Мена (місто)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мена
Mena gerb.png Mena prapor.png
Герб Мени Прапор Мени
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Чернігівська область
Район Менський район
Рада Менська міська рада
Код КОАТУУ 7423010100
Магдебурзьке право місто мало лише окремі привілеї польських королів
Населення  ?
Телефонний код +380-04644
Координати 51°31′27″ пн. ш. 32°13′16″ сх. д. / 51.52417° пн. ш. 32.22111° сх. д. / 51.52417; 32.22111Координати: 51°31′27″ пн. ш. 32°13′16″ сх. д. / 51.52417° пн. ш. 32.22111° сх. д. / 51.52417; 32.22111
Водойма Мена
Міста-побратими Бірштонас (Литва), Новий Їчин (Чехія)
День міста Традиційно відзначається в другій половині вересня. Це пов'язано з радянським ритуалом святкування визволення Мени (18.09.1943) від німецько-фашистських загарбників. Неофіційним (релігійним) днем міста, є щорічне свято Трійці (Зелена неділя), коли в райцентрі організовують масові гуляння.
Відстань
Найближча залізнична станція Мена
До обл./респ. центру
 - залізницею 235,2 км
Міська влада
Адреса 15600, Чернігівська обл., Менський р-н, м. Мена, вул. Поштова, 24
Веб-сторінка http://menarada.gov.ua
Міський голова Примаков Геннадій Анатолійович

Commons-logo.svg Мена у Вікісховищі

Ме́на — центр Менського району, Чернігівської області, на березі р. Мена. Населення — 11 тис. 525 мешканців (1.01. 2012). Загальна площа міста 15,33 км. кв. Мена — місто стародавнє. Тут мешкали люди ще за часів палеоліту. Меняни знаходили артефакти, що підтверджують сліди кельтів, скіфів, античних греків, aрабів, балто-слов'янських племен та вікінгів. У XIX - XX ст. були виявлені залишки поселення доби бронзи (II тис. до н. е.), юхнівської культури, протослов'янських та слов'янських поселень І — V ст., часів Київської Русі Х — ХІІІ ст. Місцевими етнографами та науковцями було ідентифіковано 7 курганів, серед яких була виявлена і частково досліджена в XIX ст. російським археологом Дмитром СамоквасовимЮркова могила, датована ХІ — ХІІ ст. Безперечно, територія міста є унікальним археологічним ландшафтом де зосереджені культурні шари багатьох епох. Тому археологічна історія Мени чекає на своїх дослідників, адже фундаментальних розкопок ні на теренах міста, ні в межах Менського району ніхто ніколи не проводив.

Зміст

Перша писемна згадка[ред.ред. код]

Проблема датування та походження назви міста Мена приваблювала науковців та краєзнавців ще з другої половини XIX століття. Першим, хто звернув увагу на дату заснування міста, був архієпископ Чернігівський та Ніжинський Гумілевський. Описуючи населені пункти Чернігівської єпархії, Гумілевський вважав 1408 рік відправною точкою в системі історичних координат, зазначивши, що місто з’явилось ще в дотатарський період. Однак в кінці XIX ст. з’являється нова версія, щодо першої писемної згадки про місто, датована 1066 роком. Ця дата, без акценту на рік заснування, була введена в науковий обіг, автором енциклопедичної довідки про Мену, російським публіцистом та юристом Василем Васильовичем Водовозовим, опублікованої в 37-му томі словника Брокгауза і Єфрона в 1896 році. В 1903 році з’являється справжня наукова концепція, пов’язана з історичним датуванням вищезазначеного населеного пункту. Російський історик Петро Васильович Голубовський, досліджуючи міста Чернігівщини часів Київської Русі, акцентує увагу на давньоруському місті Хоробор, який вперше згадується під 1153 роком. Детально проаналізувавши імовірне місцезнаходження цього сіверянського града, з яскравою назвою, Голубовський наполягає, що Хоробор слід ототожнити з сучасною Меною, на теренах, або поблизу якої він і знаходився. Як відомо, наукова теорія Голубовського, щодо локалізації Хоробора, та інших давньоруських міст і городищ Чернігівської губернії, отримала позитивну оцінку з боку провідних істориків та археологів імперії на XIII археологічному з’їзді, який відбувся 1905 р. в Катеринославі. Однак, довести що сучасна Мена – це літописний Хоробор, без фундаментальних археологічних розвідок практично неможливо, до того ж Хоробор прийнято ототожнювати з смт. Макошине Менського району. Отже, станом на початок минулого століття, місто отримало три дати імовірного заснування, жодна з яких так і не була обґрунтована. Ніхто з згаданих науковців не аналізував його топонімічну назву. Лише Голубовський, звертаючи увагу на не співзвучність назв ХороборМена, висловив думку, що, алогічність в перейменування давньоруських населених пунктів, була типовим явищем тих часів. Як не дивно, але саме, Петро Васильович Голубовський, зробив першу спробу пояснити назву сучасного райцентру Мена. В 1928 році відомий поліський краєзнавець та діалектолог Виноградський Юрій Степанович опускаючи давньоруські версії датування Мени, дещо конкретизував версію Філарета (Гумілевського), посилаючись на дослідження відомого мореплавця та військового – Рафаїла Володимировича Зотова. Останній, вивчаючи генеалогічні зв’язки чернігівських князів, звернув увагу на загадкового князя Урустая мѣнськаго, який разом з великим литовським князем Свидригайлом Ольгердовичем 26 липня (4 серпня) 1408 р. перейшов на службу московського князя Василія I (1389 – 1425). Юрій Виноградський, описуючи рідну Сосницю, та її околиці, приділив Мені значну увагу. В результаті, було здійснено перше наукове обґрунтування дати першої літописної згадки. Саме Виноградський був першим, хто зв’язав назву міста (Мена) з інтенсивним товарообміном, та обміном полонених, що, імовірно, відбувалися в цих краях за часів Київської Русі. Віддаючи належне концепції Ю. Виноградського варто підкреслити, що саме вона потрапила до укладеного у 1973 р. «Топонімічного словника УРСР» яку, через 5 років, український філолог Юрій Михайлович Кругляк, репрезентував у своїй науковій топонімічній монографії. Версія Виноградського фактично співпала з версією архієпископа Гумілевського, і в поєднанні з точкою зору Зотова завершує початковий етап дослідження визначення датування та походження назви міста. А концепція Гумілевського – Зотова – Виноградського, в поєднанні з теорією локалізації давньоруського міста Хоробор Петра Голубовського, стали фактично базовою історичною парадигмою, в процесі вивчення ранньої історії міста Мена. Таким чином станом на початок 30-х років минулого століття, райцентр Мена, отримав більш-менш обґрунтовану версію щодо дати першої писемної згадки та топонімічного пояснення власної назви. Версії, думки, точки зору та наукові концепції вчених другої половини XIX – початку XX ст. сприяли формуванню низки базових дат, та топонімічних інтерпретацій, створивши платформу для наукових досліджень та дискусій в другій половині XX – початку XXI ст. Новий етап визначення віку та пояснення назви міста, розпочався в 50-ті роки минулого століття. Він безпосереднім чином пов'язаний з діяльністю місцевих краєзнавців – засновника менського районного краєзнавчого музею (відкритого в 1954 р.) – Володимира Федоровича Покотила та Дмитра Панасовича Калібаби. Посилаючись на Лаврентіївський літопис, В. Ф. Покотило та Д. П. Калібаба, відкинувши всі попередні версії, вперто вважали що саме 1066 рік слід вважати датою першої літописної згадки про місто. Їхня точка зору знайшла відображення в низці газетних та журнальних публікацій, які побачили світ вже після смерті Юрія Виноградського. Що ж стосується інтерпретації назви міста, В.Ф. Покотило та Д. П. Калібаба до кінця свого життя залишалися вірними версії торгово-обмінного пояснення назви міста, інколи пов’язуючи топонім «Мена» з однойменною назвою річки, що постійно змінювала своє русло. Така однобокість та науковий догматизм сприяли певній консервації процесу дослідження історії даної адміністративної одиниці. Вищезазначені краєзнавці майже на півстоліття монополізували право офіційного тлумачення його базових історичних параметрів. Втім, віддаючи належне вказаним регіональним дослідникам, варто зауважити, що в значній мірі саме завдяки краєзнавцям В. Ф. Покотилу та Д. П. Калібабі (які вперто проштовхували давньоруську, обмінно-бартерну концепцію датування та походження назви міста), Мена, в 1966 році з містечка перетворилася на місто, ставши районним центром. І саме завдяки наполегливій позиції останніх, 1066 рік, згідно офіційного запису в державному реєстрі населених пунктів України, вважається датою першої писемної згадки про цей населений пункт. В 80-х роках XX ст. з’являється нове пояснення, щодо походження назви міста. Її автор – ніжинський історик-краєзнавець, (в минулому вчений фізик-ядерник) Олександр Павлович Знойко. Аналізуючи фонетичні та езотеричні чинники індоєвропейських племен, які мешкали на території України, Знойко звертає увагу на культ Місяця, який був досить поширений в середовищі балтських, протослов’янських та слов’янських племен, що в давнину колонізували наші землі. На його думку, фонетична та семантична тотожність литовського слова «мену» (mёnyo, mёnesis), тракійсько-кіммерійськиою мовою «мen» є коренем для топоніму Мена. Втім О. Знойко не зв’язував його з назвою даного населеного пункту, а просто вказував на певну закономірність деяких похідних слів, імовірно пов’язаних з поклонінням нічному сонцю. Діаметрально протилежне трактування назви міста Мена в кінці минулого століття запропонував в своєму топонімічному словнику України, член Географічного товариства України, кандидат педагогічних наук – Микола Тимофійович Янко, який пов’язував назву міста з назвою автентичного гідроніму, який означає, в перекладі з індоєвропейської «мen» – «йти», «текти». Початок XXI століття відкрило новий етап вивчення та дослідження датування та походження міста Мена. Він розпочався з часу видання в 2001 р. наукової монографії «Знайомі незнайомці. Походження назв поселень України», вітчизняного мовознавця, доктора філологічних наук, професора Алли Петрівни Коваль, та етнографічного есе «Наша рідна Менщина», укладеного краєзнавцями Дмитром Калібабою, та Віталієм Соляником, яке побачило світ в 2003 році. Інкорпоруючи назви населених пунктів України, професор А. П. Коваль здійснила перше філологічне обґрунтування назви міста Мена, на підставі взаємозв’язку гідроніму з топонімом. Дотримуючись попередньої версії, висловленої Ю. Виноградським, професор А. П. Коваль засвідчила свою прихильність економічним чинникам ґенези суспільної асиміляції, що обумовили появу гідроніму, який, в свою чергу, породив топонім. Оригінальність точки зору зазначеного науковця полягає в тому, що вона вперше пояснила принцип чергування букв, «ѣ» та «е», які призвели до появи Мени, а не Міни. Окрім того, мовознавець А. П. Коваль вважала 1066 рік датою першої писемної згадки в Іпатіївському (мабуть помилково), а не, в більш давньому, Лаврентіївському літописі. Менські ж краєзнавці: Д. П. Калібаба та В.С. Соляник, в 2003 р. здійснили історико-етнографічне узагальнення відомостей про місто та район, зібраних етнографами та науковцями попередніх років. Зосередивши увагу на багатогранності версій, щодо датування появи міста, Д. П. Калібаба та В.С. Соляник (вкотре посилаючись на авторитет Брокгауза та Єфрона), продемонстрували свою прихильність канонічній даті – 1066 року, вважаючи її єдино вірною. Що стосується походження назви міста, то вказані краєзнавці так і залишились провідниками класичної істматівської схеми, де ключовим чинником розвитку були соціально-економічні фактори. Тому не дивно, що В. Ф. Покотило і Д. П. Калібаба пов’язували назву міста з грошово-бартерними стосунками, які були основою торгово-економічного розвитку краю за часів Київської Русі. На жаль, їх дещо «оновлена та систематизована» версія пояснення топоніму Мена, не вирізнялась оригінальністю, тому що була запозичена у професора А. П. Коваль, висловленої нею на 2 роки раніше. Видання даної збірки сприяло цементуванню концепцій щодо даної історичної проблеми. Причина – відсутність зацікавленості та байдужості з боку краєзнавців, вчених, істориків та науковців. Небажання, або неспроможність, здійснити справжній науковий аналіз. Така ситуація, спричинила появу сумнівних пояснень назви міста. Доктор історичних наук, професор Леонід Залізняк зазначає, що за версіями деяких сучасних псевдоісториків: «… перший єгипетський фараон Менес – походить з райцентру Мена на Чернігівщині». В академічному форматі, непевність, щодо визначення дати виникнення міста було зафіксовано в 6-му томі Української історичної енциклопедії виданому в 2009 р. Систематизуючи хронологічні дослідження про Мену, доктор історичних наук, професор Ярослава Володимирівна Верменич, резюмує: «Щодо дати заснування міста існує дві точки зору. У «Брокгауза и Ефрона энциклопедическом словаре», у першому виданні «Української радянської енциклопедії», «Енциклопедії українознавства», у «Топонімічному словнику-довіднику Української РСР» М. Янка та інших джерелах з посиланням на Лаврентіївський літопис називається 1066 р. Однак більшість дослідників пов’язує початок міської історії Мени з 1408, коли вона перебувала у складі Великого князівства Литовського». З 2010 року до проблеми вивчення висхідних історичних параметрів рідного міста долучився Олександр Салтан. В 2011 році, в двох наукових статтях ним було зроблено спробу розкрити загадкову постать «князя Урустая Мѣнскаго», та здійснити науковий аналіз двох дат, які попередні дослідники вважали часом першої літописної згадки про місто. В результаті проведеного дослідження історія краю позбулася однієї з «білих плям», яким, імовірно, був татарський мурза Уруста (Уростай, Урустай). До речі, факт існування Урустая Мѣнскаго, (а не Мінського), підтверджує також і вітчизняна дослідниця литовсько-польського періоду української історії, кандидат історичних наук, доцент Олена Володимирівна Русина в одній зі своїх монографій, присвяченій аналізу литовсько-татарських впливів на історичний поступ нашого народу. Окрім того, в 2011 р., автором статті вперше, було піддано сумніву одне з класичних канонічних датувань міста – 1066 рік. Доведено невідповідність ототожнення райцентру Мена з давньоруським містом Мѣнескъ, яким є сучасний Мінськ. Завершуючи історіографічний огляд даної наукової проблеми, не можна обійти увагою найновішу теорію, висловлену в своїй науковій монографії відомим вітчизняним мазепознавцем, українським письменником, істориком, дослідником історичної минувшини Чернігово-СіверщиниСергієм Олеговичем Павленком. Аналізуючи мікротопоніми нашого краю, він звернув увагу на певну закономірність великої кількості тюркізмів, на які багата сучасна Чернігівщина. На думку дослідника, не тільки географічні назви – зокрема мікротопоніми, а й антропологічні фактори є свідченням глобального цивілізаційного впливу кочових народів, азійського походження, які мали безпосереднє відношення до середньовічного періоду історії Чернігово-Сіверщини. Таким чином, станом на початок другої декади XXI ст. проблема датування та топонімічного пояснення міста Мена вступила у нову фазу вивчення, який можна назвати періодом перегляду та переосмислення існуючих концепцій та точок зору. Цей період триває і дотепер…

Детальніше див.: Салтан О.М. Історичний, хронологічний та топонімічний аналіз походження міста Мени [Текст] / О.М. Салтан // Сіверянський літопис. Всеукраїнський науковий журнал. – 2015. – №2 (122). – С. 91-128. - Режим доступу до статті: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/88809/08-Saltan.pdf?sequence=1 . - Заголовок з екрану. - 26.01.17.

Національно-визвольна війна[ред.ред. код]

У період національно-визвольної війни 1648 – 1657 років меняни розгромили замок Адама Киселя, вигнали польських ставлеників і влилися у військо Б. Хмельницького. У 1654 Мена стала сотенним містом Ніжинського, а згодом Чернігівського полку.

Перший опис міста від 20 лютого 1654 року[ред.ред. код]

В городе ж Мене 2 ц(е)ркви древеные да в уезде в селех 4 ц(е)ркви древеные ж. А город Мена стоит к реке к Мене, окола посаду зделан вал земленой, по валу огорожено острогом дубовыми бре // внами, подле острога вместо рубленых торас зделаны торасы огорожено в забор колотым бревенем да насыпана землею, межи острога зделаны трое ворота проезжие на двух воротех две башни на третих воротах башни нет да глухих науголных десят башен, а башни на воротех и глухие науголные без кровел, а иные и без верхов, окола того острогу с трех сторон к реке Мене зделан ров и в том рву по обе стороны огорожено дубовыми бревнами; да ис того ж города зделаны к реке к Мене семь выходов // к воде для осадного времени; да в том городе поставлены две ц(е)ркви древеные: соборноя ц(е)рков во имя архангела Михаила, у тое соборные ц(е)ркви протопопа Алексей. Другая ц(е)рков во имя Успение Пресв(я)тые Б(огороди)цы, у тое ц(е)ркви служащей поп Стефан. Да от того ж города к реке Мене зделан отводной острог, где жил Адам Кисел; окола того острогу зделана осып земленая, на осыпи огорожено стоячим острогом, з дву сторон ров зделан к ре // ке Десне, да в том же рву подле реки Мены зделан пруд через пруд; ис того двора зделаны проезжие ворота на воротех башня покрыта тесом; да окола того двора зделана глухих наугольных пят башен да проезжие ворота в болшой острог; на тех воротех башни нет, да в том остроге устроены были хоромы Адама Киселя и те хоромы розламоны. Да к тому ж городу Мене уездные села село Смаковшино в том селе поставлена // ц(е)рков древеная во имя Успение Пресв(я)тые Б(огороди)цы, у тое ц(е)ркви служащей поп Костентин; другое село Бабичи; в том селе поставлена ц(е)рков древеная во имя архангела Михаила, у тое ц(е)ркви служащей поп Стефан; трете село Деговая на речке Деговки в том селе поставлена ц(е)рков древеная во имя Покрова Пресв(я)тые Б(огороди)цы, у тое ц(е)ркви поп Трофим; четвертое село Коковичи; в том селе поставлена ц(е)рков древеная во имя Покрова Пресв(я)тые Б(огороди)цы, у тое цер // кви служащей поп Данила, а козаки и мещане тех сел были у веры в городе Мене с сотником вместе. Да от того ж города Мены в уезде на реке Десне на острову устроен Максаковской м(о)н(а)стыр; в том мнстре поставлена ц(е)рков древеная во имя Введение Пресв(я)тые Б(огороди)цы, а в ц(е)ркви образов местных и деисусов на тяблах нет, на ц(е)ркви крест позлочен да в том же м(о)н(а)ст(ы)ре учели делат каменою ц(е)рков во имя Преображение Г(о)с(по)да Б(о)га и Сп(а)са нашего И(ису)са Хр(и)ста, а зделана тое ка // меные ц(е)ркви вверх по окна нижние, окола того м(о)н(а)ст(ы)ря огорожено дубовыми бревнами в забор; в том мнстре строител черной поп Иоасафат, у него черных попов девят ч(е)л(о)в(е)к, дьяконов пят ч(е)л(о)в(е)к, черных старцов сорок ч(е)л(о)в(е)к, тритцат ч(е)л(о)в(е)к м(о)н(а)стырских работников, а стро-ил им тот м(о)н(а)стыр Адам Кисел; да к тому ж м(о)н(а)ст(ы)рю Адам Кисел дал им на м(о)н(а)стырскую потребу село Холмы да село Адутово да село Высокое, а н(ы)не де в тех селах живут козаки и мещане, а оброков им не дают и всякие ра//боты м(о)н(а)стырские не работают и ни в чем их не слушают, а сколко в тех их селах мещан и оне про то не ведоют, потому что теми мещанами не владеют; да над рекою ж Десною от села Маковшины стоит девичей м(о)н(а)стыр, в том манастыре ц(е)рков древеная во имя Николы чюдотворца да в том же м(о)н(а)ст(ы)ре игуме-ня Антонида, с нею черных стариц петнатцат сестр, а вотчин и кр(е)стьян к тому девичьему м(о)н(а)ст(ы)рю не дано. //

  • Докладніше: Присяжні книги. Білоцерківський та Ніжинський полки / Мицик Ю., Кравець М. / Ю. Мицик, М. Кравець. — К.: НАН України. — 2003. — 349 с.


ПЕРЕКЛАД ОПИСУ МЕНИ ЗРОБЛЕНИЙ МИХАЙЛОМ ГРУШЕВСЬКИМ. Мена — місто над р. Меною, обведене ровом і валом з палісадом і наповненими землею тарасами з деревляних паль. 10 наріжних веж глухих, дві з ворітьми, треті ворота без башти; башти некриті, а на деяких і верхи повалились. До води зроблено 7 виходів, на випадок облоги. Дві церкви, в соборній протопоп. Коло міста укріплений двір Кисіля обведений ровом з Десни до Меня, в тім рові уроблений став, з мостом через нього і брамою під баштою; 5 наріжних глухих башт, і ворота до міста. Сам двір Киселів розвалився. Недалеко на Десні Максаківський монастир що фундував Кисіль і надав 3 села. Монастир обведений дубовим тином; деревляна церква Воведенія, почато муровану церкву Спаса, але доведено тільки під нижні вікна; 10 єромонахів, 5 дияконів, 40 ченців, 30 робітників. Другий монастир над Десною — жіночий, деревляна церква св. Миколая; ігуменія і 15 сестер — черниць; маєтностей не мають, та і в селах Максаківського монастиря живуть тепер козаки і міщани, що на монастир нічого не дають і його не слухають. Всього в Мені з селами присягло 375 козаків, сотник, писар, осавул, хорунжий, 17 отаманів, міщан 490; оден земський староста, два соцькі.

  • Грушевський М. С. Дещо з московської переписи 1654 р.: Біла Церква, Ставище, Лосевичи, Боярка, Фастів, Борзна, Бахмач, Конотоп Батурин, Сосниця, Мена, Новгород Сіверський, Стародуб / Історія України-Руси / М. Грушевський. — Т. 9. Кн. 2. — К.: Наукова думка. — 1997. — 776 с.

Козацькі часи[ред.ред. код]

1655 — Мена у володінні Василя Золотаренка — брата дружини Б.Хмельницького Ганни. Відомо, що Менська сотня підтримала заколот Пушкаря, але гетьман Іван Виговський штурмом оволодів містом і примусив підкоритися законній українській владі. За доби Гетьманщини Менська сотня мала свою символіку. Герб на печатці Менської сотні 1760-х — 1770-х рр. являв собою щит із зображенням кургана з квіткою (імовірно, безсмертником) на фоні зораного поля (поєднання безсмертної звитяжної слави і трудової ниви). Відома також давніша (1750-х рр.) печатка цієї сотні з типово «козацькою» геральдичною емблемою: у щиті — перехрещені стріла й шабля, над якими — кавалерський хрест. Меняни займалися землеробством, вирощували тютюн. Звідси приказка — «Мена —столиця тютюна». Мена мала від польського короля Магдебурзьке право, вимушено підтверджене окремою грамотою московського уряду 1660, магістратуру й ратушу. В місті діяли ковальський, шевський цехи, розвивалося гончарство, відомі були вироби золотаря О.Радкова. Жваво велася торгівля. На весняному ярмарку продавалось товарів на 5000 карбованців, збиралися ще 2-3 інших ярмарки. На ярмарки приїздили російські і білоруські купці. Два рази на тиждень, у четвер і неділю, в місті були великі базари. Мена також була великим торговим складським пунктом.

Мена — сотенне містечко[ред.ред. код]

Менська сотня[ред.ред. код]

Створена на початку 1654 р. як військова та адміністративна одиниця Ніжинського полку. Включала містечко Мену та села Бабичі, Дубравну, Дягове, Куковичі, Макошин, Ушню, Максаки. Мала старшину: писаря Семена Мартиновича, осавула Богдана Найденовського і хорунжого Прокопа Богдановича. У 1672 р.Іван Самойлович передав Менську сотню до складу Чернігівського полку, який хотів зміцнити. У ньому ж сотня знаходилася аж до ліквідації у 1782 р. Протягом зими 1781–1782 рр. територія сотні була включена до Чернігівського намісництва. Мена стала сотенним центром. До 1648 р. Мена — центр Менської волості Чернігівського повіту Чернігівського воєводства. Населені пункти: Баба, село; Бондарівка, село; Бреч, село; Бутівка, село; Величківка, село;, село; Данилівка, село; Деснівка, село; Дівича, слобода; Домашлин, село; Дубравка, село; Дягів, село; Куковичі, село; Макошине, село; Максаки, село; Мена, містечко; Микольська слобідка; Осьмаки, село; Остапівка, хутір; Рожківка, хутір; Слобідка, село; Тютюнникова слобідка; Утівка, село; Ушня, село; Феськівка, село; Хавдіївка, село. За винятком нових хуторів, ці ж населені пункти значаться і в описі 1769 р. Тобто адміністративна територія сотні була стабільною протягом 110 років існування.

Реєстр менських сотників[ред.ред. код]

Сотник Роки сотникування
Данилов Степан 1654
Пилипенко Михайло 1669
Лисенко Іван Якович 1669
Бобир Іван 1670
Онищенко Федір 1671
Левченко Тарас 1672
Корсун Роман 1672
Ониськів Федір 1672 — 1677
Курочка Іван Леонтійович 1681
Крупинський Овсій 1683
Курочка Іван Леонтійович 1685; 1686–1689
Cахновський[Васютинський] Гнат Васильович 1696 — 1722
Гуринович Кузьма нак. 1700
Сахновський Іван Гнатович 1723 — 1739
Троцький Іван нак. 1735
Сахновський Яким Іванович 1739 — 1743
Троцький Іван нак. 1741
Дейнека Костянтин нак. 1741
Кузьминський Григорій Сидорович 1742 — 1753
Сахновський Павло 1753 — 1767
Селиванович Костянтин 1770 — 1779
Климович Іван 1774
Сахновський Яким Якимович 1782

Докладніше чит.: Заруба В. М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648–1782 рр. / В. М. Заруба. — Дніпропетровськ, 2007.

Сотник Період управління сотнею
Перегуда (1651, нак.)
Данилович Степан (?- 1654-?)
Сахновський Василь (?- 1662-?)
Пилипенко Михайло (?- 1669.04.-?)
Лисенко Іван Якович (? — 1669.04.-?)
Дорошенко Федір Ониськович (?- 1671 — ?)
Корсун Роман (? — 1672.02. -?)
Левченко Тарас (? — 1672.03.)
Дорошенко Федір Ониськович (1672. 03. — 1677.16.12.-?)
Габриель, Леонтійович Іван (?-1681.08.-?)
Крупинський Овсій (? −1683.03. -?)
Павловський Павло (?- 1683.07.- ?)
Курський (Курка, Курочка) Іван Леонтійович (?-1685. 09.-1696.02.-?)
Стефанович Федір (1693. 05., нак.)
Сахновський Гнат Васильович (?-1700.01.-1719.01.-?)
Гуринович Кузьма (1700, нак.)
Сахновський Іван Гнатович (?-1723-1739.30. 01.)
Богдановський (1735.02., нак.)
Самойленко Кирило (1737, нак.)
Сахновський Яким (1739–1742)
Дейнека Костя (1741, нак.)
Кузьминський Григорій Сидорович (1742. 14.12.-1753)
Сахновський Павло Петрович (1753.07. — 1770)
Селиванович Костянтин (1770–1782)

Докладніше див.: Кривошея В. В. Українська козацька старшина. Ч 1. Реєстр урядників гетьманської адміністрації. — Вид. 2-ге, доповнене, уточнене і виправлене / В. В. Кривошея. — К.: Стилос, 2005.

ЩОДО РЕЄСТРУ МЕНСЬКИХ СОТНИКІВ. ДАНІ ПРОФЕСОРІВ: ВІКТОРА ЗАРУБИ ТА ВОЛОДИМИРА КРИВОШЕЇ, ІНКОЛИ РІЗНЯТЬСЯ МІЖ СОБОЮ, ВТІМ ЦЕ НЕ ЗНИЖУЄ ВАРТОСТІ ЇХ ДАНИХ В ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ КОЗАЦЬКИХ ЧАСІВ НА МЕНЩИНІ.

Сотенна старшина[ред.ред. код]

ОТАМАНИ
Сахновський Василь (? — 1677 — ?)
Стефанович Федір (? — 1696 — ?)
Курський Григорій Іванович (? −1700.12. — 1702 — ?)
Павлович Захар (? −1725 — 1732 -?)
Павлович Василь (?- 1739 -?)
Оникійович Кирило (?-1743-?)
Павловський Василь (?-1753)
Климович Іван (1754–1757)
Омелета Яків (1772–1779 -?)
Писарі
Мартинович Семен (?- 1654 — ?)
Ісаєвич Ничипір (? — 1725 — 1726-?)
Лободовський Михайло (? — 1743–1746 — ?)
Романовський Гнат (1760.9.03. — 1778)
Омелета Данило Якович (1778–1782)
Осавули
Найденовський Богдан (? — 1654 — ?)
Войченко Хома (?- 1725 -?)
Дейнека Костянтин (?- 1739–1746 -?)
Корнієвський Прокіп (1769–1772)
Якименко Василь (1773–1779 -?)
Хорунжі
Богданов Прокіп (? — 1654 -?)
Омелюта Євстафій (? — 1739 — ?)
Омелета Юхим (? — 1743–1746 -?)
Омелета (? — 1768)
Корнієвський Прокіп (1768–1769)
Падалка Трохим (1773–1779 -?)

* Докладніше: Кривошея В. Українська козацька старшина. Ч 1. Реєстр урядників гетьманської адміністрації. — Вид. 2-ге, доповнене, уточнене і виправлене. — К.: Стилос, 2005.

Мена в роки Північної війни 1708–1711[ред.ред. код]

У жовтні 1708 року Мена опинилася в епіцентрі Північної війни. Передові частини шведських військ наближалися до Десни поблизу Макошина, коли менський сотник Гнат Сахновський перейшов на бік царя Петра І. За це Петро І щедро віддячив Сахновському. Він передав йому в спадок «два сельца Величковку й Феськовку». Оригінал грамоти і тогочасний портрет Сахновського знаходяться досі в Сосницькому краєзнавчому музеї.

Докладніше: Салтан Н. М. Грамота та портрет менського сотника Гната Васильовича Сахновського: археографічний та іконографічний аналіз / Н. М. Салтан // Сіверянський літопис. Всеукраїнський науковий журнал. — 2014. — № 6 (120). — С.104 - 116. — Режим доступу до статті: http://www.siver-litopis.cn.ua/arh/2014/6_14.pdf. — 24.05.16.

Золота комора[ред.ред. код]

Згідно легендарної версії, менський сотник Сахновський Гнат Васильович (1696–1722), восени 1708 року, коли шведська армія Карла XII (1697–1718) перетнула кордон Гетьманщини, прийняв рішення врятувати сотенні активи та особисті статки. За його наказом, козаки зробили дубову дерев'яну скриню, яку обсмолили смолою і, поклали в неї коштовності. Скриня, нібито, була опущена на дно річки Мена. За іншою версією, закопана та затоплена водами річки Остереч, у так званому «Куті», в районі майже однойменного урочища Остреч. За даними відомого менського краєзнавця Дмитра Панасовича Калібаби (1925–2005), скарб менського сотника було покладено в діжки і, у вищезгаданому місці, затоплено в болоті. Після завершення бойових дій в Україні, в роки Північної війни 1700–1721 рр., сліди скарбу Сахновського загубилися. З тих часів Меною поплили плітки, чутки, та побрехеньки, про «золоту комору», яку ніби то колись сховав менський сотник. Після його смерті сліди «золотої комори» загубилися. Сахновський забрав з собою в могилу і будь-які конкретні відомості про скарб, залишивши нащадкам привід до роздумів про загадкове «Ельдорадо Менщини», пошуки якого до цього часу були безрезультатними…

Імперські часи[ред.ред. код]

1782 — ліквідовано полковий устрій Гетьманської України та, відповідно, менську сотню, яка 70 років перед тим зрадила свого Гетьмана Іоанна Мазепу. Мена увійшла до складу Сосницького повіту Чернігівського намісництва, з 1797 р. стала волосним центром Малоросійської, а з 1802 року Чернігівськох губернії у складі Сосницького повіту. У XVIII ст. в Мені ще діяла козацька школа, з XIX ст. — парафіяльна, 1868 — двокласне міністерське училище. Восени 1873 року, коли через місто була прокладена залізниця, Мена стала станцією ІІІ класу. Напередодні Першої світової війни в Мені діяло кілька невеликих підприємств, два парові млини, маслобойня, майстерня з виготовлення упаковки скляної тари і сушарня для тютюну. Виготовлялись килими, плахти і рушники. Відкрито земські однокомплектні школи (1897, 1911 рр.) ремісниче училище, приватна жіноча прогімназія (1913 р.). У 1916 р. почала працювати гімназія, евакуйована з м. Калиш. Діяв так званий «Кінський базар», що за колишньою «Чайною» розміщувався (де нині магазин «Майстер плюс»). Було в Мені чотири храми. Окрім Олексіївської, що знаходилась у сквері трохи вглиб (нині — між магазином «Анастасія» та «ПриватБанком», якщо придивитися уважно на верхівки дерев у сквері, то можна помітити, що вони немов півколом стоять), також стояла Троїцька церква над озером у сквері біля нинішньої стоматполіклініки. У тому приміщенні, де нині магазин «Анастасія», колись капличка була. Туди гроб з померлими перед відспівуванням у церкві заносили. Ще один храм знаходився у кінці нинішньої вулиці Семашка. А четверта церква була на місці, де зараз магазин по вулиці Гагаріна, там і досі видно надгробок. На жаль, жодного з цих храмів не збереглося, вони були знищені більшовицькою владою.[1]

В часи української національної революції 1917–1921 років[ред.ред. код]

1917 — встановлено владу Української Народної Республіки. З весни до осені 1917 р. часто було двовладдя. В листопаді — грудні місто контролювала законна влада — Центральна Рада. У січні 1918 тут орудували банди Р.Берзіна, що просувався з Гомель на Бахмач. У Мені підривній групі комуністів вдалося організувати збройний заколот, що занурило місто у хаос і братовбивчу війну. У березні 1918 порядок у Мені встановили війська Гетьмана Павла Скоропадського. В січні 1919 до міста входить військо Боженка (так званий Таращанський полк).

Радянський режим (міжвоєнний період)[ред.ред. код]

1923 — селище міського типу, райцентр Сновської, а з 1925 року Конотопської округи. З 1932 р. — райцентр Чернігівської області. 1922 стверено першу сільськогосподарську артіль, в 1931 р. чотири колгоспи, в 1932 р. МТС. 1924 споруджено електростанцію. Діяли тютюново-ферментний завод, коноплезавод, дитячий будинок для безпритульних. В 30-ті роки діяли дві початкові, семирічна і середня школи, 2 клуби, лікарня, диспансер. 1934 відкрито кінотеатр. 1939 почалася радіофікація. У 1920 і 1931 роках Мену відвідав голова ВУЦВК Г.І.Петровський. У місті розвивалися культурні установи. зокрема відкрито книгарню «Книгоспілки», про що згадує у своїх спогадах уродженець Менського району, відомий поет та перекладач Григорій Кочур:

...У тій Мені щойно відкрили книагрню "Книгоспілки". Отам я купив і "Камену" Зерова, і його "До джерел", і хрестоматію "За 25 літ", і збірки Рильського, і перші збірки Тичини.

Колективізація та голодомор 1932–1933 років[ред.ред. код]

Докладніше про Голодомор 1932–1933 років читайте в статті «Менський район».

ПИСЬМО СЕКРЕТАРЯ Менского Райко КП (б) У Ф.ВЕЛИЧКА К ОБКОМА КП (б) У О трудности с продовольствием И СЛУЧАИ СМЕРТИ ОТ ГОЛОДА от 1 мая 1933 под грифом «Совершенно секретно. Срочно. »:

«Менский район по единоличном секторе обеспечен посивматериалом (мобилизовано в обобществленные кладовой и под охранные расписки и проверена фактическое наличие) на 46 %, причем ряд сел: Баба, Чернотичи, Волынка, Скамьи, Степановка, Дягова, Вьюнище и другие снабжены посевматериалом на 10-12 %.

Первый опыт сева у единоличников показал, что несмотря на проводимую массовую работу и применение серьезных репрессий в отдельных хозяйств, более или менее значительных успехов в деле сбора семян и выполнения плана сева ранних культур мы не добились. В тех группах единоличников, которые не обеспечены посивматериалом, особенно в селах Баба Вьюнище, отмечаются массовые явления недоедания, на продукты используются различные суррогаты: половая, отходы, в лучшем случайные жмых. Есть значительное количество случаев полного изнеможения целых семей, неспособность к работе, а также отдельные случаи смерти от голода.

Такое же состояние есть в трех коммунах: Баба, Киселевка, Чернотичи. Киселевский коммуна "Красный Октябрь" обеспечена посевным материалом на 30% и почти полное отсутствие пищи (там общественное питание все время с начала ее существования с 1923 г.). Чорнотицька коммуна "Победа Октября" хотя посивматериалом и обеспечена, но имеет большие трудности с пищевыми продуктами. Бабская коммуна "Великий Октябрь" посивматериалом обеспечена на 60%. Ей не хватает 150 ц зерновых и 900 ц картофеля, но коммунары не обеспечены продовольствием.

... Положение с питанием опасен.

Уже с марта месяца коммунары с. Бабы (коммуна имеет 300 дворов) массово выезжали в других сел менять разные вещи на продукты, этот выезд продолжается и сейчас. Ежедневно выходит 50 - 70 человек, это срывает сел: на работу выходит 40 - 50% нужной рабочей силы, причем часть оставляет работу через несколько часов после выхода через истощение. В течение апреля имели место несколько случаев кражи семян из кладовой через просверливания пола, кражи картофеля из буртов, украдено единоличниками у единоличников 11 лошадей и зарезаны на мясо. Числа 22 - 23 апреля в 200 единоличников и коммунаров вышли в поле на картоплянище прошлого года выкапывать оставленную в земле картофель на еду. 29 апреля коммунары и единоличники до 30 человек из с. Бабы пришли на поле колхоза им. Петровского г. Мена, вилами и лопатами выкапывали свежую посаженную картошку.На предложение председателя колхоза и угрозы ареста они не обратили никакого внимания, пока не пришли колхозники колхоза им. Петровского и не прогнали силой (эксцессов не было). В Бабской коммуне умерли на работе коммунары Когатько, Верх, Потапенко, Голод. Партячейкой на задание РПК выявлено по самым осторожным подсчетам 32 семьи, голодают и нуждаются в немедленной помощи. Есть опасность открытого погрома в Бабе кладовых с посивматериалом и хищения посевной картофеля. Обеспечить хотя минимум нужных пищевых продуктов за счет районов ресурсов, не касаясь посевных фондов, мы не можем.

Прошу Вас, ООО. Маркитан, занарядиты продовольственную помощь для трех коммун: Баба, Чернотичи, Киселевка и в некоторой степени для единоличников с. Баба, а также оказать помощь посивматериалом хотя бы для 10 - 15 сел с низким процентом обеспечения (10 - 12%). »

Дивись: Мартиролог жертв голодомору. Менський район: http://old.memorialholodomor.org.ua/PDF/Chernigivska/Менський%20район.pdf

Дивись також: Полетун Н. Колективізація на Менщині / Н. Полетун // Сіверянський літопис. — 1996. — № 2−3. — С. 42 — 44.

Місто в роки Другої світової війни[ред.ред. код]

Окупація[ред.ред. код]

Загарбники захопили Мену 6 вересня 1941 року. В місті було утворено районний осередок поліції та гестапо. З листопада 1941 по 13 вересня 1943 р. у місті діяла в'язниця, через яку пройшло близько 600 чоловік, які складали радянські партійні активісти, євреї та особи що вчинили побутові злочини. Буцигарню (підпорядковану німецькому управлінню коменданта міста) було облаштовано у приміщенні колишнього готелю, у підвалі поліції. Зважаючи на транзитний характер Мени, через неї (у напрямку Новгород-Сіверського та Корюківки) постійно пересувалися німецькі та мадярські військові частини. Старожили пам'ятають і італійців у яскравій формі, які помпезно їхали «туди» і з ганьбою «назад». Працювала і залізнична гілка сполучення, яка мала неабияке стратегічне значення, а макошинський міст через Десну ретельно охоронявся. Місцеве населення продовжувало працювати у колгоспах, які німці зберегли як зручну форму управління провінційним життям окупованої України.

Менський район

Кращі земельні громади будуть наділені землею

23 березня в Мені відбулась нарада старост сіл, колгоспів, агрономів та керівників Менського і Березенського районів. Нарадою керував уповноважений від п. Коха із Ровно доктор сільськогосподарських наук. На нараді обговорювалось питання про підготовку до весняної посівної кампанії, а також про наділення землею. Доктор сільськогосподарських наук відмітив, що Менський район добре підготувався до весни і виконав поставки. За це 8 кращих земельних громад весною будуть наділені землею. Березенський район гірше справився із своїми зобов'язаннями, і тому землею тут будуть наділені лише 4 земельні общини. Хто краще справляється з своєю роботою, той перший одержить і землю.

                                                                               О. Хлібороб.

Окупаційна газета «Українське Полісся». – №36 від 29 березня 1942 р.

Дружно вийдуть у поле

З великим піднесенням готуються до весняної сів би по всьому Менському району. З 42 громад, 30 уже повністю впорались з перечищенням та зсипкою у зерносховища посівного матеріалу. Зараз ці громади переключились на ремонт сільськогосподарського інвентаря. Решта громад закінчують підготовчі роботи. Довідавшись з часопису «Українське Полісся» про те, що в недалекому майбутньому аграрне питання буде розв'язане на користь працюючих, селяни ще з більшою енергією беруться до сільськогосподарської роботи. Тепер вони твердо знають, що працюватимуть не на колгоспи, а на самих себе. Коли настане весна, всі громади дружно і організовано вирушать у поле.

О. Хлібороб.

Окупаційна газета «Українське Полісся» за 18 березня 1942 р.

КОРИСНІ КОПАЛИНИ ЧЕРНІГІВЩИНИ (уривок)

Льос — досить пухка маса світложовтого або сіруватого кольору. До його складу входять зерна кварцю з вапняно-глинистими прошарками. Льос — буруватого кольору, має перегній. Поклади льосу залягають зокрема біля чернігівського Троїцького монастиря, по березі річки Десни. Зустрічається він також всуміш глини або піску. Льосовидні суглинки, що вживаються для цегельного виробництва, залягають в Новгород-Сіверському, Любецькому та Менському районах.

Окупаційна газета «Українське Полісся» за 21 серпня 1942 р.

Знищення нацистами цивільного населення[ред.ред. код]

Після захоплення міста нова влада провела перепис населення здійснивши етнічну стратифікацію жителів Мени які залишились на окупованій території. Як відомо, особливу увагу було приділено євреям, частина з яких (незважаючи на планомірний геноцид з боку нацистів) не полишила терени Менщини. Вже 15 вересня 1941 р. силами допоміжної поліції було виявлено і розстріляно 31 особу. У листопаді 1941 р. декілька сотень євреїв було знищено в Коропі, Городні, Борзні і Мені. В Мені 20 грудня 1941 р. окупанти знищили 56 осіб єврейської національності. За даними Олександра Пагірі . З кінця 1941 до січня 1942 рр. 84 затриманих осіб почергово розстріляли на території єврейського кладовища, в саду колишнього райвиконкому та райвійськкомату". На міському єврейському кладовищі по вул. 8-го березня, й до сьогодні височіє монумент у вигляді братської могили, що символом вшанування пам’яті замучених та знищених євреїв міста Мена. У березні 1943 р. на полі біля Куковицького шляху було страчено 32 особи. Меняни добре знали (а мешканці Киселівки бачили вогняну заграву) про знищення карателями цивільного населення містечка Корюківка 1-2 та 9 березня 1943 року.

Джерело: 1. Пагіря О.М. Місця нацистського терору на території Чернігівської області, 1941 – 1943 рр. / О. М. Пагіря [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті: http://www.webcitation.org/6I9HI9C5V. – Заголовок з екрану. – 9.05.17.

2. Шпилевський Є. Масові розстріли військовополонених, цивільного населення, геноцид єврейства, ромів та душевнохворих на Чернігівщині в роки нацистської окупації (1941 – 1943 рр.) / Є. Шпилевський // Матеріали міжнародної наукової конференції «Митрополит Андрей Шептицький та єврейські громади в часи Другої світової війни». Друга світова війна та долі мирного населення у Східній Європі. – К.: Дух і літера, 2016. – С. 182 – 207. http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=ELIB&P21DBN=ELIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=elib_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=ID=&S21COLORTERMS=0&S21STR=0012922

Рух опору[ред.ред. код]

Кілька десятків мешканців міста та району приймали участь у підпільно-партизанському русі. Серед них особливе місце посідають: Є. Чуянов, М. Кузуб, Я. Мартиненко, С. Сидорець. В Менському районі діяли партизанські загони ім. І. Богуна (командир Є.М. Бочаров) та ім. Б. Хмельницького (командир І.Ю. Гронь). 18 жовтня 1941 р. партизани загонів М. Попудренка і О. Федорова - Балицький Романов і Поліщук (їм допомагав житель с. Величківка І.Я. Реп’ях) підірвали залізничний міст біля Мени. Було організовано підпільні групи в с. Макошине (М. Нагорний), Мені (Ф. Руденко), с. Синявка (Ювженко, Петрик) та с. Городище (П. Вонарх, П. Шабел). Серед партизанів, підпільників, зв’язківців району були і жінки: Г.П. Босенко, Л.М. Удовенко, Г.Й. Прищепа, О.М. Лук’янова, А.Н. Подзолкіна, Г.Є. Підласа, Н.Н. Сахута, А.Ю. Петрикей, В.М. Пацюк. Відомі імена партизанів героїв піонерів та комсомольців: Льоні Босенка, Сашка Галіченка, Ніни і Володимира Бебехів, Івана та Михайла Березкунів, Івана Селеха, Олександра Тищенка, Надії Тищенко, Василя Устименка.

Визволення міста[ред.ред. код]

Місто було визволено від німецько-фашистських загарбників ввечері 18 вересня 1943 р. силами 16-ї гвардійської (Башкирської) кавалерійської дивізії (командир гвардії полковник Г.А. Бєлов), 7-го кавалерійського корпусу, 61-ї армії Воронезького фронту. Першим до міста увійшов 58-й кавалерійський полк гвардії майора Т.Т. Кусімова. В авангарді йшов ескадрон гвардії старшого лейтенанта В.Б. Гранітова, який загинув напередодні, під час визволення с. Покровське. В ході визволення Мени, було взято у полон 150 чоловік та захоплено військовий ешелон зі зброєю та боєприпасами. В той день (18 вересня 1943 р.) були визволені і інші населені пункти Менщини: Ушня, Максаки, Остапівка, Куковичі та Макошине. За бойову звитягу та роль у визволенні нашого краю 16-й гвардійській кавалерійській дивізії було присвоєно звання Чернігівська. Згідно статистичних даних з війни не повернулось понад 9 тис. жителів міста та району. У 1967 р. в центрі міста було відкрито обеліск слави з вічним вогнем (та закопаною капсулою для нащадків 2066 р.) на честь менян які не повернулись з війни. У 1975 р. відкрили пам’ятник невідомому солдату, поблизу кургану якого стояла підбита протитанкова гармата, залишена радянськими воїнами у 1943 р. За проявлений героїзм та мужність 5600 мешканців району та міста було відзначено бойовими нагородами. Звання Герой Радянського Союзу було присвоєно командиру стрілецького батальйону майору П.І. Лишафаю з Березни, командиру артдивізіону капітану І.С. Осипенку з Максаків та командиру взводу ПТР, лейтенанту І.Ф. Сапоненку з села Гусавка.

Джерело: Калібаба Д. П., Соляник В. С. Наша рідна Менщина / Д. П. Калібаба, В. С. Соляник. — Мена. : Домінант, 2003. — 176 с.

Повоєнний період[ред.ред. код]

В 1966 р. Мена стало містом. В ній діяли плодоконсервний, маслоробний, комбікормовий заводи, завод сигаретних фільтрів, хлібозавод, цех Чернігівської дослідно-експериментальної фабрики лозових виробів, елеватор, комбінат побутового обслуговування, три загальноосвітні, музична і спортивна школи, лікарня, Будинок культури, два клуби, три бібліотеки, кінотеатр, краєзнавчий музей. В 1976 р. було створено зоопарк. В 1979 р. відкрито санаторій «Остреч», в 1990 р. дитячий оздоровчий табір «Казковий».

Роки незалежності[ред.ред. код]

За роки незалежності в місті відбулося ряд змін в соціально-економічному і культурному розвитку. Нині в місті діє 7 промислових підприємств, 2 сільськогосподарських підприємства і одне фермерське господарство, 96 підприємств малого бізнесу. 720 осіб займаються підприємницькою діяльністю. В місті працює 3 ринки, 2 торговельні майданчики, 45 магазинів, в тому числі 34 — приватні.

Працює гімназія, загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, три дитсадки, спортивна і музична школи, Станція юних техніків, районний Центр дитячої та юнацької творчості. Функціонують районний Будинок культури, Центр культури і дозвілля молоді, два клуби, дві бібліотеки. При районному Будинку культури діє народний ансамбль пісні й танцю «Менщина».

Працює краєзнавчий музей, зоопарк. 1993 відкрито Менську районну художню галерею, новий кінотеатр.

У Мені діють 2 храми УПЦ Київського Патріархату — святого преподобного Олексія, людини Божої, та святого великомученика Юрія Переможця; 2 храми УПЦ (Московського Патріархату) — Свято-Троїцька церква та храм Різдва Богородиці.

У місті з 2011 року існує інтернет-видання «Менщина». З 1931 р. виходить районна газета «Наше слово».

Мена в літературних творах[ред.ред. код]

  • Уродженець смт. Березна, Менського району, письменник і краєзнавець Корбач Іван Михайлович присвятив історії рідного краю історичні романи. Зокрема — роман «Сотники», про представників династії Сахновських, які в XVIII ст. керували Меною та Менщиною. Повість «Шляхами століть» — про історію літописного міста Березна. Роман «Їхала цариця нашим краєм», розповідає про історичний вояж Катерини II, яка подорожуючи до Криму, відвідала низку населених пунктів Менщини. Художня історична хроніка «Останній похід короля», описує події жовтня 1663 — березня 1664 рр., коли польський король Ян Казимир, на чолі армії, проходив територією Менщини, на шляху до Московії.

Пам'ятки історії та культури, що розташовані в межах міста[ред.ред. код]

  • Менський краєзнавчий музей ім. В. Покотила.
  • Районна художня галерея (в будинку культури, 2-й поверх).
  • Меморіал-обеліск слави воїнів-визволителів Другої Світової війни.
  • Пам'ятник героям ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. (2011 р.)
  • Пам'ятник воїнам-афганцям біля місцевого кінотеатру. (2011 р.)
  • Менський зоопарк - єдиний в країні зоопарк загальнодержавного значення, розташований в райцентрі.
  • Троїцька церква, новобудова.

Менський зоологічний парк[ред.ред. код]

Менський зоопарк

Менський зоопарк загальнодержавного значення (11/2-578, площа 9 га, м. Мена).

Заснований у 1975 р. місцевими любителями природи (зокрема першим директором — Геннадієм Івановичем Полосьмаком) з метою організації екологічної освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни і розробки наукових основ її розведення у неволі. У 1983 р. Менському зоопарку надано статус зоологічного парку загальнодержавного значення. В наш час в зоопарку утримуються земноводні, плазуни, риби, птахи та ссавці. Колекція налічує 900 тварин 120 видів, 17 з яких занесено до Міжнародної Червоної Книги. Найбільшу цікавість у відвідувачів викликають примати, тигр, лев, леопард, пума, бурі ведмеді, бізони, антилопи Німогау, верблюд, кенгуру, крокодили, пітони, папуги та інші. Зоопарк є чудовою зоною відпочинку. За рік зоопарк відвідує близько 30 тисяч дорослих і дітей не тільки з Мени, району та області, а й з інших куточків України та близького зарубіжжя. Зоопарк підтримує постійні зв'язки з іншими зоопарками України. Колекція тварин постійно поповнюється за рахунок придбання тварин у інших зоопарках та одержання приплоду від тварин, які тут утримуються. Менський зоопарк, є єдиним районним зоопарком в Україні.

Адреса: Чернігівська обл., м. Мена, вул. Чернігівський Шлях, 32. Телефон: +38 (04644) 2-10-52

email : eugened@bigmir.net Працює: з 8:00 до 17:30 (вартість квитка для дітей — 10 грн, для дорослих — 20 грн. — 2014 рік) Як доїхати: 'маршруткою або рейсовим автобусом від автовокзалу в м. Чернігів (Вартість квитка 15 грн, час в дорозі 60-90 хвилин. Фото тварин менського зоопарку: https://commons.wikimedia.org/wiki/Category:Mammals_in_Mena_Zoo https://commons.wikimedia.org/wiki/Category:Birds_in_Mena_Zoo https://commons.wikimedia.org/wiki/Category:Fish_in_Mena_Zoo

Района бібліотека[ред.ред. код]

Адреса: 15600, вул. Червона площа, 9 http://mena-crb.edukit.cn.ua Директор — Дудко Інна Володимирівна т. (046-44) 3-19-65, Email: biblioteka.mena@gmail.com

Бібліотека є осередком культурно-мистецького життя міста. Її працівники регулярно організовують та проводять численні заходи, що викликає особливу повагу серед мешканців міста та земляків.

Міські мікротопоніми[ред.ред. код]

Кутки — Гуринівка, Піщанівка, Чугаївка, Ребрівка, Бобирівка, Дорошівка, Козинець, Замостя, Круча, Коворот, Шумаківка, Зимівка; урочища Кут, Остреч, Топовище, Березняки (Берізки); гора — Лиса; рівчаки — Сидорівна, Чертка, Іржавець, Прорізь; міст — Красний; річки — Остреч (нема), Бабка; поле — Гайовий; долина — Лози; хутір Солтанів (нема).

* Докладніше: Павленко С. О. Мікротопоніми Чернігово-Сіверщини. — Чернігів: ПАТ "ПВК «Десна», 2013 р. — 600 с. http://www.siver-litopis.cn.ua/rab/pavlenko/mikrotoponim2013.pdf

Народні приказки про місто[ред.ред. код]

  1. «У Мені людей дві жмені».
  2. «У Мені багна по коліно, а дров ні поліна».
  3. «Мена — грязи по колена».

Міські храмові свята[ред.ред. код]

Район міста Свято Дата
Гуринівка, район залізничного вокзалу Теплий Олексій 30 березня
за Червоним мостом Трійця Через сім тижнів після Великодня
Піщанівка Друга Пречиста 21 вересня
  • Докладніше: Михайленко Р. У Березні храм на Покрову, а в Гориці? / Р. Михайленко // Наше слово. — 1990. — 2 жовт.

Відомі особистості[ред.ред. код]

Уродженці міста[ред.ред. код]

  • Мельникова Ірина Миколаївна (1918 — 3 листопада 2010, м. Київ) — український історик Словаччини та Чехії. Богемістка. Доктор історичних наук. Член-кореспондент НАН України.
  • Варфоломій (Любарський) (1699, посад Мена — 1774, м. Вятка) — єпископ Вятський і Великопермський Руської православної церкви.
  • Сталони-Добжанський Адам (19 жовтня 1904 — 1985 у Кракові) — визнаний у світі художник, графік, реставратор пам'яток мистецтва, професор Краківської академії мистецтв.[2]

Видатні жителі[ред.ред. код]

  • Аграновський Абрам Давидович — російськомовний радянський письменник єврейського походження.
  • Верьовка Григорій Гурійович — український композитор і хоровий диригент, педагог. Народився в Березні.
  • Волович Хава Володимирівна (1916 – 2000) — репресована радянською владою письменниця, актриса, режисерка. Її мемуари про життя в таборах є вражаючими. Народилась у Сосниці, померла в Мені.
  • Калібаба Дмитро Панасович (1925 – 2005) — народився в с. Ушня, проживав і працював у Мені. Відомий краєзнавець, колекціонер українських старожитностей, член Спілки журналістів України, один з ініціаторів створення шкільного краєзнавчого музею, який потім переріс в районний, районної художньої галереї.
  • Кисіль Адам — православний сенатор Речі Посполитої XVII ст., магнат і меценат, русин за походженням. Володів селами Менщини. Фундатор місцевих православних монастирів і храмів.
  • Корень Терентій Савич — чемпіон світу 1912 року з вільної боротьби. Народився в Блиставі.
  • Кочур Григорій Порфирович (1908 – 1994) — уродженець с. Феськівка, навчався і працював у Мені. Український перекладач і поет, член Спілки письменників України, лауреат Державної премії ім. Т. Г. Шевченка 1995 р. і республіканської літературної премії ім. М. Т. Рильського.
  • Лук'янова (Лисиця) Олена Михайлівна (1922) — народилася в Блистові, деякий час проживала в Мені. Лауреат Державної премії України, доктор медичних наук, член-кореспондент Академії медичних наук, професор, заслужений діяч науки, почесна громадянка Києва.
  • Пархоменко Т.М. — кобзар. Народився у Волосківцях.
  • Покотило Володимир Федорович (1924 – 1989) — відомий менський краєзнавець, та етнограф, засновник районного музею.
  • Савченко Степан — літературознавець і етнограф з с. Синявка.
  • Ткаченко-Галашко Петро — кобзар родом з с. Синявки, учень Т. Пархоменка

Відомі земляки[ред.ред. код]

  • Верьовка Григорій Гурійович(1895 – 1964) — уродженець Березни. Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка. Художній керівник і головний диригент Державного Українського народного хору, народний артист УРСР, професор, композитор.
  • Гайдамака Анатолій Васильович (н. 1939) — уродженець с. Волосківці. Закінчив Синявську ЗОШ. Лауреат Державної премії ім. Т. Г. Шевченка та премії ім. М.Островського, заслужений і народний художник України.
  • Горовий Григорій Романович (? — ?), учасник Великої Вітчизняної війни. Пройшов усю війну до Берліна, жодного разу не був поранений та брав участь у параді Перемоги на Червоній площі в 1945 році.
  • Дей Олексій Іванович (1921–1986) — уродженець с. Синявка. Український фольклорист і етнограф, доктор філологічних наук, професор.
  • Довгий Олексій Прокопович (1929) — уродженець с. Городище. Поет, член Спілки письменників України.
  • Корбач Іван Михайлович (1926 – 2014) — уродженець Березни. Журналіст і письменник, автор 15 книжок, краєзнавець, відповідальний секретар «Чернігівського земляцтва» в Києві, двічі лауреат премії ім. М. М. Коцюбинського і премії Українського фонду культури,
  • Корнієнко Микола Іванович (1937) — уродженець Мени. Політолог, професор, заслужений юрист України, колишній член Конституційного Суду України.
  • Мишастий Михайло Анрійович (1890 – 1978) — родом з с. Блистова. В числі перших одержав звання заслуженого учителя УРСР, музикант, диригент, самодіяльний композитор і поет, фольклорист і етнограф.
  • Корінь Терентій Савич (1883 – 1930) — уродженець Блистови, відомий спортсмен-борець.
  • Лишафай Петро Іванович (22 серпня 1913 — 4 березня 2004) — підполковник Радянської армії, учасник Великої вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу. Народився в смт. Березна. Дивись нагородні листи на сайті: Подвиг народа http://www.podvig-naroda.ru/
  • Данило Костянтинович (1841 – 1894) — український письменник ХIХ ст., народився і жив у с. Сахнівка (нині Ленінівка).
  • Павленко Сергій Олегович (1955) — проживав в с. Дягова, заслужений журналіст України, лауреат премій ім. Б.Грінченка, міжнародної ім. І.Мазепи, ім. М. Коцюбинського, міжнародної журналістської ім. В. Стуса, член Національної спілки журналістів України. Власний кореспондент газети «Голос України». Шеф-редактор журналу «Сіверянський літопис» /http://www.siver-litopis.cn.ua/. Автор численних публікацій присвячених Іванові Мазепі.
  • Сагусій Явсентій Данилович (1897 – 1921) — молодший старшина гарматної бригади 4-ї Київської дивізії Армії УНР, Герой Другого Зимового походу
  • Сподаренко Іван Васильович (1931) — народився в с. Стольне. Заслужений журналіст України, член Спілки письменників, редактор газети «Сільські вісті».
  • Товстуха Іван Павлович (1899 – 1935) — народився в с. Березна. Державний і партійний діяч, працював у Наркомнаці, був редактором перших кількатомних видань творів В. І. Леніна, лауреат Державної премії СРСР за видання у співавторстві «Истории гражданской войны». Похований в Кремлівській стіні.
  • Шестак Надія Петрівна — сучасна співачка, заслужена і народна артистка України, має родинні корені в Стольному, почесна громадянка цього села.
  • Кот Михайло Петрович, заслужений працівник сільського господарства.

Знамениті кобзарі і лірники[ред.ред. код]

Герої не вмирають![ред.ред. код]

Події постмайданівської України увійдуть в історію нашої Держави як боротьба українського народу проти зовнішньої агресії, за волю, за честь і славу, за народ, за незалежність Батьківщини. В черговий раз за свою багатовікову історію українці довели, що готові стояти до останнього за волю свого народу. З поля бою цієї неоголошеної російсько-української війни не повернулися Титаренко Сергій Миколайович, Андрейченко Максим Павлович, Жеребило Вадим Володимирович, Головатий Максим Сергійович. П’ятий захисник рідної землі – Ільчишин Олександр Михайлович, помер вдома від ран, отриманих на війні.

Очільники міста (з 1943 року, й до наших днів)[ред.ред. код]

Фото менських градоначальників дивись http://mena.org.ua/blog/miski-holovy-meny-1944-2015-rokiv-foto/

Сьогодення міста[ред.ред. код]

Генеральний план міста[ред.ред. код]

Офіційна інформація, розміщена на сайті Менської міської ради: http://menarada.gov.ua/do-uvahy-deputativ/

Мена - вид із космосу[ред.ред. код]

Дивись: https://www.google.com.ua/maps/place/Мена,+Чернігівська+область/@51.5242247,32.186061,8218m/data=!3m1!1e3!4m5!3m4!1s0x412addb00af95fe3:0x6b184c28c594a22a!8m2!3d51.5240113!4d32.2168443

Відеопрезентація міста[ред.ред. код]

Дивись: https://www.youtube.com/watch?v=2nMWwUzfxeA&feature=youtu.be

Адресний та телефонний довідник установ та організацій міста та райнону[ред.ред. код]

Розміщений на сайті Громадського інтернет-видання Менщина http://mena.org.ua/dovidnyk/

Розміщений на інтернет-сайті районної газети "Наше слово" http://nslovo.com/proekty/dovidnyk

Менські інтернет-ресурси[ред.ред. код]

Менська районна державна адміністрація http://meadm.cg.gov.ua/

Менський відділ поліції https://menapolitsiya.wordpress.com/

Відділ освіти Менської РДА http://menaosvita.ucoz.com/

Менська місцева прокуратура http://gp-mena.nethouse.ua/

Менський районний суд http://mn.cn.court.gov.ua/sud2512/

“Наше слово” http://nslovo.com/ – сайт https://vk.com/nashe_slovo – група у “Вконтакті” https://ok.ru/nasheslovo – група в “Однокласниках” https://www.fb.com/nashe.slovo/ – група у “Фейсбуці” https://www.youtube.com/channel/UCVEWnq-_FjSvx88S4K1ZJAA – канал на “Youtube”

“Менщина” http://mena.org.ua/ – сайт https://vk.com/menshchyna – стрінка у “Вконтакті” http://ok.ru/menshchyna – сторінка в “Однокласниках” https://www.fb.com/menshchyna/ – сторінка у “Фейсбуці” https://www.youtube.com/channel/UCisemsqoWHafftXosgtj72A – канал на “Youtube” https://vk.com/club50655935 – стоірнка оголошень у “Вконтакті” https://ok.ru/menshchynaoholoshennya – сторінка оголошень в “Однокласниках”

“Mena-Tv News” https://vk.com/idmena_tv_news

“Мена Інфо” http://nashamena.info/ – сайт https://www.youtube.com/channel/UC_VGwDFuUIwavRJA7pDY6EQ – канал на “Youtube”

“Менська сотня” https://sites.google.com/site/menskasotnya/ – сайт https://vk.com/public92300964 – група у “Вконтакті”

“Менський футбол” https://vk.com/club13432193

“Media NEWS “Мена” https://vk.com/medianews_mena

Центр культури і дозвілля молоді https://vk.com/club91510742

Цивільний корпус “Азов” | Мена https://vk.com/civilcorps_azov_mena

“Художка ковка” https://vk.com/kovka_mena

“MenaVideo” https://www.youtube.com/channel/UCwkIbXxvzUdY3ht12x4v5mQ

“Мена online” https://www.youtube.com/channel/UC0nZ89PxqWfSOhXcmwRipjg

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

  1. Андрієнко І. Короноподібні шийні гривні: унікальні знахідки на Менщині. — Режим доступу до статті: http://pivnich.info/koronopodibnhi-shyjni-hryvni-unikalni-znahidky-na-menschyni/. — Заголовок з екрану. — 20.04.16.
  2. Бут В. Наша історія: що означає місяць на іконі? / Наше слово 27 липня 2013. [Електронний ресурс]. — режим доступу до статті: http://nslovo.com/blog/nasha-istoriya-scho-oznachaje-misyats-na-ikoni. — Заголовок з екрану. — 14.04.14.
  3. Верменич Я. В. Мена // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 611. — ISBN 978-966-00-1028-1.
  4. Верховна Рада України. Регіони України та їх склад. Облікова картка. Місто Мена. Чернігівська область Менський район. [Електронний ресурс] Режим доступу до сайту: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/z7502/A005?rdat1=07.10.2011&rf7571=40418. — Заголовок з екрану. — 18.04.13.
  5. Виноградський Ю. С. Сосниця та її околиці (Топографічні й археологічні матеріяли, перекази та історичні відомості) / Ю. Виноградський // Чернигів і Північне лівобережжя. Огляди, розвідки, матеріяли. — К.: Державне видавництво, 1928. — C. 147–169.
  6. Виноградський Ю. С. Назви міст, сіл і річок Чернігівщини / Ю. С. Виноградський // Мовознавство, 1957 р. — т. 14. — С. 2 — 5.
  7. Виноградський Ю. С. Минуле Менщини / Ю. С. Виноградський // Колгоспна правда. — 1964. — 16 січ.
  8. Голубовскій П. В. Гдѣ находились существовавшие въ домонгольскій період города: Ворголъ, Глеблъ, Зартый, Оргощъ, Сновскъ, Уненѣжъ, Хороборъ?/ П. В. Голубовскій //Журналъ министерства народнаго просвѣщенія. Седмое десятилѣтіе. — Ч. CCCXXXXVII. — Май., СпБ.: Сенатская типографія — 1903. — С. 111–135.
  9. Голубовскій П. В. Историческая карта Черниговской губерніи до 1300 г. // Труды тринадцатаго археологическаго съѣезда въ Екатеринославѣ 1905 П. В. Голубовскій. — Томъ II. — М.: Товарищество типографіи А. И. Мамонтова, 1908. — 806 с.
  10. Де французи золото сховали? / Публ. Підготував С. О. Павленко // Наше слово. — 2013. — 16 лют.
  11. Драпкін Б. Вони визволяли Менщину // Колгоспна правда. — 1968. — 19 вер.
  12. Енциклопедія українознавства. Словникова частина / В. Кубійовича. — Львів.: «Молоде життя» Наук. тов-во ім. Т. Шевченка, 1994. — Т.4. — 1600 с.
  13. Жидкова Н. Як поліція розстрілювала менських євреїв у період 1941-1943рр. Відео. – Наше слово [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://nslovo.com/blog/yak-politsiya-rozstrilyuvala-menskyh-jevrejiv-u-period-1941-1943rr-video. —  Заголовок з екрану. — 22. 05.16.
  14. Именная роспись Черниговского полка 1732 г. / А. Ю. Гриппа, И. Я. Лосиевский, В. Л. Маслийчук, А. Ф. Парамонов. — Харьков.: Харьковский частный музей городской усадьбы, 2010. — 144 с.
  15. Історія міст і сіл Української РСР. Чернігівська область / В. Н. Денисова, О. П. Лотоцька, І. І. Озолін та ін. — К.: Інститут історії академії наук УРСР, 1972. — 779 с. http://ukrssr.com.ua/chernig/menskiy/mena-menskiy
  16. Заруба В. М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648–1782 рр. — Дніпропетровськ, 2007. — 380 с.
  17. Заруба В. М. Козацька старшина Гетьманської України, (1648 – 1782): персон. склад та родинні зв'язки / В. М. Заруба. — Дніпропетровськ.: ЛІРА, 2011. — 931 с.
  18. Зотов Р. О черниговских князьях по Любецкому синодику и Черниговском княжестве в татарское время / Р. О. Зотов. — СпБ.: Типография братьев Пантелеевых, 1892. — 327 с.
  19. Казацко-старшинский род Сахновских [Електронний ресурс] Режим доступу до сайту: http://www.rodsakhnovskih.com/. Заголовок з екрану. — 13.05.13. Сайт належить нащадку менських сотників Сахновських — Ігорю Костянтиновичу Сахновському. Автор розмістив на ньму результати дослідження історії свого родоводу.
  20. Казіміров Д. Землеволодіння козацької старшини на Менщині у другій половині XVII – XVIII ст. / Д. Казіміров // Сіверянський літопис.  Всеукраїнський науковий журнал. — 2006. — № 5. — С. 25-32.
  21. Казіміров Д. Менська сотня Чернігівського полку за Переписними книгами 1666 р. / Д. Казіміров // Сіверянський літопис. Всеукраїнський науковий журнал. — 2010. — № 6. — С. 20-29.
  22. Казіміров Д. Неурядова старшина Менської сотні Чернігівського полку у другій половині XVII–XVIII ст. / Д. Казіміров // Ґілея. Науковий вісник — 2010. — № 39. — С. 18-25.
  23. Казіміров Д. Козацька старшина Менської сотні у другій половині XVII–XVIII ст. / Д. Казіміров // Ґілея. Науковий вісник. — 2011. — Вип. 52. — С. 267–276.
  24. Казіміров Д. Козацькі родини с. Баби Менської сотні Чернігівського полку за матеріалами сповідних книг 1746 р. / Д. Казіміров // Сіверщина в історії України. Збірник наукових праць. — К. — Глухів, Центр пам'яткознавства НАН України УТОПІК, 2011. — С. 209 – 213.
  25. Казіміров Д. Козацькі родини м. Мени за Генеральним описом Лівобережної України 1765–1769 рр. / Д. Казіміров // Краєзнавство. Всеукраїнський науковий журнал. — 2011. — № 4. — С. 216 – 221.
  26. Казіміров Д. Соціальна структура населення та типологія сімей міста Мени Чернігівського полку за матеріалами сповідних книг 1746 р. / Д. Казіміров // Література та культура Полісся. — 2011. — Вип. 65. — С. 193–206.
  27. Казіміров Д. З історії артилерії Менської сотні Чернігівського полку доби Гетьманщини / Д. Казіміров // Воєнна історія. — 2010. — № 5. — С. 30-36.
  28. Казіміров Д. Колонізація території Менської сотні у XVII – XVIII ст. /Д. Казіміров // Середньовічні старожитності Центрально-Східної Європи. — Чернігів, 2009. — С. 70-73.
  29. Казіміров Д. Суперництво старшинських родин Менської сотні Чернігівського полку у першій половині XVIII ст. / Д. Казіміров // Сіверщина в історії України. — Київ — Глухів. — 2009. — Вип. 2. — С. 101–104.
  30. Казіміров Д. З історії тютюнництва у Менській сотні у другій половині ХVII-XVIII ст. / Д. Казіміров // Середньовічні старожитності Центрально-Східної Європи. — Чернігів, 2010. — С. 99-100.
  31. Казіміров Д. Менська сотня Чернігівського полку та російсько-турецька війна 1735–1739 рр. / Д. Казіміров // Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні. — 2010. — Вип. 19. — С. 237–241.
  32. Казіміров Д. Православні храми містечка Мени / Д. Казіміров // Семінаріум. Церква — ментальність — культура: питання історії та історіографії. — Чернігів, 2010. — Вип. 2. — С. 91-105.
  33. Казіміров Д. Винокурні та шинки м. Мени за Генеральним описом Лівобережної України 1765–1769 рр. / Д. Казіміров // Середньовічні старожитності Центрально-Східної Європи. — Чернігів, 2011. — С. 76-78.
  34. Казіміров Д. Населення маєтностей Макошинського Миколаївського монастиря за сповідними книгами 1746 р. / Д. Казіміров // Церква-наука-суспільство: питання взаємодії. Матеріали Дев'ятої Міжнародної конференції (25-27 травня 2011 р.). — К., 2011. — С. 105–107.
  35. Казіміров Д. В. Особливості формування та розвитку сотенних структур Гетьманщини другої половини XVII–XVIII ст. (за матеріалами Менської сотні Чернігівського полку). Дис. на здобуття ст. канд. іст. наук / Д. В. Казімі-ров. — Київ, 2012. — 265 с.
  36. Казіміров Д. В. Відносини мешканців сотенних містечок та сіл з владними структурами Гетьманщини (за матеріалами Менської сотні Чернігівського полку) / Д. В. Казіміров // Діалог суспільства і влади: правові форми, виклики, перс-пективи: Збірник матеріалів круглого столу. — К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2012. — С. 33-36.
  37. Казіміров Д. В. Структура правління Менської сотні середини ХVII — ХVIII ст. / Д. В. Казіміров // Розумовські зустрічі: матеріали науково-практичної конференції «Розумовські зустрічі» (28 листопада 2012 року). — Чернігів: Сіверський центр післядипломної освіти, 2012. — С.180-184.
  38. Казіміров Д. В. Вулиці давньої Мени. – Режим доступу до статті: http://pivnich.info/vulytsi-davnoji-meny/ . – Заголовок з екрану. – 26.03.16.
  39. Калібаба Д. П. Минуле і сучасне рідного краю // Деснянська правда. — 1952. — 30 лип.
  40. Калібаба Д. П. Визволення Менщини // Колгоспна правда. — 1964. — 13 жовт.
  41. Калібаба Д. П. Древня, але молода. Нашій Мені 900 років / Д. П. Калібаба // Колгоспна правда. — 1966. — 13 січ.
  42. Калібаба Д. П. Менська «батарея». Героїчні сторінки історії // Колгоспна правда. −1981. — 17 берез.
  43. Калібаба Д. П. Древня і молода. До 920-річчя Мени // Колгоспна правда. — 1986. — 5 квіт.
  44. Калібаба Д. П. Мена. Коротка довідка // Колгоспна правда. — 1991. — 3 серп.
  45. Калібаба Д. П. Самоврядування. Так було колись // Наше слово. — 1992. — 7 трав.
  46. Калібаба Д. П. Мені — 930 років. 1066 – 1996. Історична довідка // Наше слово. — 1996. — 10 січ.
  47. Калібаба Д. П. Древня і молода: історична довідка про Мену // Наше слово. — 1996. — 21 серп.
  48. Калібаба Д. П., Соляник В. С. Наша рідна Менщина / Д. П. Калібаба, В. С. Соляник. — Мена. : Домінант, 2003. — 176 с.
  49. Корбач І. М. Сотники: Історичний роман-хроніка. — К.: Український центр духовної культури, 1995. — 299 с.
  50. Кравець М., Мицик Ю. З присяжних книг Ніжинського полку 1654 р. (Мена) / М. Кравець, Ю. Мицик // Сіверянський літопис. — 2002. — № 1. — С. 10 — 22.
  51. Кривошея В. В. Українська козацька старшина. Ч 1. Реєстр урядників гетьманської адміністрації. — Вид. 2-ге, доповнене, уточнене і виправлене / В. Кривошея. — К.: Стилос, 2005. — 259 с.
  52. Кривошея В. В. Українська козацька старшина. Ч.2. Синодики як джерело до козацько-старшинської генеалогії / В.Кривошея. — К.: ІПіЕД НАНУ,1998. — 83 с.
  53. Кривошея В. В. Козацька еліта Гетьманщини. — К.: ІПіЕНД імені І. Ф. Кураса НАН України, 2008. — 452 с.
  54. Кривошея В. В. Кривошеєя І. І., Кривошеєя О. В. Неурядова старшина Гетьманщини. — К: «Стилос», 2009. — 431 с.
  55. Кривошея І. І. Неурядова старшина Чернігівського полку за присягами XVII–XVIII ст. / І. Кривошея // Сiверянський лiтопис. — 2011. — № 3. — С. 3-11.
  56. Кривошея В. В. Українське козацтво у національній пам'яті. Чернігівський полк.: Монографія у 2-х т./ В. В. Кривошея. — К.: ДП НВЦ Пріоритети. — 2012. — Т.2. — 508 с.
  57. Кулаковський П. М. Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої (1618–1648): Наукове видання / П. М. Кулаковський. — К.: Темпора, 2006. — 496 с.
  58. Лучик В.В. Етимологічний словник топонімів України / В.В. Лучик; відп. ред. В.Г. Скляренко. — К.: ВЦ "Академія", 2014. — 544 с.
  59. Магула А.В. Мена – місто давнє, сіверянське (щодо висвітлення історії давнього населеного пункту в публікаціях О. Салтана) / А. В. Магула // Сіерянський літопис. Всеукраїнський науковий журнал. – 2016. — №1 (127). – С. 148-175. http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/100121/17-Mahula.pdf?sequence=1
  60. Михайленко Р. Відома і невідома Мена з погляду земляка-історика // Наше слово. — 2014. — 3 квіт. [Електронний ресурс]. — Режим доступу до статті: ttp://nslovo.com/blog/vidoma-i-nevidoma-mena-z-pohlyadu-zemlyaka-istoryka. — Заголовок з екрану. — 22.04.14.
  61. Менщина: нерозкритий туристичний потенціал // Північний вектор. — 17 квіт. 2012 [Електронний ресурс]. — Режим доступу до статті: http://www.pivnich.info/menskyj-rajon-nerozkrytyj-turystychnyj-potentsial/. — Заголовок з екрану. — 19. 04. 2014
  62. Облікова картка. Місто Мена. Верховна Рада України. [Електронний ресурс] Режим доступу до сайту:http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/z7503/A005?rdat1=06.02.2017&rf7571=40418. — Заголовок з екрану. — 11.10.11.
  63. Обобщенный банк данных Мемориал. [Електронний ресурс] Режим доступу до сайту: http://www.obd-memorial.ru/html/index.html. . Заголовок з екрану. — 20.06.13. Містить інформацію про загиблих та пропалих безвісті в роки Другої світової війни.
  64. Обозрѣніе Румянцовской описи Малороссіи / А. Лазаревскаго. Ч. I. Полкъ Черниговскій. Уезды: Черниговскій, Городницкій, Сосницкій — Черниговъ.: Въ Губернской типографіи, 1866. — 234 с.
  65. Олещенко А. Вишиванки Менщини. Фото / А. Олещенко // Наше слово 10 черв. 2014 [Електронний ресурс]. — режим доступу до статті: http://nslovo.com/blog/vyshyvanky-menschyny-foto. — Заголовок з екрану. — 10.06.14.
  66. Опис новгородсіверського намісництва (1779 – 1781) / П. К. Федоренко. — К.: Всеукраїнська академія наук. — 1931. — 592 с.
  67. Описи Лівобережної України кінця XVIII — початку XIX ст. / Ананьєвої Т. Б. — К.: Наукова думка, 1997. — 324 с.
  68. Описаніе Черниговской губерніи / А. А. Русова. — Т. 1. — Черниговъ. — Типографія губернсъкого земства. — 1898. — 377 с.
  69. Описаніе Черниговской губерніи / А. А. Русова. — Т.2. — Черниговъ. — Типографія губернсъкого земства. — 1899. — 327 с.
  70. Павленко С. О. Мікротопоніми Чернігово-Сіверщини. — Чернігів.: ПАТ "ПВК «Десна», 2013. — 600 с. http://www.siver-litopis.cn.ua/rab/pavlenko/mikrotoponim2013.pdf
  71. Покотило В. Ф. Про походження деяких назв у нашому районі /Волосківці, Бірківка, Гуринівка/ // Колгоспна правда. — 1960. — 14 січ.
  72. Покотило В. Ф. Археологічні пам'ятки Менщини / В. Ф. Покотило // Колгоспна правда. — 1971. — 14 жовт.
  73. Покотило В. Ф. Народні промисли Менщини. Історія та проблеми сучасності // Колгоспна правда. — 1988. — 30 серп.
  74. Покотило В. Ф. Джерела історії // Колгоспна правда. — 1983. — 19 бер.
  75. Покотило В. Ф. На чумацьких шляхах // Колгоспна правда. — 1985. — 7 лют.
  76. Покотило В. Ф. Пам'ятники природи Менщини. Про урочище Остреч, Бурімку, озеро Тихе, урочище Камарет // Колгоспна правда. — 1973. — 14 черв.
  77. Покотило В. Ф. Дорогами рідного краю // Пам'ятники України. — 1971. — 3 трав — С. 30-31.
  78. Покотило В. Ф., Сироткіна Г. Ф. Шляхами історії // Колгоспна правда. — 1989. — 4 лип.
  79. Покотило В. Ф. Джерела історії. Люби і знай свій рідний край // Колгоспна правда. — 1983. — 19 бер.
  80. Полетун Н. Колективізація на Менщині / Н. Полетун // Сіверянський літопис. — 1996. — № 2−3. — С. 42 — 44.
  81. Полетун Н. З історії церкви Різдва Богородиці (м. Мена) / Н. Полетун // Сіверянський літопис. — 2002. — № 1. — С. 130 – 131.
  82. Приймак І. І. Мена була містом чотирьох церков // Наше слово. — 19 квіт. 2012. [Електронний ресурс]. — Режим доступу до статті: http://nslovo.com/blog/mena-bula-mistom-chotyroh-tserkov. - Заголовок з екрану. — 7.05.14.
  83. Присяга Чернігівського полку 1718 р. / Упоряд. Та вступ І. Ситий, С. Горобець; передмова І. Кривошея. — Чернігів, 2011. — 344 с.
  84. Присяжні книги. Білоцерківський та Ніжинський полки / Ю. Мицик (Київ) М. Кравець(Торонто). — К.: НАН України. — 2003. — 349 с. http://archeos.org.ua/wp-content/uploads/2013/11/%D0%9F%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%8F%D0%B6%D0%BD%D1%96-%D0%BA%D0%BD%D0%B8%D0%B3%D0%B8-1654-%D1%80.-%D0%91%D1%96%D0%BB%D0%BE%D1%86%D0%B5%D1%80%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9-%D1%82%D0%B0-%D0%9D%D1%96%D0%B6%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9-%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%BA-%D0%A3%D0%BF%D0%BE%D1%80%D0%B4.-%D0%BE.-%D0%AE.-%D0%9C%D0%B8%D1%86%D0%B8%D0%BA-%D0%9C.-%D0%9A%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B5%D1%86%D1%8C-2003.pdf
  85. «Протокол, или Потребность» Менського намісництва 1720–1735 років / Упорядники І. Ситий, Д. Казіміров. — К.: Темпора, 2012. — 188 с.
  86. Родословная роспись Палкина Юрия Ивановича [Електронний ресурс] Режим доступу до сайту: http://geneo.narod.ru/geneo/koleno.html. Заголовок з екрану. — 11.10.11.
  87. Росія. Полное географическое описаніе нашего отечества. Настольная и дорожная книга для русскихъ людей/ В. П. Семенова, акад. В. И. Ламанскаго. — Т. VII. Малоросія. — СпБ.: Изданіе А. Ф. Девріена, 1903. — 518 с.
  88. Салтан Н. М. Грамота та портрет менського сотника Гната Васильовича Сахновського: археографічний та іконографічний аналіз / Н. М. Салтан // Сіверянський літопис. Всеукраїнський науковий журнал. — 2014. — № 6 (120). — С.104 - 116. — Режим доступу до статті: http://www.siver-litopis.cn.ua/arh/2014/6_14.pdf. — 24.05.16.
  89. Салтан О. М. Урустай — «князь» менський / О. М. Салтан // Сіверянський літопис. Всеукраїнський науковий журнал — 2011. — № 1 (97). — С. 9-17. http://www.siver-litopis.cn.ua/arh/2011/2011n01/2011n01r01.pdf
  90. Салтан О. М. До питання про першу літописну згадку про місто Мена, Чернігівської області / О. М. Салтан // Українознавство. Науковий громадсько-політичний культурно-мистецький релігійно-філософський педагогічний журнал — 2011. — № 2 (39). — С. 187–192. — Режим доступу до статті: http://archive.nndiuvi.org.ua/fulltext.html?id=2438&search=%D1%E0%EB%F2%E0%ED%20%CE.%CC
  91. Салтан О. М. Хоробор — стародавнє «місто-мандрівник», або Terra incognita Чернігово-Сіверщини // Наше слово 1 серп. 2012. [Електронний ресурс]. — режим доступу до статті: http://nslovo.com/blog/horobor-%e2%80%93-starodavnje-misto-mandrivnyk-abo-terra-incognita-chernihovo-siverschynyi. — заголовок з екрану. — 14.04.14.
  92. Салтан О. М. Наша історія: скільки насправді років Мені? / Наше слово. — Режим доступу до статті:http://nslovo.com/blog/nasha-istoriya-skilky-naspravdi-rokiv-meni-polemika
  93. Салтан О. М. Місто Мена, в історичній та науковій ретроспективі. Науково-документальний нарис О. М. Салтан. — Харків.: Барбаріс-Прінт, 2013. — 170 с. — Адреса електронної версії:https://drive.google.com/file/d/0Bw3PnF0hIz4LWmJNeXBkZ2VBVkU/view?pli=1
  94. Салтан О. М. «Золота комора» менського сотника Сахновського: народження легенди // Північний вектор. Чернігівський суспільно-інформаційний часопис — 1 трав. 2014 [Електронний ресурс]. — Режим доступу до статті: http://www.pivnich.info/zolota-komora-menskoho-sotnyka-sahnovskoho-narodzhennya-lehendy/. — Заголовок з екрану. — 3.05.14.
  95. Салтан О. М. «Золота комора» менського сотника Сахновського: «Рубікон» і «Тулон» козацького центуріона Сіверщини // Північний вектор. Чернігівський суспільно-інформаційний часопис. — 2 трав. 2014 [Електронний ресурс]. — Режим доступу до статті: http://archive.is/FABGH. — Заголовок з екрану. — 3.05.14.
  96. Салтан О. М. «Золота комора» менського сотника Сахновського. Дорогоцінний артефакт козацької доби, який міг існувати. — 1 черв. 2014 [Електронний ресурс]. — Режим доступу до статті: https://archive.is/hXPIH#selection-201.0-201.104. — Заголовок з екрану. — 2.06.14.
  97. Салтан О. М. «Золота комора» менського сотника Сахновського Скарб, якого не було. Частина IV. — 8 черв. 2014 [Електронний ресурс]. — Режим доступу до статті: https://archive.is/zzwSR#selection-201.0-201.80. — Заголовок з екрану. — 9.06.14.
  98. Салтан О.М. Історичний, хронологічний та топонімічний аналіз походження міста Мени [Текст] / О.М. Салтан // Сіверянський літопис. Всеукраїнський науковий журнал. – 2015. – №2 (122). – С. 91-128. http://www.siver-litopis.cn.ua/arh/2015/02_15.pdf
  99. Сироткіна Г. Ф. Тож скільки років нашій Мені. Дискусія триває / Наше слово 24 серпня 2013. [Електронний ресурс]. — Режим доступу до статті: http://nslovo.com/blog/tozh-skilky-rokiv-nashij-meni-dyskusiya-tryvaje. - заголовок з екрану. — 14.04.14.
  100. Ситий І. М. Опис менської сотні 1734 р. / І. Ситий // Сіверянський літопис. — 2007. — № 4. — 39-45.
  101. Українська радянська енциклопедія / М. П. Бажана. — Т. 9. — К.: Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1962. — 568 с.
  102. Українська радянська енциклопедія / Бажана М. П. — У 20 т. — Т. 6. — К.: Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1981. — 552 с.
  103. Українське козацтво в національній памяті. Чернігвський полк.: Монографія у 2-х т / Кривошея В. В. — К.: ДП НВЦ Пріоритети, 2012. — Т.II. — 508 с.
  104. У Макошине є Безодня, а у Волосківцях — Штани / Публ. Підготував С. О. Павленко // Наше слово. — 2013. — 9 лют.
  105. Филарет (Гумилевский). Историко-статистическое описаніе Черниговской епархіи / Филарет (Гумилевский). — Кн. 6. Уѣзды: Новгородсѣверскій, Сосницкій, Городницкій, Конотопскій и Борзенскій. — Чериниговъ.: Земская Типографія, 1874. — 545 с.
  106. Чернігівщина: енциклопедичний довідник / А. В. Кудрицького. — К.: «Українська Радянська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1990. — 1006 с.
  107. Ширяєва М. Про Якова Омелюту – отамана Менської сотні. – Північний вектор [Електронний ресурс] – Режим доступу до статті: http://pivnich.info/pro-yakova-omelyutu-otamana-menskoji-sotni/. – Заголовок з екрану. – 22.05.16.
  108. ЭЛЕКТРОННЫЙ БАНК ДОКУМЕНТОВ «ПОДВИГ НАРОДА В ВЕЛИКОЙ ОТЕЧЕСТВЕННОЙ ВОЙНЕ 1941-1945 гг.». – Режим доступу до сайту: http://podvignaroda.ru/?#tab=navHome. – Заголовок з екрану. – 13.01.17. Містить інформацію про нагородження солдатів та офіцерів Червоної Армії у роки ВВВ.
  109. Энциклопедическій словарь. Изд. Ф. А. Брокгаузъ, И. А. Эфронъ. — СпБ.: Типо-Литографія И. А. Ефрона, Прачешный пер., № 6. — 1896. — Т. XIX. — 476 с.
  110. Ющенко Ю. В. Могила сотенного отамана Якова Євфіма Омелюти / Ю. В. Ющенко // Менщина. — 2012. — № 1. — 14 квітня.
  111. Ющенко Ю. В. Менський сотник жив у приміщенні дитсадка імені Щорса / Ю. В. Ющенко // Менщина. — 2012. — № 3. — 28 квіт.
  112. Ющенко Ю. В. Про польського магната Адама Киселя, замок якого зруйнували менські повстанці / Ю. В. Ющенко // Менщина. — 2012. — № 5. — 12 трав.
  113. Ющенко Ю. В. Троїцький ярмарок у давнину / Ю. В. Ющенко // Менщина. — 2012. — № 8. — 2 черв.
  114. Янко М. Т. Топонімічний словник Української РСР / М. Т. Янко. — К.: Знання, 1973. — 179 с.
  115. Янко М. Т. Топонімічний словник України: Словник-довідник / М. Т. Янко. — К.: Знання, 1998. — 432 с.
  116. Ясенчук О. Таємницю назви Остреч відкриває Кольський півострів // Північний вектор. — 29 черв. 2013 [Електронний ресурс]. — Режим доступу до статті: http://www.pivnich.info/tajemnytsyu-nazvy-ostrech-vidkryvae-kolskiy-pivostrovi/. — Заголовок з екрану. — 19. 04.14.
  117. Ясенчук О. Як предок Пушкіна Мену спалив // Північний вектор. — 28 лист. 2013 [Електронний ресурс]. — Режим доступу до статті: http://www.pivnich.info/yak-predok-pushkina-menu-spalyv/. — Заголовок з екрану. — 19. 04.14.