Микитівка (станція)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Станція Микитівка

Сіверськ — Микитівка, Очеретине — Микитівка, Микитівка — Попасна, Микитівка — Костянтинівка, Микитівка — Іловайськ, Микитівка — Дебальцеве
Донецька залізниця
Краснолиманська дирекція
м. Горлівка

Станція Микитівка, центральна частина
48°21′23″ пн. ш. 38°01′49″ сх. д. / 48.35641666666700189° пн. ш. 38.03036111111099871° сх. д. / 48.35641666666700189; 38.03036111111099871
Рік відкриття 1869 (148 років)
Кількість платформ 5
Тип платформ(и) 2 бокова и 2 острівні
Форма платформи пряма
Відстань до Києва, км 708
Відстань до Дебальцевого, км 32
Відстань до Сіверська, км 61
Відстань до Ясинуватої, км 22
Код станції 493901 ?
Код «Експрес-3» 2214030 ?
Послуги Залізнична станція Квиткова каса Довідкове бюро Оформлення багажу
Супутні послуги Автобус Таксі Автостоянка Аптека Таксофон Кафе
Микитівка на Вікісховищі

Ста́нція Мики́тівка — головна станція міста Горлівка, у центрі Донецького вугільного басейну.

Опис станції[ред.ред. код]

Станція Микитівка, загальний вигляд
Станція Микитівка. Ракурс

Довга одноповерхова споруда жовтого кольору. На фасаді меморіальні таблички, які сповіщають, що тут «вперше в Росії» були закладені лісозахисні смуги, працював робочим великий пролетарський письменник Максим Горький, а робітники станції взяли активну участь в революції 1905 р. Привокзальна площа з купою акацій посередині непомітно переходить в безладне скупчення кіосків, автобусних і тролейбусних зупинок, а потім в невеликий базар, завжди повний народу. За базаром розташоване артемівське шосе, яке відділяє станцію від селища — масиву хаток з вишневими і абрикосовими садками. Серед хаток і садочків місцями височіють горілі конуси відвалів вугільних шахт, промислові будівлі, огороджені довгими сірими парканами і поєднані між собою залізничними коліями.

По другий бік залізниці, на якій стоїть станція Микитівка, розташоване селище, що раніше називали соціалістичним. Тут будинки більші, в 2-3 поверхи, вони утворюють квартали, поділені асфальтовими, у вибоїнах, вулицями.

Нещодавно фасад будівлі було перефарбовано в світло-рожевий колір.

Станція має 4 основні пасажирські платформи і 29-ту додаткову. Остання використовується для посадки на дизель Микитівка-Попасна.

Історія[ред.ред. код]

Зимівники та хутори, розташовані на річці Бахмутка, в урочищі Жований ліс та в балках Сухий і Житній Яри, стали основою села Зайцеве. В 1778 році за розпорядженням уряду сюди прибули переселені сім'ї з Чернігівської та Полтавської губерній, а також групи молдаван та валахів, що раніш мешкали на річці Соленій. Серед переселенців виявився діяльний селянин Микита Якович Дев'ятилов, який багато зробив для розвитку села. Було сплановано декілька вулиць, збудовано парафіянську школу, хату для сходин, будинок для літніх людей. На честь Микити Дев'ятилова південній частині села Зайцеве надали ім'я Микитівка.

платформа станції

З розвитком вугільної промисловості у Донбасі виникла Курсько-Харково-Азовська залізниця і населений пункт Горлівка. Ще весною 1867 року на землях села Залізне почалися дослідницькі роботи, а в 1868 році купець С. С. Поляков отримав від уряду підряд на будівництво цієї дороги.

У грудні 1868 року почалося укладання рейок, а вже в липні 1869 року пішли потяги від Курська до Харкова. 5 січня 1870 року (23 грудня 1869 року за ст.ст.) в урочистій обстановці з молебнями і оркестрами відбулося відкриття руху на ділянці ХарківСлов'янськТаганрог. Побудована за 20 місяців Курсько-Харково-Азовська лінія була досить великою за масштабами того часу.

Уздовж усієї лінії будівельники звели десятки мостів через ріки, уклали багато залізних і кам'яних труб для відводу стічних вод, побудували 37 роздільних пунктів, 16 паровозних депо (у межах нинішньої Донецької залізниці знаходилося 5). Крім того, було побудовано багато сторожових будинків і казарм для робітників, а також залізничних переїздів, гідротехнічних споруд, пакгаузів та іншого. У Микитівці депо було розраховане на 2 паровози.

Донецький вугільний басейн вимагав подальшого розвитку транспортної мережі. У травні 1873 року, уже через рік після пуску другої — Костянтинівської залізниці Міністерство шляхів сполучення Російської імперії розробило великий план будівництва нових залізниць у цьому регіоні. План був у цілому схвалений на урядовому рівні, і після довгих сперечань 22 квітня 1875 року було прийнято рішення про будівництво Донецької кам'яновугільної залізниці.

У першу чергу планувалося побудувати лінію ЗвєрєвоКринична і з'єднати її з Курсько-Харково-Азовською магістраллю на станції Микитівка.

1 грудня 1878 року було відкрито рух на лініях загальною довжиною 389 верст, які віялом розходилися від станції Дебальцеве до Микитівки та ін. станцій.

Захисні смуги[ред.ред. код]

Залізниця пролягла в південних степових районах із примхливою і мінливою зимою. Невеликі морози найчастіше супроводжуються рясними снігопадами. Така погода могла повністю заблокувати рух на кілька днів, що в свою чергу затримувало відправку вугілля і спричиняло великі збитки для залізниці.

На той час для захисту від снігу застосовувалися лише переносні дерев'яні щити, але належного результату вони не давали. По-перше, на їх виготовлення йшло багато деревини. По-друге, для їх утримання і перенесення були потрібні додаткові робочі руки. Виникла необхідність вживати ефективніших заходів.

М. К. Срединський вирішив розробити технологію «живого зеленого захисту» як найефективнішого засобу боротьби з заметами. Щоправда, його ідею зустріли з певним скепсисом. Ботанік почав підготовчу роботу поблизу станції Микитівка, де почав вирощувати необхідний садовий матеріал. Перша лісова посадка зайняла невелику площу. Садівний матеріал було вирощено у Великоанадольському лісництві. Насадження робилися, в основному, в сім рядків і в окремих випадках, де дозволяла смуга підводу, вони доходили до 30 рядків.

Але досвід роботи перших невеликих ланок із лісопосадками вздовж лінії колії в зимовий період дав блискучі результати. Метод М. К. Срединського переміг. У наступні роки снігозахисні лісосмуги набули поширення майже по всіх залізницях.

Освіта[ред.ред. код]

При станції Микитівка в 1895 році було відкрито школу грамотності, яку в 1896 році переобладнано в початкове народне училище, а з 1898 року воно стало Микитівським однокласним міністерським залізничним училищем із трирічним терміном навчання. В ньому викладали 2 вчителі, які навчали 29 хлопчиків та 28 дівчаток. Вибулих учнів — троє.

На початок 1905 року Микитівське училище стає двокласним. У початкових народних і однокласному, так званому міністерському училищах навчання тривало три роки. Учні вивчали російську мову, закон Божий, арифметику, чистописання і церковний спів. Мета двокласного училища — дати учням ґрунтовнішу, наближену до нашого розуміння, неповну середню освіту. Термін навчання — 5-6 років, залежно від профілю. Крім основних предметів, у початкових народних і однокласних училищах вивчали історію, географію, гімнастику, була ручна праця (для хлопчиків) і рукоділля для дівчаток. Училища були чоловічі, жіночі або змішані, де навчалися разом хлопчики віком до 14 і дівчатка до 12 років, які під час уроків сиділи на різних лавах.

Офіційно початком навчального року було встановлено 1 вересня, а закінчення — 1 травня, але фактично він починався наприкінці жовтня, коли до кінця підходили осінні польові роботи, а закінчувався в квітні, коли знову починалися весняні польові роботи. Зубожіння батьків іноді не давало багатьом дітям можливості закінчити повний курс початкової школи.[3]

Меморіальні дошки та пам'ятники[ред.ред. код]

На станції встановлено три меморіальні дошки та один пам'ятник:

 Див. також[ред.ред. код]

 Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. http://www.dffd.gov.ua/download/book/BiolZml/18.pdf
  2. http://www.info.dn.ua/map/gorlovka.shtml
  3. С. А. Євсеєнко стан початкової та професійної освіти на територіях зайцівської, залізнянської та ЛУГАНСЬКОЇ волостей Бахмутського повіту катеринославської губернії в кінці XIX — на початку XX ст.
  4. Железнодорожный транспорт. Энциклопедия / Гл. Ред. Н. С. Конарёв. — М.: Большая Российская энциклопедия, 1994.
  5. Железные дороги. Общий курс / Под ред. М. М. Филиппова. — М.: Транспорт, 1981.
  6. Кірпа Г. М., Пшінько О. М., Огієнко І. В. Залізниці України. Історичний нарис. — Дніпропетровськ: вид-во «Арт-Прес», 2001.
  7. Укрзалізниця. Поступ часу. 1991—1996. Матеріали до історії залізничного транспорту. — К.: Транспорт України, 1996.
  8. Чарноцкая Л. П. Железная дорога от А до Я. — М.: Транспорт, 1990.