Менаше Галперн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Менаше Галперн
מנשה הלפרן
Menashe halpern.jpg
Народився 10 листопада 1871(1871-11-10)
Шепетівка, Старокостянтинівський повіт, Волинська губернія (нині Хмельницька область)
Помер 15 січня 1960(1960-01-15) (88 років)
Сан-Паулу, Бразилія
Діяльність прозаїк, поет, видавець та редактор
Мова творів ідіш
Жанр вірші, розповіді
Батько Шлойме Шмулевич Гальперін
Мати Рахіль Нехемївна Стерник
Діти R. Galʹperinad

Менаше Галперн (Халперн; Гальперн; hалперн, Менасій Шльомович Гальперін; ідіш ‏מנשה האַלפּערן‎; 10 листопада 1871, Шепетівка, Старокостянтинівський повіт, Волинська губернія - 15 січня 1960, Сан-Паулу, Бразилія) - єврейський письменник, видавець, редактор. Писав на мові ідиш.

Біографія[ред. | ред. код]

Менаше Халперн народився у 1871 році в Шепетівці (нині Старокостянтинівський район Хмельницької області, Україна), у родині заможного посесора, фабриканта Шлойме Шмулевича (Соломона Самуїловича) Галперна, власника цегельного заводу, та Рахілі Нехеміївни Стерник. Незабаром родина переїхала до Чорного острова, а потім у Бронівку (у 1899 році батько збудував цегельний завод у Проскурові). [1]

Отримав домашнє виховання, займався з приватним учителем. У 14 років він уже складав вірші як на івриті, так і на ідиші. У 20 років одружився в Єдинці (Єдінец), Бессарабія, і зайнявся торгівлею зерном, але через падіння цін втратив гроші на придане. Тут він потоваришував з письменником-початківцем Ідл (Єгудою) Штейнбергом, разом з яким заснував бібліотеку і працював у початковій школі (талмуд-торі). [2] Наступного року Галперн надіслав до Варшави рукопис повісті Штейнберга «У ті дні» та свої оповідання. Повість Штейнберга була незабаром опублікована, дебют самого Галперна, незважаючи на схвальні відгуки, відбувся лише у 1899 році. Ось як про це згадує Менаше у своїй книзі мемуарів "Пергаменти" (1952):

У 1893 році друг (Азріель Едельман, авт.) поїхав до Варшави, і він узяв із собою рукопис притчі Штейнберга «Ba ir u bayaar» («У місті та в лісі»), щоб отримати експертний висновок. Я також надіслав зразки своїх творів. Довід Пінскі, ще початківець, сказав, що йому подобається моя творчість, і вітав мене як перспективного автора. Невдовзі я отримав листа на ім’я Переця, щоб я приїхав до Варшави працювати з ним. У Переця було видавництво, яке видавало невеликі літературні буклети за прикладом «Сіфрей Агори» Бена Авігдора. Це дозволить мені розвинути свої навички письма. Але я пам’ятав застереження Слонімського та Шапіри («Письменницьке ремесло — нещастя, вічна бідність»), а також невдачі минулого, і все це заважало мені писати. [3] [Архівовано 27 жовтня 2021 у Wayback Machine.]

Багато подорожував країнами Європи в зв'язку з торгівелними справами батька (Сувалки, Гамбург, Будапешт, Відень). У 1898 році зайнявся обробкою та орендою землі. Публікувався у всіх основних періодичних виданнях того часу на ідиші.

Дізнавшись про погром у Кишиневі (1903), Галперн почав займатися збором їжі та одягу для жертв погрому. Після цього він був змушений разом із родиною емігрувати до Америки, жив у Нью-Йорку, публікував вірші та оповідання в кількох єврейських газетах. 1904 року переїхав до Бразилії, 1905 року - до Швейцарії. В 1908 повернувся до Росії і оселився в Москві, де займався банківською справою. У 1911 році розлучається з першою дружиною та вдруге одружується на Дорі Авербух з Москви (від першої дружини, яка померла в Америці, мав трьох синів та доньку). [4] [Архівовано 27 жовтня 2021 у Wayback Machine.] Викупив у журналіста та видавця Герца Акцина видавництво «Хавер» ("Товариш"), де у 1917 році вийшла його перша книга віршів та казок «Зілбернє hор» (Срібне волосся), а також збірки Зусмана Сегаловича та інших літераторів (це видавництво було націоналізовано одразу Жовтневої соціалістичної революції).

Літературна діяльність під час російської революції[ред. | ред. код]

Після лютневої революції 1917 року Гальперн з дружиною повернулися до Москви. У цей період через зняття царської цензури, зросла і літературна діяльність Галперна. У Москві він зустрівся з відомими письменниками на ідиш. За їхньою рекомендацією його запросили писати для «Petrograder Tagblatt» ("Петроградський листок") і він переїхав до Петрограду. Під час його перебування в Петрограді відбулася більшовицька революція. В березні 1918 року Галперн повернувся до Москви, де жила його дружина і дочка Ребекка (згодом Ребекка Гальперіна (Енн), відомий радянський редактор і перекладач).

У Москві він зустрівся з гуртком єврейських письменників і художників, серед яких Даніель Чарні, Мойше Бродерзон, художник Ель Лисицький. Ці зустрічі привели до заснування "Московського гуртка єврейських письменників і художників". Гурток нараховував 35 членів, Галперн був обраний його головою, а Чарні — секретарем. Цей період є піковим періодом у літературній діяльності Галперна в першій половині його життя. Так, його переклади поезій поетів Рабіндраната Тагора та Омара Хаяма були надруковані в антології перекладів поезії ще в 1917 році.

Але через посилення контролю радянського режиму над єврейською культурою Галперн був змушений продати свою друкарню "Хавер" за помірною ціною, а всі друковані книги були конфісковані.

1922 року переїхав до Києва і 1925 року емігрував спочатку до Австрії (Відень), потім до Бразилії (1926). 1931 року був делегатом на сімнадцятому сіоністському конгресі в Базелі. Після цього він зіткнувся з труднощами в заробітках, а його дружина допомагала заробляти на життя, продаючи їжу, яку вона готувала, і орендуючи кімнати. У 1934 році він опублікував у Бразилії свою першу книгу «Ausen alten Brunam» ("Зі старої криниці"), яка є збіркою оповідань з життя бессарабських та подільських євреїв. Частина творів були також опубліковані під псевдонімами "Дал-вехомер", "Аль-Насані", "Одем Зіг-заг", "Цим де Ша", "Вір з Вір".

Життя на Святій землі[ред. | ред. код]

Напередодні Хануки 1935 року Менаше Галперн емігрував до Ізраїлю і жив у Хайфі. Він також намагався придбати кав'ярню на вулиці Дізенгоф, але втратив гроші. Його дружина змушена була готувати обіди для робітників. Галперн захворів і ліг на лікування до туберкульозної лікарні в єрусалимському районі Мекор-Хаїм. Після восьми місяців лікування його відпустили і порадили повернутися до Бразилії. Його сестра Роза та її син Йозеф надіслали йому квитки, і 12 травня 1938 року вони сіли на корабель до Бразилії.

Переїзд до Бразилії[ред. | ред. код]

Напередодні Другої світової війни Галперн та його дружина Дора повернулися до Ріо, де купили пансіонат для пляжу. Його діяльність у цей період невідома, і схоже, що Друга світова війна та заборона, накладена бразильським урядом на діяльність сіоністів, з одного боку, та преси на ідиш, з другого, призвели до відступу від його громадської діяльності. Менаше разом з дружиною переїхали до Сан-Паулу, де він влаштувався на роботу в новий будинок престарілих. Там він працював та читав лекції. Галперн описав цей період як період «духовної кальцифікації» та життя за інерцією в оточенні літніх людей. За цей час він перестав писати. Лише у 1940-х рр. його спілкування з композитором Бернардом Гоффом повернуло митцю його духовну енергію. Його запрошення на єврейський культурний конгрес у Нью-Йорку в 1948 році також допомогло його духовному відродженню. На цьому конгресі він зустрівся з сотнями єврейських інтелектуалів і побачив «продовження єврейської літератури". Він також сказав, що створення Держави Ізраїль сприяло пробудженню його творчих сил, і після цих подій він написав книгу спогадів «Парметн» ("Пергаменти"), опубліковану в Сан-Паулу в 1952 році.

שלמה צבי הלפערן.jpg

Книга мемуарів[ред. | ред. код]

Найважливішою роботою Галперна є його мемуари «Пергаменти: мемуари та нариси». Книга була написана наприкінці його життя, коли він погано бачив, і в написанні йому допомагала молода жінка Сара Чершанія. Незважаючи на це, книга сповнена подробиць про життя євреїв в районах мошаву наприкінці 19 століття. Перша частина книги — це збірка розділів і спогадів. Галперн стверджує, що 19 століття для євреїв почалося в 1970-х роках, і він описує, з одного боку, традиційний досвід, а з іншого боку, дух змін, який почався з його дитинства.

У першому розділі «За часів Лінцкі та Шмара» він представляє вплив цих двох письменників на поширення читання на ідиш серед єврейських мас. Галперн представляє Шмара як того, завдяки кому ідиш перетворився з жаргону на поважну мову.

Другий розділ книги описує єврейських землевласників. За його описами, їхнє життя було близьким до природи і пронизане духом працьовитості.

У третьому розділі «Царське вигнання і погроми» описується потрясіння, яке відбулося після вбивства російського царя Олександра II. Він описує своє дитинство під час погромів і намагання робітничого класу зберегти засоби для існування, незважаючи на травневі постанови.

У наступних розділах більше описується єврейське повсякденне життя. Друга частина книги — коротка автобіографія автора, написана стислою мовою про його активне життя в Росії, США, Берліні, Бразилії та Землі Ізраїлю.

У 2014 році книгу переклав з їдиш на іврит Альтер Офір і видав сам.

Родина[ред. | ред. код]

Брат - Лев Соломонович Гальперін (1886-1938, розстріляний), художник, скульптор, журналіст; його дружина - мистецтвознавець Олександра Юхимівна Кроль (1899-1978), син - сходознавець-синолог Юрій Львович Кроль (нар. 1931). Також брати - Іхіл (Ахілл), Абрам, Давид (?-1919) і Йойл (?-1943), сестри - Рівка, Роза Бернштейн (1879-1972), Ада Ейдельман та Іда Фрідман.

Був двічі одружений - на Темі Нафтулівні Корманській (1872-1941) та Дорі Ізраїлівні Авербух (1878-1968).

Література[ред. | ред. код]

  1. Yiddish book:Memories and portrayals, Menashe Halpern,h/c, Brazil, 1952
  2. Berl Kagan, comp., Leksikon fun yidish-shraybers (Biographical dictionary of Yiddish writers) (New York, 1986), col. 208.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. https://cikavy.com/writers/5831
  2. http://yleksikon.blogspot.com/2016/01/menashe-halpern.html [Архівовано 27 жовтня 2021 у Wayback Machine.]
  3. https://www.peoples.ru/art/literature/story/menashe_galpern/ [Архівовано 27 жовтня 2021 у Wayback Machine.]
  4. https://www.geni.com/people/Менаше-Галперн/6000000031928441185 [Архівовано 27 жовтня 2021 у Wayback Machine.]
  5. https://www.jewishgen.org/yizkor/yedintsy/yed0331.html [Архівовано 27 жовтня 2021 у Wayback Machine.]