Миколайчук Іван Васильович
Миколайчук Іван Васильович | ||||
---|---|---|---|---|
Миколайчук Іван | ||||
Народився | 15 червня 1941[1] Чортория, Вижницький район, Чернівецька область, Україна | |||
Помер | 3 серпня 1987[1] (46 років) Київ, Українська РСР, СРСР | |||
Поховання | Байкове кладовище | |||
Національність | українець | |||
Громадянство | УРСР | |||
Діяльність | актор, кінорежисер, сценарист, кіноактор, кінопродюсер, кіносценарист | |||
Alma mater | Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого | |||
У шлюбі з | Миколайчук Марія Євгенівна | |||
Провідні ролі | «Тіні забутих предків», «Пропала грамота», «Білий птах з чорною ознакою», «Вавилон XX» | |||
IMDb | ID 0586645 | |||
Нагороди та премії | ||||
| ||||
Миколайчук Іван Васильович у Вікісховищі | ||||
Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
Іва́н Васи́льович Миколайчу́к (15 червня 1941, Чортория, Кіцманський район, Чернівецька область, Українська РСР, СРСР — 3 серпня 1987, Київ, Українська РСР, СРСР) — український кіноактор, кінорежисер, сценарист, письменник. Лауреат Шевченківської премії 1988 року (посмертно). Зіграв 34 ролі в кіно, написав 9 сценаріїв та має дві режисерські роботи. Його називали «душею українського кіно».
Народився у багатодітній селянській родині, що мала 13 дітей; дехто з його братів і сестер досі живе в Чорториї. До повноліття дожило десятеро братів та сестер. У селі відбудували батьківську хату Миколайчуків, облаштувавши під музей-садибу[2][3]. Старша сестра Фрозина Грицюк та її син Василь доглядають меморіальний Музей-садибу Івана Миколайчука, відбудованого на місці старої батьківської хати в Чорториї.
З 12 років грав у сільському самодіяльному театрі[4]. була це роль старого Івана, батька Софії у виставі «Безталанна» за п'єсою Михайла Старицького. Закінчив середню школу в с. Брусниця (її дерев'яне приміщення збереглося, а в новому приміщенні тепер діє музей І. Миколайчука)[3].
1957 року закінчив Чернівецьке музичне училище, 1961-го — театр-студію при Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. О. Кобилянської.
29 серпня 1962 року одружився з акторкою того ж театру Марією Карп'юк[5].
У 1963—1965 роках навчання на кіноакторському факультеті Київського інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (майстерня Віктора Івченка).
В кіно дебютував ще студентом — у курсовій режисерській роботі Леоніда Осики «Двоє».
Іван Миколайчук прийшов у кіно через ворота кіностудії імені Олександра Довженка разом зі своїм учителем Віктором Івченком. Той привів його, аби студента взяли в картину «Тіні забутих предків». За легендою, режисер фільму Сергій Параджанов з поваги до Івченка дав команду зробити пробу, одначе без нього. Вже йдучи зі студії, прошепотів на вухо операторові Юрію Іллєнку, щоб той не заряджав плівку. Студенту належало проказати невеличкий монолог з епізоду різдвяного свята. Він заговорив, а потому помолився Богу, перехрестився. Отут Іллєнка і пробило: Іван справді молився…[6]
Загальне визнання Миколайчукові принесли ролі молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та Івана Палійчука у «Тінях забутих предків». Знімався в них одночасно, також навчаючись на 2-му курсі. «Тіні забутих предків» здобули 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них — 24 Гран-прі) у 21 країні й увійшли до Книги рекордів Гіннеса.[4]
Я не чекав чогось особливого, тому доручив Іллєнку провести зйомки [кінопроби] і пішов з павільйону. Через кілька хвилин мене наздогнав збуджений Юрко: «Сергію Йосиповичу! Поверніться! Це щось неймовірне! Щось нелюдське! Щось за межами розуміння й сприйняття!»
Злякавшись, що я пішов, Іван побілів, йому здалося, що він мені не сподобався (так признавався актор опісля), і в ньому ніби щось прорвалося. Він зачарував нас. Юний, страшенно схвильований, він світився дивовижним світлом. Така чистота, така пристрасність, така емоційність вихлюпувалися з нього, що ми були приголомшені, забули про все, навіть про те, що вже затверджений інший актор. |
||
— Зі спогадів С. Параджанова про кінопробу І. Миколайчука[7] |
Я не знаю більш національного народного генія… До нього це був Довженко. | ||
У фільмі «Комісари» (1970) зіграв комісара Громова — людину з загостреною моральною сприйнятливістю і духовним максималізмом. Картина стала помітним явищем в українському кінематографі, вона довела, що Миколайчук схильний до тонкого психологізму, до несподіваних контрастів і навіть парадоксів характеру.
З фільму «Білий птах з чорною ознакою» (1971) почалася нова сторінка у творчості Миколайчука — крім актора, він стає ще й сценаристом.
У фільмі Бориса Івченка «Пропала грамота» (1972) був не лише виконавцем колоритної ролі козака Василя, а й фактичним співрежисером. Працював над музичним оформленням фільму — картину супроводили пісні у виконанні тріо «Золоті ключі» (Ніна Матвієнко, дружина Марічка Миколайчук, Валентина Ковальська), у створенні якого І.Миколайчук відіграв не останню роль. В «Пропалій грамоті» він дав нове життя звучанню бандури — в жодному фільмі не використовувалися такі можливості цього інструмента.
1970-х років почалися гоніння на діячів української культури. Випровадили з кіна, а потім заарештували Сергія Параджанова. Зі звинуваченням у націоналізмі зіткнувся й Миколайчук. Вперше це сталося ще 1968 року, під час зйомок фільму «Анничка». У відповідь Миколайчук спалахнув, намагаючись пояснити різницю між «націоналізмом» і «патріотизмом». Інцидент закінчився доносом у Київ, де Миколайчука кваліфікували як «людину ворожої ідеології». Ще більш ускладнилася ситуація після фільму «Білий птах з чорною ознакою». Стрічку, що здобула Золотий приз Московського міжнародного кінофестивалю, сприйняли як мало не випад ворожих націоналістичних сил. Акторові не раз доводилося пояснювати свою позицію в різних інстанціях[8].
«Тіні забутих предків» на довгий час фактично заборонили до показу. «Пропала грамота» вийшла на екрани лише наприкінці 1980-х років. Івана Миколайчука поступово майже відлучили від творчого процесу. Впродовж 5 років, за вказівками партійних бонз, його прізвище викреслювали з більшості знімальних груп, хоча багато режисерів хотіли бачити актора у своїх фільмах.
Лише 1979 року, завдяки заступництву секретаря з питань ідеологічної роботи Харківського обкому КПУ Володимира Івашка, вдалося отримати дозвіл на зйомки фільму «Вавилон ХХ» за романом Василя Земляка «Лебедина зграя»[4], в якому Миколайчук виступив сценаристом, режисером, актором і навіть композитором. 1980 року картина здобула приз «За найкращу режисуру» на Всесоюзному кінофестивалі у Душанбе.
Наступний фільм, «Така пізня, така тепла осінь» (1981), режисером якого був Миколайчук і сцени з якого раз у раз перезнімалися з ідеологічних міркувань, уже не мав такого успіху, як «Вавилон ХХ».
1983 — Миколайчук створив сценарій картини «Небилиці про Івана», 1984-го готувався до роботи над фільмом за цим сценарієм, але постановку «Небилиць…» дозволили тільки восени 1986 року. Проте через важку хворобу автор почати зйомки так і не зміг. Фільм зняв 1989 року (уже по смерті Миколайчука) Борис Івченко.
Помер від раку 3 серпня 1987 року. Похований на Байковому цвинтарі у Києві.
- 1964 — «Сон» (Тарас Шевченко)
- 1964 — «Тіні забутих предків» (Іван Палійчук)
- 1965 — «Гадюка», (Валько Брикін)
- 1966 — «Бур'ян», (Давид Мотузка)
- 1967 — «Дві смерті», актор
- 1967 — «Київські мелодії», актор
- 1968 — «Помилка Оноре де Бальзака», актор
- 1968 — «Анничка», (Роман)
- 1968 — «Камінний хрест», (Микола)
- 1968 — «Розвідники», актор (Віктор Курганов, прізвисько Борода)
- 1968 — «Визволення» (кіноепопея), частина 1 — «Вогняна дуга», (Савчук)
- 1969 — «Визволення» (кіноепопея), частина 2 — «Прорив», (Савчук)
- 1970 — «Білий птах з чорною ознакою», сценарист, (Петро)
- 1970 — «Комісари», актор
- 1971 — «Іду до тебе», актор
- 1971 — «Лада з країни Берендеїв», актор
- 1971 — «Захар Беркут», (Любомир)
- 1972 — «Наперекір усьому», актор
- 1972 — «Пропала грамота» (Козак Василь)
- 1973 — «Повість про жінку», актор
- 1973 — «Коли людина посміхнулась», актор
- 1974 — «Марина», актор
- 1974 — «Мріяти і жити», сценарист
- 1975 — «Канал», актор
- 1976 — «Тривожний місяць вересень», (Гнат)
- 1977 — «Бірюк», сценарист у співавт.
- 1978 — «Море», актор
- 1978 — «Під сузір'ям Близнюків», сценарист
- 1978 — «Спокута чужих гріхів»
- 1979 — «Вавилон ХХ», актор, композитор, режисер, сценарист
- 1980 — «Лісова пісня. Мавка», актор
- 1981 — «Така пізня, така тепла осінь», актор, режисер, сценарист
- 1982 — «Повернення Баттерфляй», актор
- 1983 — «Легенда про княгиню Ольгу», (князь Володимир)
- 1983 — «Миргород та його мешканці», актор
- 1986 — «І в звуках пам'ять відгукнеться...», сценарист
- 1986 — «На вістрії меча», (Турчин)
- 1987 — «Жменяки», (Жменяк)
- 1989 — «Небилиці про Івана», сценарист[9],[10]
На честь Івана Миколайчука названі вулиці у Дніпрі, Києві, Львові, Полтаві, Івано-Франківську, Кропивницькому, Вінниці, Коломиї, Чернівцях та Ковелі[11]
25 грудня 2015 року Вінницька міська рада своїм рішенням № 71 перейменувала вулицю та провулок Фелікса Кона на вулицю та провулок Івана Миколайчука.[12]
- На честь нього названо 49 курінь УПЮ імені Івана Миколайчука.
- 8244 Миколайчук — астероїд, названий на честь митця.
- Миколайчук-Фест — всеукраїнський фестиваль народної пісні та кіно, присвячений 75-річчю актора.
23 лютого 2016 року на сайт Президента України подана петиція про присвоєнню Іванові Миколайчуку почесного звання «Герой України».[13]
- «Іван Миколайчук. Тризна», документальний фільм, режисер Василь Вітер (1989).
- «Іван Миколайчук. Посвята» (1998, реж. А. Сирих, автор сцен. Людмила Лемешева).[14]
- "Іван Миколайчук. Книга життя", двосерійний документальний фільм, студія «Степ»; автори: Тарас Ткаченко, Василь Ілащук; режисери: С. Сотников, А. Білан.
- «Іван Миколайчук. 25 років кохання», документальний фільм, продюсерський центр «Закрита зона»; автор Н. Фіцич, режисер Сергій Цимбал (2007).
- Недокошений лан. Пам'яті Івана Миколайчука
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Біографія | Іван Миколайчук. Архів оригіналу за 4 вересня 2014. Процитовано 29 березня 2021.
- ↑ а б Знаменитості Буковини: Володимир Івасюк, Іван Миколайчук та Назарій Яремчук. Архів оригіналу за 17 липня 2010. Процитовано 4 червня 2011.
- ↑ а б в Наталка Позняк-Хоменко. Іван Миколайчук. Український секс-символ із Божою ознакою // Без цензури
- ↑ Валентина Ковальська. «Про мене ще ніхто не писав». Марія Миколайчук // Сайт Ін-ту українознавства. Архів оригіналу за 17 травня 2014. Процитовано 4 червня 2011.
- ↑ Мар'яна, Байдак. Тіні Івана Миколайчука Локальна історія Локальна Історія. Локальна Історія (укр.). Архів оригіналу за 16 червня 2020. Процитовано 29 травня 2020.
- ↑ Мистецька магія Івана Миколайчука // Голос України — 15 червня 2011. Архів оригіналу за 15 серпня 2020. Процитовано 6 травня 2020.
- ↑ Душа українського кіно: невідомі факти про режисера та актора Івана Миколайчука. РБК-Украина (укр.). Процитовано 24 червня 2024.
- ↑ Сайт «Кіноколо». Архів оригіналу за 24 жовтня 2004. Процитовано 31 грудня 2004.
- ↑ Фільмографія на сайті «Іван Миколайчук». Архів оригіналу за 18 березня 2011. Процитовано 4 червня 2011.
- ↑ Ковель. Вікіпедія (укр.). 9 липня 2022.
{{cite news}}
:|access-date=
вимагає|url=
(довідка) - ↑ Вінницька міська рада ухвалила перейменування 135 вулиць та провулків. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 19 червня 2016.
- ↑ Присвоїти Івану Миколайчуку почесне звання «Герой України». Архів оригіналу за 9 березня 2016. Процитовано 24 лютого 2016.
- ↑ Володимир Войтенко: «Іван Миколайчук. Посвята», Анатолій Сирих. Архів оригіналу за 30 квітня 2016. Процитовано 8 січня 2016.
- Г. С. Брега. Миколайчук Іван Васильович [Архівовано 19 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 656. — ISBN 978-966-00-1028-1.
- Миколайчук Іван Васильович // Капельгородська Н. М. Кіномистецтво України в біографіях / Н. М. Капельгородська, Є. С. Глущенко, О. Р. Синько. — Київ, 2004. — С. 393.
- Миколайчук Вван Васильович // Богайчук М. Література і мистецтво Буковини в іменах: Словник-довідник / Микола Богайчук. — Чернівці: Видавничий дім «Букрек», 2005. — С. 177—178. — ISBN 966-8500-64-4.
- Миколайчук Іван Васильович // Мистецтво України: біографічний довідник / за редакцією А. В. Кудрицького. — Київ, 1997. — С. 411.
- Енциклопедія «Черкащина». Упорядник Віктор Жадько. — К., 2010. — С. 589.
- Білий птах з доброю ознакою // Гусар Ю. Зірки не гаснуть: художньо-документальні розповіді про видатних митців Буковини, чиї імена занесено на «Алею зірок» у Чернівцях / Ю. С. Гусар. — Чернівці, 2003. — С. 36-40.
- Жадько В. Некрополь на Байковій горі. — К., 2008. — С. 238—242, 278.
- Жадько В. Український некрополь. — К., 2005. — С. 238.
- Жадько В. Байковий некрополь. — К., 2004. — С. 195.
- Бацай Л., Гусар Ю. «Як мимоволі творить він красу!» [Ліна Костенко про Миколайчука]/ Людмила Бацай , Юхим Гусар // Поштовий вісник. — 2016. — 17 червня (№ 25). — С. 1, 5.
- В'юн А. Вірш-присвята «Пам'яті Івана Миколайчука»
- Гусар Ю. Продовжувач Довженківських традицій: 15 червня — 75 років від дня народження Івана Миколайчука/ Юхим Гусар // Буковинське віче. — 2016. — 9 червня (№ 22). — С. 1.
- Леся Воронина про Брюса Лі, Махатму Ганді, Жорж Санд, Фридеріка Шопена, Івана Миколайчука / Леся Воронина; художник Наталка Клочкова. — Київ : Грані-Т, 2010. — 125 с.: іл. — (Життя видатних дітей). — ISBN 978-966-465-301-2.
- Зозуля С.. Смолоскип Івана Миколайчука // Волинь-Нова (Луцьк). — 23 червня 2011. — С. 5.
- Малімон Н. Нічна гостина в кіностудії «Волинь» // Віче. — 9 червня 2011. — С. 4.
- Корогодський Р. Іван Миколайчук поза іконостасом // Р. Корогодський. Брама світла: Шістдесятники / Упоряд. М. Коцюбинська, Н. Кучер, О. Сінченко. — Л.: видавництво Українського Католицького Університету, 2009. — С. 620—625. — ISBN 978-966-8197-47-5.
- Іван Миколайчук: бібліографічний покажчик / авт. упоряд. А. Лупан. — Чернівці: ПП Глібка, 2011. — 104 с.
- Національний геній Іван Миколайчук: біобібліогр. покажч.: до 75-річчя від дня народж. / Упр. культури Чернів. облдержадмін., Чернів. обл. універс. наук. б-ка ім. М. Івасюка; авт.-уклад.: А. Лупан, О. Гаврилюк; ред.: М. Довгань. — 2-ге вид., допов. і перероб. — Чернівці: Букрек, 2016. — 144 с. [Архівовано 19 лютого 2019 у Wayback Machine.]
- Миколайчук Іван Васильович [Архівовано 1 березня 2022 у Wayback Machine.] // ЕСУ
- Миколайчук Іван Васильович // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 205-206.
- Марко Роберт Стех «Очима культури» № 51. Про Івана Миколайчука і кінофільм «Вавилон ХХ» [Архівовано 14 травня 2019 у Wayback Machine.]
- Іван Миколайчук та Марія Миколайчук | Програма «Велич особистості» || 2018 (відео)
- Іван Миколайчук | Програма «Велич особистості» | 2016 (відео)
- Сайт «Іван Миколайчук» [Архівовано 5 вересня 2014 у Wayback Machine.]
- Алла В'юн. Вірш-присвята «Пам'яті Івана Миколайчука»
- З серпня 2013 — річниця смерті Івана Миколайчука // День [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.]
- Позняк-Хоменко Н. Іван Миколайчук. Український секс-символ із Божою ознакою // Без цензури
- Лебедина зграя із Чорториї // Україна Молода. — № 93. — 2 червня 2011
- На гостини до Івана // Україна Молода. — № 93. — 2 червня 2011 (про відзначення 70-річчя з дня народження митця) [Архівовано 13 березня 2017 у Wayback Machine.]
- Миколайчук Іван [Архівовано 22 червня 2015 у Wayback Machine.] // UaModna. — 18 червня 2015.
- Світлана Корженко. Миколайчук зустрічався з сусідською Марусею // Газета по-українськи. — № 1265. — 5 серпня 2011 [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Кость Бондаренко. Роздуми у семидесяту річницю Івана Миколайчука // korrespondent.net. Блоги [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.]
- Іван Миколайчук. Невідомі ФОТО життя і смерті // Історична правда. — 15 червня 2011 [Архівовано 8 липня 2014 у Wayback Machine.]
- Овсяник Ю. Слідами «Білого птаха» // Zbruch. — 14 червня 2015 [Архівовано 23 червня 2015 у Wayback Machine.]
- Брюховецька Л. Реабілітація духовності. Парадокс Івана Миколайчука [Архівовано 28 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // Кіно-Театр.— 1998. — № 2. — С. 24-26.
- Мистецька магія Івана Миколайчука // «Голос України» [Архівовано 15 серпня 2020 у Wayback Machine.]
- Народились 15 червня
- Народились 1941
- Уродженці Чернівецької області
- Померли 3 серпня
- Померли 1987
- Померли в Києві
- Поховані на Байковому кладовищі
- Випускники Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
- Лауреати Шевченківської премії 1988 року
- Уродженці Чорториї (Кіцманський район)
- Випускники Чернівецького музичного училища
- Люди на марках
- Люди на монетах України
- Люди, на честь яких названо вулиці
- Люди, на честь яких названо астероїд
- Патрони юнацьких пластових куренів
- Працівники Кіностудії ім. Довженка
- Українські кіноактори
- Українські кінорежисери
- Великі українці