Микільська Слобідка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Микільська слобідка
Київ
Микільська слобідка

Микільська слобідка
Загальна інформація
50°27′05″ пн. ш. 30°35′36″ сх. д. / 50.451556° пн. ш. 30.593417° сх. д. / 50.451556; 30.593417Координати: 50°27′05″ пн. ш. 30°35′36″ сх. д. / 50.451556° пн. ш. 30.593417° сх. д. / 50.451556; 30.593417
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Район Дніпровський
Адмінодиниця Київ
Транспорт
Метрополітен Kyiv Metro Line 1.svg «Лівобережна»
Залізнична інфраструктура Київ-Дніпровський,
з. п. Лівобережна
Зовнішні посилання:
У проєкті OpenStreetMap 421866 ·R (Київ)
Карта
Микільська слобідка. Карта розташування: Київ
Микільська слобідка
Микільська слобідка
Микільська слобідка (Київ)

Микільська Слобідка — історична місцевість на лівому березі Києва.

Розташована між сучасними вулицями Євгена Маланюка і Каховською, пік розвитку території припав на першу половину XX століття[1].

Історія[ред. | ред. код]

У Микільській слобідці розташовувалося поселення неоліту Дніпро-Донецької культури.

Територія Микільської слобідки згадується з XV ст. як «земля напівкнязівська». З 1508 року — власність Пустинно-Микільського монастиря (звідси — її назва).

За Генеральним описом Лівобережної України 1765—1769 років, як село Микільське, зазначено у списку населених пунктів Гоголівської сотні[2]. За описом Київського намісництва 1781 року, зазначена вже як слобідка Микільська тієї ж сотні. На той час у слобідці була 31 хата. За описом 1787 року в ній проживало 128 «казенних людей»[3].

З XVII століття у поселенні існували декілька Миколаївських церков, останню з яких, дерев'яну на мурованому фундаменті із дзвіницею, у районі нинішньої школи № 128 (вулиця Раїси Окіпної, № 6), збудували 1880 року. 25 квітня 1910 року в ній вінчалися[4] студент-поет Микола Гумільов та Анна Горенко — майбутня поетеса Анна Ахматова. Церкву закрили в грудні 1935 року та невдовзі знищили.

З XVIII століття — робітниче поселення (переважно робітників заводу «Арсенал»).

У XIX столітті на території слобідки існував заїзд, де подорожні на диліжансах могли перепочити перед переправою до Києва.

У 2-й половині XIX століття на Слобідці Бродський заснував дитячий притулок для єврейських хлопчиків, який поліція закрила 1898 року[5].

З 1903 року — адміністративний центр Микільсько-Слобідської волості Остерського повіту Чернігівської губернії.

1906 року від Микільської слобідки в бік Києва було збудовано Русанівський міст (1906), зруйнований у Німецько-радянську війну. У 1912 році до поселення почав курсувати бензомоторний трамвай із Києва, згодом селище було сполучене трамваєм із Дарницею і містом Бровари.

Поселення складалося з трьох кутків — Пожарище, За кладовищем, Дачна.

У 1920-х роках у селі діяла дослідна станція кабінету антропології та етнології ім. Ф. Вовка[6].

З 1923 року — у межах Києва.

Під час Другої світової війни навесні 1943 року Микільська Слобідка була спалена німецькими військами[7]. Надалі багато будівель, включно з 2—3-поверховими, не відновлювалися[8].

У 1960-х роках на території слобідки планувався проєкт лівобережного громадського центру. Проєкт змінювався багато разів. Реалізовані частини цього проєкту включають готель «Турист», лівобережний поштамт, Театр драми і комедії[9].

У 1970–1980-ті роки більшу частину Микільської слобідки знесено (вона простягалася до Русанівського каналу), на її місці збудовано житловий масив Лівобережний. Водночас багато старих хат зберігалися в центральній частині Микільської слобідки, прилеглій до Броварського проспекту. Вони були знесені лише на початку 1990-х[8].

У 1984 році (за іншими даними у 1986 році) розпочалося будівництво адмінбудівлі за адресою вулиця Луначарського (тепер Шептицького), 2. Будівля призначалася для Держкомітету з матеріально-технічного постачання УРСР. Але після отримання Україною незалежності будівництво зупинилося[10]. С 1999 року перебувало у власності «Нафтогаз України». Планувалося розмістити там головний офіс компанії. У 2018 році за розпорядженням кабінету міністрів будівлю була безкоштовно передано в управління національної поліції. У ньому планується облаштувати службові приміщення поліції[11]. Станом на листопад 2022 будівництво не продовжується.

Примітні установи[ред. | ред. код]

Інфраструктура[ред. | ред. код]

Освіта та культура[ред. | ред. код]

Заклади дошкільної освіти[ред. | ред. код]

  • Заклад дошкільної освіти № 691 «Джерельце»
  • Заклад дошкільної освіти № 566 «Іскорка»
  • Заклад дошкільної освіти № 616
  • Дитячий садочок «Країна Дитинства»
  • Заклад дошкільної освіти № 628

Середня та спеціальна освіта[ред. | ред. код]

Театральні заклади[ред. | ред. код]

Бібліотеки[ред. | ред. код]

Релігійні установи[ред. | ред. код]

Місця відпочинку[ред. | ред. код]

На микільській Слобідці розташована «Зона здоров'я» — зелена паркова зона відпочинку біля річки Дніпро. На території «Зони здоров'я» розташовані:

  • Муніципальний пляж «Веселка»
  • Скейт-парк[16]
  • Баскетбольний майданчик

Видатні мешканці Микільської Слобідки[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Де знаходиться сучасна Микільська Слобідка? – Микільсько-Слобідська.info (укр.). Архів оригіналу за 8 грудня 2021. Процитовано 8 грудня 2021. 
  2. Генеральний опис Лівобережної України 1765-1769. Покажчик населених пунктів. — Київ, 1959. — С. 18.
  3. Описи Київського намісництва 70—80 років XVIII ст.: Описово-статистичні джерела/ АН УРСР. Археогр. комісія та ін. — К.: Наукова думка, 1989. — 392 с. — ISBN 5-12-000656-6. — С. 93, 261
  4. Ольшанская, Евдокия (1994). Серебряный век (Російська). Київ: Киевский молодежный центр "Поезия". с. 5–27. 
  5. Хозяйственный департамент Министерства внутренних дел. 1896 г. О закрытии учрежденного Бродским приюта для еврейских мальчиков в Никольской Слободке, Черниговской губернии. // Российский государственный исторический архив, ф. 1287, оп. 19, д. 1878 (рос.)
  6. Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4. — ISBN 978-966-00-0692-8.
  7. Кудрицький Анатолій Вікторович, ред. (1986). Енциклопедичний довідник «Київ» (Російська) (вид. 3-тє). Київ: Головна редакція Української радянської енциклопедії. с. 431. 
  8. а б Широчин Семен Станіславович (28 Квітня, 2021). Заради масового житла в Києві знищили десятки поселень. Розповідаємо, як це було. Архів оригіналу за 18 листопада 2021. Процитовано 18 листопада 2021.  Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «:0» визначена кілька разів з різним вмістом
  9. Яким міг стати Київ: Нереалізовані проекти 60-х-70-х в стилі модернізм. БЖ (uk-UA). 20 січня 2016. Архів оригіналу за 21 листопада 2021. Процитовано 21 листопада 2021. 
  10. Недобудований Київ: чи є шанс очиститися від примар Радянського Союзу?. Апостроф (укр.). Архів оригіналу за 21 листопада 2021. Процитовано 21 листопада 2021. 
  11. Кабмин согласовал передачу недостроя возле ст. метро "Левобережная" в Киеве от "Нафтогаза" Нацполиции. Интерфакс-Украина (рос.). Архів оригіналу за 21 листопада 2021. Процитовано 21 листопада 2021. 
  12. Лівобережний поштамт. kiev-book.narod.ru. Архів оригіналу за 21 листопада 2021. Процитовано 21 листопада 2021. 
  13. Левобережный почтамт - Киев. wikimapia.org (рос.). Архів оригіналу за 21 листопада 2021. Процитовано 21 листопада 2021. 
  14. У Києві розпочала роботу соціально-спортивна школа Фонду Реал Мадрид – Асоціація рітейлерів України. rau.ua (uk-UA). Архів оригіналу за 21 листопада 2021. Процитовано 21 листопада 2021. 
  15. Agape Church. 
  16. Скейт-парк и минирампа "Зона здоровья" Киев | RightPark — скейт-парки, рампы, роллердромы. rightpark.com.ua. Архів оригіналу за 21 листопада 2021. Процитовано 21 листопада 2021. 

Джерела[ред. | ред. код]