Механіка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Механіка (від грец. Μηχανική, mechane — знаряддя, споруда, мистецтво побудови машин) — в загальному розумінні наука про механічний рух та рівновагу тіл і взаємодію, що виникає при цьому між тілами. Належить до природничих наук. Також це розділ фізики який вивчає закон механічного руху і механічної взаємодії. Термін «механіка» ввів у науку Арістотель.[1]

Механіку поділяють на загальну механіку, механіку суцільних середовищ і прикладну механіку. В кожному з цих розділів розрізняють статику, кінематику й динаміку. До загальної механіки відносять аналітичну механіку, небесну механіку, балістику, теорію гіроскопів, теорію стійкості руху, а також теорію коливань, біомеханіку, теоретичну механіку тощо. Основу механіки суцільних середовищ становить гідроаеромеханіка, газова динаміка, механіка деформованого твердого тіла. До прикладної механіки відносять механіку ґрунтів і сипких тіл, будівельну механіку, опір матеріалів та ін.

Історія[ред.ред. код]

Докладніше: Історія механіки

Засновником механіки вважається Галілео Галілей. Основні закони динаміки встановив Ісаак Ньютон. Значний внесок у розвиток механіки зробили українські вчені О. М. Динник, Д. О. Граве, Г. М. Савін, А. Д. Коваленко, Микола Кільчевський та ін. Питання механіки розробляють в інститутах НАН України, на кафедрах ряду вузів країни.

Механічні дисципліни[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. Механіка. // {{{2}}} / Большая советская энциклопедия. Главн. ред. А. М. Прохоров, 3-е изд. Тома 1-30. — М.: «Советская энциклопедия», 1969–1978. (рос.).