Мехмет Ніязі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мехмет Ніязі
Memet Niyaziy
Народився січень або лютий 1878
с. Ашчилар, Північна Добруджа
Помер 20 листопада 1931
Меджидія, Румунія
·туберкульоз
Громадянство
(підданство)
Flag of the Ottoman Empire.svg Османська імперія
Flag of Romania.svg Королівство Румунія
Національність румунсько-татарського походження
Діяльність редактор газети, поет, журналіст, шкільний учитель
Знання мов кримськотатарська
Конфесія іслам

Мехмет Ніязі (крим. Memet Niyaziy; січень або лютий 187820 листопада 1931) – кримськотатарський поет, журналіст, шкільний учитель, вчений і активіст румунсько-татарського походження.

Провів більшу частину свого життя в Російській імперії та Криму. Більша частина його робіт написана кримськотатарською та старотурецькою мовами. Ніязі приписують велику роль в підтримці зв'язку між кримськотатарською діаспорою та країною їх походження. Найбільш відомий своїми ліричними творами, які зображують Крим («Зелений острів» і «Зелена Батьківщина»).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в мусульманській сім'ї кримських біженців в селі Ашчилар, Північна Добруджа. Він був другим сином у родині Ісмаїла і Азізе, двох грамотних селян і підданих Османської імперії[1]. Народження Ніязі співпало з Російсько-турецькою війною 1877-1878 років, яка завершилася приєднанням регіону до Королівства Румунія. У дитинстві він познайомився з татарської літературою і фольклором, османської мови його навчив батько. У рідному селі він закінчив початкову школу. Ймовірно, в підлітковому віці він вперше почав створювати свої серії літературних творів, які, як зазначалося, спиралися на елементи османської лексики[2].

У 1889 році сім'я покинула Румунію і переїхала в османську столицю Стамбул, де Мехмет вчився в звичайній школі. У наступні роки на нього вплинули твори Намика Кемаля і Абдулли Хаміта. Він також досконало вивчив французьку, арабську і перську мови. У 1898 і 1899 роках Мехмет намагався влаштуватися в російському Криму і почати кар'єру шкільного вчителя, але був висланий урядом в обох випадках[2].

Після смерті батька в 1904 році, Ніязі повернувся до Румунії і приєднався до татарської громади Констанца. Він одружився на Сефіке Абдулакім (також відомої як Сапіє); вона була сестрою Казима Абдулакіма (офіцера Румунської армії і героя Першої світової війни) і політика Селіма Абдулакіма. У пари було чотири дочки і двоє синів (двоє дітей померли в підлітковому віці)[2].

Ніязі був призначений учителем у місцевій татарській школі в 1906 році, читав лекції з османської історії, викладав османську мову, поезію і прозу, перську літературу і калам. Між 1910 і 1914 роками він служив директором цього навчального закладу. Після 1916 року поселився в місті Меджидія, коли був призначений директором місцевої ісламської семінарії. У 1909 році Ніязі почав редагування журналу Dobruca (Добруца), який видавався в Стамбулі видавництвом Kader (Кадер). Там він почав публікувати свої короткі твори такі як Tesvik (Тесвік), Mektep ve Aile (Мектеп ве Айлі) та Isik (Ісік), у співавторстві з Чевдет Кемалем [1][2].

На початку 1918 року, після того як Курултай проголосив Кримську Народну Республіку, Ніязі переїхав до Сімферополя, де він приєднався до кримськотатарських активістів, редагував газету Hak Ses і деякий час працював в Кримському міністерстві освіти. Коли Червона армія увійшла в Крим, він переховувався в Румунії[2]. З цього моменту Мехмет Ніязі зосередився на літературній діяльності, почався найбільш багатий на твори етап в його літературній кар'єрі. Він публікував свої твори на кримськотатарській мові (арабський алфавіт). Як лідер громади, він впливав на нову хвилю кримських біженців, які шукали натхнення в політиці прометеїзму Другої Польської Республіки [1].

Останні роки життя та смерть[ред. | ред. код]

Свої останні роки провів у смутку від смерті дружини Сефіке. Страждаючи від туберкульозу, Ніязі помер в результаті хвороби. Він був похований в Меджидії, з церемонією, яка привернула велику юрбу його шанувальників [2].

Його великомасштабна могила, як стверджують, стала першою сучасною, на яку нанесена тамга, що міститься на прапорі Кримського Ханства. Місце поховання Мехмета Ніязі стало точкою об'єднання всієї татарської общини [1].

Джерела[ред. | ред. код]

  1. а б в г Brian Glyn Williams, The Crimean Tatars, Brill Publishers, Leiden, 2001, p.283-286
  2. а б в г д е Romanian) Agi-Amet Gemal, "Mehmet Niyazi", in Dicţionarul personalităţilor turco-tătare Архівовано 30 вересень 2007 у Wayback Machine., hosted by Tatar.ro