Мефодій (Петровцій)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мефодій
Мефодій Петровцій.jpg
1-й Єпископ Хустський і Виноградівський
30 червня 1994 — 22 листопада 1998
Церква: УПЦ
Попередник: кафедру засновано
Наступник: Агапіт (Бевцик)
 
Альма-матер: Московська духовна академія
Науковий ступінь: кандидат богослов'я
Національність: українець
Тезоіменитство: 19 квітня, 24 травня
Ім'я при народженні: Петровцій Дмитро Іванович
Народження: 30 жовтня 1941(1941-10-30)
с.Заднє, Закарпаття, Угорщина
Смерть: 13 вересня 2013(2013-09-13) (71 рік)
с.Мала Уголька Тячівського району Закарпатської області, Україна
Похований: с.Мала Уголька
Священство: 14 грудня 1969
Чернецтво: березень 1969
Єп. Хіротонія: 30 липня 1994

Мефодій (Петровцій) (* 30.10.1941 — † 13.09.2013) — український православний діяч, архієрей УПЦ.

Біографія[ред. | ред. код]

Петровцій Дмитро Іванович народився 30 жовтня 1941 року у селі с. Заднє (Закарпаття) Угорщина у робітничій сім'ї.

Після служби в радянській армії (1961-1964) вступив до Московської духовної семінарії, після закінчення якої (1969) продовжив навчання у Московській духовній академії. Завершив навчання в академії у 1973 році з ступенем кандидата богослов'я.

Іночество[ред. | ред. код]

Ще до військової служби, юний Дмитро почав долучатися до чернечого життя. Відразу після закінчення середньої школи (1957) пішов послушником у Троїцьку пустинь, що під Хустом в Закарпатській області. 1959-го р. перейшов у Почаївську лавру.

З 1964 року Дмитро Петровцій ніс послух Свято-Духівський монастир у Вільно (Свято-Духівський монастир у Вільно[ru]).

Ще будучи семенаристом майбутній архієрей прийняв чернечий постриг (березень 1969) з ім'ям Мефодій на честь Св. рівноап. Мефодія Солунського. Того ж року, 27 квітня інок Мефодій був рукоположений у ієродиякона, а вже 14 грудня — в ієромонаха.

1973-го р. Мефодій (Петровцій) повернувся до Свято-Духівського монастиря у Вільно, де короткий час був регентом-уставщиком братського хору, а після — благочинним обителі. У 1979 році був возведений в сан ігумена, а 1982-го — архімандрита.

Направлений до Св.-Духівського монастиря. Ігумен (1979). Архімандрит (1982). Духівник Серафимівського жіночого монастиря в с. Приборжавське Іршавського р-ну Закарпатської обл. (1990).

5 квітня 1990 року Мефодій (Петровцій) повернувся у рідне село, де став духівником в Серафимівському монастирі, що в Приборжавському Іршавського району Закарпатської області.

Архієрейське служіння[ред. | ред. код]

29 липня 1994 року шляхом поділу Мукачівської єпархії було створено нову Хустську єпархію.[1]

Першим єпископом Хустським і Виноградівським став архімандрит Мефодій (Петровцій). Його єпископську хіротонію було звершено 30 липня 1994 року у Миколаївському соборі Покровського жіночого монастиря.

За єпископства владики Мефодія новостворена єпархія активно розбудовувалась. Водночас, стан здоров'я не дозволив йому продовжувати архієрейське служіння. У зв'язку з цим, 22 листопада 1998 року Священний синод УПЦ задовільнив прохання владики вдпустити на покій.

Завершення земного шляху[ред. | ред. код]

Тривалий час архієрей на спокої проживав в Іоанно-Богословському монастирі.

13 вересня 2013 року після тривалої хвороби владика Мефодій (Петровцій) відійшов у вічність.

Останні свої дні він провів в Малій Угольці, неподалік могили свого духівника і наставника прп. Іова Угольського. Незважаючи на віддаленість Малої Угольки, 14 вересня 2013 року проститися з архіпастирем приїхали з різних куточків Закарпаття і всієї України. Чин відспівування у місцевій Дмитріївській церкві очолили Високопреосвященнійші Марк (Петровцій) та Феодор (Мамасуєв). Після богослужіння тіло Преосвященного єпископа Мефодія, згідно з його заповітом, було поховано поряд з могилою прп. Іова Угольского, на церковному цвинтарі.[2]

Праці[ред. | ред. код]

  • «Царство Божие и православное пастырство» (кандидатська робота), 1974
  • Мефодий (Петровцы), иеромонах. Блаженны слышащие и исполняющие слово Божие // Журнал Московской Патриархии. М., 1974. № 10 (ЖМП). 38-39.

Нагороди[ред. | ред. код]

  • Хрест з прикрасами (1982)
  • Хрест з прикрасами (1993)

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  1. Світлинець А., Канайло С. Свято-Серафимівський монастир у селі Приборжавському. — Ужгород: Мистецька лінія, 2003. — С.93-94.
  2. Поточний архів Хустсько-Виноградівської православної єпархії.