Миколайчук Марія Євгенівна
| Миколайчук Марія Євгенівна | |
|---|---|
 | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 8 квітня 1941 |
| Місце народження | Витилівка, Кіцманський район, Чернівецька область, Українська РСР, СРСР |
| Дата смерті | 1 лютого 2023 (81 рік) |
| Місце смерті | Чернівці, Україна |
| Поховання | Байкове кладовище |
| Громадянство | СРСР і Україна |
| Національність | українка |
| Професія | співачка, акторка, фольклористка |
| Інструменти | вокал[d] |
| Жанри | українська народна музика |
| Колективи | «Золоті ключі» |
| Нагороди |
 |
Миколайчук Марія Євгенівна (уроджена Карп'юк[1]; 8 квітня 1941, с. Витилівка, Кіцманський район, Чернівецька область — 1 лютого 2023, Чернівці) — українська співачка, фольклористка, акторка. Народна артистка України (2005). Член Національної Спілки кінематографістів України. Дружина Івана Миколайчука.
Біографія[ред. | ред. код]
Закінчила студію при Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. О. Кобилянської, працювала акторкою в театрі.
1961 — почала співати в Українському народному хорі імені Г. Верьовки.
29 серпня 1962 — вийшла заміж за Івана Миколайчука[1].
1970 — отримала квартиру на Березняках[2].
З початку 1970-х рр. — учасниця фольклорного вокального тріо «Золоті ключі» (з Ніною Матвієнко й Валентиною Ковальською).
У складі тріо знімалась у фільмах і телестрічках: «Пропала грамота», «Дівочі мрії», «Тріо „Золоті ключі“» тощо.
Квартиру Миколайчуків на Березняках любив відвідувати Володимир Івасюк, коли в 1970-х роках бував у Києві. У один із вечорів він дав Марії Євгенівні переписати тексти та ноти буковинських пісень, записаних його вуйком. Лише багато років по тому Марія Миколайчук наспівала й видала ці пісні в збірках «Прощаюсь, ангеле, з тобою» та «Буковино…»[3].
2005 — отримання звання народної артистки України[4].
2021 — зіграла роль Ірини Сергіївни у фільмі Романа Балаяна «Ми є. Ми поруч»[5].
Померла 1 лютого 2023 року у віці 81 року в Чернівцях після тривалої хвороби[6]. Була похована 3 лютого в одній могилі з чоловіком на Байковому кладовищі в Києві (ділянка № 33).
Фільмографія[ред. | ред. код]
- 1968 — «Розвідники» — регулювальниця
- 1970 — «Білий птах з чорною ознакою» — епізод
- 1972 — «Пропала грамота» — епізод
- 2021 — «Ми є. Ми поруч» — Ірина Сергіївна, жінка з кліткою
Дискографія (народні пісні)[ред. | ред. код]
- 2001 — Прощаюсь, ангеле, з тобою (присвячений Іванові Миколайчукові)[7].
- 2005 — Буковино…[8]
- 2009 — Ой, червона калиночко[9].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Валентина Ковальська. «Про мене ще ніхто не писав». Марія Миколайчук // Сайт Ін-ту українознавства. Архів оригіналу за 17 травня 2014. Процитовано 25 травня 2011.
- ↑ Марія Миколайчук: «Бачу — якесь дівча стало біля могили на коліна й молиться» // Газета по-українськи, № 27, 9.12.2005
- ↑ П. М. Нечаєва. Наш камертон - Володимир Івасюк : спогади. — Чернівці : Букрек, 2016. — С. 26-27. — 500 прим. — ISBN 978-966-399-821-3.
- ↑ Указ президента України про присвоєння почесного звання "Народний артист України". Архів оригіналу за 21 червня 2005. Процитовано 21 червня 2005.
- ↑ Новітнє українське поетичне кіно від Романа Балаяна. Архів оригіналу за 18 жовтня 2021. Процитовано 18 жовтня 2021.
- ↑ Пінькас, Тетяна (1 лютого 2023). Померла співачка та акторка Марія Миколайчук — дружина Івана Миколайчука. Суспільне | Новини (uk-UA) . Процитовано 1 лютого 2023.
- ↑ Марія Миколайчук — Прощаюсь, Ангеле, з тобою. Архів оригіналу за 8 жовтня 2019. Процитовано 14 жовтня 2019.
- ↑ Марія Миколайчук. Буковино…
- ↑ Марія Миколайчук. Ой, червона калиночко. Золота колекція. Архів оригіналу за 22 листопада 2011. Процитовано 25 травня 2011.
Посилання[ред. | ред. код]
- Миколайчук Марія Євгенівна // Українська музична енциклопедія / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2011. — Т. 3 : [Л – М]. — С. 389.
- Валентина Ковальська. «Про мене ще ніхто не писав». Марія Миколайчук // Сайт Ін-ту українознавства
- Марія Миколайчук: «Бачу — якесь дівча стало біля могили на коліна й молиться» // Газета по-українськи, № 27, 9.12.2005
- Інга Чередниченко. Марічка Миколайчук: «Коли Іван хворів, я не могла виступати… Відчувала, що пісня рветься назовні, а виходу — немає» // Дзеркало тижня, № 6, 18.02.2006[недоступне посилання з липня 2019]
- Христина Гнатик-Боднар. Моя місія на цьому світі — співати // Львівська газета, 29.03.2007
- Сергій Лащенко. Зорі не повинні згасати // Кримська світлиця, № 31, 3.08.2007 [Архівовано 2 березня 2014 у Wayback Machine.]
- Аліна Стрижак. «Буковино…» (інтерв'ю) // Україна молода
- Надія Макушинська. Молодий голос Миколайчука повернувся до Чернівців // Молодий буковинець
- 25 років кохання… // Телепрограма «Відкрита зона» [Архівовано 16 березня 2011 у Wayback Machine.]
|
