Мелокактус

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мелокактус
Melocactus
Melocactus violaceus
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти (Eudicots)
Порядок: Гвоздикоцвіті (Caryophyllales)
Родина: Кактусові (Cactaceae)
Підродина: Cactoideae
Триба: Cereeae
Рід: Мелокактус (Melocactus)
Link & Otto (1827)
Види
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Melocactus
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Melocactus
EOL logo.svg EOL: 72013
IPNI: 331763-2
ITIS logo.svg ITIS: 19867
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 432463

Мелокактус[1] (Melocactus Link & Otto (1827)) — рід сукулентних рослин з родини кактусових.

Етимологія[ред.ред. код]

Квітучий мелокактус
Melocactus curvispinus з плодами
Melocactus macracanthos у природних умовах на острові Аруба
Цефалій Melocactus zehntneri
Бджола добуває нектар у квітці Melocactus intortus

Назва походить від лат. melo — диня, яку за формою нагадують стебла цього кактуса.

Історія[ред.ред. код]

Ймовірно, саме мелокактуси були серед перших кактусів, з якими зустрілись європейці у Південній Америці. В будь-якому випадку, в Англії мелокактуси з'явились вже в кінці 15 століття.

Мелокактуси були серед 22 видів кактусів, описаних Ліннеєм в середині 18 століття. Формально рід був описаний у 1827 р.

Ареал та екологія[ред.ред. код]

Мелокактуси ростуть майже на всіх Вест-Індійських островах і в прибережних районах Центральної Америки, в тому числі на півдні Мексики, а також у Перу, Колумбії, Венесуелі та Бразилії, іноді настільки близько до моря, що бризки морської води потрапляють на рослини, але це їм не шкодить. Деякі види, в тому числі Melocactus intortus, ростуть на глинисто-перегнійних ґрунтах, більшість же — на дуже піщанистих, деколи майже на одному піску. Зустрічаються мелокактуси і у внутрішніх районах, далеко від узбережжя, наприклад бразильський Melocactus neryi.

Морфологічні ознаки[ред.ред. код]

Це поодинокі, кулясті або укороченно циліндричні рослини, що досягають деколи 1 м у висоту, але зазвичай багато нижче, і 10-20 см в діаметрі. Стебла у них чітко ребристі, 9-20 ребер, як правило прямих, несуть овальні, мало опушені ареоли, віддалені одна від одної на 2,5 см. Колючки не більше 2,5 см в довжину, білого, сірого або коричневого кольору: до 15 розходяться по сторонам, злегка вигнутих радіальних і 1-4 стирчачих центральних, кілька довших, ніж радіальні, але так само забарвлених. Мелокактуси, подібно Цефалоцереусам і Хаагеоцереусам, утворюють цефалії. Але цефалії у мелокактуса справжні, термінальні; вони являють собою компактну масу волосків і колючок (щетинкоподібних і забарвлених інакше, ніж на решті частини тіла), що з'являється на верхівці рослини. Цефалій, як правило, розвивається тільки на десятирічних або двадцятирічних кактусах, молоді ж рослини схожі на інші кулясті кактуси. Квітки дуже дрібні, зазвичай яскраво забарвлені, вони тримаються на рослині лише якихось кілька годин, але їх багато і з'являються вони кожен день протягом усього літа і осені. Пізніше на їх зміну приходять подовжені (1,25 см і більше) гладкошкірі плоди, при дозріванні різних відтінків рожевого кольору.

Культура мелокактусів[ред.ред. код]

Незважаючи на свої адаптивні здібності, рослини, перенесені з природного середовища в умови колекцій гинуть, такий кліматичний стрес рослини з тропічних та екваторіальних широт в наших умовах не здатні пережити і акліматизація неможлива. Тому найкращим способом збереження мелокактуса є їх вирощування з насіння. Сіянці розвиваються порівняно швидко і вже через 6-8 місяців готові повноцінно рости на рівні з іншими кактусами.

Субстрат для мелокактусів повинен бути достатньо пористий щоб добре пропускати повітря та зайву вологу в горщику, єдиної формули ґрунту немає але він повинен як мінімум на 60-70 % складатись з пористих та гравійних складових наприклад (гравій, бита цегла), також важливою складовою є розпушувачі ґрунту (перліт, вермікуліт), відсоток ґрунту близько 10 — 20 % (дернова, глинисто-дернова, листова земля)

Особливістю кореневої системи є її розвиток в природних умовах більше в ширину по верхньому шару ґрунту, ніж у глибину. Цю генетичну пам'ять зберігають і культурні рослини. Тому миски для дорослих екземплярів повинні бути широкими і мілкими, що виключає застій вологи в нижніх шарах субстрату, однак з багаторічного досвіду спостерігалось що мелокактуси чудово ростуть і в квадратних глибоких горщиках.

Культура мелокактусів не приносить особливих складнощів. В період вегетації вони люблять багато сонця і достатньо вологи тому поливати їх потрібно вчасно (але необхідно не забувати що ґрунт між поливами повинен повністю просохнути). В спекотні літні дні ростуть дуже швидко і за сезон можуть збільшитись більш ніж у два рази.

Зрілі рослини формують цефалій у 10 і більше років, Melocactus matanzanus може формувати цефалій у 6 — 8 років. Швидкість формування цефалію напряму залежить від умов утримання, якщо кактус цілий рік тримають на максимально можливому сонячному місці то формування цефалію пришвидшується на декілька років.

У зимовий період оптимальна температура 8 — 12 °C, більш тепліша зимівля в 15-20 °C провокує небажаний зимовий ріст та швидшій втраті запасів вологи у стеблі.

В деяких джерелах рекомендують поливати дорослі мелокактуси 2-3 рази за зиму, однак спостерігаючи за дорослими рослинами без цілковитого поливу не було помічено жодних втрат благополучно переживши суху зимівлю, зимовий полив сіянців можна проводити 2-3 рази за зиму, першою ознакою що сіянці засоїли вологу це збільшення розміру кактуса. З приходом весняного тепла мелокактуси пробуджують акуратним поливом, потім через пару тижнів процедуру повторюють, першою ознакою пробудження буде збільшення розміру стебла і виштовхування ягід із цефалію

Охорона у природі[ред.ред. код]

37 видів роду Мелокактус входять до Червоного списку Міжнародного Союзу Охорони Природи[2]:


Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Edward F. Anderson. «The Cactus Family». 776 р. ISBN 0 881924989 (англ.)
  • Nigel P. Taylor. The genus Melocactus (Cactaceae) in Central and South America; — Royal Botanic Gardens, Kew. ISBN 0947643362 (англ.)
  • О. В. Ильяшенко и др. Кактусы. Донецк, «Скиф», 2003. (рос.)
  • Нико Вермёлен Кактусы Пер. с англ. Л. Р. Ермаковой. — М.: Издательский Дом «Кладезь», 1998. — 144 с. с ил. ISBN 5-85292-021-5 (рос.)

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]