Метро 2033 (роман)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Метро 2033»
Metro 2033.jpg
Обкладинка українського видання
Автор Дмитро Глуховський
Назва мовою оригіналу Метро 2033
Країна Російська Федерація
Мова російська
Серія Метро 2033
Жанр постапокаліптика
Укр. видавництво НК Богдан[1]
Видавництво Ексмо
Видано 2005
Видано українською 2020
Наступний твір Метро 2034

«Метро 2033» — постапокаліптичний роман Дмитра Глуховського, що описує життя людей у московській підземці після ядерної війни. Вийшов у видавництві «Эксмо» 2005 року, перевиданий видавництвом «Популярна література» в 2007 році. На європейському літературному конкурсі EuroCon роман назвали «Найкращим дебютом» 2007 року.

Менш ніж за три місяці тираж перевидання в 100 тисяч екземплярів був повністю проданий, видавництво випустило додатковий 100-тисячний тираж.[2], який був розпроданий менш ніж за рік до травня 2008 року, третій тираж становить 50 тисяч екземплярів[3]. Одна з презентацій пройшла в розсекреченому бункері Міністерства зв'язку РФ на Таганці на глибині 60 метрів. Роман також ліг в основу відеогри Metro 2033.

Світ Метро 2033[ред. | ред. код]

Книга розповідає про людей, які залишилися живими після ядерної війни 2013 року. Майже всі події розгортаються в Московській підземці, де на станціях і в переходах живуть люди. Завдяки оперативним діям служб цивільної оборони метрополітен вдалося захистити від радіації: майже на всіх станціях були закриті гермоворота, а в вентиляційних системах активовані протирадіаційні фільтри. Діяли також фільтри для води. Судячи зі всього, в момент загибелі Москви в метро зуміли укритися близько 70 тисяч людей. За двадцять років після ядерної війни в метро живе близько 50 тисяч людей. При цьому лише половина станцій заселена: частина станцій закинута, частина ізольована обвалами тунелів, частина згоріла. Деякі захоплені істотами з поверхні. В романі війна згадується лише побіжно. В результаті обміну ядерними ударами всі великі міста були стерті з лиця Землі.

Жителі метро харчуються тим, що змогли виростити в тунелях. В основному це гриби, що не потребують світла, проте на деяких станціях Ганзи і Севастопольської імперії вирощують також картоплю, помідори та огірки. Також на деяких станціях вигодовують свиней та інших тварин. Ряд станцій забезпечуються електрикою від генераторів різного типу, проте в силу їх малої потужності на станціях часто діє тільки малопотужне аварійне освітлення. Більшість предметів побуту (без врахування тих, що були в метро спочатку), а також зброя, медикаменти, паливо тощо добуваються численними сталкерами, що час від часу піднімаються в напівзруйноване місто. В підземному місті діє торгівля, універсальною валютою є патрони, виготовлені ще до війни.

Угруповування[ред. | ред. код]

Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Searchtool.svg [1] Схема путівник московського метро в 2033 році. Відмічені угруповання та небезпечні тунелі.

Невдовзі після ядерної війни централізована система метрополітену розпалась. Станції стали існувати окремо одна від одної. Деякі об'єднувалися навколо ідей, релігій, фільтрів для води і т. д. На момент описаних в книзі подій найбільшими угрупованнями Московського метро є: Поліс, Червона лінія, Співдружність станцій Кільцевої лінії («Ганза»), Четвертий Рейх, Смарагдове місто, Співдружність ВДНГ, Ферми та факторії, Арбатська конфедерація, Бауманський альянс, Конфедерація 1905 року, існують також кілька соціальних угруповань.

Поліс[ред. | ред. код]

Поліс — культурна і духовна столиця метрополітену, де сформувалось своєрідне кастове суспільство. Головні касти — хранителі («браміни»), що збирають книги і працюють з ними, а також воєнні («кшатрії»). Ці касти утворилися через евакуацію в метро розміщених поряд із станціями Російської державної бібліотеки та Генштабу.

Представники цих двох каст утворюють Раду Поліса, проте відношення між ними напружені і влада в Полісі поперемінно переходить до одної з цих каст. Крім них існують купці та слуги. Приналежність до касти незмінна протягом життя, проте не успадковується, а вибирається самою людиною після досягнення 18-ти років. Поліс розміщений на чотирьох станціях: Бібліотека імені Леніна, Арбатська, Олександрівський сад та Боровицька. Друга за багатством спільнота метро.

Червона лінія[ред. | ред. код]

Червона лінія — колишня Сокольницька лінія (за винятком Бібліотеки імені Леніна і ділянки за станцією Воробйові гори). Лінію контролюють комуністи. Червона лінія уривається за Спортивною, хоча керівництво лінії не визнає це.

Головою «Червоної лінії» є товариш Москвин. Державне управління в руках Комуністичної партії московського метрополітену ім. товариша Леніна.

Співдружність станцій Кільцевої лінії («Ганза»)[ред. | ред. код]

Ганза — співдружність станцій Кільцевої лінії. Названа на честь Ганзейського союзу, так як через неї проходять всі інші гілки метро, за винятком Каховської. Найбагатша з гілок. Живе за рахунок торгівлі і збираючи мито з торговців та охочих перетнути кільце.

Після війни Арбатської конфедерації та Ганзи з Червоню лінією кільце возз'єдналося.

Четвертий Рейх[ред. | ред. код]

Четвертий Рейх — станції Пушкінська, Чеховська та Тверська, на яких розмістились фашисти, яку виступають за очищення метро від всіх неетнічних росіян («нєрусскіх»).

Смарагдове місто[ред. | ред. код]

Університет («Смарагдове місто») — напівлегендарне суспільство, ніби то уціліле після обвалення метромосту на станції Воробйові гори, що займає станції Університет, Проспект Вернадського та Південно-Західна. Евакуйованим професорам, аспірантам і студентам МДУ вдалося блокувати тунелі і знайти спосіб виходу на поверхню, самостійно створивши захисні костюми. За непідтвердженими чутками, їхні розвідники інколи з'являються у «великому» метро. Всіма трьома станціями управляє ректор, а кожну станцію очолює декан, якого вибирають.

Співдружність ВДНГ[ред. | ред. код]

Співдружність ВДНГ — невелика спільнота трьох станцій: ВДНХ, Олексіївської, Ризької. Співдружність утворюється під час дій книги. Славиться у всьому метро виробництвом чаю з грибів.

Видання[ред. | ред. код]

Книга має декілька редакцій.

  • Перший варіант роману під назвою «Метро» складався з 13 глав (2002 рік) та був розміщений автором на сайті m-e-t-r-o.boom.ru. Текст розділений по главах і по ходу кожної глави є посилання на музику, підібрану та рекомендовану автором для прослуховування під час читання.
Головний герой в першій версії гине від шаленої кулі. Так було потрібно по сюжету, з моєї точки зору. Але видавництва відмовились публікувати книгу в такому вигляді, говорячи, що це не їхній формат. Тоді я опублікував сам себе — в Інтернеті. Створив сайт і розмістив там текст. Через деякий час він набув популярності, сайт відвідали десятки тисяч людей. Багато з тих хто прочитав роман вимагали оживити героя і продовжити книгу. Декілька років по тому я і сам дозрів, зібрався і переписав роман.
Д. Глуховський
  • Другий варіант роману — 20 глав (2005 рік). Перероблений і доповнений був розміщений на сайті m-e-t-r-o.ru. Перше видання роману у вигляді книги вийшло 24 жовтня 2005 року у видавництві «Эксмо» тиражем 8000 екземплярів, і пізніше додатковим тиражем у 3000 екземплярів.
  • Друге видання «Метро 2033», в першій редакції, вийшло в 2007 році у видавництві «Популярная литература» початковим тиражем 100 000 екземплярів. В книгу також увійшла перша глава продовження під назвою «Метро 2034».

Джерела[ред. | ред. код]



  1. Калашников Тимофій - псевдонім авторського колективу