Метатеза плавних у слов'янських мовах

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Метатеза плавних — загальнослов'янська фонетична зміна, що полягала в усуненні праслов'янських дифтонгічних сполучень голосних з плавними приголосними. У більшості мов здійснювалася шляхом перестановки складів (метатезою), але сполучення голосних з плавними могли усуватися також виникненням вторинних голосних. Можливо, вона була спричинена дією закону відкритого складу. Очевидно, метатеза проходила вже в добу сильної діалектної роздрібненості праслов'янської мови, тому дала чотири різних результати в різних групах праслов'янських говорів. Серед мовознавців нема спільної думки щодо часу проходження цього процесу, але, як правило, його датують VIII—IX ст. н. е.

Опис явища[ред. | ред. код]

Низка праслов'янських слів містили такі сполучення, де голосний передував плавному приголосному, а разом вони стояли між звичайними приголосними. Умовно такі фонетичні утворення позначають *TorT, *TolT, *TerT, *TelT, *orT, *olT (де на місці T може стояти будь-який приголосний).

Традиційно вважається, що такі сполучення суперечили закону відкритого складу, тому мали бути усунені[1][2]. У різних слов'янських мовах процес усунення перебігав по-різному, це було пов'язано з тим, що у цей період праслов'янська мова була сильно діалектно роздрібнена[3]. Проте, В. М. Чекман стверджував, що закон відкритого складу і метатеза плавних не пов'язані одне з одним. Він називає дві причини для цього: по-перше, у мовах де діє закон відкритого складу, склади можуть закінчуватися сонорним, по-друге, метатеза відбулася незадовго до занепаду редукованих, що відмінив закон відкритого складу[4]. На його думку, сполучення -or-, -er-, -ol-, -el- між приголосними з фонологічного погляду були довгими складовими фонемами[5].

Праслов'янські форми з плавними[ред. | ред. код]

Реконструкція праслов'янських форм як *TorT, *TolT, *TerT, *TelT, *orT, *olT заснована на порівнянні зі спорідненими індоєвропейськими мовами, на матеріалі самих слов'янських мов, згадках слов'янських імен у латинських і грецьких джерелах І тис. н. е., а також на фонетичній формі ранніх слов'янізмів в інших мовах (див. нижче).

В інших індоєвропейських мовах неповноголосним і повноголосним слов'янським сполученням відповідають сполучення із закритим складом:

Те ж саме спостерігається в аналізі слов'янських лексем з початковим ra, la:

На давні форми з or, ol, er, el вказують і дані внутрішньої реконструкції. У слов'янських мовах з неповноголоссям (наприклад, у церковнослов'янській) у тих же коренях може бути присутні як сполучення ra, la, rě, lě, так і or, ol, er, el: стцерк.-слов. страна — просторъ, зракъ — позоръ[6].

Перетворення сполучень *TorT, *TolT, *TerT, *TelT[ред. | ред. код]

Східнослов'янські мови[ред. | ред. код]

У східнослов'янських діалектах голосний перед плавним зберігався, а після плавного розвивався вторинний голосний аналогічної артикуляції — звідси йде така фонетична риса східнослов'янських мов, як повноголосся. Сполучення плавного з голосним переходили в сполучення, де плавний [l] або [r] стоїть між однаковими голосними. Схематично цей процес можна записати як *TorT > ToroT, *TolT > ToloT, *TerT > TereT. Наприклад,

Окремий випадок являє розвиток сполучення *TelT, що могло дати різні рефлекси — ToloT, TeleT або TeloT. Наприклад:

Існують різні гіпотези пояснення цього явища. К. К. Уленбек пробував пояснити це наслідком аблаутного чергування *TelT/*TolT. Ця думка була спростована Т. Торб'єрнссоном, який вказував на те, що рефлекси типу ToloT трапляються у таких дієслівних формах, де неможлива наявність о-ступеня аблауту. Сам Т. Торб'єрнссон висунув альтернативну гіпотезу, згідно з якою *TelT зазвичай переходило в ToloT, але якщо другим приголосним у цьому сполученні було z', s' чи š, то в TeleT. Т. Лер-Сплавінський вважав, що перехід *TelT > TeleT здійснювався, якщо другий приголосний був м'яким, і за умови, що жоден з приголосних не був губним.[9]. Ф. Р. Мінлос запропонував схоже рішення проблеми: рефлекси типу TeleT виникали, якщо другий приголосний був зубним, а ToloT, якщо губним або задньоязиковим[10].

Ймовірно, що вторинний голосний звук, який розвивався після плавного, був коротше звичайних [e] та [o], тобто повністю перехід до повноголосся можна представити як *TorT > *TorъT > ToroT, *TolT > *TolъT > ToloT тощо. На це вказує таке фонетичне явище української мови, як відсутність подовження [e] та [o] у другому закритому складі сполучень ToroT, ToloT, TereT, TeleT (тобто повноголосних) з наступним переходом o > i, e > i після занепаду редукованих. Відоме, що в разі коли [o], [e] є за походженням колишніми редукованими, переходу o > i, e > i зазвичай не спостерігається: сон (< *sъnъ), вовк (< *vьlkъ), лоб (< *lъbъ), рот (< *rъtъ), мох (< *mъxъ). Внаслідок цього відсутнє очікуване [i] у другому складі сполучень, що утворилися після перетворення сполучень з плавними. Наприклад,

Проте, в українській мові існують і повноголосні форми з переходом o > i, e > i у закритому складі: борін, голів, ворін, доріг, корів, поріг, робіт, тощо. Різні мовознавці по-різному пояснюють це явище: одні бачать у цьому наслідок фонетичної аналогії з односкладовими словами (поріг як ріг); на думку інших, тут мають місце акцентологічні причини, а саме особливий вид інтонації в цих словах[11].

Південнослов'янські мови, чеська і словацька[ред. | ред. код]

У праслов'янських діалектах, що лягли в основу південнослов'янських, чеської і словацької мов, відбувалася метатеза плавного, що супроводжувалася подовженням голосного. При цьому *e переходило в (*e > *ē > *ě), а *o — в *a (*o > *ō > *a). Схематично це можно представити як *TorT > TraT, *TolT > TlaT, *TerT > TrěT, *TelT > TlěT. Наприклад:

Окрім того, у середньоболгарских пам'ятках XIII ст. трапляються форми, де метатеза відсутня, але існує перехід *e > *ě, *o > *a: малдичие, зал̾таринъ, пал̾тьць, халдодавецъ, бал̾тина, салнось[12][13].

У східнослов'янських мовах існують неповноголосні форми, запозичені переважно з церковнослов'янської (церковнослов'янізми), рідше — з чеської або словацької мов. Наприклад, врем'я (< стцерк.-слов. врѣмѧ), шлем (< стцерк.-слов. шлѣмъ), прапор (< стцерк.-слов. прапоръ), врата (< стцерк.-слов. врата), прах (< стцерк.-слов. прахъ), власть (< стцерк.-слов. власть), глас (< стцерк.-слов. гласъ), влада (< чеськ. vláda), брама (< заст. чеськ. brana).

Польська і лужицькі мови[ред. | ред. код]

У польській, а також у лужицьких мовах перетворення сполучень *TorT, *TolT, *TerT, *TelT проходило також шляхом перестановки голосних, але без їх подовження. Схематично це можно представити як *TorT > TroT, *TolT > TloT, *TerT > TreT, *TelT > TleT. Можливо, цей перехід відбувався через проміжні форми *TъroT, *TъloT, тобто з редукованим голосним, який надалі зник після занепаду редукованих. На це вказує вокалізація прийменника в старопольській мові в сполученнях we głowie (< *vъ gъlově < *vъ golvě), we proch (< *vъ pъroxъ < *vъ porxъ)[14][15][16]. Приклади польських і лужицьких форм:

Полабська і кашубська мови[ред. | ред. код]

У кашубській мові, а також у вимерлій полабській перестановка голосних не здійснювалася у сполученні *TorT. У полабській мові були лише два слова з метатезою у ньому — brödǎ і brödǎváicǎ («бородавка»). Я. Розвадовський вважав, що це пов'язане з тим, що в цих словах *TorT збіглося з *TṛT, яке закономірно давало TarT. Цю гіпотезу критикують за відсутність доказів. На відміну від польської мови, у полабській *TelT перейшло в *TolT, а потім в TloT (mlåkǎ, mlåt). Сполучення *TerT і *TolT так само, як і в польській, дали TreT і TloT відповідно (srédǎ, brézǎ, glåvǎ, slåmǎ, zlåtǎ).

Також висовували припущення, що в лехітських (польській, кашубській, полабській) і лужицьких мовах первісно відбувалися ті ж фонетичні процеси, що й східнослов'янських: з переходами *TorT > ToroT, *TolT > ToloT, *TerT > TereT. Але потім ці повноголосні сполучення зазнали змін, що звелися до втрати голосного перед плавним[17].

Рефлекси відмінностей в інтонації[ред. | ред. код]

Праслов'янські інтонаційні відмінності у складах (висхідний або низхідний види музичного наголосу) відбилися у мовах-нащадках. Склади з висхідною (акутовою) інтонацією дали другий наголошений склад у повноголосних східнослов'янських сполученнях, довготу в чеській, короткий низхідний наголос у сербській і словенській. Склади з низхідною (циркумфлексною) інтонацією — наголошений перший склад у повноголосних східнослов'янських сполученнях, короткість у чеській, довгий низхідний наголос у сербській і словенській[18]:

Перетворення початкових сполучень *orT, *olT[ред. | ред. код]

Початкові сполучення *orT, *olT під акутовою (висхідною) інтонацією у всіх слов'янських діалектах перейшли в raT, laT[19][20]:

Під циркумфлексною (низхідною) і новоакутовою в південнослов'янських мовах і словацькій ці сполучення могли перейти в raT, laT, а в західних (окрім словацької) і східних — у roT, loT[19][20]:

З. Штібер вважав, що метатеза в групах *orT, *olT відбулася раніше, ніж у сполученнях *TorT, *TolT, *TerT, *TelT. Він вказує на два факти, що можуть свідчити про це: 1) більш одноманітний розвиток перших груп на відміну від других, 2) залежність метатези в сполученнях від двох типів наголосу — висхідного і низхідного[22].

У староцерковнослов'янських пам'ятках трапляються форми без метатези у сполученні *olT, але з переходом *o > *a: ал(ъ)кати («бути голодним»), алдии («човен», «лодія», поряд з формою ладии), ал(ъ)нии («лань» поряд з формою лании). Ці випадки пояснюють впливом діалектних форм або як явище синтаксичної фонетики[23].

Механізм явища[ред. | ред. код]

Згідно з теорією Р. О. Якобсона, сполучення голосного з плавним у праслов'янській мові первісно були двоморними дифтонгами (одна мора припадала на голосний, друга — на плавний). Надалі плавні перестали бути складоносіями, і щоб замінити їх, сполучення зазнали таких змін: у південнослов'янських, чеській і словацькій мовах відбулося подовження голосного з наступною метатезою (*TarT > *TraT); у східнослов'янських виник епентетичний голосний (*ToṛT > *ToroT); у лехітських мовах, за цією гіпотезою, спочатку відбулася метатеза (*ToṛT > *TṛoT), а потім втрата плавним складовості і епентеза редукованого голосного (*TṛoT > *TъroT)[24].

На думку Х. Андерсена, різниця між лехітськими і південнослов'янськими рефлексами спричинена тим, що в лехітських мовах зміна кількістного протиставлення голосних на якісне відбулася вже після метатези, а в південнослов'янських до неї[25].

Хронологія[ред. | ред. код]

Відносна хронологія[ред. | ред. код]

Метатеза плавних відбулася після пом'якшення приголосних внаслідок йотації (*rj > *r' і *lj > *l')[26].

Абсолютна хронологія[ред. | ред. код]

Польський мовознавець Є. Налепа на основі письмових джерел датує метатезу плавних у північно-західних слов'ян кінцем VIII ст., у болгар — початком IX, а у східних слов'ян — межею IX і X століть[27]. С. Б. Бернштейн датує метатезу III—V ст. н. е.[1] А. Лампрехт — 750—825 р.р. н. е.[28], М. Шеклі — перед 1 половиною IX ст.[29]. М. А. Жовтобрюх і Г. П. Півторак відносять виникнення повноголосся у східних слов'ян до кінця VIII—IX століть (при цьому зазначаючи, що другий голосний у повноголосних сполученнях, принаймні до XII ст. відрізнявся за якістю від першого)[30][31].

Дані письмових пам'яток[ред. | ред. код]

Найдавніший зафіксований приклад сполучення *olT без метатези — ім'я слов'янського вождя, записане візантійським істориком Феофілактом Сімокаттою в 596 році якк Αρδαγαστός («Ардагаст», «Радагаст»)[32].

У хроніці Фредегара ім'я сербського князя записане як Dervanus («Дерван», «Древан»), що відповідає прасл. *dervanъ, а ім'я словенського князя передане як Walduc, що можна порівняти з прасл. *voldyka і *voldъkъ[32]. У житії святого Димитрія, написаному в середині VII століття, зафіксоване ім'я слов'янського князя з околиць Салонік у формі Περβοῦδος, що відповідає прасл. *perbǫdъ («Пербуд», «Пребуд», «Перебуд»)[32]. У 772 році ім'я слов'янського князя Карантанії було записане якк Waltunc, яке зіставляють із записом у хроніці Фредегара[32].

Найдавніша фіксація групи з метатезою, датування якої належить, ймовірно, до 784 р., — ім'я Trebel (прасл. *terbelь) у книзі монастиря святого Петра в Зальцбурзі. [33].

Ім'я слов'янського князя, у похід проти якого в 789 році вирушив Карл Великий, у європейських хроніках фіксується вже з метатезою як Dragawitus, Tragawitus, Tranvitus, Tragowit, Dragowit, Dragoidus, Dragitus, Draoscio, Drogoviz, що відповідає прасл. *dorgovitъ[34].

Костянтин Багрянородний у своїй праці «Про управління імперією», написаній близько 950 року, фіксує дві форми без метатези: Νεμογαρδάς (прасл. *novogordъ) і Δερβλενίνοι (прасл. *dervl'ane). Проте, не виключено, що ці форми продовжують ранішу традицію, а насправді метатеза у східнослов'янських діалектах на той час вже відбулася[35].

Дані запозичень[ред. | ред. код]

Метатеза плавних зачепила й давні запозичення до праслов'янської мови[36][37][38]:

Пізніші запозичення уникають навластивих слов'янській фонетиці сполучень шляхом вставляння редукованих *ь, *ъ[37]:

У ранніх слов'янізмах у балканських мовах відсутня метатеза[43][44]:

Перші контакти східних слов'ян з фіно-угорськими і балтійськими племенами належать ще до того періоду, коли відбулася метатеза. Про це свідчить низка давніх слов'янізмів у фіно-угорських і балтійських мовах[38][45]:

У свою чергу, метатези плавних зазнали давні запозичення з фінських мов у російських північних діалектах[38][46]:

Дані топонімів[ред. | ред. код]

Назва річки в Австрії Першлінг[de] у 834 році була записана як Bersnicha, бувши запозиченням до німецької (не раніше ніж 790-ті роки) з прасл. *berzьnika[32]. Адам Бременський, описуючи Саксонський вал, наводить назву річки як Birznig, також запозичену з прасл. *berzьnika або *berzьnikъ[33].

Метатеза плавних відбулася вже після заселення слов'янами Балкан, про що свідчить її наяність у низці топонімів, запозичених слов'янами у корінного населення[47][48]:

Серед топонимів, запозичених греками у слов'ян, деякі відбивають ранньопраслов'янські форми, що існували до метатези плавних[47][49][44]:

Скандинави на початку IX століття записали назву Полоцька (давньорус. Полотьскъ < *poltьskъ) як Palteskia[50]. Метатеза плавних присутня у давньоруських назвах Тъмуторокань (запозиченого в IX ст. з тюркського Tamantarkan) та Мереч (запозиченого з лит. Merkys)[44].

Метатеза відбулася в російських топонімах, які можливо, мають фіно-угорську етимологію[47][48]:

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Бернштейн С. Б. Сравнительная грамматика славянских языков. — Издательство Московского университета, Издательство «Наука». — М., 2005. — С. 216.
  2. Хабургаев Г. А. Старославянский язык. — М. : Просвещение, 1974. — С. 131.
  3. Галинская Е. А. Историческая фонетика русского языка. — Издательство Московского университета, Издательство «Наука». — М., 2004. — С. 31. — ISBN 5-211-04969-1.
  4. Чекман В. Н. Исследования по исторической фонетике праславянского языка. — Наука и техника. — Минск, 1979. — С. 148—149.
  5. Чекман В. Н. Исследования по исторической фонетике праславянского языка. — Наука и техника. — Минск, 1979. — С. 149—151.
  6. а б Т. А. Иванова. Старославянский язык. Учебник. — С.-П. : Авалон, Азбука-классика, 2005. — С. 107. (рос.)
  7. Т. А. Иванова. Старославянский язык. Учебник. — С.-П. : Авалон, Азбука-классика, 2005. — С. 110. (рос.)
  8. а б Этимологический словарь славянских языков. — М. : Наука, 1974. — Т. 1. — С. 201.
  9. Lehr-Spławiński T. O mieszaniu prasłowiańskich połączeń telt z tolt w językach północno-słowiańskich // Studia i szkice wybrane z językoznawstwa słowiańskiego. — 1957. — С. 219—222.
  10. Минлос Ф. Р. Рефлексы праслав. *CelC в восточнославянских языках // XIII международный съезд славистов. Доклады российской делегации. — 2003. — С. 390.
  11. Т. А. Иванова. Старославянский язык. Учебник. — С.-П. : Авалон, Азбука-классика, 2005. — С. 108. (рос.)
  12. Stieber Z. Zarys gramatyki porównawczej języków słowiańskich. — Państwowe Wydawnictwo Naukowe. — Warszawa, 2005. — С. 43.
  13. Бернштейн С. Б. Сравнительная грамматика славянских языков. — Издательство Московского университета, Издательство «Наука». — М., 2005. — С. 220.
  14. Stieber Z. Zarys gramatyki porównawczej języków słowiańskich. — Państwowe Wydawnictwo Naukowe. — Warszawa, 2005. — С. 45—46.
  15. Бернштейн С. Б. Сравнительная грамматика славянских языков. — Издательство Московского университета, Издательство «Наука». — М., 2005. — С. 218.
  16. Фельдштейн Р.Ф. Противоречивые количественные отражения дифтонгов на плавные в польском языке типа płótno, król, we młodości // Rozprawy Komisji Językowej ŁTN. — 2006. — Т. LI. — С. 69.
  17. Т. А. Иванова. Старославянский язык. Учебник. — С.-П. : Авалон, Азбука-классика, 2005. — С. 108—109. (рос.)
  18. Мейе А. Общеславянский язык. — М. : Издательство иностранной литературы, 1951. — С. 128—129.
  19. а б Бернштейн С. Б. Сравнительная грамматика славянских языков. — Издательство Московского университета, Издательство «Наука». — М., 2005. — С. 220—221.
  20. а б Галинская Е. А. Историческая фонетика русского языка. — Издательство Московского университета, Издательство «Наука». — М., 2004. — С. 34—35. — ISBN 5-211-04969-1.
  21. Етимологічний словник української мови : у 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982— .
  22. Stieber Z. Zarys gramatyki porównawczej języków słowiańskich. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2005. — С. 38.
  23. Мейе А. Общеславянский язык. — М. : Издательство иностранной литературы, 1951. — С. 59.
  24. Фельдштейн Р.Ф. Противоречивые количественные отражения дифтонгов на плавные в польском языке типа płótno, król, we młodości // Rozprawy Komisji Językowej ŁTN. — 2006. — Т. LI. — С. 68-69.
  25. Фельдштейн Р. Ф. Противоречивые количественные отражения дифотнгов на плавные в польском языке типа płótno, król, we młodości // Rozprawy Komisji Językowej ŁTN. — 2006. — Т. LI. — С. 72.
  26. Селищев А. М. Старославянский язык. — М. : Издательство Московского университета, Наука, 2006. — С. 150. — ISBN 5-211-06129-2.
  27. Nalepa J. Słowiańszczyzna północno-zachodnia. — Państwowe Wydawnictwo Naukowe. — Poznań, 1968. — С. 38—39.
  28. Lamprecht A. Praslovanština a její chronologické členění // Československé přednášky pro VIII. mezinárodní sjezd slavistů. — 1978. — С. 147.
  29. Šekli M. Primerjalno glasoslovje slovanskih jezikov. — Lubljana : Znanstvena založba Filozofske fakultete, 2016. — Т. 1. — С. 271. — ISBN 978-961-237-742-7.
  30. Жовтобрюх М. А., Волох О. Т., Саміленко С. П., Слинько І. І. Історична граматика української мови. — К. : Вища школа, 1980. — С. 61.
  31. Півторак Г. П. Формування і діалектна диференціація давньоруської мови. — К. : Наукова думка, 1988. — С. 91.
  32. а б в г д Nalepa J. Słowiańszczyzna północno-zachodnia. — Poznań : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 1968. — С. 35.
  33. а б Nalepa J. Słowiańszczyzna północno-zachodnia. — Poznań : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 1968. — С. 36.
  34. Nalepa J. Słowiańszczyzna północno-zachodnia. — Państwowe Wydawnictwo Naukowe. — Poznań, 1968. — С. 36—37.
  35. Nalepa J. Słowiańszczyzna północno-zachodnia. — Poznań : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 1968. — С. 39.
  36. Мейе А. Общеславянский язык. — М. : Издательство иностранной литературы, 1951. — С. 54.
  37. а б Shevelov G. Y. A Prehistory of Slavic. — Carl Winter Universitätsverlag. — Heidelberg, 1964. — P. 396.
  38. а б в Shevelov G. Y. A Prehistory of Slavic. — Heidelberg : Carl Winter Universitätsverlag, 1964. — P. 415.
  39. Этимологический словарь славянских языков. — М. : Наука, 1984. — Т. 11. — С. 82—89.
  40. Этимологический словарь славянских языков. — М. : Наука, 2005. — Т. 32. — С. 166—167.
  41. Фасмер М. Этимологический словарь русского языка. — М. : Прогресс, 1964—1973. — Т. 1. — С. 345.
  42. Фасмер М. Этимологический словарь русского языка. — М. : Прогресс, 1964—1973. — Т. 1. — С. 317.
  43. Shevelov G. Y. A Prehistory of Slavic. — Heidelberg : Carl Winter Universitätsverlag, 1964. — P. 415—416.
  44. а б в Stieber Z. Zarys gramatyki porównawczej języków słowiańskich. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2005. — С. 37.
  45. Bjørnflaten J. I. Chronologies Of The Slavicization Of Northern Russia Mirrored By Slavic Loanwords In Finnic And Baltic // Slavica Helisngiensia. — 2006. — № 27. — С. 54.
  46. Хелимский Е. А. Славянские (новгородско-псковские) заимствования в прибалтийско-финских языках: -a и -u в рефлексах имён мужского рода // Компаративистика, уралистика: Статьи и лекции. — 2000. — С. 331.
  47. а б в Shevelov G. Y. A Prehistory of Slavic. — Heidelberg : Carl Winter Universitätsverlag, 1964. — P. 395.
  48. а б Stieber Z. Zarys gramatyki porównawczej języków słowiańskich. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2005. — С. 37—38.
  49. Shevelov G. Y. A Prehistory of Slavic. — Heidelberg : Carl Winter Universitätsverlag, 1964. — P. 416.
  50. Nalepa J. Słowiańszczyzna północno-zachodnia. — Państwowe Wydawnictwo Naukowe. — Poznań, 1968. — С. 38.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Бернштейн С. Б. Сравнительная грамматика славянских языков. — М.: Издательство Московского университета, Издательство «Наука», 2005. — С. 216—225
  • Галинская Е. А. Историческая фонетика русского языка. — М.: Издательство Московского университета, Издательство «Наука», 2004. — С. 31—35
  • Мейе А. Общеславянский язык. — М.: Издательство иностранной литературы, 1951. — С. 54—60
  • Минлос Ф. Р. Рефлексы праслав. *CelC в восточнославянских языках. // XIII международный съезд славистов. Доклады российской делегации. — М.: Индрик, 2003. — С. 389—394
  • Селищев А. М. Старославянский язык. — М.: Издательство Московского университета, Издательство «Наука» — С. 150—158
  • Чекман В. Н. Исследования по исторической фонетике праславянского языка. — Минск: Наука и техника, 1979. — С. 147—151
  • Lehr-Spławiński T. O mieszaniu prasłowiańskich połączeń telt z tolt w językach północno-słowiańskich. // Studia i szkice wybrane z językoznawstwa słowiańskiego. — Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 1957. — S. 219—230
  • Lehr-Spławiński T. O tzw. przestawce płynnych w językach słowiańskich. // Studia i szkice wybrane z językoznawstwa słowiańskiego. — Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 1957. — S. 231—250
  • Nalepa J. Słowiańszczyzna północno-zachodnia. — Poznań: Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 1968. — S. 32—45
  • Shevelov G. Y. A Prehistory of Slavic. — Heidelberg: Carl Winter Universitätsverlag, 1964. — P. 391—421
  • Stieber Z. Zarys gramatyki porównawczej języków słowiańskich. — Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2005. — S. 36—46

Посилання[ред. | ред. код]