Меритократія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Меритокрáтія (буквально «влада гідних», від лат. meritus – гідний і грец. κρατος – влада, правління) – це засада управління, згідно з котрою керівні посади повинні посідати більш здатні люди, незалежно від соціального або економічного походження.

Цей термін застосовуємо здебільшого в двох значеннях. Перше значення терміну припускає творення початкових умов для об'єктивно обдарованих і працелюбних людей, щоб вони здобули нагоду посісти високе суспільне становище в умовах вільної конкуренції. Друге значення відповідає системі, протилежній до аристократії й демократії, в котрій керівники призначаються з числа спеціально опікуваних талантів.

Історія терміну[ред. | ред. код]

Термін (меритократія) вперше згадав (принизливо) англійський соціолог Майкл Янг[en] в антиутопії «Піднесення меритократії, 1870-2033» (1958), в якій описує футуристичне суспільство, де суспільна позиція визначається коефіцієнтом інтелекту (IQ). У книзі така система призводить до революції, в час якої маси скидають гордовиту і відірвану від народу еліту. Подібні сюжети з'являються в низці інших літературних творів.

Пізніше в терміні «меритократія» з'явилося більше покладене значення, котре взяли на озброєння прихильники загальної рівності можливостей. У своїй книзі «Майбутнє постіндустріальне суспільство» (1973), Денієл Белл уважив, що меритократія дозволить відсунути бюрократію та змінити у соціальній будову суспільства в цілому.[1] Схожих поглядів додержувалися й представники неоконсерватизму в західній соціології (Збігнєв Бжезинський).

Здійснення меритократії[ред. | ред. код]

На думку одних дослідників, Китай в декотрі періоди історії був близький до здійснення меритократичної системи. Так за часів династії Сун широко застосовували трьохступеневу систему іспитів, за поміччю якої на роль правителів обирали претендентів, котрі ліпше за інших тямили мистецтво, конфуціанство та адміністративні проблеми[2]. У США поширена думка, що засада меритократії там уже здійснена, тож осібні здобутки американців залежать тільки від здатності, працьовитості, життєвих засад і моральності[3]. Критики звертають увагу на те, що як і раніше важливу рол грають спадщина, соціальні й культурні переваги, об'єктивні можливості на ринкові праці та, для індивідуального підприємництва, вдача, доступ до якісної освіти й рівень дискримінації[3].

Меритократія в Україні[ред. | ред. код]

В Україні меритократія нині не здійснена, однак були спроби існування терміну "меритократія" в назвах і політичних програмах в деяких політичних партіях. Приміром, у 2011 році в Україні офіційно зареєстрували політичну партію «Меритократична партія України».


Також принципи меритократії пропагує "Азовський рух" і політична партія Національний Корпус. Її ідеолог - Микола Кравченко об'єднує націократію і меритократію, і пропонує здійснення влади не через партії, а через професійні об'єднання відповідно до компетенції.

Критика[ред. | ред. код]

Одним з аналітиків меритократії був математик Олександр Гротендік. Він простежив еволюцію елітарної групи математиків від товариства геніїв до поділу соціальної клітинки на дві касти: жорстокосердних «вищих» і «болото», що живе в страху [4]. На думку деяких критиків меритократії, цей концепт покликаний виправдати привілеї інтелектуальної еліти[5].

Похідні утямки[ред. | ред. код]

Меритократичність — це питомість системи організації праці, при котрій панує орієнтація на заохочення здобутків й ефективності («кожному – за здатностями»).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. М.: Академия, 1999. ISBN 5-87444-070-4
  2. James E. McClellan III, Harold Dorn. Science and Technology in World History. Second Edition. Johns Hopkins university press, 2006. p.121
  3. а б McNamee S. J., Miller R. K. The Meritocracy Myth //Sociation Today. Spring 2004. Vol. 2, No. 1. [[https://web.archive.org/web/20040806152335/http://www.ncsociology.org/sociationtoday/v21/merit.htm Архівовано 6 серпня 2004 у Wayback Machine.]](англ.)
  4. Гротендик А. Урожаи и посевы. Размышления о прошлом математика / Перев. с франц. — Ижевск: Регулярная и хаотическая динамика, 2001. — 288 стр. [1] [Архівовано 16 серпня 2007 у Wayback Machine.], zip/html [Архівовано 8 серпня 2011 у Wayback Machine.]
  5. Янг М., 1991.
    См. также: Marris P. Just Rewards: Meritocracy Fifty Years Later // Political Quarterly. Vol. 77, No. s1. P. 157. DOI:10.1111/j.1467-923X.2006.00791.x(англ.)

Література[ред. | ред. код]

  • С. Кисельов. Меритократія // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.441 ISBN 978-966-611-818-2.
  • Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І. О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. — Х . :Право, 2015
  • Шведа Ю. Політичні партії. Енциклопедичний словник.- Львів: Астролябія.- 2005.- 488 с.
  • Шведа Ю. Теорія політичних партій та партійних систем: Навч. посібник.- Львів: Тріада плюс.- 2004.- 528 с.
  • Обушний М. І., Примуш М. В., Шведа Ю. Р. Партологія: Навч. посібник / За ред. М. І. Обушного.- К.: Арістей.- 2006.- 432 с.

Посилання[ред. | ред. код]