Микільська Слобідка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Микільська слобідка
Київ
Микільська слобідка

Микільська слобідка
Загальна інформація
50°27′05″ пн. ш. 30°35′36″ сх. д. / 50.451556° пн. ш. 30.593417° сх. д. / 50.451556; 30.593417Координати: 50°27′05″ пн. ш. 30°35′36″ сх. д. / 50.451556° пн. ш. 30.593417° сх. д. / 50.451556; 30.593417
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Район Дніпровський
Адмінодиниця Київ
Транспорт
Метрополітен Kiev Metro First Line logo.svg «Лівобережна»
Залізнична інфраструктура Київ-Дніпровський,
з. п. Лівобережна
Зовнішні посилання:
У проєкті OpenStreetMap 421866 ·R (Київ)
Карта
Микільська слобідка. Карта розташування: Київ
Микільська слобідка
Микільська слобідка
Микільська слобідка (Київ)

Микільська слобідка — історична місцевість, селище на лівому березі Дніпра (в районі Києва). Тепер житловий масив багатоповерхової забудови.

Теперішня Микільська слобідка розташована між сучасними вулицями Євгена Маланюка і Каховською, пік розвитку поселення припав на першу половину ХХ століття.

Історія[ред. | ред. код]

У Микільській слобідці розташовувалося поселення неоліту Дніпро-донецької культури.

Територія Микільської слобідки згадується з XV ст. як «земля напівкнязівська». З 1508 — власність Пустинно-Микільського монастиря (звідси — її назва).

За Генеральним описом Лівобережної України 1765-1769 років, як село Микільське, зазначено у списку населених пунктів Гоголівської сотні. [1] За описом Київського намісництва 1781 року, зазначена вже як слобідка Микільська тієї ж сотні. На той час у слобідці була 31 хата. За описом 1787 року в ній проживало 128 «казених людей» [2]

З XVII століття у поселенні існували декілька Миколаївських церков, останню з яких, дерев'яну на мурованому фундаменті із дзвіницею, в районі нинішньої школи № 128 (вулиця Раїси Окіпної, № 6), збудували 1880 року. 25 квітня 1910 року в ній вінчалися студент-поет Микола Гумільов та Анна Горенко — майбутня поетеса Анна Ахматова. Церкву закрили в грудні 1935 року та невдовзі знищили.

З XVIII століття — робітниче поселення (переважно робітників заводу «Арсенал»).

XIX століття на території слобідки існував заїзд, де подорожні на диліжансах могли перепочити перед переправою до Києва.

У другій половині XIX століття на Слобідці Бродський заснував дитячий притулок для єврейських хлопчиків, який поліція закрила 1898 року[3].

З 1903 року — адміністративний центр Микільсько-Слобідської волості Остерського повіту Чернігівської губернії.

1906 року від Микільської слобідки в бік Києва було збудовано Русанівський міст (1906), зруйнований у німецько-радянську війну. В 1912 році до поселення почав курсувати бензомоторний трамвай з Києва, згодом селище було сполучене трамваєм з Дарницею і містом Бровари.

Поселення складалося з 3 кутків — Пожарище, За кладовищем, Дачна.

У 1920-х роках у селі діяла дослідна станція кабінету антропології та етнології ім. Ф. Вовка[4].

З 1923 року — у межах Києва.

У 1970–80-ті роки більшу частину Микільської слобідки знесено (вона простягалася до Русанівського каналу), на її місці збудовано житловий масив Лівобережний.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Генеральний опис Лівобережної України 1765-1769. Покажчик населених пунктів. — Київ, 1959. — С. 18.
  2. Описи Київського намісництва 70—80 років XVIII ст.: Описово-статистичні джерела/ АН УРСР. Археогр. комісія та ін. — К.: Наукова думка, 1989. — 392 с. — ISBN 5-12-000656-6. — С. 93, 261
  3. Хозяйственный департамент Министерства внутренних дел. 1896 г. О закрытии учрежденного Бродским приюта для еврейских мальчиков в Никольской Слободке, Черниговской губернии. // Российский государственный исторический архив, ф. 1287, оп. 19, д. 1878 (рос.)
  4. Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4. — ISBN 978-966-00-0692-8.

Джерела[ред. | ред. код]