Мечников Ілля Ілліч

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мечников Ілля Ілліч
рос. Илья Ильич Мечников
фр. Ilya Ilitch Metchnikov
Ilya Mechnikov nobel.jpg
Пан Мечников 1908 року
світлина з видання «Les Prix Nobel» (1909, Амстердам)
Народився 3 (15) травня 1845(1845-05-15)
Іванівка, Куп'янський повіт, Харківська губернія, Російська імперія
Помер 2 (15) липня 1916(1916-07-15) (71 рік)
Париж, Франція Французька республіка
·алергія на молоко[d]
Поховання
Громадянство
(підданство)
Франція ФранціяFlag of Russia.svg Російська імперія
Національність українці
Діяльність біолог, іммунолог, зоолог, хімік, винахідник, лікар
Alma mater Харківський університет
Університет Ґіссена
Геттінгенський університет
Мюнхенська академія
Науковий ступінь доктор зоології
Науковий керівник Ценковський Лев Семенович
Відомі учні Микола Гамалія
Іван Савченко
Олександр Безредка
Володіє мовами російська[1]
Заклад Одеський національний університет імені І. І. Мечникова
Членство Лондонське королівське товариство, Петербурзька академія наук і Американська академія мистецтв і наук
Відомий завдяки: фагоцитоз
Конфесія атеїзм
Батько Мечников Ілля Іванович[d]
Мати Мечникова Емілія Львівна[d]
Брати, сестри  • Мечников Іван Ілліч[d] і Мечников Лев Ілліч
Нагороди

Nobel prize medal.svg

Ілля Ілліч Мечников (3 (15) травня 1845(18450515), Іванівка, Харківська губернія, Російська імперія — 2 (15) липня 1916(19160715), Париж, Французька республіка) — український та французький науковець, один з основоположників порівняльної патології, еволюційної ембріології, імунології і мікробіології[2], творець наукової школи. Член-кореспондент (1883), почесний член (1902) Петербурзької АН.

Розробив теорії зародкових листків, походження багатоклітинних організмів.

Відкрив (1882) явище фагоцитозу, розробив фагоцитарну теорію імунітету (1883). Розробив теорії зародкових листків, походження багатоклітинних організмів. Професор Новоросійського університету (1870—1882, нині — Одеський університет ім. Мечникова). Почесний член кількох зарубіжних академій, наукових товариств та інститутів.

Лауреат Нобелівської премії у галузі фізіології та медицини за праці про імунітет (1908, спільно з німецьким лікарем, бактеріологом і біохіміком Паулем Ерліхом).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 15 (3) травня 1845 р. у маєтку Панасівка, в селі Іванівка (нині Купянський район Харківської області України). За батьком, Іллею Івановичем Мечниковим, офіцером з Петербургу, походить з шляхетного україно-молдавського роду Спадаренків. Засновником української гілки цього роду є Ніколає Мілеску-Спетару[ru] (рум.  Neculai Milescu Spătarul), а прізвище «Мечников» є російською версією молдавського «рум. Spătaru, зброєносець». Мати — Емілія Левівна Мечникова (Невахович), донька єврейського письменника Лева Неваховича, родом з Летичіва.[3]

1856 року вступив до другого класу Другої Харківської гімназії, закінчив її 1862 року із золотою медаллю.

1862-1864 — прослухав курс природничого відділення фізико-математичного факультету Харківського університету. 1864 року, склавши екстерном іспити на відмінно, 18-річним студентом опублікував у Німеччині своє перше наукове дослідження.

Домігшись наукового відрядження за кордон, Мечников вивчав морську фауну. За рекомендацією Миколи Пирогова, Мечникову надали державну стипендію для ведення науково-дослідної роботи в західноєвропейських лабораторіях.

1867 року захистив магістерську дисертацію, а 1868 — став доктором зоології.

1867 — обраний доцентом Новоросійського університету в Одесі, а за рік — доцентом Петербурзького університету. Разом з Олександром Ковалевським Мечников поклав початок новій науці — порівняльної ембріології (порівняльній історії розвитку тварин).

1882 — відкрив явище фагоцитозу, тобто процесу поглинання і перетравлення клітинами організму чужорідних для нього частинок. На цьому відкритті засновані методи запобігання людей від інфекції.

1886 — спільно з Миколою Гамалією заснував в Одесі першу в країні бактеріологічну станцію (сьогодні — Одеський науково-дослідний інститут вірусології та епідеміології імені І. І. Мечникова). 1887 року змушений покинути Російську імперію через патріотичну проукраїнську позицію.

1888 — переїхав до Франції для роботи в Пастерівському інституті; займався загальнопатологічними питаннями, вивчав проблеми довголіття і ввів в медичний обіг термін «геронтологія», створивши однойменну науку. З 1905 р. — заступник директора Пастерівського інституту.

1908 — Мечникову (спільно з німецьким вченим Паулем Ерліхом) було присуджено Нобелівську премію у галузі фізіології та медицини за праці про імунітет.

Помер у Парижі 15 липня 1916 року у віці 71 року після кількох інфарктів міокарда. Урну з прахом поставили в Пастерівському інституті.

Сім'я[ред. | ред. код]

  • Перша дружина — Людмила Федорович, племінниця видатного російського ботаніка, його друга Андрія Бекетова.
  • Друга дружина — Ольга Бєлокопитова, донька власника маєтку у селі Попівка (тепер Смілянський район, Черкащина).[4]

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Наукову діяльність Мечников почав дуже рано. У дев'ятнадцять років (1864 р.), закінчивши Харківський університет і маючи вже кілька друкованих робіт, він виїхав за кордон, де пробув три роки.

1882 — виявив явища фагоцитозу, про що доповів у 1883 році на VII з'їзді російських природознавців і лікарів в Одесі.

Для підготовки кандидатської роботи Мечников вирушив влітку 1864 р. до острову Гельголанд у Північному морі. Протягом наступних трьох років Мечников займався вивченням ембріології безхребетних. 5 вересня велика група зоологів прибула з Гельголанду в Гіссен на з'їзд натуралістів.

Мечников став працювати в лабораторії Рудольфа Лейкарта в Гіссене. Досліджуючи розмноження деяких круглих черв'яків, Мечников відкрив у цих тварин раніше невідоме науці явище гетерогонії, тобто чергування поколінь з переміжними формами розмноження.

1865 — переїхав для продовження досліджень у Неаполь, де спільно з молодим російським зоологом Олександром Ковалевським проводив досліди з ембріонального розвитку морських безхребетних. За роботу, в якій вони показали, що зародкові листки багатоклітинних тварин є, по суті, гомологічними (демонструють структурну відповідність), як і повинно бути у форм, зв'язаних загальним походженням, вони в 1867 р. отримали премію імені Карла Бера, що присуджується Академією наук за роботи з ембріології.

1867 — захистивши дисертацію про ембріональний розвиток риб і ракоподібних, Мечников отримав докторський ступінь Петербурзького університету, де потім викладав зоологію і порівняльну анатомію.

У 1868-1870 рр., з короткими перервами, Мечников продовжив за кордоном дослідження з ембріології різних груп безхребетних.

Взимку 1870 почав читати зоологію студентам університету в Одессі.

З 1870 по 1882 — ординарний професор кафедри зоології та порівняльної анатомії Новоросійського університету (сьогодні — Одеський університет ім. Мечникова) в Одесі. У 1881 р. реакційні дії уряду посилилися, і Мечников, подавши у відставку, 1882 року переїхав у італійську Мессіну.

1886 — повернувся до Одеси, щоб очолити знову організований Бактеріологічний інститут, де він вивчав дію фагоцитів собаки, кролика і мавпи на бактерії, що спричинюють бешиху і епідемічний поворотний тиф. Його співробітники працювали також над вакцинами проти холери курей і сибірки овець.

1887 — переслідуваний газетярами і місцевими лікарями, які дорікали Мечникову щодо відсутності у нього медичної освіти, він вдруге залишив Російську імперію.

Проте, незважаючи на вкрай несприятливу обстановку, що склалася в Одесі, Мечникову вдалося в ці роки зробити чимало чудових наукових відкриттів, висновків і узагальнень. Продовжуючи дослідження в області порівняльної ембріології, він, зокрема, висловив свою теорію «паренхімелли», що є істотним етапом у розвитку вчення про походження багатоклітинних тварин. Відповідно до цієї теорії, багатоклітинні тварини походять від вимерлого предка — істоти, в будові якого були лише дві частини: шар зовнішніх клітин і внутрішня частина, що складалася з суцільної маси клітин, здатних захоплювати і перетравлювати харчові частинки, — «паренхіма». Об'єкт досліджень Мечников назвав «паренхімеллою», а пізніше — «фагоцителлою».

Свою теорію паренхімелли Мечников протиставив відомій «теорії гастрєї» Геккеля, згідно з якою примітивною, вихідною формою для багатоклітинних тварин зізнавалася гіпотетична «гастрея» — істота, що була побудована з двох шарів клітин і володіла шлунково-кишковою і гастральною порожнинами.

Встановив у ембріональному розвитку деяких безхребетних форму більш примітивну, Мечников зробив висновок, що і вихідний предок багатоклітинних тварин повинен був бути більш примітивно організованим, ніж гастрея Геккеля. Підтвердження своєї теорії І. І. Мечников бачив у відкритому їм тварину з групи черв'яків — планарій, що мав на місці кишкової порожнини суцільну масу клітин, перетравлювати їжу, а також в особливому жгутиковой колоніальному тваринному, відкритому пізніше С. Кентом, за багатьма рисам будови збігається з гіпотетичної фагоцітеллой.

Зустріч у 1888 р. з Луї Пастером в Парижі привела до того, що великий французький вчений запропонував Мечникову завідувати новою лабораторією в Пастерівському інституті. Мечников працював там протягом наступних 28 років (1888-1916), продовжуючи дослідження фагоцитів. Займався проблемами геронтології, вивчаючи явища старіння організму («Этюды о природе человека», 1904; «Этюды оптимизма», 1907).

1891 — обраний почесним доктором Кембриджського університету і брав участь в Лондонському міжнародному конгресі, де він виступив зі зведенням результатів своїх досліджень і вельми успішно полемізував з противниками своєї теорії.

1894 — брав участь в міжнародному конгресі бактеріологів у Будапешті.

1897 — виступив на конгресі в Москві з доповідями з чумних питань і за підсумками своїх робіт про фагоцитарних реакціях проти мікробних отрут — токсинів.

У роботі «Невосприимчивость в инфекционных болезнях» (1901) виклав фагоцитарну теорію імунітету. Створив теорію походження багатоклітинних організмів. Праці з проблеми старіння.

1904 — член Французької академії наук.

1908 року — спільно з Паулем Ерліхом удостоєний Нобелівської премії з фізіології і медицини «за праці з імунітету».

1909 — повернувся на батьківщину, де продовжував дослідження кишкових мікробів і черевного тифу.

1911 — очолив організовану їм експедицію з вивчення туберкульозу серед населення калмицьких степів.

Ілья Ілліч створив вітчизняну школу епідеміологів, мікробіологів, імунологів і патологів; брав активну участь у створенні науково-дослідних установ, що розробляли різні форми боротьби з інфекційними захворюваннями. Низька бактеріологічних і імунологічних інститутів в країнах СНД, в тому числі і в Україні, носить його ім'я. Під його безпосереднім керівництвом пройшли навчання понад сорока лікарів з Росії та України, які спеціалізувалися на лікуванні інфекційних хвороб. Вони залишили помітний слід в науці: О. Безредка, Д. Заболотний, Л. Тарасевич, М. Гамалія, М. Я. Чистович, Г. Н. Габричевский, Я. Бардах, С. В. Коршун і багато інших, що склали згодом цвіт вітчизняної профілактичної медицини.

Мечников створив особливу галузь сучасної біології — експериментальну морфологію, основоположником якої, поряд з О. О. Ковалевським, за загальним визнанням, він є; виявив внутрішньоклітинне травлення в вільних, рухливих клітинах сполучної тканини — так званих амебоцити — безхребетних. Це спостереження є першою ланкою того ланцюжка спостережень і думок, які привели його до створення вчення про фагоцитоз і основам вчення про захисні властивості крові.

Думка Мечникова багато в чому працювала в напрямку ідей В. І. Вернадського, К. Е. Ціолковського. І. І. Мечников працював як зоолог, мікробіолог, патолог, демограф, геронтолог, філософ, лікар, епідеміолог, психоаналітик, ставши, за словами І. М. Сеченова, «гордістю російської науки».

У 1991 р. в СРСР була випущена поштова марка, присвячена лауреатові Нобелівської премії І. І. Мечникову. У 2005 р. в Харкові по вул. Пушкінській навпроти Інституту мікробіології та імунології ім. І. І. Мечникова АМН України за ініціативи та за активного сприяння його директора професора Ю. Л. Волянського встановлений пам'ятник цьому відомому видатному вченому.

Кавалер вищого ордена Франції — ордена Почесного легіону, нагороджений орденами Росії, Японії, Італії, Сербії та інших країн, удостоєний звання почесного доктора Кембріджського університету, обраний іноземним членом Лондонського королівського товариства, членом Паризької медичної академії, членом Шведського медичного товариства, почесним членом Петербурзької, Віденської, Паризької, Бельгійської і інших академій наук. Серед численних нагород і відзнак Іллі Ілліча є і медаль Коплі Лондонського королівського товариства.

Звання та нагороди[ред. | ред. код]

Почесний член Петербурзької академії наук (1902). Лауреат Нобелівської премії з фізіології або медицини 1908 «За вивчення імунної системи».

Праці[ред. | ред. код]

  • История развития Sepiola (магистерская диссертация) / И. И. Мечников. 1867.
  • История развития Nebalia: Сравнительно-эмбриологический очерк]  / И. И. Мечников. — СПб., 1868, 48 с.: 2 л. ил. ; То же // Зап. Имп. Акад. Наук. — 1868. — Т. 13, прил. № 1.
  • Общий очерк паразитической жизни / И. И. Мечников // Природа. — 1873 ; То же // Академическое собрание сочинений. Т. 1 : Статьи по зоологии и паразитологии. — М. : Медгиз, 1955.
  • Исследование о превращении аксолотлей / И. И. Мечников // Зап. Новорос. о-ва естествоиспытателей. — 1876.
  • Исследование о развитии планарий / И. И. Мечников // Зап. Новорос. о-ва естествоиспытателей. — 1877.
  • Личинка Anisoplia / И. И. Мечников // Зап. Новорос. о-ва естествоиспытателей. — 1879.
  • Болезни личинок хлебного жука / И. И. Мечников. — Одесса, 1879.
  • О целебных силах организма / И. И. Мечников // Протоколы съезда естествоиспытателей в Одессе. — 1883.
  • Лекции по сравнительной патологии воспаления / И. И. Мечников. — М., 1892 ; 2-е изд. — М., Птг. : Гос. изд-во, 1923 . — 173 с. (также на фр. яз.);
  • Невосприимчивость в инфекционных болезнях / И. И. Мечников. — М., 1903 ; Невосприимчивость в инфекционных болезнях / И. И. Мечников. — М. Мндгиз, 1953. — 519 с. — (Академическое собрание сочинений /  ред. Н. Н. Жуков-Вережников ; Акад. мед. наук СССР ; Т. 8). (на фр. яз. 1901).
  • Этюды оптимизма / И. И. Мечников. — 2-е изд. — М., 1909 (на фр. яз. 1907).
  • Этюды о природе человека / И. И. Мечников. — 4-е изд. — М., 1913 (на фр. яз. 1903).
  • Сорок лет рационального мировоззрения / И. И. Мечников. — 2-е изд., испр. и доп. — М. : Науч. слово, 1914. — 333 с. (на фр. яз. 1913). 

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

У філателії[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]