Меритократія
| Частина серії |
| Політика |
|---|
 |
| Політичний портал |
Меритокрáтія (букв. «влада гідних», від лат. meritus — достойний, гідний і дав.-гр. κράτος — влада, правління) — це засада управління, згідно з котрою керівні посади повинні посідати найздібніші люди, незалежно від соціального або економічного походження.
Цей термін застосовуємо здебільшого в двох значеннях. Перше значення терміна припускає створення початкових умов для об'єктивно обдарованих і працелюбних людей, щоб вони здобули нагоду посісти високе суспільне становище в умовах вільної конкуренції. Друге значення відповідає системі, протилежній до аристократії й демократії, в котрій керівники призначаються з числа спеціально опікуваних талантів.
Термін «меритократія» вперше згадав (принизливо) англійський соціолог Майкл Янг[en] в антиутопії «Піднесення меритократії, 1870—2033» (1958), в якій він описує футуристичне суспільство, де суспільна позиція визначається коефіцієнтом інтелекту (IQ). У книзі така система призводить до революції, під час якої маси скидають гордовиту і відірвану від народу еліту. Подібні сюжети з'являються в низці інших літературних творів.
Пізніше у терміна «меритократія» з'явилося більш позитивне значення, котре взяли на озброєння прихильники загальної рівності можливостей. У своїй книзі «Майбутнє постіндустріальне суспільство» (1973), Денієл Белл уважив, що меритократія дозволить усунути бюрократію та змінити соціальну будову суспільства в цілому.[1] Схожих поглядів додержувалися й представники неоконсерватизму в західній соціології (Збігнєв Бжезинський).
На думку одних дослідників, Китай в декотрі періоди історії був близький до реалізації меритократичної системи. Так, за часів династії Сун широко застосовували триступеневу систему іспитів, за допомогою якої на роль правителів обирали претендентів, котрі ліпше за інших розуміли мистецтво, конфуціанство та адміністративні проблеми[2]. У США поширена думка, що принцип меритократії там уже реалізовано, тож особисті досягнення американців залежать тільки від здібностей, працьовитості, життєвих засад і моральності[3]. Критики звертають увагу на те, що як і раніше важливу роль відіграють спадщина, соціальні й культурні переваги, об'єктивні можливості на ринку праці та, для індивідуального підприємництва, вдача, доступ до якісної освіти й рівень дискримінації[3].
В Україні меритократія нині не реалізована, однак були спроби застосування терміна «меритократія» в назвах і політичних програмах деяких політичних партій. Прикладом, у 2011 році в Україні офіційно зареєстрували політичну партію «Меритократична партія України».
Також принципи меритократії пропагує «Азовський рух» і політична партія Національний Корпус. Її ідеолог — Микола Кравченко об'єднує націократію і меритократію, і пропонує здійснення влади не через партії, а через професійні об'єднання відповідно до компетенції.
Одним з аналітиків меритократії був математик Олександр Гротендік. Він простежив еволюцію елітарної групи математиків від товариства геніїв до поділу соціальної клітинки на дві касти: жорстокосердних «вищих» і «болото», що живе в страху[4]. На думку деяких критиків меритократії, цей концепт покликаний виправдати привілеї інтелектуальної еліти[5].
Меритократичність — це система організації праці, при котрій панує орієнтація на заохочення здобутків й ефективності («кожному — за здатностями»).
- ↑ Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. М.: Академия, 1999. ISBN 5-87444-070-4
- ↑ James E. McClellan III, Harold Dorn. Science and Technology in World History. Second Edition. Johns Hopkins university press, 2006. p.121
- 1 2 McNamee S. J., Miller R. K. The Meritocracy Myth //Sociation Today. Spring 2004. Vol. 2, No. 1. [Архівовано 6 серпня 2004 у Wayback Machine.](англ.)
- ↑ Гротендик А. Урожаи и посевы. Размышления о прошлом математика / Перев. с франц. — Ижевск: Регулярная и хаотическая динамика, 2001. — 288 стр. [Архівовано 16 серпня 2007 у Wayback Machine.], zip/html [Архівовано 8 серпня 2011 у Wayback Machine.]
- ↑ Янг М., 1991.
См. также: Marris P. Just Rewards: Meritocracy Fifty Years Later // Political Quarterly. Vol. 77, No. s1. P. 157. doi:10.1111/j.1467-923X.2006.00791.x(англ.)
- С. Кисельов. Меритократія // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.441 ISBN 978-966-611-818-2.
- Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І. О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. — Х.: Право, 2015
- Шведа Ю. Політичні партії. Енциклопедичний словник. — Львів: Астролябія. — 2005. — 488 с.
- Шведа Ю. Теорія політичних партій та партійних систем: Навч. посібник. — Львів: Тріада плюс. — 2004. — 528 с.
- Обушний М. І., Примуш М. В., Шведа Ю. Р. Партологія: Навч. посібник / За ред. М. І. Обушного. — К.: Арістей. — 2006. — 432 с.
 | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | |
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |
 |
Це незавершена стаття про урядування. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |