Мезофіти

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Мезофі́ти (від дав.-гр. μέσος (mésos) — середній и φυτόν (phyton) — рослина) —— рослини, що зростають у помірно зволожених місцях існування.

Загальна характеристика[ред.ред. код]

Мезофіти займають проміжне місце між ксерофітами і гігрофітами. Мають обмежену здатність переносити ґрунтову і атмосферну посуху. У них добре розвинута коренева система (рослини луків, лісів, бур'яни, культурні рослини). У мезофітів багата верхня листова частина, незначне опушення.

Особливе місце серед мезофітів займають ефемери й ефемероїди. Вони мають такі ознаки: дуже короткий вегетаційний період, не більше 4-6 тижнів; довгий період спокою у вигляді насіння, цибулин, бульб, кореневищ.

Поширення мезофітів в Україні[ред.ред. код]

В Україні зустрічаються в усіх фізико-географічних зонах. До найбільш відомих мезофітів належать береза повисла, дуб звичайний, ліщина, бруслина бородавчаста, яглиця, зірочник лісовий, підмаренник запашний, серед лучних рослин - вівсяниця лучна, грястиця, тонконіг лучний, лядвенець, конюшина лучна.

Джерела[ред.ред. код]

  • Географічна енциклопедія України: В 3-х т./ Ред-кол.: О.М. Маринич (відповід. ред.) та ін. - К.: "Українська Радянська Енциклопедія" ім. М.П. Бажана, 1990. - Т.2: З - О. - 480 с.