Мироненко Віктор Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Віктор Іванович Мироненко
Віктор Мироненко (1987)
Віктор Мироненко (1987)
Народився 7 червня 1953(1953-06-07) (67 років)
Чернігів
Країна Росія Росія
Національність українець
Діяльність науковець
Alma mater Чернігівський педагогічний інститут
Заклад Інститут Європи РАН
Посада Директор Центру українських досліджень
Ступінь Кандидат історичних наук
Членство ЦК КПРС
Відомий завдяки: Емблема ЛКСМУ.jpg Перший секретар ЛКСМ України
Нагороди
Орден Трудового Червоного Прапора

Віктор Іванович Мироненко (7 червня 1953, Чернігів) — російський радянський історик, політик та громадський діяч українського походження.

Член Ради директорів Фонду розвитку демократії і миру (США), полковник запасу (1989). Заступник голови правління Ради земляцтв України в РФ. Член ЦК КПУ в 1986—1990 р. Депутат Верховної Ради УРСР 10—11-го скликань (у 1984—1986 роках). Депутат Верховної Ради СРСР 11-го скликання. Народний депутат СРСР у 1989—1991 р. Кандидат у члени ЦК КПРС у 1986—1988 р. Член ЦК КПРС у 1988—1990 роках.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 7 червня 1953 року в місті Чернігові в родині партійного працівника.

З 1970 року — слюсар Чернігівського комбінату хімічних волокон.

У 1975 році закінчив історичний факультет Чернігівського педагогічного інституту, Аспірантуру Інституту Молоді (2000), захистив кандидатську дисертацію «Комсомол в период перестройки советского общества: в поиске новой модели союза и новой молодежной политики. (1985 — 1990)» (рос.), Докторантуру Московскої соціально-гуманітарної академії (2003).

Член КПРС з 1975 року.

З 1975 року — голова профкому, секретар комітету ЛКСМУ Чернігівського педагогічного інституту. З 1976 по 1977 рік проходив строкову службу в стратегічній авіації біля Умані на Черкащині.

З 1977 року — асистент кафедри історії КПРС і наукового комунізму Чернігівського педагогічного інституту, 1-й секретар Новозаводського районного комітету ЛКСМУ міста Чернігова.

З 1978 року — секретар Чернігівського обкому комсомолу України.

У 1980—1981 роках — завідувач відділом пропаганди і культурно-масової роботи ЦК ЛКСМУ.

У квітні 1981 — серпні 1982 року — секретар ЦК ЛКСМУ. У серпні 1982 — 4 березня 1983 року — 2-й секретар ЦК ЛКСМУ.

4 березня 1983 — серпень 1986 року — 1-й секретар ЦК ЛКСМ України. У 1985 році був членом делегації Української РСР на Генеральній Асамблеї ООН.

У липні 1986 — квітні 1990 року — 1-й секретар ЦК ВЛКСМ.

У 1986 на пленумі ЦК КПРС засудив методи роботи Бориса Єльцина. У 1987 році обраний депутатом Верховної Ради СРСР, член Президії ВР СРСР.

У 1987 році відкрив шлях «комсомольській економіці»: НТТМи, тимчасові творчі колективи, а в подальшому біржі, банки тощо.

У травні 1990 — лютому 1991 року — 1-й заступник завідувача відділу ЦК КПРС по зв'язках із суспільними рухами і організаціями.

У лютому — грудні 1991 року — член і секретар Комітету з міжнародних справ Верховної Ради СРСР.

У грудні 1991 — вересні 2000 року — радник із суспільно-політичних питань уряду Московської області.

З 2004 року — провідний науковий співробітник Інституту Європи РАН

З 2007 року — головний редактор журналу «Современная Европа».

З 2009 року — керівник Центру українських досліджень Інституту Європи РАН.

Громадська-політична діяльність[ред. | ред. код]

З 1989 Народний депутат СРСР від ВЛКСМ.

З 1993 співголова Всеросійського союзу «Обновленіє».

З 1994 по 1997 створює і очолює «Фонд 200-річчя А. С. Пушкіна».

В 1996 керівник передвиборчої кампанії по виборам в Державну Думу РФ блоку «Гражданский союз». В 1996 керівник передвиборчої кампанії М. С. Горбачова на виборах Президента РФ.

З 1997 виконавчий директор Міжнародного Інституту ЮНЕСКО «Молодь за культуру мира і демократії», працює в Інституті молоді.

24 листопада 2001 обраний секретарем-координатором Соціал-демократичної партії РФ (об'єднаної).

З 2002 по травень 2004 секретар-координатор Соціал-демократичної партії РФ (партія Горбачова).

З 2006 заступник голови правління Ради земляцтв України в РФ.

Бібліографія[ред. | ред. код]

Бібліографія україномовних наукових праць:

Посилання[ред. | ред. код]