Мельники (селище)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
селище Мельники
адміністративно-територіальна одиниця
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район Жмеринський район
Код КОАТУУ: 0521086006
Основні дані
Засноване
Населення 22
Площа 0,13 км²
Густота населення 169,23 осіб/км²
Поштовий індекс 23121
Телефонний код +380 4332
Географічні дані
Географічні координати 49°03′37″ пн. ш. 27°51′45″ сх. д. / 49.06028° пн. ш. 27.86250° сх. д. / 49.06028; 27.86250Координати: 49°03′37″ пн. ш. 27°51′45″ сх. д. / 49.06028° пн. ш. 27.86250° сх. д. / 49.06028; 27.86250
Середня висота
над рівнем моря
270 м
Місцева влада
Рада Стодулецька сільська рада
Адреса ради 23121, Вінницька обл., Жмеринський р-н, с. Стодульці, вул. Залізнична
Карта
Мельники. Карта розташування: Україна
Мельники
Мельники
Мельники. Карта розташування: Вінницька область
Мельники
Мельники

Мельники — селище в Україні, у Жмеринському районі Вінницької області.

Опис села[ред. | ред. код]

Подорожуючи шосейною дорогою із Жмеринки до стародавнього Шаргорода, мимоволі задивляємося на протяжний розлогий Станіславчинський став. Тут води річки Мурафи стримує широка вздовжена гребля. Біля неї одиноко вартує монах-опуст, урівноважуючи ставкову воду. З лівого боку греблі стоїть самобутній пустуючий млин. Не так давно вода по його шлюзу збігала на млинове колесо, приводячи його в рух. Млин будувався наприкінці XVIII ст., його вартість оцінювалась в 4000 карбованців. Належав він Олексію Миколайовичу Бахметьєву — генерал-губернатору Кам'янець-Подільської губернії, як і місто Станіславчик. Млин щорічно приносив 500 крб. прибутку. Після побудови і роботи млина хутір розширювався і розбудовувався, отримавши назву «Мельники». В 1815 р. біля млина був схоплений і закутий у кайдани народний месник Устим Кармалюк. Звідси його відправили до ув'язнення в м. Кам'янець-Подільський. Правий берег Мурафи горбистий, він і сьогодні покритий впадинами і виїмками, що залишились від вибраного вапнякового каменю. Колись випалювали вапно в Станіславчику 4 вапнярки, їх вартість оцінювалась в 5400 крб., а річний прибуток становив 900 крб. Візники возили його на станцію Ярошинка, а далі — на цукрові заводи. За греблею над шумливим витоком річки ростуть розкішні верби, опустивіпи до пінистої води своє віття. Вода бульбашкує, створює вихрясті коловороти, що струменяться вниз по течії. Лівий берег верб переходить у густі переплетення верболозів, які до половини перекривають течію річки. Правий берег густо пророслий рогозою-різухою, її змінюють непрохідні очерети. Дно Мурафи болотисте, намулисте.

Присадибні ділянки мають значний вміст чорнозему, досить сприятливі для отримання врожаю, Городи, наближаючись до річки, переходять у сінокісні левади. Хуторяни відзначались своєю самобутністю, вміли давати господарству і собі раду, Вони славилися вродливими дівчатами і красенями парубками, що дружили з народними танцями і задушевною піснею. В 30-ті роки XX ст. тут було організовано колективне господарство, яке очолив Матвій Войтович. Господарство успішно конкурувало з іншими колгоспами с. Станіславчика, які в 50-ті роки провели своє об'єднання. Поруч з хутором Мельники на правому березі Станіславчицького ставу існує природна зона літнього відпочинку. Піщане неглибоке прибережне дно ставу, сплески хвиль, насичене на хвої і різнотрав'ї іонізоване повітря в спекотну пору приваблює подорожніх і відпочиваючих своєю прохолодою і комфортом відпочинку. Час невблаганно впливає на розвиток хутора, нагадує мешканцям про його відірваність від оточуючих сіл. Дороге спосполучення, відсутність роботи, школи — фактори, які давно призупинили тут новобудови. Пісня у виконанні заслуженої артистки УРСР Софії Ротару про хутір і хуторянку «Мне бы хоть разок в мою страну на хуторок…» будить в душі щось рідне, тепле про Людей, їх час, прожитий в таких поселеннях.

Література[ред. | ред. код]

  • Стоду́льці // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.239