.: Большая российская энциклопедия, 1993. – С. 555.
  5. Спичкин А. В. Что такое медиаобразование. – Курган: Изд-во Ин-та пов. квалификации и переподготовки работников образования, 1999. – 114 с.
  6. Онкович Г.В., Карачун В.Я., Карачун Ю.Г. Національний медіаосвітній глосарій. - Миколаїв: ОІППО, 2016. - 120 с.
  7. Медіадидактика вищої школи: програми спецкурсів / Онкович Г.В., Духаніна Н,М., Сахневич І.А., Гуріненко І.А., Янишин О.К., Онкович А.Д., Балабанова К.Є. - К. : Логос, 2013. - 196 с.
  8. Медіакомпетентність фахівця: кол. монографія / Онкович Г.В., Горун Ю.М., Кравчук В.О., Литвин Н. О., Костюхіна І.В., Нагорна К.А.; за наук. ред. Г.В.Онкович; НАПН України, Ін-т вищої освіти. - Київ: Логос, 2013. - 286 с.
  9. Федоров А. В. Медиаобразование: история, теория и методика. Ростов-на-Дону: ЦВВР, 2001. – 708 с.
  10. Федоров А. В. Медиаобразование в педагогических вузах. – Таганрог, 2003. – 124 с.
  11. Федоров А. В. Медиаобразование в зарубежных странах. – Таганрог, 2003. – 238 с.
  12. Шариков А. В. Медиаобразование: мировой и отечественный опыт. - М.: Изд-во Академии педагогических наук, 1990. - 66 с.
  13. "Медіаосвіта" сайт лабораторії психології масової комунікації та медіаосвіти НАПН України.

Джерела[ред. | ред. код]