Метод Парізера — Парра — Попла
Перейти до навігації
Перейти до пошуку
Метод Парізера—Парра—Попла (англ. Pariser—Parr—Pople (PPP) method) — один з перших напівемпіричних квантово-хімічних методів розрахунку властивостей кон'югованих молекул та йонів, в основі якого лежить π-електронне наближення та теорія самоузгодженого поля.
Цей підхід розробили в 1950-х роках Рудольф Парізер, Роберт Парр і Джон Попл.[1][2] [3]
Метод Парізера—Парра—Попла сьогодні вже практично не використовується.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ R. Pariser and R. Parr, Journal of Chemical Physics, 21, 466, (1953)
- ↑ R. Pariser and R. Parr, Journal of Chemical Physics, 21, 767 (1953)
- ↑ J. A. Pople, Transactions of the Faraday Society, 49, 1375, (1953)
Джерела[ред. | ред. код]
- Глосарій термінів з хімії / уклад. Й. Опейда, О. Швайка ; Ін-т фізико-органічної хімії та вуглехімії ім. Л. М. Литвиненка НАН України, Донецький національний університет. — Дон. : Вебер, 2008. — 738 с. — ISBN 978-966-335-206-0.
|
Це незавершена стаття з хімії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
 | На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій. |