Микола Максиміліанович, герцог Лейхтенберзький

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Микола Максиміліанович Романовський
рос. Николай Максимилианович Романовский
Leihtenbergsky-mineral-russia.png
Народився 27 липня (4 серпня) 1843(1843-08-04)
Сергієвка
Помер 6 січня 1891(1891-01-06) (47 років)
Париж
Поховання Coastal Monastery of St. Sergius[d]
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність мінералог, військовослужбовець
Членство Баварська академія наук
Титул Князь
Військове звання Imperial Russian Army GenBranch 1917 h.png Генерал від кавалерії
Рід House of Beauharnais[d]
Батько Максиміліан Лейхтенберзький
Мати Grand Duchess Maria Nikolaevna of Russia[d]
Діти Nicolas Nicolaïevitch de Leuchtenberg[d] і Georgiy Nikolaevich, Duke of Leuchtenberg[d]
Нагороди
Орден Святого Андрія Первозванного
Орден Святого Олександра Невського
Орден Білого Орла (Російська Імперія)
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святого Станіслава 1 ступеня
Орден Святого Георгія
Золота зброя «За хоробрість»
Кавалер Великого Хреста ордена Почесного легіону
Орден Корони (Вюртемберг)
CoA of the dukes of Leuchtenberg, princes Romanovsky (1852-1974).svg

Світлійший князь Мико́ла Максиміліа́нович Рома́новський, 4-й герцог Лейхтенберзький, князь Ейхштедський, 4-й принц де Богарне (рос. Николай Максимилианович Романовский; нар. 27 липня (4 серпня) 1843(18430804) — пом. 6 січня 1891) — член Російського імператорського дому (з титулом «Імператорська високість»), генерал від кавалерії.

Президент Російського мінералогічного (1865) і почесний президент Імператорського технічного товариств. Почесний член Петербурзької академії наук, Московського (з 1867 р.) і Київського університетів.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 27 липня (4 серпня) 1843(18430804) року в садибі Сергієвка Петергофського повіту Санкт-Петербурзької губернії. Третя дитина і старший син в родині великої княгині Марії Миколаївни та герцога Максиміліана Лейхтенберзького. Онук російського імператора Миколи І і правнук імператриці Франції Жозефіни Богарне.

Отримав домашнє виховання під керівництвом Ф. Д. Алопеуса і Ф. К. Дітеріхса.

Числився у списках 8-го драгунського Астраханського полку, лейб-гвардії Преображенського полку, лейб-гвардії Кінно-гренадерського полку, лейб-гвардії 4-го стрілецького Імператорської Родини батальйону. Обіймав посади: член ради та Навчального комітету Корпусу гірничих інженерів, член вченої ради Міністерства державних маєтностей, командир гвардійської кавалерійської бригади, шеф 27-го Київського драгунського полку (з 1852 року).

Від 1871 року постійно мешкав за кордоном.

З початком російсько-турецької війни 1877–1878 років повернувся в Росію і був призначений командиром гусарської бригади в загоні генерал-ад'ютанта Й. В. Гурко, який здійснив перехід через Балкани. З червня-липня 1877 року — командував кавалерією передового Західного загону Дунайської армії. Відзначився при взятті Казанлика і в битві під Ескі-Загрою.

Помер 6 січня 1891 року в Парижі (Франція). Похований у Голіцинській церкві в ім'я архангела Михайла Троїце-Сергієвої Приморської пустині (нині в межах Санкт-Петербурга).

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Цікавився мінералогією, зібрав чудову колекцію мінералів. Був автором кількох статей у «Записках Мінералогічного товариства» (т. I–IV, VI, VII, XVII). Проводив ґрунтовні хіміко-кристалографічні дослідження лейхтенбергіта, кочубеїта, брукіта. Надрукував нарис «Про падаючі зірки» (1873), складений за лекціями Джованні Скіапареллі, і «Нарис мого дитинства і юнацтва» («Русская старина», 1890. № 5).

З 1865 р. був президентом Мінералогічного товариства. За ініціативою Романовського і на отримані ним кошти, це товариство з метою складання детальної геологічної карти Росії здійснило низку геологічних експедицій, результати яких друкувалися в журналі «Матеріали для геології Росії» (з 1869).

У 1866–1867 роках разом з М. І. Кокшаровим і М. М. Зініним здійснив подорож центральними губерніями Росії й на Урал. Звіт по експедиціям багато в чому сприяв низкі перетворень (зменшення гірської податі і продаж деяких казенних заводів у приватні руки).

Під головуванням Романовського була утворена Комісія для розгляду питання про знищення відкупу нафти на Кавказі. Вироблені нею правила про нафтове виробництво були затверджені в 1872 р.

Військові звання[ред. | ред. код]

Нагороди[ред. | ред. код]

Сім'я[ред. | ред. код]

З 1868 року перебував у морганатичному шлюбі з Надією Сергіївною Акінфовою, уродженою Анненковою. Подружжя вінчалося 9 січня 1878 року в Женеві. Лише 30 січня 1879 року шлюб був визнаний імператором Олександром ІІ. Надія Сергіївна отримала титул графині Богарне.

Подружжя мало двох синів: Микола і Георгій графи Богарне, потім — найсвітліші герцоги Лейхтенберзькі.

Література[ред. | ред. код]

  1. Энциклопедический словарь//Изд. Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон. СПб., 1890–1904. Кн. 1—22.
  2. Русский биографический словарь. СПб., 1896–1913. Т. 1—25.
  3. Общий Гербовник дворянских родов Всероссийской Империи, начатый в 1797-м году. СПб., 1798–1917. Ч. I–XX.

Посилання[ред. | ред. код]