Мина Мазайло

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мина Мазайло
Жанр сатирична комедія
Автор Куліш Микола Гурович
Мова українська мова
Написаний 1928
Окреме видання 1929

«Мина Мазайло» — п'єса Миколи Куліша. За визначенням автора п'єса є сатиричною комедією, але у творі має місце трагічність становлення української мови й зацькованого народу, тому — трагікомедія. Тема твору — «Міщанство і українізація». Ідея твору полягає у тому, що засобами гротеску і разючої сатири автор викриває суспільні явища примусової українізацiї наприкінці 20-х років XX ст., висміює носіїв українського та російського шовінізмiв. Водночас, побіжно висміюється і мрійництво, відірваність від життя та невміння робити правильний вибір українських націоналістів.

Твір було видано 1929 р. окремою книжкою.

Особливості сюжету[ред.ред. код]

В основу твору покладено анекдотичну історію про те, як харківський службовець «Донвугілля» з Н-ської вулиці Холодної Гори Мина Мазайло вирішив змінити своє прізвище, у якому вбачив причину своїх життєвих і службових поразок, на престижніше — російське Мазєнін. Але суперечка з приводу цього факту поступово переходить у сімейну дискусію і виходить на рівень глобальної проблеми.

Історія[ред.ред. код]

Наприкінці 1928 року закінчений твір миттєво викликав зацікавленість й здобув широку підтримку з боку широких верств українського суспільства.

У березні 1929 року комедію було поставлено в Дніпропетровському театрі імені Шевченка (в головній ролі - Ф.Левицький), Курбасовому «Березолі» (Харків; у головних ролях - Й.Гірняк, М.Крушельницький, О.Сердюк, Н.Ужвій), театрі імені Франка, яким керував Гнат Юра (Київ; у головних ролях - Т.Юра, Г.Борисоглібська, К.Кошевський). Комедію Куліша грали в Дніпропетровську, Житомирі, Херсоні, Одесі, Вінниці, Маріуполі. У Києві, поруч із виставою франківців, «Мина Мазайло» жив на сцені обласного пересувного театру (ОРПС).[1]).

Комедію «Мина Мазайло» було видрукувано в гумористично-сатиричному альманасі «Літературний ярмарок» (шосте число за 1929 рік). До публікації було додано літературно-мистецькі усмішки Остапа Вишні «Інтермедія» і «Лист Мини Мазайла до наркома освіти М.Скрипника». У тому ж 1929 році п'єса вийшла в Харкові окремою книжкою.

Після постановки в театрах і публікації комедія стрімко здобула визнання. Проблематика, художні реалії твору жваво обговорювалися у пресі, стали предметом дискусій, у процесі яких висловлювалося чимало високих і дуже високих оцінок, зокрема М.Хвильового, Остапа Вишні. Образи, характери п'єси активно проектувалися на тогочасну українську дійсність і трактувалися як живі й оригінальні типи з навколишнього життя.

Фабула[ред.ред. код]

Будинок тресту «Донвугілля», вул. Пушкинська,5, Харків

В особі головного героя Мини Мазайло драматург показав типового українського перевертня, котрий заради особистої вигоди здатен не тільки змінити прізвище на російське, а й відцуратися власного роду, вiдкинути рідну мову, звичаї, традиції.

Більшовицька влада, яка у 20-х роках почувалася не дуже впевнено, опираючись в основному на російськомовне населення, намагалась залучитись підтримкою населення україномовного, проводивши політику українiзацiї, зокрема на Харкiвщині, де i мешкає головний герой. Мина Мазайло, тим часом, вибирає цей несприятливий момент, аби спробувати пiднятися кар'єрними сходами й затвердитися у високому суспільстві, прикинувшись росіянином.

Микола Куліш в'їдливо висміює нікчемні потуги Мазайла. Показна і меншовартісна рішучість позбутися всього українського робить нікчемного Мину Мазайла смішним і кумедним, його слова суперечать характерові. «Закостенілість, автоматизм, розсіяність, непристосованість до суспільства», — все це тісно між собою зв'язане, і з всього цього складається комічний характер. Зосередивши увагу на цих рисах, драматург досягнув необхідного комізму для творення образу-характеру, переконливо показав, що Мина Мазайло сам знищив себе як особистість, з надією добитися певних привілеїв від радянської влади.

Вчинки, роздуми новоявленого Мазєніна абсурдні й комічні. Наприклад, Мазайло, зворушений тим, що його українське прізвище змінили на російське, в чудернацький спосіб розмірковує про величезне значення цього факту для майбутнього його родини:

М а з а й л о

На цвинтарі пам'ятник золотими буквами: «Тут спочиває прах Мини Марковича».

М а з а й л и х а

Мазєнін.

М а з а й л о

Або просто: тут Мазєнін…

Р и н а

І наша вулиця — вулиця Мазєніних.

Фільм[ред.ред. код]

У 1991 на Кіностудії «Укртелефільм» зфільмовано однойменного фільма-комедію. Режисер: Сергій Проскурня, Сценаристи: Лесь Танюк, Сергій Проскурня, оператор: Микола Гончаренко, Художник: Віктор Козяревич, Звукорежисер: Жанна Головач, Композитор: Петро Толстуха,

Актори: Валерій Івченко, Віталій Розстальний, Лариса Кадирова, Ілона Гаврилюк, Вікторія Корсун, Тамара Яценко. Тривав 179 хв.

Вистави[ред.ред. код]

У 2012 році з 1 по 4 грудня в київському Центрі ім. Леся Курбаса проходила вистава «Мина Мазайло»[2][3]. Режисер — Віталій Савчук. Акторами були студенти телережисерського факультету Київського Національного Університету театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого (КНУТКТ). Також вистава відвідала Херсон [4][5].

14.05.2011 відбулася прем'єра вистави «Мина Мазайло» у Львові — в Національному академічному українському драматичному театрі ім. Марії Заньковецької. Режисер-постановник — н. а. України Григорій Шумейко.

25 березня 1989 відбулася прем'єра вистави «Мина Мазайло» у Харкові - в Харківському державному академічному українському драматичному театрі ім. Т.Г. Шевченка на сцені «Березіль». 12 травня 2010 року театр запросив глядачiв на 450-ту ювiлeйну виставу за п’єсою Миколи Куліша.

Загальна характеристика[ред.ред. код]

Комедія «Мина Мазайло» відрізняється оригінальним сюжетом, у якому переплетено культурно-соціальний та родинно-інтимний аспекти, містить галерею виразних характерів з індивідуалізованим культурним і національним світоглядом, насичена дотепними, пародійними, карикатурними, фарсовими сценами.

У творі використано широкий діапазон живої і тому колоритної мови, що відбиває специфіку духовних та національних цінностей основних персонажів. Комедія характеризується широкою палітрою інтонацій та мелодійних візерунків — веселих, ніжних, мажорних, романтичних, елегійних, сумних, трагікомедійних і навіть фантасмагорійних.

Цікавий факт: практично всі «історичні довідки» дядька Тараса (розповідь про словник Лаврентія Зизанія, легенда про дари в Чигирині тощо) запозичені Миколою Кулішем з одного джерела — книжки Івана Огієнка «Українська культура» (Київ, видавництво Є.Череповського, 1918)

Дуже стислий переказ[ред.ред. код]

Перша дія[ред.ред. код]

Розмова Рини Мазайло з її подругою Улею, з якої з'ясовується, що у родині Мазайла відбуваються сварки через «історичне питання». Мокій Мазайло дуже захоплюється українською мовою і хоче переробити своє прізвище на Мазайло-Квач, у той час як його батько Мина прагне найняти вчительку російської мови. Крім того, написала листа до тьоті Моті в Курськ, щоб вона негайно приїхала і вмовила Мокія змінити погляди.

З'являється мати, яка повідомлює, що листа до тьоті Моті надіслано. Але Рина турбується, чи не краще було б надіслати телеграму? Адже тьотя може поставитися до проблеми недостатньо серйозно! Подруги продовжують розмову, і Рина складає план, щоб Уля закохала Мокія у себе і відвернула його від української мови. Уля сумнівається в своїх силах, але Рина її вмовляє. Вона описує, якою красивою Уля здалася Мокієві.

Мати і дочка обговорюють, який саме текст телеграми найкраще вплине на тьотю і не потребуватиме великих витрат. Нарешті зупиняються на такому: «Мрія воскресла. Мина міняє прізвище.

Мокій збожеволів укрмови. Станеться катастрофа. Приїзди негайно».

Подруги знову продовжують розмову про Мокія та Улю.

Обговорення змісту телеграми, яку треба скоротити.

Коли з'являється Мокій, Рина починає діяти. Знайомлячи Улю з Мокієм, вона перероблює її прізвище Розсохина на Розсоху; щоб догодити братові, намагається впевнити його, що Уля дуже цікавиться українською мовою. Уля тільки ніяковіє. Мокій із захопленням розповідає про означення і звучання різних українських слів, про важливість збереження чистоти мови. Уля уважно його слухає. Рина намагається продовжити спілкування брата з Улею і просить його сходити з подругою у кіно.

Мати пропонує скоротити текст телеграми таким чином: «Катастрофа. Мока українець. Мина. Негайно приїзди». Мати і дочка сваряться.

Мазайло розказує родині про свої переживання: він так натерпівся у загсі, просто серце вискакує з грудей. Далі повідомляє, що прізвище йому таки поміняють. Сім'я приміряє різні прізвища: Алмазов, Тюльпанов…

Рина боїться, що Мокій улаштує скандал. Батько сердиться. Домовляються скликати родичів на сімейну раду, а поки що і про майбутні зміни до публікації «виправлених» прізвищ.

— Прощай Мазайло, здрастуй…

А Мокій закінчує: — Мазайло-Квач, наприклад.

Він продовжує перебирати різноманітні типово українські прізвища.

Уля повідомляє Рину, що вони йдуть у кіно.

Друга дія[ред.ред. код]

Складається з дев'яти сцен. Рина весь час умовляє Улю прискорити процес «закохування» Мокія. Мокій досі не здогадується про плани батька змінити прізвище.

До Мини приходить учителька російської мови Баронова-Козино, від якої Мокій і почув уперше про майбутні зміни. Мока обурений

Вчителька даремне намагається навчити Мину правильної російської вимови — у того нічого не виходить.

Ще більше ускладнює обставини тьотя Мотя, яка приїхала з Курська. Вона зневажливо ставиться до всього українського, чим безперестанку дратує Мокія.

Приїжджає і брат Мини дядько Тарас.

Третя дія[ред.ред. код]

Рина попереджає Улю, що настав вирішальний момент у їхньому житті Тьотя Мотя викликала Мокія на дискусію. Мокій же запросив ще й своїх друзів-комсомольців. З-за дверей чути крики.

Але в особі Улі Рина більше не може знайти однодумця, бо подруга вже захоплена Мокiєм i українська мова втратила для неї будь-яку важливiсть.

В процесі вибору голови дядько Тарас проявляє мрійництво та відірваність від життя: саме його відмова проголосувати за комсомольця Тертику, бо він «не з тих Тертик … що на Запоріжжі курінним отаманом» дала можливість тьоті Моті отримати більшість голосів.

Дядька Тараса звинувачують у шовінізмі, чим він дуже незадоволений.

Дискусія з приводу українізації триває.

Четверта дія[ред.ред. код]

Четверта дія складається з шістнадцяти сцен. Уля розказує Рині, як їй удалося привернути до себе серце Мокія. Виявляється, вона відшукала у бібліотеці вірша, якого Мокій давно не міг знайти. Закоханий Мокій запропонував їй жити разом. Рина планує, як використати почуття Мокія, і намовляє Улю поставити йому таку умову: або він міняє прізвище, або вона їде до тітки в Одесу. Але Уля не змогла цього зробити.

Мина Мазайло вичитує в газеті, що зміна прізвища вже відбулася. Рина, Мазайлиха і тьотя Мотя божеволіють від радості. Разом з Миною вони починають перевдягатися, уявляючи різні способи звучання свого нового прізвища: Мазєніни. їхні репліки закінчуються рядками з того російського вірша, за допомогою якого вчителька вчить Мину правильно говорити російською мовою. Але замість «ґ» Мина все одно вимовляє «к». Газету вставляють у рамку.

Дядько Тарас почуває себе непотрібним. За дверима своєї кімнати страждає Мокій.

Приходить привітати Мину вчителька російської мови.

З'являються комсомольці разом з Улею. Їм пропонують прочитати радісну звістку в газеті, але один з них читає: «За постановою комісії в справах українізації, що перевірила апарат Донвугілля, звільнено з посади за систематичний і зловмисний опір українізації службовця М. М. Мазайла-Мазєніна…». " Усі розгубилися, Мина закляк. Уля говорить Мокієві, що більше ніколи не поїде до тітки.

Дійові особи[ред.ред. код]

Мина Мазайло — харківський службовець середніх літ. Змінює своє прізвище з українського Мазайло на російське Мазєнін заради підняття кар'єрними сходинками.

Лина (Килина) Мазайло — його дружина. В усьому підтримує свого чоловіка, надсилає телеграму тьоті Моті.

Рина (Мокрина) Мазайло — їхня дочка. Підтримує батька, просить Улю вплинути на Мокія.

Мокій Мазайло — їхній син. Свiдомий українець, не підтримує прагнень батька.

Уля Розсохина — подруга Рини. Знайомиться iз Мокієм, вдаючи з себе українку на прiзвище Розсоха, закохується в нього, після чого, попри власнi переконання, починає підтримувати його.

Мотрона Розторгуєва (Тьотя Мотя) — сестра Лини з Курська. Вважає, що всі ми «руські» люди.

Тарас Мазайло — брат Мини з Києва. Підтримує українську мову на свiй лад. Постiйно сперечається з Мокiєм стосовно вживання тих чи iнших слiв.

Баронова — Козино — вчителька «правильних проізношеній» російської мови.

Тертика

Аренський

Губа — комсомольці, друзі Мокія

Примітки[ред.ред. код]

Джерело[ред.ред. код]