Миронов Сергій Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Миронов Сергій Михайлович
Sergei Mironov IF 09-2013.jpg
Народився 14 лютого 1953(1953-02-14) (65 років)
Пушкін, Ленінград, Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка, СРСР
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Russia.svg Росія
Діяльність політик
Alma mater Санкт-Петербурзький державний гірничий університет, Санкт-Петербурзький державний політехнічний університет, Академія суспільних наук при ЦК КПРС і юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету
Володіє мовами російська
Посада голова Ради Федерації Росії[d] і депутат Державної Думи РФ[d]
Військове звання Старший сержант
Партія Справедлива Росія і Російська партія життя
Конфесія православ'я
Автограф Signature of Sergey Mironov.png
Нагороди
Сторінка в Інтернеті mironov.ru

Сергій Михайлович Миронов (рос. Сергей Михайлович Миронов, нар. 14 лютого 1953(19530214) року, Пушкін, Ленінград) — російський політик. Керівник фракції «Справедлива Росія» у Державної думі РФ з 5 жовтня 2016 року.[1]

Депутат Державної думи Російської Федерації VII скликання. Голова партії «Справедлива Росія» — член бюро президії Центрального ради партії, депутат Законодавчих зборів Санкт-Петербурга (19942001). Заступник голови Законодавчих зборів Санкт-Петербурга (2000—2002).

Виставляв свою кандидатуру на виборах президента РФ в 2004 і 2012 роках і обидва рази займав останнє місце. Голова Наглядової ради «Союзу десантників Росії».

Життєпис[ред. | ред. код]

Сергій Миронов народився 14 лютого 1953 року в місті Пушкіна. Батьки походять з Тверській і Новгородської областей. Мати — Галина Федорівна Варламова, батько — Михайло Омелянович Миронов[2]. Батько — фронтовик Великої Вітчизняної війни; після демобілізації залишився служити в армії. Мати працювала інструктором партійного обліку[3]. Дід Омелян Еремеіч Миронов був розстріляний у вересні 1937 року.

Закінчив середню школу № 410 Пушкінського району Ленінграда.[4].

У 1969 вступив до Індустріального технікуму на факультет «Геофізичні методи пошуку та розвідки корисних копалин і мінералів». Однак, провчившись один семестр, закинув навчання. Влітку наступного року знову вступив на перший курс цього ж технікуму. Після першого курсу з'їздив в першу експедицію на Кольський півострів.

Восени 1971, на початку другого курсу, маючи відстрочку від армії до закінчення технікуму, добровільно пішов на строкову службу. Служив у повітряно-десантних військах (ВДВ) ВС СРСР 1973 у Литві та Азербайджані.

Освіта та кар'єра[ред. | ред. код]

У 1974 21-річний Сергій Миронов вступив у Ленінградський гірничий інститут ім. Плеханова[5]. Будучи студентом почав працювати в НВО «Геофізика», в секторі, де займалися пошуками уранової сировини.

19781986 — старший інженер-геофізик НВО «Рудгеофизика» (нині ФДМ НВП «Геологорозвідка»[6]), потім — геофізиком Зеленогірській експедиції Міністерства геології СРСР.

З 1986 по 1991 за напрямом Міністерства геології СРСР працював старшим геофізиком аэропартии в Монгольської Народної Республіки. До цього він їздив туди протягом п'яти років на півроку, а в 1986 перебрався з родиною в Улан-Батор, де жив ще 5 років до розпаду СРСР у 1991 році[7].

Після 1991 року[ред. | ред. код]

З 1991 по 1993 рік був виконавчим директором пушкінського АТЗТ «Російська торгова палата». 1992 — закінчив Санкт-Петербурзький технічний університет. У 1993 році отримав атестат Мінфіну Росії на право роботи на ринку цінних паперів.

19941995 — виконавчий директор АТВТ «Будівельна корпорація „Відродження Санкт-Петербурга“».

Законодавче збори Санкт-Петербурга (1994—2001)[ред. | ред. код]

У 1994 обраний депутатом Законодавчих зборів Санкт-Петербурга I скликання від блоку «Весь Петербург».

З квітня 1995 — перший заступник голови Законодавчих Зборів Санкт-Петербурга.

У 1997 році закінчив з відзнакою Російську академію державної служби при Президенті Російської Федерації

У 1998 році закінчив з відзнакою юридичний факультет Спбду.

Квітень — грудня 1998 — виконуючий обов'язки голови Законодавчих Зборів Санкт-Петербурга I скликання.

У грудні 1998 року обраний депутатом Законодавчих Зборів Санкт-Петербурга II скликання по 12-му виборчому округу, отримавши 70 % голосів виборців (кращий результат в місті) і увійшов до складу фракції «Законність».

З 1999 слухач філософського факультету Спбду[8].

У 2000 році — заступник керівника виборчого штабу Володимира Путіна по Санкт-Петербургу, на президентських виборах 2000 року.

У червні 2000 обраний заступником голови Законодавчих Зборів Санкт-Петербурга другого скликання.

З вересня 2000 року — голова політради Санкт-Петербурзького регіонального політичного громадського руху «Воля Петербурга».

Раду Федерації (2001—2011)[ред. | ред. код]

Член Ради Федерації[ред. | ред. код]

Після реформи Ради Федерації Федеральних Зборів.

13 червня 2001 року обраний членом Ради Федерації — представником законодавчого збори Санкт-Петербурга.

З червня 2001 — член Комітету Ради Федерації з конституційного законодавства і судово-правових питань, член Комісії Ради Федерації з регламенту та парламентських процедур.

З жовтня 2001 року — заступник голови Комітету Ради Федерації з конституційного законодавства і судово-правових питань.

Голова Ради Федерації[ред. | ред. код]

5 грудня 2001 року обраний головою Ради Федерації. Миронов був єдиним кандидатом на пост спікера — він був рекомендований президентом[9].

За затвердження на цій посаді Сергія Миронова проголосували 152 сенатора, 2 — проти і 4 члена Ради Федерації утрималися від голосування. На початку засідання повноваження голови Ради Федерації з себе склав Єгор Строєв, який перебував на цій посаді протягом двох термінів[10]. Очолюючи Рада Федерації, виступав проти політизації цього органу і створення в ньому партійних фракцій.

Першою ініціативою Миронова на цій посаді стала пропозиція збільшити президентський термін з 4 до 7 років. За словами спікера Ради Федерації, «для Росії в сучасних умовах 4 роки президентського терміну — це мало»[11]. Президент Володимир Путін у відповідь заявив, що вважає таке збільшення недоцільним, однак ця ідея знайшла чимало прихильників[12].

30 грудня того ж року Миронов запропонував новий порядок обрання членів Ради Федерації — посаду члена верхньої палати парламенту має бути виборною. Миронов розповів, що вже розробив відповідний законопроект. На його думку, тільки народний мандат дозволить членів верхньої палати парламенту стати незалежними[13].

1 лютого 2002 Миронов обраний головою Ради Міжпарламентської Асамблеї держав — учасників.

Справедлива Росія[ред. | ред. код]

2006 року брав участь у створенні і очолив політичне об'єднання «Справедлива Росія», покликаний стати конкурентом «Єдиної Росії» в рамках потенційної двопартійної системи в Росії.

На початку 2007 року з обранням 4 скликання законодавчих зборів Санкт-Петербурга повноваження Сергія Миронова в Раді Федерації формально закінчилися. Але 28 березня новий парламент підтвердив повноваження Миронова, відкривши тим самим йому шлях до третього спікерського терміну. Миронов був знову обраний представником Петербурзького законодавчих зборів у Раді Федерації.

30 березня 2007 року переобраний головою Ради Федерації на третій термін.

16 квітня 2011 року пішов у відставку з поста голови «Справедливої Росії», залишаючись при цьому її лідером.

18 травня 2011 року за пропозицією фракції «Єдина Росія» Законодавчих зборів Санкт-Петербурга був відкликаний з посади представника Законодавчих зборів міста в Раді Федерації, позбувшись таким чином посади голови СФ.

25 травня 2011 року прийшов у Раду Федерації, де виступив з промовою, підвівши підсумки майже десятирічної роботи на посаді голови[14].

Депутат Державної Думи РФ[ред. | ред. код]

8 червня 2011 року зареєстровано депутатом 5 скликання Державної думи, зайнявши місце депутата Олени Вторигіної.[15][16][17].

14 червня 2011 року обраний Керівником фракції «Справедлива Росія» в думі РФ; став членом Комітету думи з науки і наукомістких технологій.

4 грудня 2011 року переобраний депутатом Думи 6 скликання, керівник фракції «Справедлива Росія» у Державній Думі, член Комітету ГД з житлової політики і житлово-комунальному господарству.

У грудні 2011 року на подовженому VI З'їзді партії «Справедлива Росія» була висунута кандидатура Миронова для участі у президентських виборах 2012 року[18].

З 11 липня 2012 року — член Державної ради РФ[19].

Фінансування тероризму в Україні[ред. | ред. код]

У березні 2014 року Миронова включено до осіб, проти яких запроваджено санкціяї ЄС, США, Канади, Австралії і Швейцарії.

У вересні 2015 року включений в санкційний список України.

В Севастополі і Сімферополі Миронов був 26-27 лютого 2014-го, безпосередньо перед початком анексії Криму РФ.

В кінці 2014 року і в кінці 2015 року відвідував окупований проросійськими терористами Донецьк. Виступає за визнання терористичних угруповань ДНР і ЛНР як держав.

В ході президентських виборів 2018 року відмовився висувати власну кандидатуру і був членом ініціативної групи, що висунула кандидатуру президента РФ Путіна.[20]

Кримінальне переслідування в Україні[ред. | ред. код]

Країни, де Миронов потрапив під санкції

Відкрито підтримує та фінансує проросійські терористичні організації в Україні. 25 липня 2014 року українське МВС порушило кримінальну справу проти Миронова.[21]

Нагороди[ред. | ред. код]

  • Орден «За заслуги перед Вітчизною» III ступеня (14 лютого 2008) — за великий внесок у зміцнення і розвиток російської державності і парламентаризму[22]
  • Орден «За заслуги перед вітчизною» IV ступеня (2018)[23]
  • Медаль «300 років Російському флоту»[24]
  • Медаль «В пам'ять 300-річчя Санкт-Петербурга» (2003)
  • Медаль «В пам'ять 1000-річчя Казані» (2005)
  • Ланцюг ордена Пошани (Перу, 2005)[25][26]
  • Орден Пошани (Південна Осетія, 9 жовтня 2009 року) — за великий внесок у справу підтримання миру і стабільності на Кавказі, активну підтримку в питаннях відстоювання незалежності Південної Осетії та її міжнародного визнання, надану допомогу у відновленні зруйнованого господарства республіки[27]
  • Орден «Співдружність» Міжпарламентської асамблеї СНД[28]
  • Медаль «За бойової співдружності» (МВС Росії, 2005 рік)[29]
  • Почесний знак «За заслуги у розвитку парламентаризму» та грамота ради федерації РФ[30]
  • Відзнака «За заслуги в зміцненні співробітництва з Рахунковою палатою Російської Федерації» (2006)[31].
  • Медаль «За видатний внесок у розвиток колекційного справи в Росії»[32]
  • Медаль «За визволення Криму і Севастополя» (17 березня 2014 року) — за допомогу в анексії Криму Росією.[33]
  • Шість разів нагороджувався вогнепальною зброєю: пістолетом Макарова, пістолетом «Вектор», пістолет Яригіна і револьвером «Наган»[34][35].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Миронов Сергій Михайлович. Державна Дума РФ. Процитовано 2016-10-05. 
  2. Біографія Сергія Миронова. Російська газета. 01.03.2012. Процитовано 2013-09-20. 
  3. Про себе. Сергій Миронов - офіційний сайт. Процитовано 2013-09-20. 
  4. ДЕСАНТНИКИ Глава I. Початок. Спогади про армію
  5. «Було забійно». Сергій Миронов згадав студентські роки. Газета «Коммерсантъ С-Петербург», № 194/П (3033), 18.10.2004
  6. ФДМ НВП «Геологорозвідка»
  7. Професія — геолог, Офіційний сайт С. М. Миронова
  8. Сергій Миронов чекає цікавих президентських виборів. Газета «Коммерсантъ С-Петербург», № 22/П (2861), 09.02.2004
  9. Єгор Строєв все-таки знайшов собі наступника, «Коммерсантъ», № 223 (2353), 05.12.2001
  10. Новим спікером Ради Федерації обраний Сергій Миронов, «Коммерсантъ», 5.12.2001
  11. Новий спікер СФ запропонував збільшити президентський термін, «Коммерсантъ», 7.12.2001
  12. Скільки б ви дали Путіну?, «Коммерсантъ», № 50 (452), 18.12.2001
  13. Миронов пропонує новий порядок обрання членів Ради Федерації, «Коммерсантъ», 30.12.2001
  14. Прощання з сенатом, «Російська газета» — Столичний випуск № 5487 (111) 26.05.2011
  15. Колишній спікер Ради Федерації Сергій Миронов розраховує отримати мандат депутата Держдуми не пізніше, ніж через два тижні
  16. Комісія Держдуми з мандатным питань задовольнила заяву про складання депутатських повноважень Олени Вторыгиной
  17. Екс-спікер Совфеда Миронов став депутатом Держдуми
  18. Есери висунули Миронова кандидатом у президенти
  19. Указ Президента Російської Федерації від 11 липня 2012 року № 946 «Питання Державної ради Російської Федерації» Архівовано 2013-05-13 у en:Wayback Machine.
  20. «Петро Козлов», «Єлизавета Фохт». Путіна висунули в президенти без Путіна «Російська служба Бі-бі-сі», 26.12.2017
  21. Zaxid.net. МВС порушило справу проти лідера фракції «Справедлива Росія» через підтримку ним терористів. ZAXID.NET. Процитовано 2018-04-07. 
  22. Указ Президента Російської Федерації від 14.02.2008 № 195
  23. Учасники церемонії вручення державних нагород
  24. Миронов Сергій Михайлович // Офіційний сайт Ради Федерації
  25. Сергій Миронов і його перуанський колега однаково скептично оцінюють результати співпраці з МВФ
  26. Сергій Миронов нагороджений перуанським орденом пошани
  27. Указ Президента Республіки Південна Осетія від 9 жовтня 2009 року «Про нагородження Орденом Пошани Миронова С. М.»
  28. Постанова Ради МПА СНД 13.05.2007 № 19
  29. Міністр внутрішніх справ вручив нагороди членам Ради Федерації.
  30. Сергій Миронов подякував колег за десять років спільної роботи
  31. Сергій Степашин вручив Сергію Миронову нагороду контрольного відомства.
  32. Медаль «За видатний внесок у розвиток колекційного справи в Росії». РОО «Академія російської символіки „Марс“». Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2011-07-07.  Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  33. Медаль за визволення Севастополя і Криму отримали: Путін, Газманов, Чалий, Шойгу і ще 128 осіб
  34. Досьє на Миронова С. М. (Аргументи і Факти)
  35. Навіщо Миронову три пістолети?

Посилання[ред. | ред. код]