Мельничук Богдан Іванович (письменник та краєзнавець)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Богдан Іванович Мельничук
Melnychuk2514.jpg
Псевдоніми, криптоніми Б. Волинський, І. Гаврильцьо, Б. Жердинюк
Народження 12 серпня 1952(1952-08-12) (65 років)
  с. Молотків, Лановецький район, Тернопільська область
Громадянство Україна Україна
Рід діяльності письменник, редактор, журналіст, краєзнавець
Нагороди та премії
Ювілейна медаль «20 років незалежності України»
Заслужений діяч мистецтв України

CMNS: Богдан Іванович Мельничук на Вікісховищі

Богда́н Іва́нович Мельничу́к (псевдонім — Б. Волинський, І. Гаврильцьо, Б. Жердинюк; нар. 2 серпня 1952, с. Молотків, Україна) — український письменник, драматург, редактор, журналіст, краєзнавець. Заслужений діяч мистецтв України (2008). Член національних спілок журналістів (1980) та письменників України, краєзнавців, Наукового товариства ім. Т. Шевченка (всі 1998).

Життєпис[ред.ред. код]

Богдан Мельничук народився 2 серпня 1952 року в селі Молоткові Лановецького району Тернопільської області, нині Україна.

Закінчив факультет журналістики Львівського університету ім. І. Франка (1974).

Працював у редакціях газет «Будівник комунізму» (нині «Голос Лановеччини»), «Вільне життя» і «Тернопіль вечірній» (обидві — Тернопіль), у Державному архіві Тернопільської області, був на громадській роботі.

Згодом — головний редактор Тернопільського обласного управління у справах преси та інформації (1989—1993), видавництва Тернопільської академії народного господарства «Економічна думка» (1998—2003), літературно-мистецької і культурологічної газети «Русалка Дністрова» (від 1992 донині) й журналу «Тернопіль» (від 1994 донині; від 2009 — «Літературний Тернопіль»).

2003—2009 — заступник голови редакційної колегії першого в Україні регіонального 4-томного «Тернопільського Енциклопедичного Словника», його головний науковий редактор.

У 2010—2014 — головний науковий редактор комунального підприємства «Тернопільський обласний інформаційно-туристичний краєзнавчий центр», відповідальний секретар редакційної колегії 3-томного енциклопедичного видання «Тернопільщина. Історія міст і сіл».

Тепер — головний редактор журналу «Літературний Тернопіль».

Від серпня 2016 очолює Громадську раду з відзначення Всеукраїнською літературно-мистецькою премією ім. Братів Лепких.[1]

Творчість[ред.ред. код]

Видав 38 своїх книг драматургії, прози й поезії, у т. ч. «Вибрані новели» (1999), збірники новел «Професор і бичок Бамбурка» (2002), «Скрипка від старого» (2004), «Яр» (2007), двотомник вибраних новел «Суд без суду» та «Зек, вождь і Гарсіа Лорка» (2010), повість «Роксоляна, декан і жлоби» (спільно з Ніною Фіалко), документальну повість «Соломія Крушельницька» (обидві — 2011); збірки віршів із паралельним перекладом мовою есперанто «Крапелини-плюс», «Нові крапелини» (обидві — 2002), поезії «Ваша Пресвітлосте, Дамо…» (2005), «Марії» (2006), «Таїна кохання» (2007), збірники п'єс «Актор і блазні» (2009), «Довга дорога в короткий день», «Реквієм для кларнета без оркестру» (обидва — 2010), «Кава на лезі шаблі» (2011) та інші.

Автор і співавтор 36 краєзнавчих книжок, зокрема: «Тернопіль. Що? Де? Як?» (1989), «Біль і пам'ять Молоткова» (1990), «Тарас Шевченко на Тернопільщині» (1990, 1998, 2007), «Шляхами Богдана Хмельницького на Тернопільщині» (1991), «За рідний край, за нарід свій…» (1993), «Шляхами стрілецької слави» (1995), «Симон Петлюра і Тернопільщина» (2009), «Великий українець із Тернопілля. Ярослав Стецько. Життєвий шлях Провідника ОУН» (2010), «Вірна дочка України. Слава Стецько: життєпис у боротьбі», «Іван Франко і Тернопільщина», «Від Маківки до Стрипи» (всі — 2011).

У театрах України (Тернопільському академічному обласному ім. Т. Шевченка, Львівському академічному обласному ім. Ю. Дрогобича, Коломийському ім. І. Озаркевича, Рівненському драматичному, Тернопільському театрі актора і ляльки, Івано-Франківському театрі ляльок ім. М. Підгірянки, народних театрах: Копичинецькому ім. Б. Лепкого, Озернянському Зборівського району, «Дивосвіт» Тернопільської ЗОШ № 22 та інших) поставлено 32 п'єси й інсценізації Б. Мельничука.

Вистава «Мазепа, гетьман України» (сценічний варіант Б. Мельничука за творами Б. Лепкого, Дніпропетровський академічний український музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка) нагороджена міжнародною премією імені П. Орлика (1995).

12 грудня 2010 року в Тернопільському академічному обласному драматичному театрі ім. Т. Шевченка відбулася прем'єра вистави «Мазепа» за творами Богдана Лепкого (інсценізація Б. Мельничука й О. Мосійчука); відзначена регіональною премією «Галицька Мельпомена».

Призами театральних фестивалів нагороджені вистави за п'єсами Б. Мельничука «Чарівні пиріжки Червоної Шапочки» (спільно зі С. Львівською), «Козацькі вітрила» тощо.

Серед вистав за п'єсами Б. Мельничука — «Соломія Крушельницька», «Вісьта-вйо!» (за мотивами стрілецького гумору), інсценізації творів Р. Завадовича, П. Загребельного, Б. Лепкого, А. Кроніна, В. Тарнавського, І. Филипчака та інші.

Автор сотень статей, нарисів, рецензій та інших публікацій у ЗМІ.

Укладач і редактор понад 500 збірок, зокрема творів С. Балея, Олександра та Богдана Барвінських (батька й сина), В. Будзиновського, В. Вихруща, О. Назарука, М. Стахіва.

Понад 100 пісень на тексти Б. Мельничука і музику Ігоря Андрухова, Миколи Болотного, В. Войнарського, Анатолія Горчинського, Я. Горішнього, Я. Злонкевича, О. Зозулі, Б. Климчука, Леоніда Міллера, І. Николайчука, М. Облещука й інших композиторів видано збірками «Сад любові» (2009), «Сад любові—2» (2010). Їх виконують Л. Бутенко, Володимир Вермінський, Ігор Вовчак, Андрій Гамбаль, Степан Ґіґа, Леся-Мацьків-Горлицька, С. Дерій, М. Довгальов, Віталій Свирид, Олександр Смик, Ю. Шевчук та інші виконавці. Пісенні твори на слова Б. Мельничука відзначені на конкурсах «Пісенний вернісаж» (2009, 2011), «Червона калина» (2009, 2010, 2011), «Мелодії Підкаменя» (2010, 2011), «Ліра Гіппократа» (2010), «Українська родина» (2010).

Про життєвий і творчий шлях письменника розповідає книга Івана Бандурки «Чотири вежі Богдана Мельничука» (Т., 2002).

Видано бібліографічний покажчик «Богдан Мельничук — письменник, редактор, журналіст, краєзнавець» (Т., том 1, 2009; том 2, 2012).

Твори[ред.ред. код]

Власні твори[ред.ред. код]

Видав понад 25 книг — драматургія, проза та поезія, у тому числі

  • «Вибрані новели» (1999),
  • «Професор і бичок Бамбурка» (2002) збірка новел,
  • «Скрипка від старого» (2004) збірка новел,
  • «Яр» (2007) збірка новел,
  • «Крапелини-плюс» (2000, 2002), вірші з паралельним перекладом мовою есперанто
  • «Нові крапелини» (2002), вірші з паралельним перекладом мовою есперанто
  • «Ваша Пресвітлосте, Дамо…» (2005), поезії
  • «Сад любові» — 1 2009 пісні,
  • «Сад любові» — 2 2010 пісні,
  • «Зек, вождь і Гарсіа Лорка» (2010) збірка новел,
  • «Суд без суду» (2010) збірка новел,
  • «Слова від серця», тт.1-2 (2010) вибрані поезії,
  • «Дорога до себе» (2012) нові новели, п'єси, радіоп'єси,
  • «Портрет зблизька в різних інтер'єрах» (2012) нові новели,
  • «Перейти на другий берег» (2014) нові новели, поезії, п'єси, пісні, статті,
  • «Козацького роду» (2015) співаник для дітей молодшого, середнього і старшого віку,
  • «Хлібина для бандерівця» (2016) новели, поезії, афоризми,
  • Вистава «Качення Пушок і задерикуватий півень»,

Твори у співавторстві[ред.ред. код]

Автор і співавтор 15 краєзнавчих книжок, у тому числі

  • «Тернопіль. Що? Де? Як?» 1989,
  • «Біль і пам'ять Молоткова» 1990,
  • «Тарас Шевченко на Тернопільщині» 1990, 1998, 2007,
  • «Шляхами Богдана Хмельницького на Теропільщині» 1991,
  • «Від Маківки до Стрипи» 2010,
  • «За рідний край за нарід свій…» 1993,
  • «Шляхами стрілецької слави» 1995,
  • ««Журавлина» книга»,
  • «Кохання до нестями» 2013, авантюрно-любовний роман,
  • Вистава «Мазепа, гетьман України» (сценічний варіант Б. Мельничука за творами Б. Лепкого Дніпропетровський музично-драматичний театр ім. Шевченка) нагороджена міжнародною премією ім. П. Орлика 1995.
  • Вистава — «Соломія Крушельницька», «Вісьта-вйо» за мотивами стрілецького гумору.
  • Вистава «Чотири чарівні перлини».
  • Вистава «Чарівні пиріжки Червоної Шапочки».
  • Інсценізації творів Р. Завадовича, П. Загребельного, Б. Лепкого.

Відзнаки[ред.ред. код]

Державні нагороди[ред.ред. код]

Премії[ред.ред. код]

  • імені Іванни Блажкевич (1994)
  • імені Братів Лепких (2000)
  • імені Уласа Самчука (2002)
  • імені Ірини Вільде (2008)
  • імені Романа Завадовича (2016)
  • всеукраїнської в галузі краєзнавства імені Дмитра Яворницького (2015)
  • імені Станіслава Дністрянського (2003)
  • «Державницька позиція» (2009)
  • імені Ярослава Стецька (2011)
  • обласна премія в галузі культури в номінації «Краєзнавство — імені Петра Медведика» — за видання енциклопедичного тритомника «Тернопільщина. Історія міст і сіл» (2015)[4].
  • міжнародної літературної премії «Сад божественних пісень» імені Григорія Сковороди (2010)
  • міжнародної літературної премії україністики фонду Воляників-Швабінських при фундації УВУ (США, 2011)
  • 2-а премія Першого (2007), спеціальний приз Третього (2009), 3-я премія Четвертого (2010, спільно з Н. Колтун)[5] Всеукраїнських конкурсів радіоп'єс «Відродимо забутий жанр»
  • 2-а і 3-я премії Всеукраїнського літературного конкурсу «Коронація слова-2010» у номінації «Драми» за п'єси «Реквієм для кларнета без оркестру» (спільно з О. Мосійчуком) та «Віщий сон, або Мудрий Іванко» (спільно з В. Фроленковим); дипломант «Коронації слова—2012, 2013, 2014, 2015» у різних жанрах
  • 1-ша премія у номінації «Квітни, мово наша рідна» XVI Загальнонаціонального конкурсу «Українська мова — мова єднання» (2015)

Медалі[ред.ред. код]

Інші відзнаки[ред.ред. код]

  • «Людина року»-2008 у Тернопільській області.
  • Перше місце у літературному конкурсі «Жінка в історії» (2014) за нарис «Співачка і цар (Соломія Крушельницька і Микола ІІ)»[6]
  • Спецвідзнака за найкращий твір на військову тематику у конкурсі «Коронація слова 2014», номінація «пісенна лірика», за вірш «Батько-отаман»[7]
  • дипломант 14-го (2010) і лауреат 15-го (2011), 16 (2012) і 19 (2015) всеукраїнських конкурсів імені Мирона Утриска,
  • дипломант обласного конкурсу ім. Володимира Вихруща (2002)
  • почесний знак НСЖУ (2009)
  • почесна відзнака НСПУ (2009)
  • почесна відзнака міського голови Тернополя (2011)
  • Спецвідзнака «Вибір Генерального продюсера „1+1“» за найкращий кіносценарій у конкурсі «Коронація слова 2016», за «Проліскам сніг не страшний» (у співавторстві з Валентиною Семеняк) (2016)
  • Дворічна державна стипендія (2017)[8]
  • «Почесний громадянин міста Тернополя» (2017)[9].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Богдан Мельничук очолив Громадську раду премії ім. Братів Лепких // Номер один. — 2016. — 4 серпня.
  2. Указ Президента України № 726/2008 від 19 серпня 2008 року «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ та організацій з нагоди Дня незалежності України»
  3. Указ Президента України № 822/2011 від 19 серпня 2011 року «Про нагородження відзнакою Президента України — ювілейною медаллю „20 років незалежності України“»
  4. Обласні премії в галузі культури за підсумками 2015 року вручили голова обласної державної адміністрації Степан Барна, голова обласної ради Віктор Овчарук та міський голова Сергій Надал жителям краю під час урочистостей з нагоди Дня державного прапора // Свобода. — 2016. — 25 серпня.
  5. Четвертий конкурс радіоп'єс назвав переможців // Портал українця. — 2011. — 1 березня.
  6. Підведені підсумки конкурсу нарисів «Жінка в історії». Мистецький портал «Жінка–УКРАЇНКА». 2014-05-13. Процитовано 2014-05-22. 
  7. Коронація слова 2014 — опублікований список переможців. 
  8. Указ Президента України від 28 березня 2017 року № 85/2017 «Про призначення державних стипендій видатним діячам культури і мистецтва»
  9. У Тернополі побільшало «почесних» громадян // Файне місто. — 2017. — 21 серпня.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Logo YouTube por Hernando.svg Гал-кліп. Богдан Мельничук // Телекомпанія TV-4. — 2016. — 8 травня.