Микільська брама Київської фортеці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Микільська брама Київської фортеці

Микільська брама 1910 (кольорова).jpg

Микільська брама з зовнішнього боку
50°26′41″ пн. ш. 30°32′42″ сх. д. / 50.4447222222500002° пн. ш. 30.54500000002778037° сх. д. / 50.4447222222500002; 30.54500000002778037Координати: 50°26′41″ пн. ш. 30°32′42″ сх. д. / 50.4447222222500002° пн. ш. 30.54500000002778037° сх. д. / 50.4447222222500002; 30.54500000002778037
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Розташування Київ
Тип фортифікаційна споруда і будівля
Стиль цегляний стиль

CMNS: Микільська брама Київської фортеці у Вікісховищі

Микі́льська бра́ма (Микільський форт, оборонна казарма з Микільською брамою, казарма на перешийку, казарма понтонерів, Вежа № 7) — частина київської фортифікаційної системи ХІХ сторіччя, головний, парадний в'їзд на територію фортеці[1] та одна із найцікавіших її споруд[2]. Розташована у Києві на вулиці Івана Мазепи, 1.

Постановою Ради міністрів УРСР «Про доповнення списку пам'яток містобудування і архітектури УРСР, що перебувають під охороною держави» № 442 від 6 вересня 1979 року і наступними нормативними актами внесена до Державного реєстру національного культурного надбання.

Пам'ятка архітектури національного значення (охоронний номер 867/24)[3][4].

Історія[ред. | ред. код]

Микільська брама (зліва) з'єднана муром з «Арсеналом» (в центрі)
Микільську браму (вгорі зліва) з боку Провалля захищали Подільські ворота, верхні і нижні підпірні мури
Казарма і брама з зовнішнього боку, фото 1910-х років

У середині XVIII століття на місці Микільської брами розташовувався артилерійський польовий двір, показаний на Генеральному плані Києва 1745 року[5]. Як це можна побачити на даному плані, місцевість була в цілому незабудованою. Біля артилерійського двору пролягав, через вузький природний пересип, який розділяв Кловський яр і Провалля, прокладений у 1713—1715 роках шлях, якій з'єднав Печерськ через Липки зі старим Іванівським шляхом (йшов приблизно за напрямом Інститутської вулиці), що вів до Печерських воріт Старого міста. На Печерську цей шлях починався біля так званих «курганів кордонних», які розташовувались біля рогу Микільської (сучасна вулиця І. Мазепи) та Московської вулиць[6]. На цьому пересипі планувалося поставити круглу вежу № 7, але цей план був переглянутий на користь складнішої споруди[7].

1846 року розпочали будівельні роботи за проєктом архітектора Петра Таманського і військового інженера О. Фреймана. Яр на місці майбутньої Арсенальної площі засипали. Водночас закладання фундаменту на насипному ґрунті вимагало проведення складних інженерних робіт. Під час таких робіт у глибокому котловані засипало 19 солдатів, що працювали у ньому, врятувати вдалося лише чотирьох. У ході проведеного розслідування винних осіб так і не було виявлено[8].

Оборонна казарма з'єднувалась з виробничими майстернями заводу «Арсенал» цегляним муром із бійницями. Перед казармою та майстернями пролягав рів, що з'єднувався з Кловським яром. 1847 року перед брамою у рові спорудили прямокутний капонір на 9 казематів, з яких рів міг обстрілюватися в обидва боки фланкуючим вогнем. На дах капониру спирався міст, що вів до брами, та мав підйомну секцію[9]. Микільський форт із головною брамою Київської фортеці завершили 1850 року[3][10]. Казарма була розрахована на розміщення 500 солдатів і 15 офіцерів. Озброєння мало складатися зі 133 гармат і 137 рушниць[11].

У 1853—1854 роках Провалля на схилах Дніпра укріпили верхніми і нижніми напівкруглими підпірними мурами. Під час воєнних дій вони мали охороняти Микільську браму і захищати проходи до Ланцюгового мосту.

Незабаром фортеця втратила своє стратегічне значення і браму заложили[4].

1855 року в казематах казарми облаштували гауптвахту, на другому поверсі лівого крила— станцію магнитного телеграфу[12], а 1863 року — арештантську для «таємних в'язнів». У 1917—1918 роках казарми віддали Третьому понтонному батальйону, який контролювався більшовиками[13]. У пам'ять про них радянська влада перейменувала споруду на «Понтонні казарми»[11], або «казарми понтонерів».

Герб Києва на брамі

Під час окупації Києва в 1941—1943 роках, у казармі квартирував підрозділ угорських військ. Від нього над арками воріт, на місці герба Російської імперії, лишився угорський герб. Після звільнення Києва ніша була закрита фанерною дошкою, яку зняли під час реконструкції у 2020 році. Виявлений герб Угорщини замінили на герб Києва.

1951 року казарми передали міністерству оборони[14].

Згодом тут розквартировувалось військове містечко № 23 з комендатурою Києва, управлінням військової служби правопорядку, галузевим архівом міністерства оборони, автопарком і плацом. Приміщення займав також ансамбль пісні і танцю Збройних Сил України.

2007 року комерційна структура поруч із брамою спорудила житловий комплекс на Грушевського, 9-а. Забудовник пішов на порушення будівельних норм. Замість одинадцяти запроєктованих поверхів звели двадцять два. Щоб будинок міцно стояв на краю пагорба, у ґрунт вбили тридцятиметрові палі. Це викликало занепокоєння, оскільки такі дії могли спричинити руйнування історичних пам'яток, розташованих поруч. Майже одразу на склепінні казарм утворились тріщини завтовшки в 40 см[15].

Розкрадання військового майна[ред. | ред. код]

Паркан колишньої військової частини № 23

2003 року частину території військового містечка площею 0,6 гектар відчужили в Міністерства оборони України, за згодою тодішнього керівництва, на користь ТОВ «Інвес». Одночасно вилучили частину території військового містечка № 24 на вулиці Івана Мазепи, 38-40.

У вересні 2004 року військове відомство обміняло цю ділянку в центрі міста на житло для військовослужбовців на околиці Харкова — на вулиці Свинаренка, 18 і 20. Відповідний договір міни з ТОВ «Хрещатик Інвестбуд» підписав начальник Управління майна та земельних ресурсів В. Волинський, за довіреністю тогочасного міністра оборони Євгена Марчука[16][17].

У лютому 2007 року Київська міська рада, яку очолював на той момент Леонід Черновецький, продала ТОВ «Хрещатик Інвестбуд» гектар землі під комендатурою за 16,89 млн гривень[14], за іншими даними — за 18,24 млн гривень[18].

Президент Віктор Ющенко ініціював розслідування, яке не увінчалось успіхом. Після Євромайдану в парламенті створили тимчасову комісію для проведення розслідування відомостей щодо фактів розкрадання в Збройних Силах України та підриву обороноздатності держави у період з 2004 по 2017 роки[19]. Зокрема розглядалося питання про відчуження території військових містечок № 23 і 24 на вулиці Івана Мазепи, 1, 38-40. За її висновками, міністерство оборони пішло на вкрай невигідні умови. До того ж, інша сторона не дотрималась взятих на себе зобов'язань. Тому в Харкові житлові об'єкти змушені були профінансувати частково Міноборони з держбюджету, а частково — місцева громада[17]. Хоча державі завдали значних збитків, правоохоронна система так і не спромоглась притягнути до відповідальності винних осіб.

Реконструкція Арсенальної площі та Микільської брами[ред. | ред. код]

2008 року київська влада дозволила реставрувати браму ТОВ «Хрещатик Інвестбуд», якому продали земельну ділянку під комендатурою. Після реставрації будівля позбулася червоного кольору. Натомість їй повернули колір київської жовтої цегли.

У липні 2020 року мер Віталій Кличко оголосив про реконструкцію Арсенальної площі за кошти приватних інвесторів («A Development»). Восени розпочали перебудову колишньої казарми з брамою під комерційні потреби[20][21].

Перша черга ремонтних робіт тривала протягом трьох місяців. Відновлення Арсенальної площі завершили 29 грудня 2020 року. Передбачено створити єдиний комерційний простір із проєктом «A-Station», який реалізували у вересні 2019 року з іншого боку вулиці, під мурами заводу «Арсенал». Там вже відкрили ресторани, офісні та інші заклади[22][23].

Архітектура[ред. | ред. код]

Цегла з тавром цегельні й роками виробництва (1845 і 1846). Микільська брама

Будівля триповерхова з боку рову і двоповерхова з тилу. Висота кожного поверху — близько 4,5 м, товщина стін — до 1,5 м[1]. Центральна частина казарм акцентована брамою з двоарковим проїздом. До неї вів дерев'яний міст із підйомною секцією.

Будівля розділена на 87 склепінних відсіків-казематів, кожен з яких мав по дві амбразури, звернені на зовнішній фасад[11].

Казарма фланкована розгорнутими крилами. Композиція підкреслена двома вежами. Брама із західного боку (з боку Старого Києва) завершена машикулями і декоративними визубнями, з боку горжи (зі східного боку, зверненого до Печерська) — машикулями й аттиком. Бічні крила акцентовані квадратними вежами із зубчастим парапетом.

Арки були фланковані напівколонами композитного ордера. 1852 року ворота прикрасили орнаментами і лев'ячими маскаронами[4].

Для будівництва використовували шість видів цегли, на кожній з яких стоїть тавро цегельні й рік виробництва[15].

У мистецтві[ред. | ред. код]

Микільска брама фігурує в автобіографічному творі Константина Паустовського «Повесть про життя».

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Петров, 2012, с. 356.
  2. Київська фортеця XVIII—XIX сторіч, 1997, с. 120.
  3. а б Казарма на перешийку з Микільською брамою, 2011, с. 448.
  4. а б в Миколаївська брама, 1983, с. 84.
  5. Закревский, Н. Описание Киева. — М., 1868. — Т. I. — С. 369.
  6. Петров, 2012, с. 267.
  7. Петров, 2012, с. 355.
  8. Петров, 2012, с. 355—356.
  9. Петров, 2012, с. 357.
  10. Київська фортеця XVIII—XIX сторіч, 1997, с. 104.
  11. а б в Петров, 2012, с. 358.
  12. Київська фортеця XVIII—XIX сторіч, 1997, с. 121.
  13. Перша українсько-більшовицька війна, 1996.
  14. а б Київрада продала комендатуру. 19.03.2007. Архів оригіналу за 13.09.2020. 
  15. а б Київські фортифікації
  16. Звіт Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України для проведення розслідування відомостей щодо фактів розкрадання в Збройних Силах України та підриву обороноздатності держави у період з 2004 по 2017 роки. Архів оригіналу за 13.09.2020. 
  17. а б Звіт слідчої комісії. Розкрадання в ЗСУ у 2004-2017 рр. Архів оригіналу за 5.02.2020. 
  18. Київрада продала землю під Військовою комендатурою. Архів оригіналу за 13.09.2020. 
  19. Постанова Верховної Ради України «Про попередній звіт Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України для проведення розслідування відомостей щодо фактів розкрадання в Збройних Силах України та підриву обороноздатності держави у період з 2004 по 2017 роки»
  20. Будівництво нової пішохідної зони на Арсенальній площі, 2020.
  21. Арсенальна площа після реконструкції, 2020.
  22. Олександр Марущак, Ольга Кравченко (29 грудня 2020). Поки без фонтана. Яка тепер оновлена Арсенальна площа в Києві. Сьогодні. Процитовано 3 лютого 2021. 
  23. Олександр Марущак (30 січня 2021). Новий Київ: Арсенальну площу накриють склом. Сьогодні. Процитовано 3 лютого 2021. 

Джерела[ред. | ред. код]