Меркюр де Франс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перше видання часопису Меркюр Ґалан, 1672 рік

Меркю́р де Франс (фр. Mercure de France) — французький часопис, одне з перших французьких періодичних видань, заснований в 1672. Спершу називався «Меркюр Ґалан» (Mercure Galant). 1890 року наново заснований письменником Альфредом Валеттом під назвою «Меркюр де Франс».

Історія[ред. | ред. код]

Значний вплив на це видання мав драматург і полеміст Жан Донно де Візе, літературний противник Мольєра . У перші роки «Le Mercure Galant» виходив нерегулярно, проте кожен номер часопису забезпечував паризьке і провінційне населення новинами суду і міста, звітував про всі події: про народженння, укладення шлюбів, про смерті, урочистості, концерти, релігійні обряди. На сторінках з'являлися також літературні новини, проповіді, нові твори. У перші два роки існування з'явилося шість томів видання, а це більше двохсот сторінок. Згодом, з 1677 видання стає щомісячним. Особливий успіх у читачів мав розділ світської хроніки. Містилися невеликі віршовані твори. Великою популярністю користувалася рубрика «Листи до Мадам». У ній Візе публікував останні новини королівського двору та паризького бомонду. У 1682 році видання виходить за сприяння Томаса Корнеля. «Галантний меркурій» тепер містить багато ілюстрацій, публікації новин, казкові історії. У цей період видання зазнає великої популярності і завойовує багато читачів.

1890 року журнал був наново заснований під назвою «Меркюр де Франс» Альфредом Валеттом, який разом зі своєю дружиною Рашильд, керував цим часописом та однойменним видавництвом з 1890 до 1935 року.

Як багато інших часописів, «Меркюр де Франс» паралельно почав видавати книжки своїх авторів. У 20 столітті часопис перетворився на одне з найвпливовіших французьких видавництв. У 1958 році видавництво було куплене «Ґаллімаром».

Серед найпримітніших авторів видавництва були: Андре Жід, Поль Клодель, Колетт, Гійом Аполлінер, Анрі Мішо, П'єр Реверді, П'єр Жан Жув, П'єр Клоссовскі, Ежен Йонеско, Ів Бонфуа.

Реакція сучасників[ред. | ред. код]

Реакція на «Le Mercure Galant» сучасниками була неоднозначна. Жан де Лабрюйєр вважав, що цей часопис стоїть нижче будь-якого нікчемства. У 1696 році у «Le Mercure Galant» з'явилася казка Шарля Перро — «Спляча красуня», яку автор опублікував анонімно. У подальшому королівський привілей на видання журналу «Le Mercure Galant» перейшов до рук Шарля Дюфрені, котрий поєднував у собі багато талантів: драматурга, поета, музики, маляра, романіста, журналіста й комерсанта. Згодом тижневик змінив назву на «Le Mercure de France» і видавався до 1830 року.

Посилання[ред. | ред. код]