Мерзленко Віктор Іванович
| Мерзленко Віктор Іванович | |
|---|---|
| Основна інформація | |
| Дата народження | 1931 |
| Місце народження | с. Фрунзе (згодом – район Дніпропетровська) |
| Дата смерті | 2009 |
| Місце смерті | Дніпропетровськ |
| Професії | музикант |
| Освіта | Київське державне музичне училище ім. Р. Глієра |
| Інструменти | бандура |
| Колективи | самодіяльна народна капела бандуристів Палацу культури ім. Ілліча при Дніпропетровському металургійному заводі ім. Г. Петровського |
Віктор Іванович Мерзленко (1931[1], Дніпропетровськ — † 2007 Дніпропетровськ). Дніпропетровський бандурист, керівник капели бандуристів, заслужений працівник культури України (1996). Народився в робітничому с. Фрунзе (згодом – район Дніпропетровська).
Освіта[ред. | ред. код]
З дитинства грав на балалайці та гітарі. З 1948 року навчався гри на бандурі у В. Сидоренка в хлопчачому ансамблі бандуристів ПК ім. Ілліча, був старостою колективу.
Закінчивши вечірню музичну школу, заочно здобув середню спеціальну освіту по класу бандури в Київському державному музичному училищі ім. Р. Глієра (викладач – А. Омельченко).
Робота[ред. | ред. код]
Працював солістом Донецької, Черкаської та Дніпропетровської філармоній, солістом і другим диригентом оркестру Черкаського народного хору.
Капела[ред. | ред. код]
Повернувшись до Дніпропетровська, продовжив справу В. Сидоренка і багато років плідно працював художнім керівником та диригентом самодіяльної народної капели бандуристів. За його керівництва (1961–2000) ансамбль зріс кількісно і якісно, капела стала лауреатом багатьох конкурсів та фестивалів, здобула звання народної (1971). Бандуристи успішно виступали в Москві, Києві, Бресті, Харкові, Запоріжжі, Каневі, Варшаві, Кракові, Катовицях, Любліні; їх запрошували до телестудії Останкіно (1979), щороку вони звітували на Дніпропетровському обласному радіо та телебаченні. Колектив мав до 80-ти учасників, переважно працівників металургійного заводу. У репертуарі капели – українські, російські, польські, латиські народні пісні, твори С. Гулака-Артемовського, Д. Шостаковича, П. Чайковського, Ф. Шуберта, К. Сен-Санса, В. Пашкевича тощо. М. часто виступав з бандурою в Меморіальному будинку-музеї Д. Яворницького, педагогічному коледжі, у цехах і гуртожитках металургійного заводу, у школах і профтехучилищах, залучив до участі в капелі чимало молоді. У репертуарі: М. Лисенко «Сонце низенько», «Ой, я нещасний» («Наталка Полтавка»), укр. н. п. «Бандуристе, орле сизий», «Дивлюся, аж світає» (сл. Т. Шевченка), «Діброва зелена» (обр. Куща), «Гомін, гомін», «Якби мені не тиночки» тощо. 2001 року музичний гурток закрили через те, що приміщення для занять здали в оренду, М. звільнили з ПК, він перейшов працювати до музею заводу ім. Петровського. Учасник кобзарського свята у с. Сокиринцях (Чернігівської обл.). Член НСКУ (2001).
Пам'ять[ред. | ред. код]
У 2015 році вулицю Хуліана Грімау в Новокодацькому районі Дніпропетровська перейменовано на вулицю Віктора Мерзленка[2].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 16 грудня 2015.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Перейменовано майже всі «комуністичні» топоніми Дніпропетровська https://www.gorod.dp.ua/news/111289 [Архівовано 30 листопада 2015 у Wayback Machine.]
Джерела[ред. | ред. код]
- Анкета члена НСКУ
- Малюк «Святкування днів Остапа Вересая у Сокиринцях»
- Чабан М. Не хлібом єдиним / М. Чабан // Зоря. – 2005. – 15 січня. – С. 4.
- Чернета Т. О. Бандурне мистецтво Дніпропетровщини: від аматорства до академізму : монографія / Т. О. Чернета. – К. : НАКККіМ, 2017. – 256 с.
Посилання[ред. | ред. код]
- Мерзленко Віктор Іванович // Українська музична енциклопедія / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2011. — Т. 3 : [Л – М]. — С. 376.
