Мироненко Віктор Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Віктор Іванович Мироненко
Віктор Мироненко (1987)
Віктор Мироненко (1987)
Народився 7 червня 1953(1953-06-07) (66 років)
Чернігів
Громадянство Росія Росія
Національність українець
Діяльність науковець
Alma mater Чернігівський педагогічний інститут
Заклад Інститут Європи РАН
Посада Директор Центру українських досліджень
Науковий ступінь Кандидат історичних наук
Член ЦК КПРС
Відомий завдяки: Емблема ЛКСМУ.jpg Перший секретар ЛКСМ України
Нагороди
Орден Трудового Червоного Прапора

Віктор Іванович Мироненко (7 червня 1953, Чернігів) — радянський комуністичний політик, керівний діяч ВЛКСМ та КПРС. Після розпаду СРСР російський науковець-суспільствознавець, кандидат історичних наук; громадський діяч. Член Ради директорів Фонду розвитку демократії і миру (США), полковник запасу (1989). За етнічним походженням українець, заступник голови правління Ради земляцтв України в РФ. Член ЦК КПУ у 1986 — 1990 р. Депутат Верховної Ради УРСР 10-11-го скликань у 1984 — 1986 р. Депутат Верховної Ради СРСР 11-го скликання. Народний депутат СРСР у 1989 — 1991 р. Кандидат в члени ЦК КПРС у 1986 — 1988 р. Член ЦК КПРС у 1988 — 1990 р.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 7 червня 1953 року в місті Чернігові у родині партійного працівника.

З 1970 року — слюсар Чернігівського комбінату хімічних волокон.

У 1975 році закінчив історичний факультет Чернігівського педагогічного інституту, Аспірантуру Інституту Молоді (2000), захистив кандидатську дисертацію «Комсомол в период перестройки советского общества: в поиске новой модели союза и новой молодежной политики. (1985 — 1990)» (рос.), Докторантуру Московскої соціально-гуманітарної академії (2003).

Член КПРС з 1975 року.

З 1975 року — голова профкому, секретар комітету ЛКСМУ Чернігівського педагогічного інституту. З 1976 по 1977 рік проходив строкову службу в стратегічній авіації біля Умані на Черкащині.

З 1977 — асистент кафедри історії КПРС і наукового комунізму Чернігівського педагогічного інституту, 1-й секретар Новозаводського районного комітету ЛКСМУ міста Чернігова.

З 1978 року — секретар Чернігівського обкому комсомолу України.

У 1980 — 1981 р. — завідувач відділом пропаганди і культурно-масової роботи ЦК ЛКСМУ.

У квітні 1981 — серпні 1982 р. — секретар ЦК ЛКСМУ. У серпні 1982 — березні 1983 р. — 2-й секретар ЦК ЛКСМУ.

У березні 1983 — серпні 1986 р. — 1-й секретар ЦК ЛКСМ України. В 1985 член делегації України на Генеральній Асамблеї ООН.

У липні 1986 — квітні 1990 р. — 1-й секретар ЦК ВЛКСМ.

В 1986 на пленумі ЦК КПРС засудив методи роботи Бориса Єльцина.

В 1987 депутат ВР СРСР, член Президії ВР СРСР.

В 1987 відкриває шлях «комсомольській економіці»: НТТМи, тимчасові творчі колективи, а в подальшому біржі, банки тощо.

У травні 1990 — лютому 1991 р. — 1-й заступник завідувача відділом ЦК КПРС по зв'язках із суспільними рухами і організаціями.

У лютому — грудні 1991 р. — член і секретар Комітету з міжнародних справ Верховної Ради СРСР.

У грудні 1991 — вересні 2000 р. — радник із суспільно-політичних питань уряду Московської області.

З 2004 — провідний науковий співробітник Інституту Європи РАН

З 2007 — головний редактор журналу «Современная Европа».

З 2009 — керівник Центру українських досліджень Інституту Європи РАН.

Громадська-політична діяльність[ред. | ред. код]

З 1989 Народний депутат СРСР від ВЛКСМ.

З 1993 співголова Всеросійського союзу «Обновленіє».

З 1994 по 1997 створює і очолює «Фонд 200-річчя А. С. Пушкіна».

В 1996 керівник передвиборчої кампанії по виборам в Державну Думу РФ блоку «Гражданский союз». В 1996 керівник передвиборчої кампанії М. С. Горбачова на виборах Президента РФ.

З 1997 виконавчий директор Міжнародного Інституту ЮНЕСКО «Молодь за культуру мира і демократії», працює в Інституті молоді.

24 листопада 2001 обраний секретарем-координатором Соціал-демократичної партії РФ (об'єднаної).

З 2002 по травень 2004 секретар-координатор Соціал-демократичної партії РФ (партія Горбачова).

З 2006 заступник голови правління Ради земляцтв України в РФ.

Література[ред. | ред. код]

  • Мироненко В. І. Виховання ідейної зрілості, політичної активності молоді, 48 с. 20 см, Київське товариство «Знання» УРСР 1983
  • Мироненко В. И. Комсомол: инициатива, творчество, ответственность: [Перевод], М. 1987, изд-во Агентства печати «Новости» (рос.)
  • Мироненко В. И. Интервью журналу «Огонёк». Партия приказала, комсомол ответил: «Есть!»
  • Мироненко В. И. Независимая газета. Всё ещё только начинается
  • Мироненко В. И. Я всегда был честен перед собой
  • Мироненко В. И. Дух Рапалло.
  • Мироненко В. И. Отчет Центрального Комитета ВЛКСМ и задачи комсомола по дальнейшему усилению коммунистического воспитания молодежи в свете установок XXVII съезда КПСС: Докл. Первого секретаря ЦК ВЛКСМ Мироненко В. И.
  • Мироненко В. И. Российско-украинские отношения в 1991–2001 гг. Историографический очерк. «Деснянська правда». Чернігів-2005.

Посилання[ред. | ред. код]