Методологія історії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Методологія історичної науки (історії) — спеціальна історична дисципліна, яка визначає її предмет і об'єкт, ціль пізнання, вивчає науковий і соціальний статус історичної науки, її дисциплінарну будову, теорію історичного пізнання (включаючи загальфілософські, гносеологічні й епістомологічні основи, принципи, рівні, види й методи історичного пізнання). Вивчає специфіку основних теоретико-методологічних напрямків в історичній науці, різних історичних наукових шкіл. Формує науково-пізнавальні передумови для здійснення конкретно-історичних досліджень.

До основних методів історичного дослідження належать:

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

  1. Історико–генетичний метод - найбільш поширений в історичних дослідженнях. Суть його полягає в послідовному розкритті властивостей, функцій і змін досліджуваної реальності в процесі її історичного руху, що дозволяє в найбільшій мірі наблизитися до відтворення реальної історії об'єкта.
  2. Порівняльно-історичний метод — спосіб дослідження, що дає змогу шляхом порівняння встановити схожість і відмінність між історичними явищами, що вивчаються