Мері Бек

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Маруся (Мері) Бек
Mary v. beck-image-80.jpg
Інші імена Марія Бек
Народилася 29 лютого 1908(1908-02-29)
Форд-Сіті, Пенсильванія, США
Померла 30 січня 2005(2005-01-30) (96 років)
Клінтон Тауншип, Мічиган, США
Громадянство Flag of the United States.svg США
Національність українка
Проживання США
Діяльність юристка, державна, політична, громадська діячка
Alma mater Університет Піттсбурга і Q7896136?
Партія Демократична партія США
Батько Михайло Бек
Матір Анна Войтович Бек

Д-р Маруся[1] Євгенія[2] (Ме́рі) Бек (англ. Mary V. Beck) (29 лютого 1908, Форд-Сіті, Пенсильванія, США — 30 січня 2005, Клінтон Тауншип, Мічиган, США) — юрист, державна, політична й громадська діячка (США). Перша українка — жінка-адвокат та жінка-журналіст, перша жінка — радна та мер у Детройті.

Біографія[ред.ред. код]

Марія (Мері) Бек — українка з української діаспори. Походила з родини твердих лемків, її батьки переїхали до Америки з Лемківщини (зараз Словаччина). 1921 року батьки відправили Мері Бек на батьківщину в Україну, де вона навчалась у Чортківській[1], у 1925 році закінчила Коломийську гімназію. Навчалася в Пітсбурзькому університеті (1944 — доктор юриспруденції, перша жінка, яка удостоїлася звання в цьому університеті).

Мері Бек — перша жінка, обрана до Муніципальної Ради (Міської ради) Детройта (1949), перша жінка — президент Ради (1950–1970). М. Бек призначила в Раду опікунів першу жінку — афро-американку, зробила значний внесок у справу збереження історичних архітектурних пам'яток, турбувалася про поліпшення санітарно-побутових умов проживання в Детройті, розвивала молодіжний спорт, виступала за розширення програм, що попереджають дитячі та юнацькі правопорушення.

М. Бек від року заснування (1948) плідно працювала у СФУЖО, зокрема, була фундаторкою Літературних конкурсів (тепер її імені), які очолювала з 1959 до 2005 року. 1993 року в конкурсі брали участь й діти Незалежної України. Темою конкурсу стала 60-та річниця голодомору в Україні (твори видані окремим томом). В 10-ту річницю Чорнобильської трагедії твори учасників конкурсу знову видані окремим томом. Але найбільшою турботою Мері Бек був захист інтересів національних меншин. В українському діаспорному товаристві М. Бек називали «борцем за свободу» за її невтомні зусилля привертати увагу міжнародної спільноти до становища українського та інших народів, які вимушені були жити в умовах тоталітарного комуністичного режиму в СРСР. Її фото досі прикрашає Залу Слави місцевого самоврядування Детройта. Тут її називають «Леді з Перших» (the Lady of Many Firsts), оскільки вона багато в чому була першою.

Мері Бек востаннє побувала на батьківщині своїх батьків 2003 року, коли їй на VIII Світовому Конґресі Українців вручили найвищу громадську відзнаку — Медаль святого Володимира.

На видання книги «Бучач і Бучаччина» разом з братом Іваном вплатили 100 $[3].

Померла Марія Бек 30 січня 2005 року, не доживши менше місця до свого 97-го дня народження. Її поховали поряд з братом Іваном (якийсь час проживав у приміщеннях Бучацького монастиря ЧСВВ[1]), який був їй духовним батьком та про якого сама Марія казала, що Іван «ціле життя стояв поряд мене». Як українка за походженням похована на православному Цвинтарі святого Андрія у Саут-Баунд-Бруку (штат Нью-Джерсі).

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Теодоcія Коцик. «Судженого і конем не об'їдеш» // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 224.
  2. Степан Шипилявий. Меценати, фундатори і передплатники… — С. 752.
  3. Степан Шипилявий. Меценати, фундатори і передплатники… — С. 753.

Література[ред.ред. код]

Персоналії Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.