Менахем Мендель Бейліс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Менахем Мендель Бейліс
Beilis-Mendel.jpg
Народився 1874[1]
Київ, Київська губернія, Російська імперія
Помер 7 липня 1934(1934-07-07)
Саратоґа-Спрінгс (Нью-Йорк), Саратоґа, шт. Н.-Йорк, США
Поховання Нью-Йорк
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія

Мендель Тевьєвич Бейліс (ідиш מנחם מענדל בײליס — Менахем Мендл Бейліс; 1874(1874) або 1862[2], Київ — 7 липня 1934[3], Саратога-Спрінгс, Нью-Йорк) — український міщанин[4] єврейського походження, який був звинувачений у ритуальному вбивстві київського хлопчика Андрія Ющинського (1911). В ході гучного судового процесу, відомого як «Справа Бейліса», був повністю виправданий.

Біографія[ред.ред. код]

Був сином глибоко релігійного хасида, але сам до релігії ставився байдуже. Він не дотримувався більшості обрядів і працював по суботах. Він виріс в селі і служив в армії[5].

Пам'ятник на могилі Менделя Бейліса. Надгробний напис свідчить[3]: «Зверніть увагу на цю могилу. Тут спочиває святий чоловік, обраний. Жителі міста Києва зробили його жертвою звинувачення в тому, що він і його одновірці взяли кров християнського дитини для святкування Великодня. Цього чоловіка, як сина ізраїлевого, піддавали жорстоким тортурам. Вшануйте пам'ять цієї чистої невинної душі, вознесенною в рай. Менахем Мендель Бейліс, син Тувії, помер 24 Тамуза 5694 року за єврейським календарем. Так буде вічно благословенна пам'ять про нього»

Відбувши військову службу, 22-річним хлопцем Бейліс одружився і влаштувався на роботу до цегельного заводу на краю Києва[6], у шлюбі народилися четверо синів і одна дочка[3]. Більшу частину дорослого життя він працював прикажчиком на заводі Зайцева, знайомого його батька[7]. Він отримував 50 рублів на місяць, але оплачуючи навчання сина в російській гімназії та утримуючи численну родину, був дуже бідний і працював з ранку до пізнього вечора[8].

Він перебував у добрих стосунках з християнським населенням і, зокрема, з місцевим священиком. Його репутація була настільки хорошою, що під час погрому 1905 року до нього прийшли місцеві члени Союзу російського народу з запевненням, що йому нічого боятися[9].

Не сподіваючись поліпшити своє, більш ніж скромне, життя, Бейліс мав честолюбні плани для свого сина: щоб мати можливість віддати його в гімназію, він продав корову, а дружина його варила для столовників. Бейліс працював 12 годин на добу, наглядав за навантаженням цегли, вів конторські книги, і взагалі, виконував будь-яку роботу[6].

В ніч з 21 на 22 липня 1911 року Бейліс був заарештований у себе вдома нарядом з 15 жандармських чинів за підозрою у вбивстві Андрія Ющинського. Разом з ним був затриманий і три дні утримувався в охоронному відділенні його 9-річний син Пінхас, якай дружив раніше із Андрієм. В якості підозрюваного Бейліс просидів у в'язниці 2 роки[10].

Слідство і судовий процес над Бейлісом в Києві 23 вересня — 28 жовтня 1913 року супроводжувалися, з одного боку, активною антисемітською кампанією, а з іншого — громадськими протестами всеросійського і світового масштабу. Справа Бейліса стала самим гучним судовим процесом у дореволюційній Росії[11].

28 жовтня 1913 року в 6 годин вечора Бейліс був виправданий. Тисячі людей зібралися біля будинку Бейліса, щоб привітати його.

Через деякий час після виправдувального вироку Мендель Бейліс з дружиною і дітьми виїхав з Російської імперії.

16 лютого 1914 року Бейліси приїхали до Хайфи. Життя Бейліса і його родини на новому місці спочатку складалася вдало. Але після початку Першої світової війни ситуація в Палестині була дуже непростою і Бейліс у 1920 році оселився в Нью-Йорку, США[4][12]. Бейліс раптово помер в одному з готелів курортного містечка Саратога Спрінгс, неподалік від Нью-Йорка 7 липня 1934 року[12]. (Багато джерел стверджують, що він помер 4 липня, але якщо перевести дату (24 тамуза 5694) зазначену в епітафії на могильному камені, то отримаємо саме 7 липня). Два дні потому, Бейліс був похований на цвинтарі Маунт-Кармел в Квінзі, Нью-Йорк.

Написав книгу «Історія моїх страждань»[13]. Книга вийшла на ідиші та вперше була перекладена на російську мову лише у 2005 році[14][15].

Примітки[ред.ред. код]

  1. data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Рік народження 1862 вказаний на пам'ятнику що на могилі Бейліса, згідно усім довідникам — 1874. См. Бейлис Менахем Мендель Тевьев. Могилы знаменитостей. Архів оригіналу за 2012-11-21. Процитовано 2012-10-04. 
  3. а б в К 90-летию оправдания Менделя Бейлиса // Радіо «Свобода», 29.10.2003
  4. а б Бейлиса дело. Том IV // Православная энциклопедия. — М. : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2002. — С. 454-455. — 39000 прим. — ISBN 5-89572-009-9. (рос.)
  5. Beilis, Mendel. YIVO. Архів оригіналу за 2013-01-06. Процитовано 2013-1-1. 
  6. а б Самюэл Морис. Постановка дела // Кровавый навет. Странная история дела Бейлиса / переклад Р. Монас. — Нью-Йорк, 1975. — 294 с.
  7. Цей завод також називався заводом при єврейській хірургічній лікарні, так як його прибутки були завіщані на ці цілі померлим у 1907 р. І. М. Зайцевим; роль же його управляючого відігравав син покійного, М. І. Зайцев.
  8. Степанов С. А. Глава VII. Популизм и антисемитизм // Чёрная сотня. — 2. — М. : Эксмо, Яуза, 2005. — С. 367-368. — ISBN 5-699-08156-9.
  9. Самюэл Морис. Глава четвертая. Мендель Бейлис // Кровавый навет. Странная история дела Бейлиса / переклад Р. Монас. — Нью-Йорк, 1975. — 294 с.
  10. Бейліса справа. Енциклопедія історії України. Т. 1. Інститут історії України НАН України. 2003. Архів оригіналу за 2013-01-20. Процитовано 2013-1-1. 
  11. Лур'є Л. Я.[ru]. Андрей Ющинский // 22 смерти, 63 версии. — СПб. : БХВ-Петербург, 2011. — С. 151-163. — (Окно в историю) — ISBN 9785977505499.
  12. а б Рая Бейлис: мой отец всегда со мной
  13. Александр Сиротин. К 90-летию оправдания Бейлиса. — "Чайка", 7 ноября 2003. — Вип. 8 (8).
  14. Этельзон, Михаил. Дело Бейлиса. Заметки по еврейской истории — стихи, посвящённые переводчику книги Бейлиса на русский язык. Архів оригіналу за 2011-08-19. Процитовано 2009-11-28. 
  15. Михаил Мисонжник. Предисловие к книге Менделя Бейлиса «История моих страданий». — «Слово\Word», 2008. — Вип. 58.

Література[ред.ред. код]