Метафора

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Мета́фора (грец. metaphora — перенесення) — один із основних тропів поетичного мовлення. У метафорі певні слова та словосполучення розкривають сутність одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастним порівнянням, тому посідає синтаксичне місце, призначене для предиката («факіл неба цвіте глечиками хмар» — Василь Голобородько). Це — перехід інтуїтивного осяяння у сферу раціональних понять. І що далі містяться один від другого протиставні розряди об'єктів, то яскравіша метафора, яка прагне на відміну від символу, зосередитися в образній оболонці:

Вечір тутачки крапчастий
в деревах моркву гризе.
Під засушеною квіткою
хата сторінку чита.
В клубок білих ниток
заховався кіт,
дивиться на кашель,
що візерунком синім
коло баби спить.

Микола Воробйов

У сумній холодниці палати,
Де недуг і страждань каламуть,
А надій і жадань — ані цяти.
Лікарняна журба. У вікні — Забинтовані рамою хмари.
Тінь далеких дерев на стіні,
Мов у безвість споряджені мари.

Володимир Ящук

Сконцентровуючи та узгоджуючи у своєму потужному семантичному полі найвіддаленіші чи найнесумісніші асоціації, метафора постає суцільним нечленованим тропом, який може розгортатися у внутрішній сюжет, несприйнятний з погляду раціоналістичних концепцій. Метафора тут подібна до загадки, але з тією відмінністю, що не підлягає декодуванню, вимагаючи визнання за собою нової реальності, побудованої за естетичними принципами.

Дискусійною проблемою є пояснення механізму метафори, який розглядається в різних аспектах.

Різновиди метафори[ред.ред. код]

  • Ан'ю — один із стилістичних засобів японської поезії давнього й середньовічного періодів.
  • Уособлення (Персоніфікація) — образний вислів, у якому ознаки живої істоти або людини переносяться на неживий предмет, явище.