Гоголь Микола Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Микола Васильович Гоголь
Микола Васильович Яновський
«Портрет письменника Миколи Васильовича Гоголя» початок 1840-х. Федір Моллер

«Портрет письменника Миколи Васильовича Гоголя»
початок 1840-х. Федір Моллер
Псевдоніми, криптоніми Пасічник Рудий Панько; Рудий Панько; В. Алов; П. Глечик; Н. Г.; ОООО; Г. Янов; N. N.
Народження 20 березня (1 квітня) 1809(1809-04-01)
  Сорочинці, Миргородський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія (нині Великі Сорочинці, Миргородський район Полтавська область, Україна)
Смерть 21 лютого (4 березня) 1852(1852-03-04) (42 роки)
  Москва, Російська імперія
Поховання Новодівочий цвинтар
Національність українець
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Alma mater Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя
Мова творів російська
Рід діяльності письменник, драматург, прозаїк
Жанр drama і проза
Magnum opus: Мертві душі
Автограф: Автограф
S: Роботи у Вікіджерелах
Q: Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Гоголь Микола Васильович на Вікісховищі

Го́голь Мико́ла Васи́льович (рос. Гоголь Николай Васильевич ; прізвище при народженні Яно́вський, з 1821 року — Го́голь-Яно́вський; 20 березня [1 квітня] 1809(18090401) року, Сорочинці, нині Великі Сорочинці, Миргородський район, Полтавська область — 21 лютого [4 березня] 1852 року, Москва) — український письменник[1][2][3][4][5] з роду Гоголів-Яновських[6], класик російської літератури[7][8], вважається найвизначнішим з представників її «української школи»[1]. Був одним із засновників реалізму та заклав соціально-критичний («гоголівський») напрямок в російській літературі[3][6].

Біографія

Родина

Докладніше: Гоголі-Яновські

Микола Васильович Гоголь народився 20 березня (1 квітня) 1809(18090401) року в містечку Великі Сорочинці Полтавської губернії. Миколою його назвали на честь чудотворної ікони Святого Миколая[9]. Згідно з сімейними переказами він походив із старовинного українського козацького роду і був нащадком відомого козака Остапа Гоголя, що був у кінці XVII століття гетьманом Правобережної України. У смутні часи української історії деякі з його предків приставали і до шляхти, і ще дід Гоголя, Панас Дем'янович Гоголь-Яновський (1738-1805), писав в офіційному папері, що «його предки, прізвищем Гоголь, польської нації», хоча більшість біографів схильні вважати, що він все ж був «малоросом» (українцем).

Прапрадід Ян (Іван) Якович, вихованець Київської духовної академії, «вийшовши в російську сторону», оселився в Полтавському краї (нині — Полтавська область Україна), і від нього пішло прізвисько «Яновських». За іншою версією вони були Яновськими, оскільки жили в місцевості Янові. Отримавши дворянську грамоту в 1792 у, Панас Дем'янович змінив прізвище «Яновський» на «Гоголь-Яновський». Сам Гоголь, будучи хрещеним «Яновським», мабуть, не знав про справжнє походження прізвища і згодом відкинув його, кажучи, що його поляки вигадали. Батько Гоголя, Василь Панасович Гоголь-Яновський (1777-1825), помер, коли синові було 15 років. Вважають, що сценічна діяльність батька, який був чудовим оповідачем і писав п'єси для домашнього театру українською мовою[10], визначила інтереси майбутнього письменника — у Гоголя рано виявився інтерес до театру.

Марія Іванівна Гоголь-Яновська (нар.Косяровська), мати письменника

Мати Гоголя, Марія Іванівна (1791—1868), уроджена Косяровська, видана заміж 1805 року у віці чотирнадцяти років. Наречений був удвічі старший за неї. Крім Миколи, в сім'ї було ще одинадцять дітей, з яких залишилися жити лише старший син Микола і три сестри. Коли після пологів померли перших двоє, Василь і Марія вже при надії переїхали до Сорочинців, де проживав відомий на всю околицю доктор М. Я. Трохимовський[11]. У маєтку Трохимовського і народився хлопчик, якого назвали Миколою.

22 березня (3 квітня) 1809 у Спасо-Преображенській церкві він був охрещений. Хрещеним батьком був полковник М. М. Трохимовський, син лікаря М. Я. Трохимовського, що приймав пологи у матері Гоголя.

Мовно-музична культура рідної землі знаходила свій вияв у виховній практиці бабусі Тетяни Семенівни, маминої мами. Уже з дитячих літ вона закладала в юного Миколу любов до мови та відчуття слова. Згодом він захопився збиранням українських народних пісень[12], прислів'їв та приказок, готував матеріали до українсько-російського словника. Пізніше він так писав про українську пісню:

«Якби наш край не мав такої скарбниці пісень, я б ніколи не зрозумів історії його, тому що не збагнув би минулого…»; «Моя радість, життя моє! Як я вас люблю! Що всі холодні літописи, в яких я тепер риюся, перед цими дзвінкими, живими літописами! Як мені допомагають в історії пісні!..»; «Це народна історія, жива, яскрава, барвиста, правдива, що розкриває все життя народу».

Освіта і студентські роки

У 1818-1819 роках — навчався в Полтавському повітовому училищі.

У 1821-1828 — у Ніжинській гімназії вищих наук, де вперше виступив на сцені гімназійного театру як актор і режисер-постановник вистав «Едіп в Афінах», «Урок дочкам», «Лукавін» та багатьох інших. Майстерно зіграв роль Простакової у виставі «Недоросль». Учасник цього спектаклю К. Базилі, пізніше відомий публіцист і дипломат, згадував:

«… Я бачив цю п'єсу і в Москві, і в Петербурзі, але завжди вважав, що жодній актрисі не вдавалася так добре роль Простакової, як її зіграв 16-літній Гоголь».

А товариш Гоголя Т. Пащенко стверджував:

«Думаю, що Гоголь затьмарив би й знаменитих коміків-артистів, якби вступив на сцену».

У гімназії Гоголь особливо охоче вивчав давню українську історію, народні звичаї та усну народну творчість, з якими знайомився не лише з друкованих джерел, а й на ніжинських базарах, у передмісті Магерки, де мав багато знайомих. Пізніше ніжинські типи, окремі сценки увійшли до творів письменника.

У Ніжині Гоголь написав свої перші літературні твори і опублікував деякі з них у рукописних журналах та альманахах. Тут з'явилися його вірші «Италия», «Новоселье», «Непогода», «Две рыбки», «Битва при Калке», поема «Ганс Кюхельгартен», сатири «Насмешнику некстати», «Нечто о Нежине, или Дуракам закон не писан», драматичні твори.

Ще в студентські роки Гоголь переймається соціальними негараздами і налаштовується на таку діяльність, «щоб бути по-справжньому корисним для людства»:

«Я палав незгасним прагненням зробити своє життя потрібним для блага держави, я жадав принести хоча б найменшу користь. Тривожили думки, що я не зможу, що мені перепинять шлях, завдавши мені глибокого суму. Я поклявся жодної хвилини короткого життя свого не втрачати, не зробивши блага»

У Петербурзі

Мріючи про літературну діяльність 1828 року Гоголь поїхав до Петербургу. Матеріальна незабезпеченість примусила його поступити на службу чиновником Департаменту уділів.

1829-го він опублікував свій перший твір — поему «Ганс Кюхельгартен».

Того ж року в журналі «Отечественные записки» з'явилася повість «Басаврюк, або Вечір проти Івана Купала», перша з циклу «Вечори на хуторі біля Диканьки». Ці твори були романтичної спрямованості, підкріплені грунтовними знання усної народної творчості. Ліризм, проникливість і любов автора до зображуваного справляли враження на читача[джерело?].

Пам'ятник Миколі Гоголю у Яготині
Пам'ятник М. В. Гоголю в Миргороді

Наприкінці 1833 року Гоголь клопочеться про місце професора історії в Київському університеті св. Володимира. Спонукала до цього, зокрема, й дружба з Михайлом Максимовичем, професором-земляком, етнографом, фольклористом, істориком, ботаніком, майбутнім ректором цього ж університету. Гоголь писав:

«Я захоплююся заздалегідь, коли уявляю, як закиплять труди мої в Києві. Там скінчу я історію України й півдня Росії і напишу всесвітню історію. А скільки зберу там легенд, повір'їв, пісень! Якими цікавими можна зробити університетські записки, скільки можна умістити в них подробиць, цілком нових про сам край!»

У липні 1833 Гоголь вмовляв попередника Чарльза Дарвіна біолога та етнографа Михайла Максимовича:

«Киньте, насправді, кацапію і їдьте на гетманщину. Я думаю те ж саме зробити і наступного року гайнуть звідси. — Дурні ми дійсно, якщо розсудити гарненько. Для чого і для кого ми жертвуємо всім. Їдемо до Києва!... До давнього, до прекрасного Києва! Він наш, він не їхній, чи не так?»[13][14].

А в грудні 1833 Гоголь писав своєму другові:

«Дякую тобі за все: за лист, за думки в нім, за новини і т. д. Уяви, я також думаю: Туди! Туди! До Києва! До древнього, прекрасного Києва! Він наш, він не їх! Неправда! Там або довкола нього робилися справи старовини нашої. Я працюю, я всіма силами намагаюся, але на мене знаходить жах: можливо, я не встигну! Так, це славно буде, якщо ми займемо з тобою київські кафедри: багато можна буде зробити добра. Але мене турбує, що це не здійсниться. Говорять, що дуже багато призначено туди якихось німців. Це також не дуже приємно. Хоч би для святого Володимира побільше слов'ян»[14].

У цей же час Гоголь працював над книгами «Арабески», «Миргород» (1835).

1835 року займає кафедру історії у Санкт-Петербурзькому Імператорському університеті, але через короткий час змушений полишити професорську діяльність. Він остаточно порвав з педагогічною діяльністю:

«…Вже не дитячі думки, не обмежене коло моїх знань, а високі, сповнені істини й жахливої величі думки хвилювали мене».

З 2-ї половини 1830-х років подальший розвиток таланту Гоголя пов'язаний з драматургією.

«
«Сміх — велика справа: вона не забирає ні життя, ні маєтку, але перед ним винний — як зв'язаний заєць…»

Ці зауваження Гоголя написані через два роки опісля «Ревізора», але вони так яскраво відбивають те, чого хотів досягти Гоголь своєю драмою: його мистецтво просилось на сцену, там повинно воно було розквітнути. Але «Одруження» (рос. «Женитьба») його це саме його особливий, майже безідейний, той, що жалкує і зовсім не шмагає, гумор.[15]"

Оригінальний текст (рос.)

«Смѣхъ—великое дѣло: онъ не отнимаетъ ни жизни, ни имѣнія, но предъ нимъ виновный—какъ связанный заяцъ…»
Эти замѣчанія Гоголя написаны черезъ два года послѣ "Ревизора", но они такъ ярко отражаютъ то, чего хотѣлъ достигнуть Гоголь своей драмой: его искусство просилось на сцену, тамъ должно было оно расцвѣсть. Но "Женитьба" его это именно его особый, почти безъидейный, сожалѣющій и отнюдь не бичующій юморъ.»

 »

Етапною стала його соціальна комедія «Ревізор» (1836).

«
«Навіть у «Ревізорі», котрий так образив публіку на першій виставі, бо вона упізнала у ньому саму себе, і тут Гоголя не можна назвати таким, що шмагає. <…> Добрі наміри задуму «Ревізора» чудово оцінив Микола I, що протегував цій комедії.[16]»
Оригінальний текст (рос.)

«Даже въ "Ревизорѣ", который такъ обидѣл публику на первомъ представленіи, потому что она узнала въ немъ самое себя, и тутъ Гоголь не может быть въ сущности названъ бичующимъ. <…> Благонамѣренность замысла "Ревизора" отлично оцѣнилъ Николай I, покровительствовавшій этой комедіи»

 »
«В галереї чиновників, виведених в «Ревізорі», представники російської поліційно-бюрократичної держави пізнали себе, де всі вони виступали в ролі «вищого лакейства» перед неприсутньою в комедії постаттю головного чиновника держави російської Миколи I. Комедія Гоголя своїми образами являла зловісний символ всього державного ладу Російської імперії. Це добре відчула вища петербурзька знать і сам Микола I, який після першої вистави, виходячи з ложі, зауважив:

«Ну й п'єска: всім дісталось, а мені — найбільше!»[17]»

За кордоном

Меморіальна дошка, встановлена в Римі на будинку, в якому проживав Гоголь

Невдовзі після прем'єри п'єси Гоголь виїхав на досить тривалий час за кордон, відвідав Німеччину, Швейцарію, Францію, Італію.

В Італії пише перший том поеми-романа «Мертві душі», що виходить друком 1842 року.

«З появою «Ревізора» і «Мертвих душ» кофлікт Гоголя з російським суспільством ще більше визначився і загострився. <…> Бо Гоголь показав не тільки Україну, а й — мов би для контрасту — і Росію. Це зіставлення глибоко зачепило національні почування російських патріотів. К. Аксаков у листі до Гоголя 1842 року передає йому, яке враження викликали його «Мертві душі»: «Дивіться, яке страшне, тяжке глузування в кінці цієї книжки:«Русь, куда несешся ты, сама не знаешь, не даешь ответа». Інші — зі сльозами на очах від цілковитого відчаю: вони говорять, що той не руський, у кого серце не обливається кров'ю при спогляданні безрадісного стану,— говорять: «Гоголь не любить Росії: подивіться яка гарна Малоросія і яка Росія»; додають: «і зауважте, що сама природа Росії не помилувана, і погода навіть вся мокра і брудна»»[18]
«Під тиском критики і моральним терором російського суспільства Гоголь поставив своїм завданням дати у другому томі «Мертвих душ» позитивний обрах Росії, створити позитивний образ російської людини, «обдарованої божественними чеснотами», або ідеальну російську «дєвіцу», «якої не знайти ніде у світі». З приводу цього задуму Бєлінський з тривогою зауважував: «Багато, надто багато обіцяно, так багато, що ніде і взяти того, чим виконати обіцянку, тому що того і нема ще на світі»[19]»[20]

Тонке відчуття геніального художника збурювалось нежиттєвістю образів ним створюваних, і тричі друга частина великої поеми, багаторічна праця художника, спалювалася ним[21].

«
Художній реалізм Пушкіна знаходить свій подальший розвиток у «натуральній школі» Гоголя. В його «Мертвих душах», перший том котрих вийшов друком 1842 р., а другий закінчений автором 1845-го (хоча з'явився друком лише у 1855 р., і до того ж неповністю), розгорнулась у всій своїй безпосередній геніальності художня обдарованість визначного побутописця. <…> Незалежно від того, хотів чи не хотів того автор, його «Мертві душі» були найбільшою сатирою на дореформенне руське життя, що досягло межі паскудства, мізерності, економічного й духовного зубожіння. Навіть II том «Мертвих душ» підтримує таке враження. [22]
Оригінальний текст (рос.)

Художественный реализмъ Пушкина находитъ себѣ дальнѣйшее развитіе въ "натуральной школѣ" Гоголя. Въ его "Мертвыхъ душахъ", первый томъ которыхъ вышелъ въ 1842 г., а второй законченъ авторомъ в 1845 г., (хотя появился въ печати лишь въ 1855 г., и при томъ въ неполномъ видѣ), развернулось во всей своей непосредственной геніальности художественное дарованіе великаго бытописателя. <…> Независимо отъ того, хотѣлъ или не хотѣлъ авторъ, его "Мертвыя души" явились величайшей сатирой на дореформенную русскую жизнь, достигшую предѣлов пошлости, мизерности, экономическаго и духовнаго обнищанія. Даже II томъ "Мертвыхъ душ" поддерживаетъ это впечатлѣніе.»

 »

Останні роки життя письменника сповнені драматичних пошуків себе в Істині. Про це — у виданні 1847 року «Вибраних місць з листування з друзями», що, як і перший том «Мертвих душ», написані в Італії.

Повернення до Російської імперії

1848 року Гоголь повернувся до Росії, посилено працював над другим томом «Мертвих душ», але (за відомою в СРСР версією) незадовго перед смертю спалив рукопис. Невдовзі після цього Микола Васильович Гоголь помер.

Смерть

Церква Симеона Стовпника на Поварській, яку Гоголь в останні роки життя відвідував

З кінця січня 1852 року в будинку графа Олександра Толстого гостював ржевський протоієрей Матфей Костянтинівський, з яким Гоголь познайомився в 1849 році, а до того був знайомий по листуванню. Між ними відбувалися складні, часом різкі розмови, основним змістом яких було недостатнє смирення і благочестя Гоголя, наприклад, вимога о. Матвія: «Відречися від Пушкіна».[23]. Гоголь запропонував йому прочитати чистовика другої частини «Мертвих душ» для ознайомлення, з тим, щоб вислухати його думку, але дістав відмову священика. Гоголь наполягав на своєму, поки той не взяв зошити з рукописом для прочитання[24]. Протоієрей Матфей став єдиним прижиттєвим читачем рукопису 2-ї частини. Повертаючи її автору, він висловився проти опублікування ряду розділів, «навіть просив знищити» їх[25] (раніше, він також давав негативний відгук на «Вибрані місця…», назвавши книгу «шкідливою»[25]).

Смерть Хом'якової, засудження Костянтиновського і, можливо, інші причини переконали Гоголя відмовитися від творчості і почати говіти за тиждень до Великого посту. 5 лютого він проводжає Костянтиновського і з того дня майже нічого не їсть. 10 лютого він вручив графу А. Толстому портфель з рукописами для передачі митрополиту Московському Філарету, але граф відмовився від цього доручення, щоб не погіршити Гоголя в похмурих думках.

Гоголь перестає виїжджати з дому. У 3:00 ночі з понеділка на вівторок 11-12 (23-24) лютого 1852 року, тобто в велике повечір'я понеділка першої седмиці Великого посту, Гоголь розбудив слугу Семена, звелів йому відкрити пічні засувки і принести з шафи портфель. Вийнявши з нього в'язку зошитів, Гоголь поклав їх у камін і спалив їх. На ранок, він розповів графу Толстому, що хотів спалити тільки деякі речі, заздалегідь на те приготовані, а спалив все під впливом злого духа. Гоголь, незважаючи на вмовляння друзів, продовжував суворо дотримуватися посту; 18 лютого зліг у ліжко і зовсім перестав їсти. Весь цей час друзі і лікарі намагаються допомогти письменнику, але він відмовляється від допомоги, внутрішньо готуючись до смерті.

20 лютого лікарський консиліум наважується на примусове лікування Гоголя, результатом якого стало остаточне виснаження і втрата сил, ввечері він впав у безпам'ятство, а на ранок 21 лютого в четвер помер[26].

Опис майна Гоголя показав, що після нього залишилося особистих речей на суму 43 рублі 88 копійок. Предмети, що потрапили в опис, були обносками і свідчили про повну байдужість письменника до свого зовнішнього вигляду в останні місяці його життя. У той же час на руках у С. П. Шевирьова залишалися дві з гаком тисячі рублів, переданих Гоголем на благодійні цілі нужденним студентам Московського університету. Ці гроші Гоголь не вважав своїми, і Шевирьов не став їх повертати спадкоємцям письменника[23].

Згідно з сумнівними мемуарними спогадами письменника В. Лідіна, котрий був присутнім під час ексгумації тіла покійного 1931 року, серед залишків був відсутній череп.[27] Офіційний акт експертизи співробітників НКВД це спростовує.

Суспільно-політичні погляди

Микола Гоголь зневажливо ставився до української літератури і відмовляв українській мові у праві на використання в художній літературі. За свідченням Григорія Данилевського, Гоголь вважав що українці повинні писати лише російською мовою. Крім того він вважав що російська має бути єдиною літературною мовою для слов'ян, включно з сербами, чехами, українцями та іншими слов'янськими народами.

Відповідно до цих поглядів, визначалося ставлення Гоголя до відомого українського поета Тараса Шевченка. Гоголь стверджував що любить Шевченка як «земляка й обдарованого художника», проте негативно оцінював його поетичні твори. Перш за все через українську мову, якою писав Шевченко, а також через те що в них, за словами самого Гоголя, було «дьогтю багато, більше, ніж самої поезії».[28]

Разом з тим, у листі від 20 квітня 1834 року М.Гоголь аналізує функціонування деяких слів, ужитих Максимовичем у російській та українській мовах. Другу з них Гоголь називає «нашою мовою», тобто фактично ідентифікує українську мову як рідну для себе і Максимовича.[29][30]

Цитати з творів та епістолярної спадщини М. Гоголя

М. Гоголь — М. О. Максимовичу (1833):

«Туда, Туда! В Киев, в древний, прекрасный Киев! Он наш, но не их. Неправда ли? Там или вокруг него делались дела страны нашей. …».

[31]

М. Гоголь. «Записки сумасшедшего»:

"Неуютно в этом мире, господа! «Дайте мне тройку быстрых, как вихрь, коней! Садись мой ямщик, звени мой колокольчик, взвейтеся, кони, и несите меня с этого света! Далее, далее, чтобы не видно было ничего, ничего» .

Вплив на сучасну культуру

Твори Гоголя багаторазово екранізувалися. Його твори використані кількома композиторами при створенні опер та балетів. Крім цього, Гоголь був персонажем кількох фільмів та інших художніх творів.

1910 року у Російській імперії був випущений фільм «Жизнь и смерть А. С. Пушкина» (виробництво Московського відділку французького Товариства «Гомон»), де, серед іншого, О. Пушкін читає свої твори Гоголю.

За мотивами повісті «Вечори на хуторі біля Диканьки» 1961 року кіностудія «Мосфільм» випустила кольоровий фільм.

1967 року на кіностудії «Мосфільм» режисером Олександром Птушко був знятий фільм «Вій» за однойменним твором Гоголя.

1972 року кіностудія ім. Олександра Довженка за сценарієм Івана Драча, створеним за мотивами ранніх творів М. Гоголя, випустила фільм російською мовою «Пропавшая грамота».

1977 року на тій же кіностудії «Мосфільм» Леонідом Гайдаєм був створений фільм «Інкогніто з Петербурга», за п'єсою М. Гоголя «Ревізор», а 1996 року був екранізований спектакль Московського театру сатири під цією ж назвою.

2003 року був екранізований балет у постановці Ігоря Моісєєва «Ночь на Лысой горе» за мотивами творів Миколи Гоголя.

Компанія Step Creative Group випустила два квести: «Вечори на хуторі біля Диканьки» (2005) і «Вечір напередодні Івана Купала» (2006).

Першою грою за повістю Гоголя стала «Вій: Історія, розказана заново» (2004)[32].

2009 року в Україні режисерами Петром Пінчуком та Євгенієм Березяком створений фільм «Дума про Тараса Бульбу». У той же час у Москві режисером Володимиром Бортком поставлений фільм «Тарас Бульба», з очевидним пропагандистським відтінком.

Мотиви гоголівських творів та їхніх персонажі використані у фільмі режисера Костянтина Худякова «Марево», завершеному у 2010 році.

В Україні проводиться щорічний мультидисциплінарний фестиваль сучасного мистецтва ГОГОЛЬFEST, названий на честь письменника.

Прізвище письменника відбилося в назві музичної групи Gogol Bordello, лідер якої, Євген Гудзь, є вихідцем з України.

Зображення Гоголя та героїв його творів можна зустріти на поштових марках і монетах.

Монети Національного банку України, присвячені особі і творчості М. В. Гоголя
«Сорочинський ярмарок» срібна монета, 27.02.2009 срібна монета, 10.08.2009
Сорочинський ярмарок (аверс)
Сорочинський ярмарок (аверс)
Микола Гоголь (аверс)
За твором М. В. Гоголя «Вечори на хуторі біля Диканьки» (аверс)
Сорочинський ярмарок (реверс)
Сорочинський ярмарок (реверс)
Микола Гоголь (реверс)
За твором М. В. Гоголя «Вечори на хуторі біля Диканьки» (реверс)

На честь письменника названо астероїд 2361 Гоголь[33].

Видатні люди про Миколу Гоголя

Думки сучасників Гоголя:

Абрам Перец[ru], громадський діяч, винний відкупник, підрядник і постачальник армії і флоту[34]:

«Жахливе нерозуміння Гоголя можна пояснити… тільки одним: за природою свого духу і творчості він був чужий для великоруської літератури»

Овсянико-Куликовський Дмитро Миколайович:

Гоголь «по-своему—живо и болѣзненно — чувствовалъ тяготу существованія при данныхъ порядкахъ, отношеніяхъ, нравахъ, и, можно сказать даже, ему, по особенностям его душевной организаціи, было тошнѣе жить среди господствовавшей умственной тьмы и нравственной слѣпоты, чѣмъ многимъ и многимъ, в том числе и кое-кому изъ тѣхъ, которые принадлежали къ передовымъ и просвѣщеннѣйшимъ людямъ эпохи».

Проспер Меріме (1803—1870)[35]:

[Мені сказали, що він був звинувачений у відображенні провінційного патріотизму. Будучи малоросом (українцем), він, як кажуть деякі люди, проявляє велику прихильність до своєї Малоросії. — На шкоду вірності іншій частині імперії]

Розанов Василь Васильович бачив у Гоголі причину мало не всіх бід Росії:

«Я всю жизнь боролся и ненавидел Гоголя: и в 62 года думаю — Ты победил, ужасный хохол». "Дьявол помешал палочкой дно: и со дна пошли токи мути, болотных пузырьков… Это пришёл Гоголь. За Гоголем всё. Тоска. Недоумение… Гоголь отвинтил какой-то винт внутри русского корабля, корабль стал разваливаться. Он «открыл кингстоны» «после чего началось неудержимое, медленное, год от году, потопление России. После Гоголя Крымская война уже не могла быть выиграна»
[36]

Анна Ахматова:

Представить себе Гоголя никто не может. Тут всё непонятно от начала до конца. Из отдельных черт ничего не складывается. Даже Лермонтова легче вообразить себе: гусар, нахал… А Гоголя — ни за что. И никогда не поймут. А знаете, я догадалась, почему он со Смирнихой дружил: оба они без памяти любили Украину".
[37]

Герцен:

«В его душе есть как бы два течения. Когда он поднимается в покои российского департамента, губернатора, помещика… он жёлчен, неумолим, полон саркастического остроумия, которое то заставляет смеяться до судорог, то вызывает презрение, граничащее с ненавистью, но когда он имеет дело с ямщиками Украины, когда переносится мыслью к украинским казакам или крестьянам, шумно пляшущим у кабака,… тогда Гоголь совсем иной человек, с прежним талантом, но нежный, любящий, гуманный»
[38]

Бердяєв Микола Олександрович писав в 1946 році у праці «Русская идея»:

«Гоголь належить не лише історії літератури, але й історії російських релігійних і релігійно-соціальних шукань. Гоголь один із найбільших і найдосконаліших російських митців. Один із найбільш загадкових письменників. Він — не реаліст і не сатирик, як раніше думали. Він фантаст, який змальовує не реальних людей, а злих духів елементарних, передусім духа брехні, що заволодів Росією. Він християнин, що переживав християнство пристрасно — і трагічно, був придавлений почуттям гріха й покарання, був людиною майже середньовічною. Гоголь — одна з найтрагічніших постатей російської літератури. Від нього починається релігійно-моральний характер російського письменництва».

Тургенєв Іван Сергійович пише про смерть Гоголя:

«Это страшная смерть, историческое событие, понятное не сразу; это тайна, тяжёлая, грозная тайна — надо стараться её разгадать, но ничего отрадного не найдёт в ней тот, кто её разгадает… все мы в этом согласны. Трагическая судьба России отражается на тех из русских, кои ближе других стоят к её недрам, — ни одному человеку, самому сильному духом, не выдержать в себе борьбу целого народа, и Гоголь погиб!»
[39]


Думки видатних людей 20-го століття:

Володимир Дорошенко, видатний бібліограф, знавець української історії, літературознавець, перекладач, літературний критик, громадсько-політичний діяч, член НТШ[40]:

«Хоча Гоголь був українцем, у час, коли Україна була часткою російської імперії, а російську мову було прийнято як мову „освіченого“ літературного спілкування, він мусив писати російською, щоб мати успіх у літературі. Тож у цій публікації буде показано докладніше, як саме джерелом натхнення для творів Гоголя, написаних російською мовою, були літературна традиція, історія і звичаї України.»

Євген Маланюк, літератор:

«Той великий талант, той Гоголь не мав віри в петербурзьку духовність: він в і'мя абстракції нищив її, хоч і недоладну. Коли розвіялись унесення над пантомімою і сатирою зайди, — з'ясувалось, що його світогляд — то Троянський кінь, що його самі росіяни впровадили у таку ще неміцну фортецю російськості. Бєлінський відчуває цілим своїм інстинктом, що то не зовнішній ворог, як Шевченко, що то ворог невловимий, то геній паразитизму і розкладу на чужій духовній культурі, геній, що в ньому духовність петербурзько-російська і духовність київсько-руська, відмінні від себе, ворожі до себе, змішались і дали синтезу геніальну, вбивчу — зневіру»
[41]

Проте вже у США він захоплювався саме українською складовою творчості Гоголя, де Євген Маланюк пише[42]::

"навіть поміщики з «Мертвих душ», є українськими поміщиками, з українським характером. Річниця з дня наодження Гоголя вкотре дає привід: подискутувати по «українськість» та «російськість» письменника, есе «Нариси з історії нашої культури»” (1954)

Осип Мандельштам, поет[43]:

«У багатьох випадках навіть відчутно, що Гоголь думає рідною мовою і не намагається перекладати російською, залишивши все в природному стані» .

Яр Славутич, поет, перекладач, професор Альбертського університету. Автор англомовних підручників з української мови, літературно-критичних нарисів, редактор і видавець літературно-мистецького альманаху «Північне Сяйво» (Едмонтон)[44]:

«У письменника формується нова місія — посланництво від імені поверженої в рабство Батьківщини… Він виконав свою місію засобами російської мови блискуче… Українець зробив величезний внесок у сусідню літературу, а подяки жодної»


Думки наших сучасників[45]:

Іван Малкович:

«Гоголь для мене — це видатний український письменник, який писав російською мовою і став класиком російської літератури.»

«Таке враження, що вперта „деукраїнізація“ Гоголя вийшла на нову фазу. Певна річ, Гоголь — класик і гордість російської літератури, але навіщо ліпити з нього апологета російського імперіалізму, навіщо повчати нас, як ми маємо перекладати його твори про українську землю і українське буття? Навіщо вдавати уповноважених Гоголя? Це смішно й безперспективно. Адже не варто забувати, що Микола Гоголь — це геніальний український митець, який став класиком російської літератури. До речі, всуціль україномовна творчість його батька Василя Гоголя, у якій явно проглядаються витоки письменницької манери й тематики Миколи Васильовича, ще чекає на своє цілісне дослідження. Не виключено також, що, завдяки гідним перекладам в Україні вивчатимуть Миколу Гоголя і як класика літератури української»[46].

Мирослав Попович, академік, доктор філософії

«Гоголь безумовно належить і до спадщини української, і до спадщини російської. Чи можемо ми називати його великим національним нашим талантом? Безумовно, можемо. І не тільки тому, що він народився тут, і не тільки тому, що він написав свої перші твори — українські повісті про свою Полтавщину, — а й тому що він завжди зберігав певне національне бачення. Він Петербург бачив очима південця. Це не викорінюється якимось поверховими культурними впливами. Він безумовно наш, він безумовно і російський.» .

Микола Томенко, віце-прем'єр міністр України, доктор наук:

Я пропоную вийти за межі традиційної літературознавчої дискусійної лінії про українського чи російського письменника Гоголя та подивитися на його як українську так і російську складову творчої спадщини. Про це я пишу у своїй книзі «Український романтик Микола Гоголь»[47], яка буде презентована до Дня народження Гоголя. Якщо підсумувати оцінки творчості Миколи Гоголя літературними критиками, то дійсно думки розділилися, і історично за його життя та впродовж ХХ століття Гоголь вважався як українським, так і російським письменником. Одним з ідеологів твердження українськості Гоголя є Микола Дашкевич, який в ХІХ столітті назвав його «великим українським письменником» та поставив в одному ряду Гоголя, Квітку, Стороженка, Левицького." .

Влад Троїцький, режисер, організатор фестивалю «Гогольфест»

«Я вважаю Гоголя і російським, і українським письменником, і не бачу у цьому ніякого конфлікту. Народився в Україні, вихідний імпульс український, а потім російська і європейська шліфовка. Не можна ділити Гоголя. Це було б зовсім неправильно. Думаю, сам Гоголь хотів відносити себе до російської культури скоріше, особливо наприкінці життя. Але те, що він був українець (і вплив місця народження, і первісне виховання) — безумовно.»

Євген Сверстюк, дисидент[48]:

«У 1846 році, коли він перебував у Карлсбаді (Карлови Вари), Гоголь записав у гостьовій книзі, „Nicolas de Gogol, Ukrainien, etabli a Moscou“ (Микола Гоголь, українець, що мешкає Москві)[49][50]…Такі факти, як вони мало відомі, так як російські літературні критики та історики не хочуть розкрити їх.

Віктор Ющенко, Президент України, доктор економічних наук[51]:

„Гоголь відкрив світові Україну та її героїчну історію, ввів її у світовий культурний контекст… Через твори Гоголя світ уже майже 200 років пізнає нашу країну, наші традиції і духовність, самобутній характер і душу українського народу“, — сказав Ющенко, зазначивши, що Україну він відкрив і для самої України…Саме Гоголь, поряд із Шевченком і Котляревським, розбудив Україну до нового життя. Можливо, він і сам і не здогадувався, яку потужну національну силу відродив з минулого. Але він зробив це для нас, своїх нащадків і спадкоємців. Гоголь воскресив у народній пам'яті козацьку славу, романтику Запорізької Січі, боротьбу за свободу і незалежність України. Могутній образ Тараса Бульби навіки став уособленням українського героїзму, мужності й самопожертви, зразком Лицарської честі і доблесті» (О. Мандельштам).

Юрій Винничук, письменник, літературознавець, редактор[52]:

«Колись Валерій Шевчук запропонував такий погляд на українську літературу: все, що було писане українцями у всі віки й аж до 1905 року, належить українській літературі, хоч би якою мовою воно було писане. Чому до 1905? Бо коли мова про Росію, то саме тоді була знесена цензура й дозволено український друк. Однак я би це визначення розширив також на літературу москвофілів, що тривала ще й у 1930—40-вих роках у Галичині й на Закарпатті. А також на російськомовні твори тих авторів, які писали українською: вірші Филиповича, Клена і т. д.»

Павло Михед, літературознавець, доктор філологічних наук, професор, завідувач відділом слов'янських літератур Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України[53]:

«Гоголь продовжив розвиток естетичних ідей, що були властиві українській художній думці. Тут маємо справу з тенденцією активного входження українського матеріалу в російську літературу: і естетичних, і інтелектуальних, і ментальних форм».

Олекса Семенченко, доктор філософії (2000 року захистив докторську дисертацію (Ph.D.) з англомовних перекладів Гоголя в університеті англійського міста Лідза)[54]:

«Хоча Гоголь був українцем, у час, коли Україна була часткою російської імперії, а російську мову було прийнято як мову „освіченого“ літературного спілкування, він мусив писати російською, щоб мати успіх у літературі. Тож у цій публікації буде показано докладніше, як саме джерелом натхнення для творів Гоголя, написаних російською мовою, були літературна традиція, історія і звичаї України.»

Андрій Кокотюха, письменник[55]:

«Мої улюблені автори впливають на мою творчість насамперед світоглядно. Український письменник Микола Гоголь — я наполягаю на тому, що це український письменник…»

Твори

Збірки

Dead Souls (novel) Nikolai Gogol 1842 title page.jpg
Gogol Dikanka Evenings 1318.jpg

П'єси

Одруження, Ревізор, Гравці, Ранок ділової людини, Позов, Лакейська, Витяг, Театральне їздіння опісля постановки нової комедії

Поезії

Ганц Кюхельґартен

Повісті та романи

Українські переклади

Повні зібрання творів
  • Микола Гоголь. Твори у 4 томах. Загальна редакція: Іван Лакиза та Павло Филипович; стилістичний редактор: А. Ніковський. Харків: Книгоспілка. 1929-32 рр.
Окремі твори
  • Мертві душі

Перший переклад першого тому поеми українською мовою здійснив 1882 року Іван Франко[56]. У 1934 році його переклав Григорій Косинка (під редакцією В. Підмогильного), у 1935 році — переклад за редакцією А. Хуторяна, Ф. Гавриша, М. Щербака (два томи поеми). У 1948 році вийшов переклад за редакцією К. Шмиговського, а у 1952 році — переклад за редакцією І. Сенченка (два томи поеми).

  • Тарас Бульба

Існує ряд перекладів повісті українською. Відповідно до покажчика «Микола Гоголь: українська бібліографія» виданому у 2009 році, існує доволі багато перекладів Гоголя з російської на українську мову. Так, у згаданій українській бібліографії Гоголя 2009 року, зазначається що перший український переклад повісті М. Гоголя «Тарас Бульба» (Львів, 1850) здійснено П. Головацьким[57] а найновіші переклади українською вийшли у вже в 2000-их роках.

Існує також переклад Миколи Садовського (Тобілевича), який при перекладі користувався першим і другим варіантами повісті, залишив внесені Гоголем зміни в сюжет, але усунув пафосні фрази з прославлянням царя внесені в редакцію 1842 р. Був виданий в 1918 році в часи Української Народної Республіки. Цей переклад творчо підредагував через 80 років Іван Малкович і випустив на втіху дітлахам у своїй «А-БА-БА-Га-Ла-МА-зі» у 2005 році. В радянські часи в 1952 році був виданий переклад А. Хуторяна повісті редакції 1842 року з невеликими правками по «партійній лінії». А в 2005 році у видавництві «Кальварія» побачив світ переклад канонічного видання Гоголя 1835 року, який здійснив популярний український письменник Василь Шкляр. Цей переклад був підданий критиці з боку тодішнього посла Російської Федерації в Україні Віктора Черномирдіна, який заявляв, що Гоголь не міг такого написати[58].

1. Переклад Миколи Садовського:

  • Микола Гоголь. Тарас Бульба (переклад з російської на українську М. Садовського (Тарас Бульба) та Максима Рильського (Ніч проти Різдва, Вій), Ілюстрації: Владислав Єрко). Серія «Книги, які здолали час». — К.: «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 2005. — 320 с. — ISBN 966-7047-66-0[59]
  • Микола Гоголь. Повісті Гоголя. Найкращі українські переклади у 2-х томах. (Тарас Бульба ввійшов у 2-ий том) (переклад М. Садовського та Максима Рильського, Ілюстрації: Кость Лавро, Владислав Єрко). — К.: «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 2009. — 304 с. в кожному томі. — ISBN 978-966-7047-95-5, ISBN 978-966-7047-96-2[60]

2. Переклад Антіна Хуторяна:

  • Микола Гоголь. Твори у 3 томах. Том 2:повісті, драматичні твори (переклад з російської на українську А. Хуторяна (Тарас Бульба)). — К.: Видавницво художної літературири, 1952. — 451 с.
  • Микола Гоголь. Тарас Бульба (переклад з російської на українську А. Хуторяна, ілюстр. худож.: Є. Кибрика та ін., ред. В. Р. Лихогруд). Серія «Бібліотека художніх творів для підлітків та юнацтва „Джерело“». 50000 прим. — К.: Молодь, 1969. — 126 с.
  • Микола Гоголь. Тарас Бульба (пер. з рос. Антіна Хуторяна ; іл. Андрія Говди). — Тернопіль: «Навчальна книга-Богдан», 2012. — 120 с. — ISBN 978-966-10-2824-0

3. Переклад Василя Шкляра:

  • Микола Гоголь. Тарас Бульба (пер. з рос. В. Шкляра). — К.: «Дніпро», 2003. — 164 с. — ISBN 966-578-114-6

4. Переклад Андрія Ніковського:

  • Микола Гоголь. Тарас Бульба: збірка (пер. з рос. Андрія Ніковського, Лесі Українки, Михайла Обачного та ін.). Серія «Шкільна хрестоматія». — К.: «Школа», 2009. — 384 с. — ISBN 966-661-645-9[61]


Родовід Гоголя

Gogol Ukraine.jpg

Походив із старовинного українського козацького роду Гоголів. Прямий нащадок наказного гетьмана Правобережної України Остапа Гоголя, Гетьманів Війська Запорізького Михайла та Петра Дорошенків, Івана Скоропадського, генерального хорунжого Юхима Лизогуба.

  • 1. Остап Гоголь (?-1679)
  • 2. Яків (Прокіп)
  • 3. Іван (Ян) Якович
  • 4. Федір Якович
  • 5. Дем'ян Іванович Яновський
  • 6. Петро Федорович
  • 7. Кирило Дем'янович
  • 8. Опанас Дем'янович Гоголь-Яновський (1738(9)-1798)
  • 9. Тетяна Семенівна Лизогуб (1760—1826)
  • 10. Іван Петрович (1740?- ?)
  • 11. Агафія Петрівна Мазуренко
  • 12. Марія Шостак
  • 13. Іван Матвійович Косяровський
  • 14. Меркурій Кирилович
  • 15. Сава Кирилович
  • 16. Василь Опанасович Гоголь — батько (1777—1825)
  • 17. Косяровська Марія Іванівна — мати (1791(92)-1868)
  • 18. Микола Іванович (1781 або 1785- ?)
  • 19. Марія Федорівна
  • 20. Василь Іванович (1786—1832)
  • 21. Єлизавета Бачманова
  • 22. Ілля Іванович (1792-?)
  • 23. Марія Іванівна (1777-?)
  • 24. Єфросинія Іванівна (1789-?)
  • 25. Микола Васильович Гоголь (1809—1852)
  • 26. Іван (1810—1820)
  • 27. Марія (1811—1844)
  • 28. Дмитро (1812—1813)
  • 29. Ганна (1817—1820)
  • 30. Андрій (ок. 1818—1819)
  • 31. Ганна (1821—1893)
  • 32. Єлизавета (1823—1866)
  • 33. Тетяна (1824—1825)
  • 34. Ольга (1825—1907)

Див. також

Примітки

  1. а б Чижевський Д. Гоголь Микола // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
  2. Гоголь Микола Васильович // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-е видання. — К. : Тека, 2006.
  3. а б Крутікова Н. Є.,Гоголь Микола Васильович — Українська літературна енциклопедія : [в 5 т.] / Головна редакція УРЕ ; Відповідальний редактор: І. О. Дзеверін. — Київ, 1988—1995.
  4. Ю. Манн, Гоголь Микола Васильович // Зарубіжні письменники: енциклопедичний довідник. У 2 т. Т.1: А-К / ред. Н. Михальська та Б. Щавурський. — Тернопіль: «Навчальна книга-Богдан», 2006. — С. 386—393.
  5. Гоголь Микола Васильович Радянська енциклопедія історії України. — Т. 1: Абазин — державець. — К.: Головна редакція УРЕ, 1969.
  6. а б Кулікова Л. Б. Гоголь Микола Васильович // Енциклопедія історії України / редкол.: В. А. Смолій та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
  7. Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: В 86 томах (82 т. и 4 доп.). — СПб. : Брокгауз-Ефрон, 1890–1907.
  8. Кто есть кто в мире / гл. ред. Г. П. Шалаева. — М : Филологическое общество "СЛОВО" : ОЛМА-ПРЕСС Образование. — 361 с. — ISBN 5-8123-0088-7.
    Энциклопедия Кольера. Открытое общество. 2000.
    Большая биографическая энциклопедия. 2009.
    Биографический словарь. 2000. (рос.)
  9. В. В. Вересаев, «Гоголь в жизни». Том 1. «Выпись из Метрической книги Спасо-Преображенской церкви местечка Сорочинец, Миргородского уезда, 1809 год», № 25: «Месяца марта 20 числа у помещика Василия Яновского родился сын Николай и окрещён. Молитвовал и крестил священно-наместник Иоанн Беловольский. Восприемником был господин полковник Михаил Трахимовский». Русская старина, 1888, ноябрь, с. 392.
  10. Василий Афанасьевич Гоголь — Пьеса «Простак»
  11. Євген Сверстюк. Микола Гоголь — містик // Наша віра.
  12. Пѣсни, собранныя Н. В. Гоголемъ. Южно-русскія пѣсни // Памяти В. А. Жуковскаго и Н. В. Гоголя. — 1908. — Вип. II. — С. 123—412.
  13. "Покиньте Кацапію та їдьте до Гетьманщини" - gazeta.ua
  14. а б Гусев В. Туда! Туда! В Киев! В древний, прекрасный Киев! // День. — 1999. — 2 квітня.
  15. Аничков Е. В. Очерк Пушкинскаго періода.— В. кн.: Исторія России въ XIX вѣкѣ. Томъ № 2. Глава XII.— С.-Петерьургъ: Т-во «Бр. А. и И. Гранатъ и КО».— 340 с.
  16. Аничков Е. В. Очерк Пушкинскаго періода.— В. кн.: Исторія России въ XIX вѣкѣ. Томъ № 2. Глава XII.— С.-Петерьургъ: Т-во "Бр. А. и И. Гранатъ и Ко".— 340 с.
  17. Голубенко Петро. Між двох стихій.— В кн.: Голубенко Петро. Україна і Росія у світлі культурних взаємин.— К.: Дніпро, 1993.— С. 292.
  18. Голубенко Петро. Україна і Росія у світлі культурних взаємин.— Київ: Дніпро, 1993.— С. 259.
  19. Белинский В. Г. Полное собрание сочинений : в 13 т. — М.: Изд-во Академии наук СССР, 1953–1959. Т. VII.— С.432.
  20. Голубенко Петро. Україна і Росія у світлі культурних взаємин.— К.: Видавництво Дніпро, 1993.- 447 с.»
  21. Гоголь, Николай васильевич.— Ст.в: Малая Советская Энциклопедия. Том второй. Ванини—Дротик. М.:Акционерное об-во «Советская Энциклопедия», 1929.— С. 537—540.
  22. Аничков Е. В. Очерк Пушкинскаго періода.— В. кн.: Исторія России въ XIX вѣкѣ. Томъ № 2. Глава XII.— С.-Петерьургъ: Т-во "Бр. А. и И. Гранатъ и Ко".— 340 с.
  23. а б В. В. Вересаев, «Гоголь в жизни». Том 2.
  24. Воропаев В. А., «Последние дни Гоголя как духовная и научная проблема»
  25. а б В. М. Гуминский Гоголь Том XI // Православная энциклопедия. — М. : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2006. — С. 652-666. — 39000 прим. — ISBN 5-89572-017-Х. (рос.)
  26. А. Т. Тарасенков. Последние дни жизни Н. В. Гоголя.
  27. Тайна исчезновения черепа Гоголя (рос.)
  28. Григорій ДАНИЛЕВСКІЙ. ЗНАКОМСТВО СЪ ГОГОЛЕМЪ
  29. Микола Гоголь як провідник української культури у світ
  30. Слід також відзначити, що Гоголь, як і інші українські інтелектуали, таки писав українською перед тим, як поїхав до Росії. Коли він усе ще вчився у ліцеї в Ніжині, що на Чернігівщині, він написав українську епіграму на одного з учителів. Його однокласник Пащенко згадував, що у ліцеї вони грали українську п'єсу, яку тоді ж таки написав Гоголь. А американський критик Джудіт Корнблатт вважає, що Гоголь був автором більш ніж одної п'єси українською мовою.
  31. В. Вересаев. Гоголь в жизни. Систематический свод подлинных свидетельств современников. Харьков, 1990. — С. 160.
  32. http://gamevision.ru/games/vii_istorija_rasskazannaja_zanovo gamevision.ru.]
  33. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.
  34. - наш": анексованій чи суверенний. Микола Гоголь — український чи російський фундатор літератури?
  35. УНІАН: Чиїм письменником є Гоголь
  36. цит. по: В.Куприенко. Гоголь. Загадочная смерть в Москве. — Краматорск, 2009. — С. 27-28.
  37. Л. Чуковская. Записки об Анне Ахматовой. — Т. 2. 1952—1962. — СПб., Харьков, 1996. — С. 35
  38. В. Куприенко. Гоголь. Загадочная смерть в Москве. — Краматорск, 2009. — С. 76
  39. В. Куприенко. Гоголь. Загадочная смерть в Москве. — Краматорск, 2009. — С. 222
  40. Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
  41. Є. Маланюк. Гоголь-Гоголь. Сб. Гоголь-Гоголь. — К., 2009. — С. 460
  42. Чиїм письменником був Микола Гоголь
  43. Гоголь Николай Гоголь (1809—1852) — русский и украинский писатель. Влияние украинской культуры на развитие его творчества
  44. 200- річчя від дня народження Миколи Гоголя Ольга Куцінко: його народила Земля українська…
  45. УНІАН: Чиїм письменником є Гоголь
  46. Від редактора: декілька зауваг щодо перекладу «Тараса Бульби» — Іван Малкович
  47. Микола Томенко «Український романтик Микола Гоголь»
  48. Gogol, a Guest on Christmas by Yevhen Sverstyuk
  49. За кордоном Микола Гоголь представлявся як „українець“
  50. За кордоном Микола Гоголь представлявся як „українець“ 44-й канал
  51. - наш“: анексованій чи суверенний. Микола Гоголь — український чи російський фундатор літератури?
  52. Юрій Винничук / Письменники про мову: Юрій Винничук і Наталка Білоцерківець
  53. Павло Міхед: ТВОРЧІСТЬ МИКОЛИ ГОГОЛЯ В КОНТЕКСТІ ЛІТЕРАТУРНОЇ КУЛЬТУРИ БАРОКО
  54. - Микола Гоголь як провідник української культури у світ
  55. Андрій Кокотюха: важливо розібратися — кидати в смітник чи… — Бі-бі-сі
  56. Миколай Гоголь. Мертви душъ, або Вандровки Чичикова. Тема Миколая В. Гоголя. Накладом редакціи «Дела». — Львов. З друкарні т-ва им. Шевченка, под зарядом К. Беднарського, 1882 р. Перші 6 ст. «Слово от видавництва», а в кінці (273—274) замітка перекладача про зміст ІІ тому «Мертвих душ» (перекладається тільки 1-ий). — 280 с.
  57. http://www.ndu.edu.ua/index.php/component/k2/item/307-storinky-bibliohrafii-hoholia Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя. Сторінки бібліографії Гоголя.
  58. Олена Зварич. В українському перекладі Тарас Бульба не згорів на ляському вогні. Але може підпалитися на російському// Україна молода- № 178 за 27.09.2005
  59. Гоголь М. «Тарас Бульба». — К.: «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 2005. — 320 с.
  60. Гоголь М. Повісті Гоголя. Найкращі українські переклади у 2-х томах. Т. 2. — К.: «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 2009. — 304 с.
  61. Гоголь М. Тарас Бульба: збірка. — К.: «Школа», 2009. — 384 с.
  62. Український вимір. Збірник матеріалів міжнародної науово-практичної конференції

Література

  • Гоголь М. Зібрання творів: у 7 т. / М. В. Гоголь; редкол.: М. Г. Жулинський (голова) [та ін.]. — К.: Наук. думка. — 2008—2012.
  • Голубенко Петро. Між двох стихій.— В кн.: Голубенко Петро. Україна і Росія у світлі культурних взаємин.— К.: Дніпро, 1993.— 447 с. ISBN 5-308-01588-0
  • Сурай Ю. І. Микола Гоголь в історії української культури (до 150-річчя з дня смерті) // Записки історичного факультету Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова. — Одеса, 2002. — Вип. 12. — С. 516—520.
  • Любко Дереш про Миколу Гоголя, Марка Твена, Ніколу Теслу, Альберта Ейнштейна, Стівена Кінґа / Л. Дереш. — Київ : Грані-Т, 2007. — 71 c. — (Серія «Життя видатних дітей»). — ISBN 978-966-465-084-4
  • Мандельштам О. О характере гоголевского стиля. Гельсингфорс, 1902; Перетц В. Гоголь и малорусская литературная традиция. С.-Петербург, 1902
  • Ефименко А. Национальная двойственность в творчестве Гоголя // Вест. Европы. 1902. Кн. 7; Памяти Гоголя. К., 1902; Гоголевский сборник. К., 1902
  • Грушевський М. Юбилей Миколи Гоголя // ЛНВ. 1909. Т. 45, кн. 3; Єфремов С. Жертва дводушності: До Гоголевого ювілею // Рада. 1909, 20 марта
  • Кадлубовский А. П. Гоголь в его отношениях к старинной малорусской литературе. Нежин, 1911
  • Мельников Л. Шевченко и Гоголь // Укр. жизнь. 1914. № 2
  • Филипович П. Українська стихія в творчості Гоголя // Гоголь М. Твори. Т. 1. Х., 1929
  • Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. Прага, 1931
  • Липа Ю. Батько дефетистів // Юрій Л. Бій за українську літературу. Варшава, 1935
  • Чапленко В. Українізми в мові М. Гоголя // Slavistica. Augsburg, 1948. № 2
  • I. Mirtscuk. Das Dämonische bei den Russen und den Ukrainern // Там само. 1950. № 8
  • Гоголь і українська література. К., 1954
  • Чижевський Д. Історія української літератури (від початків до доби реалізму). Нью-Йорк, 1956; К., 1994
  • Донцов Д. Дві літератури нашої доби. Торонто, 1958; Л., 1991
  • D. Tschiževskij. Gogol`: Artist and Thinker // Gogol` — Turgenev — Dostoevskij — Tolstoj. München, 1966
  • Карпенко А. О народности Н. В. Гоголя (художественный историзм писателя и его народные истоки). К., 1973
  • Попович М. В. Микола Гоголь: Роман-есе. К., 1989; Крутикова Н. Е. Н. В. Гоголь: Исследования и материалы. К., 1992
  • Луцький Ю. Листування з Євгеном Сверстюком. Балтімор; Торонто, 1992
  • Грабович Г. Гоголь і міф України // Сучасність. 1994. Ч. 10; Звиняцковский В. Я. Николай Гоголь. Тайны национальной души. К. , 1994
  • Дмитриева А. Е. Гоголь и Украина: К проблеме взаимосвязи рус. и укр. культур // Изв. РАН. Серия лит-ры и языка. 1994. Т. 53, № 3
  • Стромецький О. Гоголь. Л., 1994; Наливайко Д. Первинні образи в творчості Гоголя // Гоголезнавчі студії. Ніжин, 1996. Вип. 1
  • Скуратівський В. Гоголь у становленні новоукраїнської літератури // Там само; Його ж. На пороге как бы двойного бытия (из наблюдений над мирами Гоголя) // Там само. Ніжин, 1997. Вип. 2
  • Маланюк Є. Творчість і національність. Гоголь — Ґоґоль. Малоросійство // Маланюк Є. Книга спостережень. Статті про літературу. К., 1997
  • Євшан М. Дві душі у Гоголя (1909) // Євшан М. Критика. Літературознавство. Естетика. К., 1998
  • Луцький Ю. Між Гоголем і Шевченком. К., 1998
  • Гундорова Т. «Вечори на хуторі біля Диканьки»: Диявольський контракт і культурна ініціація // Гоголь М. Тарас Бульба. К., 1998
  • Яременко В. Гоголівський період української літератури // Там само; Бойко-Блохин Ю. До основ світовідчування М. В. Гоголя // Наук. зб. УВАН у США (1945—1950–1995). Нью-Йорк, 1999. Т. 4
  • Нахлік О. Проблема Гоголя в українському літературознавстві; Гоголь в інтерпретації Євгена Маланюка // Нахлік О. Письменник — нація — універсум. Л., 1999
  • Шевчук В. Втрачене сонце України, або Микола Гоголь як український письменник // Гоголь М. Програмні твори. Т. 1. К., 2000
  • Шевчук В. «Відсутність світла», або Микола Гоголь як російський письменник // Там само. Т. 2; Юрій Л. Чаклун з хутора // Київ. 2001. № 9–10; Барабаш Ю. «Коли забуду тебе, Єрусалиме…»
  • Гоголь і Шевченко: Порівнял.-типол. студії. Х., 2001
  • Луцький Ю. Страдництво Миколи Гоголя, знаного також як Ніколай Ґоґоль. К., 2002
  • Летопись жизни и творчества Николая Гоголя. Нежинский период // Гоголезнавчі студії. Ніжин, 2002. Вип. 8
  • Ковальчук О. Г. Гоголь: Буття і страх // Там само. Вип. 10
  • Михед П. Основні напрямки вивчення творчості Гоголя: Підсумки і перспективи // Михед П. Крізь призму барокко: Статті різних років. К., 2002
  • Михед П. Пізній Гоголь: Укр.-рос. контекст. Ніжин, 2002
  • Барабаш Ю. Гоголь у літературній свідомості українського зарубіжжя: Нариси сприйняття та інтерпретацій // Нові Гоголезнавчі студії. Сф., 2004. Вип. 1(12)
  • Киченко А. Молодий Гоголь. Чк., 2004
  • Михед П. У истоков «православного» гоголеведения. // Пятые Гоголевские Чтения: Сб. докл. Москва, 2006.

Посилання