Милорадович Михайло Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Милорадович Михайло Андрійович
Ім'я при народженні рос. Михаил Андреевич Милорадович
Народився 1 (12) жовтня 1771
Полтавська губернія, Російська імперія
Помер 14 (26) грудня 1825 (54 роки)
Санкт-Петербург, Російська імперія[1]
·Різана рана
Поховання Олександро-Невська лавра
Країна  Російська імперія
Діяльність військовослужбовець
Знання мов російська[2]
Учасник Наполеонівські війни, Російсько-шведська війна, Битва при Требії, Battle of Novid, Swiss Campaign of Suvorovd, Battle of Amstettend, Battle of Dürensteind, Битва під Аустерліцом, Q19692581?, Бородінська битва, Battle of Tarutinod, Battle of Maloyaroslavetsd, Battle of Vyazmad, Battle of Krasnoid, Битва при Бауцені, Битва під Кульмом, Битва під Лейпцигом 1813, Битва під Брієнном, Битва при Арсі-сюр-Об, Battle of Fère-Champenoised і Взяття Парижа
Роки активності з 1771
Титул граф[d]
Посада член Державної ради Російської імперії[d]
Військове звання генерал від інфантерії
Рід Милорадовичі
Батько Милорадович Андрій Степанович
Автограф
Нагороди

Михайло Андрійович Милорадович (1 (12) жовтня 1771(17711012), Вороньки Київського полку Війська Запорозького Городового — 15 (27) грудня 1825, Петербург) — російський аристократ українського походження, військовий діяч Російської імперії, граф1813). Син сенатора Другої Малоросійської колегії та голови чернігівського Намісництва Андрія Милорадовича. Учасник російсько-шведської війни 1788—1790 років. Київський та Петербурзький губернатор. Убитий учасником заколоту на Сенатській площі 1825.

Родина Милорадовичів[ред. | ред. код]

Три брати Милорадовичі (за походженням серби) на початку 18 століття підняли на Балканах повстання проти Османської імперії, але зазнали поразки й перейшли під опіку Війська Запорозького Городового, оселившись в одному з полків Гетьманщини. Милорадовичі стали частиною козацької старшини, а потім — малоросійського дворянства.

Вигідні шлюби пов'язали Милорадовичів з багатьма родами України: Стороженками, Полуботками, Скоропадськими, Тарновськими та ін. Рід Милорадовичів було внесено до дворянських родоводів Катеринославської, Полтавської та Чернігівської губерній. Один із родових маєтків в Україні — садиба Милорадівка (не збережена, назва перейшла на залізничну станцію біля сучасного міста Кривий Ріг).

Ранні роки і навчання за кордоном[ред. | ред. код]

Народився 1 жовтня 1771 року на території Війська Запорозького Городового. Щодо місця народження, то історики пишуть: «народився він начебто на Україні. Принаймні в формулярі штабу Окремого гвардійського корпусу написано, що Милорадович походив „з дворян Полтавської губернії“»[3]; «в Полтавській губернії на Україні»[4]. Сам М. А. Милорадович вважав своєю батьківщиною та родинним маєтком село Вороньки в Полтавській губернії (на момент народження — Лубенського полку, а згідно з сучасним адміністративним поділом — розташованим в Полтавській області).

Був правнуком одного з перших Милорадовичів, який з 1715 року був полковником Гадяцького адміністративного полку Війська Запорізького Городового (Гетьманщини) Михайла Ільковича Милорадовича, який оселився на Україні в 1711 році, а остаточно переїхав з Герцеговини у квітні 1712. Дід і батько Михайла Милорадовича були військовими. Михайла за звичками дворян рано внесли до списків гвардії, з семи років хлопець — на навчанні в університетах Німеччини та Франції під наглядом гувернера Івана Данилевського. Разом із двоюрідним братом вивчали фортифікацію, артилерію, іноземні мови, математику, юриспруденцію, історію тощо. Михайло обрав військову кар'єру. Навчався в університетах Кеніґсберга (4 роки), Ґеттінґена, Страсбурґа.

Військова кар'єра[ред. | ред. код]

У квітні 1787 року отримав чин прапорщика. Брав участь у російсько-шведській війні 1788—1790 років. З 1798 року — генерал-майор і шеф Апшеронського мушкетерського полку.

Учасник швейцарського походу російської армії (1799), війни проти Франції (1805), Османської імперії (18061812). В 1809—1812 роках — київський губернатор. Брав участь в гасінні київської пожежі в липні 1811 року, коли вигорів Поділ, забудований дерев'яними помешканнями. Клопоти по наданню державної допомоги погорілим родинам відхилив сам імператор. Тоді Михайло Милорадович звернувся до місцевого дворянства, що і вирішило проблему.

Герой війни 1812—1814 рр[ред. | ред. код]

22 жовтня 1812 року відбулась баталія під містом Вязьма авангарду російської армії під керівництвом генерала Милорадовича та донського ватажка М. Платова (25 тис. осіб) із Четвертим французьким корпусом (усіх 37 тис. осіб), що закінчилася перемогою вояків Милорадовича та Платова. Вояки Наполеона втратили 8,5 тис. убитими, пораненими та взятими у полон. Російські вояки втратили близько 2 тис. осіб. У Бородінській битві 1812 року командував правим крилом 1-ї армії.

У битві під містом Лейпциг М. А. Милорадович керував російською та пруською гвардіями. За успіхи у військових операціях на початку 1813 року М. А. Милорадович першим отримав право носити на еполетах вензель імператора Олександра I, а за сукупність військових успіхів в закордонному поході з 1 травня 1813 року — титул графа Російської імперії. Власним девізом граф образ слова: «Прямота моя мене підтримує».

В 18131814 роках брав участь у закордонних походах російських військ. З 1818 року — петербурзький генерал-губернатор. У грудні 1825 року під час повстання декабристів був смертельно поранений П. Каховським на Сенатській площі.

Був похований в Олександро-Невській лаврі Санкт-Петербурга. 1937 року відбулося перепоховання праху в Благовіщенську усипальницю.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Милорадович Михаил Андреевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. Бондаренко А. Милорадович. — М., 2008. — С. 12.
  4. Нерсесов Я. Н. Русские генералы 1812 года. — М.: Аст, 2012. — 336 с. Архів оригіналу за 30 квітня 2018. Процитовано 22 травня 2018.

Література[ред. | ред. код]