Меркурій 13

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Меркурій 13
Jerrie Cobb, Lady Pilot, testing Gimbal Rig in AWT - GPN-2000-000379.jpg
Тип research groupd

CMNS: Меркурій 13 у Вікісховищі
Джеррі Кобб поруч з капсулою Меркурій.

Меркурій 13 (англ. Mercury Thirteen) — група з 13 жінок-пілотів, які бажали стати астронавтками і полетіти в космос за програмою Меркурій. 1961 року вони пройшли посилені тести на фізичну витривалість і стійкість до стресів, і мали намір довести, що жінкам теж є місце в космосі. NASA не мало до цього проєкту жодного стосунку і не сприймало його серйозно, стверджуючи, що астронавтами повинні бути кваліфіковані чоловіки[1]. Термін увів голлівудський продюсер Джеймс Крос як аналогія із групою астронавтів-чоловіків Меркурій 7[en].

Список «Меркурій 13»[ред. | ред. код]

  • Джеральдіна Кобб, «Джері» (1931)
  • Джейн Бріггс Харт (Jane Briggs Hart) (1920)
  • Майртл Кейджл (Myrtle Cagle, Myrtle K Thompson) (1922)
  • Джин Гікссон (Hixson, Jean) (1922—1984)
  • Бернайса Трімбл Стидман (Steadman, Bernice Trimble) (1923—2015)
  • Айрін Левертон (Leverton, Irene) (1924—2017)
  • Меріон Дітріх (Marion Dietrich) (1926—1974)
  • Ян Дітріх (Dietrich, Jan) (1926—2008)
  • Джеральдіна Слоун (Sloan, Geraldine 'Jerri') (1927)
  • Рей Гарл Еллісон (Allison, Rhea Hurrle nee Woltman) (1928)
  • Сара Лі Горелік (Gorelick, Sarah Lee) (1931)
  • Джин Нора Стамбау (Stumough, Gene Nora) (1937)
  • Мері Воллес Фанк (Funk, Mary Wallace 'Wally') (1939)"[2][3]

Передісторія[ред. | ред. код]

Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Searchtool.svg Фотография Эмблема проекта Меркурий 13.
Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Searchtool.svg Фотография На тренировке.

Незалежний дослідник Вільям Рендолф Лавлес (другий) допомагав скласти тести для астронавтів-чоловіків NASA. Йому стало цікаво, як жінки пройдуть ці випробування. У 1960 році Лавлес запросив Джеррі Кобб пройти ті ж самі суворі випробування. Кобб, уже досвідчений пілот, стала першою американською жінкою (і єдиною з групи Меркурій 13), яка пройшла всі три тури тестування. Лавлес і Кобб для проходження тестів запросили ще 19 льотчиць. Тринадцять з них пройшли всі ті ж тести, що і чоловіки з Першої Сімки. Хтось був відсіяний, не пройшов інтелектуальні тести або були розкриті серцеві аномалії. Про результати оголосили на конференції в Стокгольмі, Швеція. Фінансувала цей приватний проєкт всесвітньо відома льотчиця Жаклін Кокран.

Набір кандидаток[ред. | ред. код]

Лавлес і Кобб запрошували лише жінок-пілотів, які мали більш ніж 1000 годин нальоту, і розглянули понад 700 заявок. Деякі з них, можливо, були прийняті через організацію жінок-пілотів «Дев'яносто дев'ять», в якій Кобб теж брала участь. Деякі жінки відгукнулися після слухань, хтось дізнався від друзів. Цю групу з 20 жінок Джеррі Кобб назвала «Флетс» (Fellow Lady Astronaut Trainees — «FLATs»), і ознайомила їх з програмою тестів-досліджень.[4]

Тести[ред. | ред. код]

Джеррі Кобб в Аеродинамічній трубі.

Оскільки лікарі не знали, що астронавтки відчуватимуть у космосі, тести коливалися від простого рентгену і загальних медоглядів тіла до доволі екзотичних — жінки ковтали гумову трубочку для взяття проб шлункового соку. Лікарі перевіряли реакцію ліктьового нерву, використовуючи удар струмом у передпліччя жінки. Щоб викликати запаморочення, у вуха заливали воду з льодом, заморожуючи внутрішнє вухо, і засікали час, як швидко вони прийдуть до тями. Жінок тренували до виснаження, використовуючи величезні навантаження на велотренажерах, перевіряли дихання. Вони пройшли багато ще більш агресивних і незрозумілих тестів. Зрештою залишилось 13 жінок, що пройшли 1-й тур випробувань.[5]

Додаткові тести[ред. | ред. код]

Кількох жінок відібрали для додаткових тестів. Джеррі Кобб, Рея Херрл і Фанк Воллі переїхали в Оклахома-Сіті, для проходження 2-ї фази тестів. Вони складалися з випробування в сурдокамері і психологічних тестів. Через родинні зобов'язання або працю не всі жінки змогли взяти участь у цих тестах. Через кілька днів після того, як Кобб пройшла Фазу-3 (аеромедичний тест з використанням військової техніки і реактивного літака), інші жінки повинні були прибути у Військово-морську школу авіаційної медицини в Пенсаколі, Флорида, щоб пройти такі самі тести. Двоє з них звільнилися з роботи, щоб залишитися в «Меркурій 13». Проте без офіційного запиту від NASA ВПС не могли дозволити використовувати свої кошти для неофіційного проєкту і було оголошено про скасування випробувань у Пенсаколі. Лише Воллі Фанк знайшла способи продовжити тестування, і пройшла більшість пунктів Фази-3, але це не було зафіксовано як частина програми «Меркурій 13».[6]

Статева дискримінація[ред. | ред. код]

Джеррі Кобб негайно вилетіла до Вашингтона, щоб спробувати відновити програму тестування. Вона і Джейн Харт написали президенту Джону Ф. Кеннеді і відвідали віце-президента Ліндона Б. Джонсона. Нарешті, 17 і 18 липня 1962 року, представник сенату Віктор Анфузо ініціював публічні слухання спеціальної підкомісії Комітету палати з питань науки і астронавтики. Слухання насамперед досліджували статеву дискримінацію, але минуло два роки, перш ніж з'явився Закон про громадянські права 1964 року, роблячи ці слухання символом того, як ідеї про права жінок проникли в політичні бесіди перш, ніж вони з'явилися в законі.

Кобб і Харт заявляли про переваги приватного проєкту Лавлеса. Жаклін Кокран ненавмисно послабила їхню позицію, заявивши, що потрібна спеціальна програма, щоб навчати астронавток-жінок. Представник NASA Джордж Лоу і астронавти Джон Гленн і Скотт Карпентер заявили, що в NASA немає критеріїв для відбору жінок-астронавтів. Вони повідомили, що NASA вимагало, щоб усі астронавти були випускниками військових реактивних випробувальних програм і мали дипломи інженера, хоча Джон Гленн визнав, що він потрапив у проєкт Меркурій, не маючи необхідного ступеня бакалавра. У 1962 році жінки не допускалися до навчання в школах ВПС, таким чином, ніхто з американських жінок не міг стати льотчиком-випробувачем військових літаків. Незважаючи на те, що дехто із групи «Меркурій 13» був цивільним льотчиком-випробувачем, а в багатьох було значно більша кількість годин нальоту на пропелерних літаках, чоловіки-кандидати в астронавти мали наліт на більш швидкісних літаках. NASA відмовилося розглядати коефіцієнти переведення одних годин нальоту в інші. Хоча деякі члени Підкомісії співчували жіночим аргументам, слухання так і закінчилися нічим.

Увага засобів масової інформації[ред. | ред. код]

Микита Хрущов та Валентина Терешкова на мітингу

Інтерес до Проєкту «Меркурій 13» (який до того ж фінансувався приватним чином) різко виріс з боку засобів масової інформації, коли 16 червня 1963 року радянська жінка-космонавт Валентина Терешкова здійснила політ у космос. У відповідь Клер Бузе Люс опублікувала статтю з критикою NASA і офіційних осіб США, які приймають рішення. У статті вперше були опубліковані фотографії усіх тринадцятьох фіналістів Проєкту «Меркурій 13» і названі їх імена.

Перша жінка-астронавтка[ред. | ред. код]

Семеро учасниць проєкту Меркурій 13 на старті STS-63 03.02.1995

Див. також: Список жінок-космонавтів

Хоча і Кобб і Кокран зробили окремі Заяви через багато років, щоб відновити спроби запуску в космос жінки-астронавтки, NASA не здійснювало набір жінок до «NASA Group № 8» у 1978 році, в яку увійшли 35 кандидатів в астронавти для експлуатаційної програми Шаттла. Астронавтка Саллі Райд стала першою американською жінкою в космосі в 1983 році на STS-7, а Айлін Коллінз стала першою жінкою-пілотом на STS-63 в 1995 році. Коллінз також стала першою жінкою-командиром місії Шатла «Діскавері» STS-93 в 1999 році, у 2005 році вона командувала STS-114.

Коллінз запросила сімох учасниць «Меркурій 13», які залишились живими, бути присутнім на її першому старті в космос у 1995 році, а десять жінок з «FLATs» відвідали її старт як жінки-командира Шаттла STS-93.

Нагороди і премії[ред. | ред. код]

  • 2005 році групу «Меркурій 13» було нагороджено Премією Космічних досліджень від Планетарію Адлера.
  • У травні 2007 року вісім членів групи були нагороджені почесними докторськими ступенями університету Вісконсіна — Ошкош.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Mercury 13 — 1961
  2. Mercury 13 — 1961
  3. Леон Розенблюм. . — № 9.
  4. Weitekamp, Margaret A. (January 28, 2010). Lovelace's woman in space program. NASA History Program Office. Процитовано April 20, 2018. 
  5. Anfuso, Victor L. Hearings before the Special Subcommittee on the Selection of Astronauts. U.S. House of Representatives. Процитовано Aug 22, 2017. 
  6. Jerrie Cobb Poses beside Mercury Capsule. Архів оригіналу за December 24, 2011. Процитовано August 15, 2017. 

Посилання[ред. | ред. код]