Метафора

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Мета́фора (грец. metaphora — перенесення) — один із основних тропів поетичного мовлення. У метафорі певні слова та словосполучення розкривають сутність одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастністю.

Вона не може бути «скороченим» порівнянням, тому посідає синтаксичне місце, призначене для предиката («факіл неба цвіте глечиками хмар» — Василь Голобородько). Це — перехід інтуїтивного осяяння у сферу раціональних понять. І що далі містяться один від другого протиставні розряди об'єктів, то яскравіша метафора, яка прагне на відміну від символу, зосередитися в образній оболонці:

Вечір тутачки крапчастий
в деревах моркву гризе.
Під засушеною квіткою
хата сторінку чита.
В клубок білих ниток
заховався кіт,
дивиться на кашель,
що візерунком синім
коло баби спить.

Микола Воробйов

У сумній холодниці палати,
Де недуг і страждань каламуть,
А надій і жадань — ані цяти.
Лікарняна журба. У вікні — Забинтовані рамою хмари.
Тінь далеких дерев на стіні,
Мов у безвість споряджені мари.

Володимир Ящук

Сконцентровуючи та узгоджуючи у своєму потужному семантичному полі найвіддаленіші чи найнесумісніші асоціації, метафора постає суцільним нечленованим тропом, який може розгортатися у внутрішній сюжет, не сприйнятний з погляду раціоналістичних концепцій. Метафора тут подібна до загадки, але з тією відмінністю, що не підлягає декодуванню, вимагаючи визнання за собою нової реальності, побудованої за естетичними принципами.

Дискусійною проблемою є пояснення механізму метафори, який розглядається в різних аспектах.

Різновиди метафори[ред.ред. код]

  • Ан'ю — один із стилістичних засобів японської поезії давнього й середньовічного періодів.
  • Уособлення (Персоніфікація) — образний вислів, у якому ознаки живої істоти або людини переносяться на неживий предмет, явище.