Перейти до вмісту

Мескалін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Мескалін
Систематична назва (IUPAC)
2-(3,4,5-trimethoxyphenyl)ethanamine
Ідентифікатори
Номер CAS 54-04-6
Код ATC
PubChem 4076
Хімічні дані
Формула C11H17NO3 
Мол. маса 211.257 г/моль
SMILES eMolecules & PubChem
Синоніми 3,4,5-trimethoxyphenethylamine
Фізичні дані
Т плавлення 183 °C (361 °F)
Фармакокінетичні дані
Біодоступність ?
Метаболізм ?
Період напіврозпаду 6 hours
Виділення ?
Терапевтичні застереження
Кат. вагітності

C(США)

Лег. статус

Prohibited (S9) (AU) Schedule III (CA) Class A (UK) Schedule I (US)

Шляхи введення Oral, Intravenous

Мескалі́н — психоделік, ентеоген, алкалоїд з групи фенілетиламінів. Систематична назва — 2 — (3,4,5-триметоксифеніл)-етиламін. У невеликих кількостях міститься в кактусах роду Lophophora (Lophophora williamsii) і Trichocereus (Trichocereus pachanoi, Trichocereus peruviana), синтезується штучним шляхом з галової кислоти, також може бути синтезований з ваніліну. У більшості країн виробництво і розповсюдження мескаліну заборонено законом.

Історія

[ред. | ред. код]
Мескалін природного походження у вигляді порошку
1 грам синтетичного мескаліну.

Про галюциногенні властивості деяких кактусів здавна знали індіанці різних племен і вживали ці рослини під час релігійних церемоній[1][2].

Вперше мескалін був отриманий з кактуса пейот 23 листопада 1897 німецьким хіміком Артуром Геффтером[3], що стало першим подібним виділенням природної психоделічної речовини в чистому вигляді. Пізніше, в 1919 році австрійський хімік Ернст Шпет вперше синтезував мескалін хімічним шляхом[1][4].

Крім пейота, мескалін міститься також у кактусах Сан-Педро, які популярніші, ніж пейот, так як виростають швидше останнього.

У 1927 році в Німеччині було опубліковано першу наукову працю, присвячену ефектам мескаліну «Der Meskalinrausch»

У травні 1953 року Олдос Хакслі вперше пробує мескалін в дозуванні 400 мг і в 1954 році публікує есе «Двері сприйняття», що описує його експеримент.

У лабораторних умовах мескалін був синтезований американським хіміком російського походження Олександром Шульгіним. Опис синтезу, вплив речовини на людину та рекомендовані дозування він опублікував у своїй книзі PiHKAL.

Дозування та тривалість

[ред. | ред. код]

Середня доза для перорального застосування в мескаліну гідрохлориду становить 300 мг. Ефекти починають проявлятися через 45-60 хвилин після вживання. Пік активності триває близько 4 годин, після чого йде спад тривалістю 4 години. Сульфат мескаліну трохи менш активний при тій же дозі.

Ефекти

[ред. | ред. код]

Психотропні ефекти

[ред. | ред. код]

Побічні ефекти

[ред. | ред. код]

У мистецтві

[ред. | ред. код]

У літературі

[ред. | ред. код]
  • Кактуси пейотль, що містять мескалін, — одна з трьох галюциногенних субстанцій, які Дон Хуан використовував у процесі навчання Карлоса Кастанеди, про що йдеться в його книгах.[5]
  • У своєму есе «Двері сприйняття» Олдос Гакслі описує свій перший досвід вживання мескаліну.
  • У романі Олдоса Гакслі «Острів» мешканці острова вживають препарат, щоб «звільнити своє Я і пізнати істинну природу речей».
  • У книзі Гантера Томпсона «Страх і відраза в Лас-Вегасі» головні герої постійно вживали мескалін.
  • У книзі Роберта Шеклі «Подорож Джоеніса» мескалін був причиною всіх пригод, що випали на долю головного героя.
  • У книзі «Механічний апельсин» Ентоні Берджеса згадується напій «молоко-плюс», одним із складових якого може бути мескалін (synthemesc), і, власне, описується його дія.
  • У книзі Рю Муракамі «Всі відтінки блакитного» мескалін є однією з багатьох психотропних речовин, які вживають герої книги.
  • У книзі французького поета Анрі Мішо «Жалюгідне диво. Мескалін» (фр. Misérable miracle (La mescaline), 1972) детально описано вплив мескаліну на людину. Мішо розповідає про свої безпосередні враження та відчуття, ілюструючи розповідь численними малюнками, зробленими під впливом мескаліну.
  • Французька поетеса Едіт Буассоне видала книжку «Mescaline» (La NRF, 1955).
  • Французький письменник і видавець Жан Полан написав есе про власний досвід вживання мескаліну «Rapport sur une expérience» (опубліковане у повному зібранні творів).
  • У книзі німецького письменника Ернста Юнґера «Наближення. Наркотики і сп'яніння» йдеться зокрема і про мескалін[6].
  • У своїх книгах, наприклад, у «Безнадія» і «регулятора», а також у циклі «Темна Вежа» — «Стрілець» С. Кінг часто згадує і описує вживання цього препарату.

У кіно і на телебаченні

[ред. | ред. код]
  • Мескалін приймали герої фільмів «Страх і ненависть у Лас-Вегасі» та «Beverli Hillz 90210 Нове покоління» (1 сезон 19 серія).
  • У фільмі «Двері» Джим Моррісон вживає кактус пейот.
  • У фільмі «Мрець» індіанець на ім'я Ніхто вживає кактус і бачить череп головного героя.
  • У фільмі «Матриця» Джої (друг дівчини з татуюванням у вигляді білого кролика) пояснює відчуття, описане Нео як «ти не знаєш точно, спиш ти чи не спиш», мескаліном.
  • Опис дії мескаліна зачіпається у фільмі «Доміно». Головним героям у каву був підсипаний мескалін. У фільмі відтворено мескалінову подорож.
  • У шостому сезоні серіалу «Клан Сопрано» герой фільму вживав «пейот» в Лас-Вегасі.
  • Герої фільму «99 франків» (2007) приймають суміш «дурман-мескалін», придбавши її у вуличного торговця в Маямі, керування машини в такому стані призводить до сумних наслідків (у першій версії фіналу).
  • В анімаційному серіалі «Аватар — Легенда про Аанге» в одній із серій, що оповідає про подорож героїв пустелею, Сокка випиває сік кактуса і два дні страждає від галюцинацій.
  • В анімаційному фільмі «Бівис і Батт-Хед обробляють Америку» головні герої з'їдають «пейот» у пустелі.
  • У фільмі «Фанати» головні герої самі того не знаючи вжили мескалін з індіанцем на прізвисько Вождь.
  • Мескалін викрадають у першому сезоні серіалу «Вулиці розбитих ліхтарів».
  • У фільмі «Без обличчя» основною формою релаксації Кастора Троя є вживання порошку мескаліну, розведеного у воді.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Dinis-Oliveira RJ, Pereira CL, da Silva DD (2019). Pharmacokinetic and Pharmacodynamic Aspects of Peyote and Mescaline: Clinical and Forensic Repercussions. Curr Mol Pharmacol. 12 (3): 184—194. doi:10.2174/1874467211666181010154139. PMC 6864602. PMID 30318013.
  2. ↑ El-Seedi HR, De Smet PA, Beck O, Possnert G, Bruhn JG (October 2005). Prehistoric peyote use: alkaloid analysis and radiocarbon dating of archaeological specimens of Lophophora from Texas. Journal of Ethnopharmacology. 101 (1–3): 238—242. doi:10.1016/j.jep.2005.04.022. PMID 15990261.
  3. ↑ Arthur Heffter. Erowid. Архів оригіналу за 12 травня 2021.
  4. ↑ Späth E (February 1919). Über dieAnhalonium-Alkaloide I. Anhalin und Mezcalin. Monatshefte für Chemie und Verwandte Teile Anderer Wissenschaften (нім.). 40 (2): 129—154. doi:10.1007/BF01524590. ISSN 0343-7329. S2CID 104408477.
  5. ↑ Кастанеда Карлос - Учення Дона Хуана. АудіоКниги Українською (укр.). Процитовано 5 квітня 2025.
  6. ↑ Ернст Юнґер. «Наближення. Наркотики і сп'яніння». Переклад з німецької: Роман Осадчук. Київ: Видавництво Жупанського, 2023. — 456 стор.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мескалін&oldid=45029552