Микола II (російський імператор)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Микола II Олександрович
Nicholas II by Boissonnas & Eggler c1909.jpg
Фотографія Миколи II 1909 року
Інші імена Микола Кривавий
Народився 6 (18) травня 1868(1868-05-18)
Царське Село, Санкт-Петербурзька губернія,
Flag of Russia.svg Російська імперія
Помер 17 липня 1918(1918-07-17) (50 років)
Єкатеринбург, Російська РФСР
вбивство
Поховання Петропавлівський собор
Громадянство Російська імперія і Російська Республіка
Діяльність політик
Титул 14-й імператор Всеросійський
Звання Фельдмаршал
Термін 1 листопада 1894 — 15 березня 1917
Попередник Олександр III
Наступник Михайло Олександрович (не прийняв престолу)

Львов Георгій Євгенович (голова Тимчасового правління)

Конфесія православний
Дружина Олександра Федорівна
Діти дочки: Ольга, Тетяна, Марія та Анастасія

син: Олексій

Автограф Nicholas II Signature.svg
Нагороди
Орден Святого Андрія Первозванного
Орден Святого Олександра Невського
Орден Білого орла
Орден Святого Георгія
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святого Станіслава 1 ступеня
Кавалер Вищого ордена Святого Благовіщення Кавалер Великого хреста ордена Корони Італії Кавалер Великого хреста ордена Святих Маврикія та Лазаря
Орден Лазні
Орден підв'язки
Королівський Вікторіанський орден—  цивільний
Кавалер ордена Золотого руна
Орден Зірки Румунії
Кавалер ордена Королівського дому Чакри (Таїланд)
Орден Вранішнього сонця 1 класу
Великий хрест Ордену Спасителя
Великий Хрест ордена Почесного легіону
Кавалер Великого хреста ордена Христа
Лицар Великого хреста ордена Нідерландського лева
Кавалер Великого хреста ордена Леопольда I
Кавалер Великого хреста ордена Південного Хреста
Орден Чорного орла
Орден Кароля I

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Микола II Рома́нов (*6 (18) травня 1868(18680518) — †17 липня 1918) — останній російський імператор, старший син Олександра III. Продовжував реакційну внутрішню і зовнішню політику свого попередника, спрямовану на зміцнення самодержавства, посилення жорстоких репресій щодо національно-визвольного руху поневолених народів імперії та розширення колоніальних володінь. За Миколи II Росія зазнала поразки в російсько-японській війні 1904-1905. У період правління Миколи II відбулася перша російська революція 1905-1907, події якої примусили уряд піти на проведення обмежених конституційних реформ. За Миколи II Російська імперія вступила в Першу світову війну.

23 жовтня 1915 Микола II зайняв пост Верховного головнокомандувача російської армії. Невдачі на фронті, величезні втрати, розруха, голод викликали незадоволення самодержавством у всіх колах суспільства. Лютнева революція 1917 в Росії ліквідувала монархію. 2(15) березня Микола II зрікся престолу. 8(21) березня 1917 був заарештований в Олександрівському палаці (Царське Село) і відправлений в Тобольськ, а згодом у Єкатеринбург. У ніч із 16 на 17 липня 1918 року Миколу II та членів його сім'ї розстріляно в Єкатеринбурзі.

На правлінні Миколи ІІ скінчилося 300-річне правління роду Романових, російська абсолютна монархія, феодальний суспільний лад в країні та існування Російської імперії як держави.

З 2000 року Микола ІІ, а також члени його сім'ї визнаються Російською Православною Церквою, як страстотерпці.

Загальна характеристика політики і особи[ред.ред. код]

Феодальна, з 90% селянського населення держава, яка відстала від Західної Європи і Америки майже на цілу епоху, війшла в смугу модернізації і індустріалізації, яка напрягала та ломала стару соціальну феодально-сословну структуру російського суспільства. Великий вплив на світогляд молодого імператора мав його вихователь та «сірий кардинал» правління його батька - вкрай консервативний правознавець Костянтин Побєдоносцев.

Замість реформ, які були потрібні країні, Микола, вдався до містики, легко підпадав під вплив усіляких прохіндеїв-«ясновидців», на кшалт відомого авантюриста-чаклуна Григорія Распутіна. Микола також легко піддався впливу придвірних та різноманітних радників з ультра-консервативної аристократії. Замість політичної лібералізації імператор зробив ставку на жандармський репресивний апарат, політичні провокації та репресії. Це був період створення проурядових «чорносотених» організацій та провокації єврейських погромів; розстріл народної демонстації 9 січня 1905 в Петербурзі, яка призвела до револційного вибуху 1905-1907, та судова справа по повністю сфальсифікованому звинуваченню у «ритуальних вбивствах» православних слов'янських дітей євреями — «Справа Бейліса» (1913).

Особливе місце в правління Миколи ІІ посідає його загравання з ліберальними, підприємницькими та заможними класами країни — імператорський Маніфест про дарування «конституційних свобод» та створення першого в історії російського парламенту - державної «Думи», а потім її придушення.

Продовжував реакційну внутрішню і зовнішню політику свого попередника — також не дуже освіченого та культурного свого батька Олександра ІІІ, спрямовану на зміцнення самодержавства, посилення жорстоких репресій щодо національно-визвольного руху поневолених народів імперії та розширення колоніальних володінь.

Коронація. Ходинська трагедія[ред.ред. код]

14 травня 1896 року в Успенському соборі Московського кремля був коронований Микола ІІ. На честь цієї події були організовані урочистості, а також запланована роздача продуктових пайків для простого люду. До складу подарунку входило півфунта ковбаси, сайка, трохи цукерок, горішків, пряники, а також емальована кружка. Місцем роздачі пайків було обрано Ходинське поле на околицях Москви, що слугувало полігоном для московського гарнізону. Чутки про можливість отримати дармові продукти пішли по усій Московській губернії, і до Москви потягнулися мешканці навколишніх сіл та містечок. Розуміючи, що подарунків на всіх не вистачить, москвичі вирішили піти на поле у ніч перед роздачею, аби зранку опинитись у перших рядах. Тиснява була неймовірна, і перші жертви з'явилися вже о третій годині ночі. Після початку роздачі пайків натовп кинувся до крамниць з продуктами; тих, хто падав затоптували в землю, багато загинуло, потрапивши в ями чи колодязі. За офіційними даними, загинуло близько 1400 чоловік, проте в реальності жертв було значно більше.

Дізнавшись про трагедію, Микола ІІ вирішив продовжити святкування. Солдати терміново почали вивозити трупи з поля, аби встигнути до прибуття імператора. На полі відбувався концерт під керівництвом Сафронова, о 14-й годині прибув Микола ІІ і прийняв парад. Не зважаючи на прохання відмінити святкування, Микола ІІ поїхав на бал, який відкривав разом з графинею Монтебелло. За свою поведінку Микола ІІ отримав прізвисько «Кривавий»[1].

Позбавлення трону[ред.ред. код]

23 жовтня 1915 Микола II зайняв пост Верховного головнокомандувача російської армії. Невдачі на фронті, величезні втрати, розруха, голод викликали незадоволення самодержавством у всіх колах суспільства. Лютнева революція 1917 в Росії ліквідувала монархію. 2(15) березня Микола II зрікся престолу. 8(21) березня 1917 був заарештований в Олександрівському палаці (Царське Село) і відправлений в Тобольськ, а згодом у Єкатеринбург. У ніч із 16 на 17 липня 1918 року Миколу II та членів його сім'ї розстріляли в Єкатеринбурзі.

Вбивство[ред.ред. код]

Микола ІІ Романов після зречення від престолу

Розстрілом Миколи ІІ та членів його родини керував комендант Дому особливого призначення Яків Юровський. Близько першої години ночі він доручив лікарю Боткіну розбудити імперське сімейство, попросити його одягтися та вийти. Щойно Микола ІІ вийшов у коридор, до нього звернувся Юровський. Він повідомив, що до Єкатеринбургу наближаються білі армії, і пояснив, що імператору треба спуститися у підвальне приміщення, щоб урятуватися від обстрілу. Микола ІІ попросив узяти з собою два стільці — для себе та дружини.

Щойно імператор та його сім'я опинилися у підвалі, з'явилися група, на яку було покладено виконання розстрілу. Яків урочисто зачитав постанову Уралвиконкому. Імператор, не зрозумівши, про що йдеться коротко перепитав: «Що?». Саме в цей час виконавці підняли рушниці — усе стало зрозуміло. Як згадує один з охоронців, імператриця та донька Ольга намагалися перехреститися, але не встигли: почувся залп. Щоб провітрити приміщення від порохового диму, відкрили вікна та двері.

Мертві тіла почали укладати на носилки. Виявилося, що дехто з розстрілюваних були тільки сильно поранені, але живі. Стріляти повторно було не можна. Через відкриті двері постріли могли бути почуті ззовні. Тих, хто залишався живими, добили багнетами.[2]

Оцінки сучасників[ред.ред. код]

Академік Іван Павлов (нобелівська промова, 1918)

«

Візьміть нашу Думу. Як тільки вона збиралася, вона піднімала в суспільстві обурення проти уряду. Що у нас на троні сидів вирожденец, що уряд був поганий - це ми всі знали. Але ви вимовляєте запальні фрази, ви піднімаєте бурю обурення, ви хвилюєте суспільство.[3]

 »

Сьогоднішні оцінки[ред.ред. код]

  • 1999 року Микола ІІ, а також члени його сім'ї стали блаженними двох єпархій УПЦ МП, а у 2000 році їх було приєднано до святих РПЦ. З 2000 року Микола ІІ, а також члени його сім'ї визнаються РПЦ, як страстотерпці.
  • Від грудня 2005 року нащадки імператорської сім'ї домагаються реабілітації розстріляної в 1918 імператорської сім'ї, однак Генеральна прокуратура Росії відмовляється визнавати загиблих жертвами політичних репресій, вважаючи їх жертвами кримінального злочину.

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • П. А. Зайончковский. Российское самодержавие в конце XIX столетия. М., Наука, 1970
  • Уткин А. И. Первая Мировая война — М.: Алгоритм, 2001. — 592 с. (Серия: История России. Современный взгляд). Тираж 5 000 экз. ISBN 5-9265-0039-7

Посилання[ред.ред. код]


Попередник:
Олександр Олександрович
Цесаревич
18811894
Наступник:
Георгій Олександрович
Попередник:
Олександр Олександрович
Імператор та самодержець всероссійський
18941917
Наступник:
припинення існування монархії;
Михайло Олександрович
Михайло Володимирович Родзянко
(голова Тимчасового комітету Думи);
Георгій Евгенійович Львов
(міністр-голова Тимчасового уряду)
Цар польський
18941915 (німецька окупація)/
1917 (зречення)
Наступник:
незалежність Польщі (під окупацією, потім реальна)
Юзеф Пілсудський (голова держави)
Великий князь фінляндський
18941917
Наступник:
незалежність Фінляндії,
Свінхувуд Пер Евінд (в. о. голови держави),
Карло Юхо Стольберг (президент)
Попередник:
великий князь Микола Миколайович
Верховний головокомандуючий армії та флоту Росії в Першій світовій війні
19151917
Наступник:
Михайло Васильович Алексєєв