Миронов Сергій Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Миронов Сергій Михайлович
S M Mironov.jpg

Нині на посаді
На посаді з5 жовтня 2016
Президент  Володимир Путін
Прем'єр-міністр  Дмитро Медведєв
ПопередникМикола Левичев

Час на посаді:
5 грудня 2001 — 18 травня 2011
ПрезидентВолодимир Путін
Дмитро Медведєв
ПопередникЄгор Строєв
НаступникВалентина Матвієнко

Час на посаді:
15 червня 2000 — 22 червня 2002
ПрезидентВолодимир Путін
Наступникневідомо

Народився14 лютого 1953(1953-02-14) (65 років)
Пушкін, Ленінград
ГромадянствоРосія Росія
ОсвітаСанкт-Петербурзький гірничий університет
Санкт-Петербурзький політехнічний університет Петра Великого
Російська академія державної служби
Санкт-Петербурзький державний університет
Політична партіяA Just Russia.svg Справедлива Росія
БатькоМихайло Миронов
МатиГалина Варламова
Професіягеофізик, економіст, юрист, політик
ЗванняСтарший сержант гвардії
Нагороди
Orden Sodruzhestvo.jpg Орден «За заслуги перед Вітчизною»
Медаль «У пам'ять 1000-річчя Казані»
Орден Святого Архистратига Михаила (ДНР) (лента).png
www.mironov.ru

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Сергій Михайлович Миронов (рос. Сергей Михайлович Миронов, нар. 14 лютого 1953(19530214) року, Пушкін, Ленінград) — російський політик. Керівник фракції «Справедлива Росія» у Державної думі РФ з 5 жовтня 2016 року.[1]

Депутат Державної думи Російської Федерації VII скликання. Голова партії «Справедлива Росія» — член бюро президії Центрального ради партії, депутат Законодавчих зборів Санкт-Петербурга (19942001). Заступник голови Законодавчих зборів Санкт-Петербурга (2000 — 2002).

Виставляв свою кандидатуру на виборах президента РФ в 2004 і 2012 роках і обидва рази займав останнє місце. Голова Наглядової ради «Союзу десантників Росії».

Життєпис[ред. | ред. код]

Сергій Миронов народився 14 лютого 1953а в місті Пушкіна. Батьки походять з Тверській і Новгородської областей. Мати — Галина Федорівна Варламова, батько — Михайло Омелянович Миронов[2]. Батько — фронтовик Великої Вітчизняної війни; після демобілізації залишився служити в армії. Мати працювала інструктором партійного обліку[3]. Дід Омелян Еремеіч Миронов був розстріляний у вересні 1937 року.

Закінчив середню школу № 410 Пушкінського району Ленінграда.[4].

У 1969 вступив до Індустріального технікуму на факультет «Геофізичні методи пошуку та розвідки корисних копалин і мінералів». Однак, провчившись один семестр, закинув навчання. Влітку наступного року знову вступив на перший курс цього ж технікуму. Після першого курсу з'їздив в першу експедицію на Кольський півострів.

Восени 1971, на початку другого курсу, маючи відстрочку від армії до закінчення технікуму, добровільно пішов на строкову службу. Служив у повітряно-десантних військах (ВДВ) ВС СРСР 1973 у Литві та Азербайджані.

Освіта та кар'єра[ред. | ред. код]

У 1974 21-річний Сергій Миронов вступив у Ленінградський гірничий інститут імені Р. В. Плеханова[5]. Будучи студентом почав працювати в НВО «Геофізика», в секторі, де займалися пошуками уранової сировини.

19781986 — старший інженер-геофізик НВО «Рудгеофизика» (нині ФДМ НВП «Геологорозвідка»[6]), потім — геофізиком Зеленогірській експедиції Міністерства геології СРСР. У 1980 ріку закінчив інститут.

З 1986 по 1991 за напрямом Міністерства геології СРСР працював старшим геофізиком аэропартии в Монгольської Народної Республіки. До цього він їздив туди протягом п'яти років на півроку, а в 1986 перебрався з родиною в Улан-Батор, де жив ще 5 років до розпаду СРСР у 1991 році[7].

Після 1991 року[ред. | ред. код]

З 1991 по 1993 рік був виконавчим директором пушкінського АТЗТ «Російська торгова палата». У 1992 ріку закінчив Санкт-Петербурзький технічний університет. У 1993 році отримав атестат Мінфіну Росії на право роботи на ринку цінних паперів.

19941995 — виконавчий директор АТВТ «Будівельна корпорація „Відродження Санкт-Петербурга“».

Законодавче збори Санкт-Петербурга (1994-2001)[ред. | ред. код]

У 1994 обраний депутатом Законодавчих зборів Санкт-Петербурга I скликання від блоку «Весь Петербург».

З квітня 1995 — перший заступник голови Законодавчих Зборів Санкт-Петербурга.

У 1997 році закінчив з відзнакою Російську академію державної служби при Президенті Російської Федерації

У 1998 році закінчив з відзнакою юридичний факультет Спбду.

Квітень — грудня 1998 — виконуючий обов'язки голови Законодавчих Зборів Санкт-Петербурга I скликання.

У грудні 1998 року обраний депутатом Законодавчих Зборів Санкт-Петербурга II скликання по 12-му виборчому округу, отримавши 70 % голосів виборців (кращий результат в місті) і увійшов до складу фракції «Законність».

З 1999 слухач філософського факультету Спбду[8].

У 2000 році — заступник керівника виборчого штабу Володимира Путіна по Санкт-Петербургу, на президентських виборах 2000 року.

У червні 2000 обраний заступником голови Законодавчих Зборів Санкт-Петербурга другого скликання.

З вересня 2000 року — голова політради Санкт-Петербурзького регіонального політичного громадського руху «Воля Петербурга».

Раду Федерації (2001-2011)[ред. | ред. код]

Член Ради Федерації[ред. | ред. код]

Після реформи Ради Федерації Федеральних Зборів.

13 червня 2001 року обраний членом Ради Федерації — представником законодавчого збори Санкт-Петербурга.

З червня 2001 — член Комітету Ради Федерації з конституційного законодавства і судово-правових питань, член Комісії Ради Федерації з регламенту та парламентських процедур.

З жовтня 2001 року — заступник голови Комітету Ради Федерації з конституційного законодавства і судово-правових питань.

Голова Ради Федерації[ред. | ред. код]

5 грудня 2001 року обраний головою Ради Федерації. Миронов був єдиним кандидатом на пост спікера — він був рекомендований президентом[9].

Володимир Путін вітає Сергія Миронова з обранням на пост Голови Ради Федерації 5 грудня 2001 року

За затвердження на цій посаді Сергія Миронова проголосували 152 сенатора, 2 — проти і 4 члена Ради Федерації утрималися від голосування. На початку засідання повноваження голови Ради Федерації з себе склав Єгор Строєв, який перебував на цій посаді протягом двох термінів[10]. Очолюючи Рада Федерації, виступав проти політизації цього органу і створення в ньому партійних фракцій.

Першою ініціативою Миронова на цій посаді стала пропозиція збільшити президентський термін з 4 до 7 років. За словами спікера Ради Федерації, «для Росії в сучасних умовах 4 роки президентського терміну — це мало»[11]. Президент Володимир Путін у відповідь заявив, що вважає таке збільшення недоцільним, однак ця ідея знайшла чимало прихильників[12].

30 грудня того ж року Миронов запропонував новий порядок обрання членів Ради Федерації — посаду члена верхньої палати парламенту має бути виборною. Миронов розповів, що вже розробив відповідний законопроект. На його думку, тільки народний мандат дозволить членів верхньої палати парламенту стати незалежними[13].

1 лютого 2002 Миронов обраний головою Ради Міжпарламентської Асамблеї держав — учасників.

Справедлива Росія[ред. | ред. код]

У 2006 році Миронов брав участь у створенні і очолив політичне об'єднання «Справедлива Росія», покликаний стати конкурентом «Єдиної Росії» в рамках потенційної двопартійної системи в Росії.

На початку 2007 року з обранням 4 скликання законодавчих зборів Санкт-Петербурга повноваження Сергія Миронова в Раді Федерації формально закінчилися. Але 28 березня новий парламент підтвердив повноваження Миронова, відкривши тим самим йому шлях до третього спікерського терміну. Миронов був знову обраний представником Петербурзького законодавчих зборів у Раді Федерації.

30 березня 2007 року був майже одноголосно (один утримався) переобраний головою Ради Федерації на третій термін.

8 лютого 2010 року в Державній Думі відбулися політичні консультації між партіями «Справедлива Росія» і «Єдина Росія». У консультаціях взяли участь Сергій Миронов, керівник фракції Микола Левич, голова Державної Думи і Голова Вищої ради партії «Єдина Росія» Борис Гризлов і секретар президії Генради партії «Єдина Росія» В'ячеслав Володін. За підсумками консультацій Сергій Миронов і Борис Гризлов підписали політичну угоду, в якому обидві партії заявили, що вони зобов'язуються прагнути до коаліційних дій: «Справедлива Росія» підтримує стратегічний курс Президента Росії Дмитра Медведєва і Голови Уряду Володимира Путіна зі стратегічних питань зовнішньої політики, а «Єдина Росія» підтримує знаходження Сергія Миронова на посаді Голови Ради Федерації Федеральних Зборів Російської Федерації. Учасники Угоди висловили готовність спільно діяти при вирішенні кадрових питань, у тому числі за підсумками виборів шляхом укладення пакетних угод при формуванні керівних органів[14].

16 квітня 2011 року пішов у відставку з поста голови «Справедливої Росії», залишаючись при цьому її лідером.

18 травня 2011 року за пропозицією фракції «Єдина Росія» Законодавчих зборів Санкт-Петербурга був відкликаний з посади представника Законодавчих зборів міста в Раді Федерації, позбувшись таким чином посади голови СФ.

25 травня 2011 року Сергій Миронов останній раз прийшов у Раду Федерації, де виступив з промовою, підвівши підсумки майже десятирічної роботи на посаді голови[15].

Депутат Державної Думи РФ[ред. | ред. код]

8 червня 2011 року зареєстровано депутатом 5 скликання Державної думи, зайнявши місце депутата Олени Вторыгиной[16][17][18].

14 червня 2011 року обраний Керівником фракції «Справедлива Росія» в Державній Думі Федеральних Зборів Російської Федерації; став членом Комітету Державної Думи з науки і наукомістких технологій.

4 грудня 2011 року переобраний депутатом Державної Думи Федеральних Зборів 6 скликання, керівник фракції «Справедлива Росія» у Державній Думі, член Комітету ГД з житлової політики і житлово-комунальному господарству.

У грудні 2011 року на подовженому VI З'їзді партії «Справедлива Росія» була висунута кандидатура Миронова для участі у президентських виборах 2012 року[19].

За результатами президентських виборів 4 березня 2012 року отримав 2 763 935 голосів виборців (3,85 % від загального числа голосуючих), посівши останнє місце, але при цьому поліпшивши свій результат на 3,1 % порівняно з 2004 роком.

З Президентом Росії Володимиром Путіним.
31 травня 2014 року

З 11 липня 2012 року — член Державної ради Російської Федерації. Відповідно до Указом Президента Російської Федерації від 11 липня 2012 року № 946 «Питання Державної ради Російської Федерації» керівники фракцій в Державній Думі, за посадою є членами державної ради[20].

У березні 2014 року Миронов увійшов до списку осіб, що піддалися санкціям Євросоюз, США, Канади, Австралії і Швейцарії.

У вересні 2015 року включений в санкційний список України. Санкції сприйняв, за його власним висловом, «не без гордості»[21].

В Севастополі і Сімферополі Миронов був 26-27 лютого, безпосередньо перед початком подій, що призвели до вступу Республіки Крим до складу Російської Федерації[22].

В кінці 2014 року і в кінці 2015 року відвідував Донецьк. З собою Миронов привозив гуманітарну допомогу Донбасу. Миронов став першим політиком високого рівня, який відвідав схід України з моменту початку збройного конфлікту. Він виступає за визнання невизнаних ДНР і ЛНР Росією, за їх пряме співробітництво і за об'єднання народних республік в одну державу.

В ході президентських виборів 2018 року відмовився висувати власну кандидатуру і був членом ініціативної групи, що висунула кандидатуру президента РФ Володимира Путіна[23].

Кримінальне переслідування в Україні[ред. | ред. код]

Країни, в яких Сергій Миронов потрапив під санкції

Відкрито підтримує та фінансує проросійські терористичні організації в Україні. 25 липня 2014 року українське МВС порушило кримінальну справу проти Миронова.[24]

Нагороди[ред. | ред. код]

Володимир Путін і Сергій Миронов на церемонії вручення нагород. 27 червня 2018 року
  • Орден «За заслуги перед Вітчизною» III ступеня (14 лютого 2008 ріка) — за великий внесок у зміцнення і розвиток російської державності і парламентаризму[25]
  • Орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня (2018)[26]Ювілейна медаль «300 років Російському флоту»[27]
  • Медаль «В пам'ять 300-річчя Санкт-Петербурга» (2003)
  • Медаль «В пам'ять 1000-річчя Казані» (2005)
  • Ланцюг ордена Пошани (Перу, 2005)[28][29]
  • Орден Пошани (Південна Осетія, 9 жовтня 2009 року) — за великий внесок у справу підтримання миру і стабільності на Кавказі, активну підтримку в питаннях відстоювання незалежності Південної Осетії та її міжнародного визнання, надану допомогу у відновленні зруйнованого господарства республіки[30]
  • Орден «Співдружність» Міжпарламентської асамблеї СНД[31]
  • Медаль «За бойової співдружності» (МВС Росії, 2005 рік)[32]
  • Почесний знак «За заслуги у розвитку парламентаризму» та Почесна Грамота Ради Федерації Федеральних Зборів Російської Федерації[33]
  • Відзнака «За заслуги в зміцненні співробітництва з Рахунковою палатою Російської Федерації» (2006)[34].
  • Медаль «За видатний внесок у розвиток колекційного справи в Росії»[35]
  • Орден Святого Архистратига Михаїла I ступеня (2014, невизнана Донецька Народна Республіка) — за надання гуманітарної допомоги населенню Донбасу та підтримку діяльності благодійної медичної організації «Справедлива допомога»[36][37]
  • Медаль «За визволення Криму і Севастополя» (17 березня 2014 року) — за особистий внесок у повернення Криму до Росії[38]
  • Шість разів нагороджувався вогнепальною зброєю: пістолетом Макарова, пістолетом «Вектор», пістолет Яригіна і револьвером «Наган»[39][40].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Миронов Сергій Михайлович. Державна Дума РФ. Процитовано 2016-10-05. 
  2. Біографія Сергія Миронова. Російська газета. 01.03.2012. Процитовано 2013-09-20. 
  3. Про себе. Сергій Миронов - офіційний сайт. Процитовано 2013-09-20. 
  4. ДЕСАНТНИКИ Глава I. Початок. Спогади про армію
  5. «Було забійно». Сергій Миронов згадав студентські роки. Газета «Коммерсантъ С-Петербург», № 194/П (3033), 18.10.2004
  6. ФДМ НВП «Геологорозвідка»
  7. Професія — геолог, Офіційний сайт С. М. Миронова
  8. Сергій Миронов чекає цікавих президентських виборів. Газета «Коммерсантъ С-Петербург», № 22/П (2861), 09.02.2004
  9. Єгор Строєв все-таки знайшов собі наступника, «Коммерсантъ», № 223 (2353), 05.12.2001
  10. Новим спікером Ради Федерації обраний Сергій Миронов, «Коммерсантъ», 5.12.2001
  11. Новий спікер СФ запропонував збільшити президентський термін, «Коммерсантъ», 7.12.2001
  12. Скільки б ви дали Путіну?, «Коммерсантъ», № 50 (452), 18.12.2001
  13. Миронов пропонує новий порядок обрання членів Ради Федерації, «Коммерсантъ», 30.12.2001
  14. «Справедлива Росія» уклала з «Єдиною Росією» політичну угоду, 08.02.2010.
  15. Прощання з сенатом, «Російська газета» — Столичний випуск № 5487 (111) 26.05.2011
  16. Колишній спікер Ради Федерації Сергій Миронов розраховує отримати мандат депутата Держдуми не пізніше, ніж через два тижні
  17. Комісія Держдуми з мандатным питань задовольнила заяву про складання депутатських повноважень Олени Вторыгиной
  18. Екс-спікер Совфеда Миронов став депутатом Держдуми
  19. Есери висунули Миронова кандидатом у президенти
  20. Указ Президента Російської Федерації від 11 липня 2012 року № 946 «Питання Державної ради Російської Федерації» Архівовано 2013-05-13 у en:Wayback Machine.
  21. Миронов заявив, що не без гордості побачив себе в «чорному списку» ЄС
  22. С. Миронов — Севастополю може допомогти кожен!
  23. "Петро Козлов", "Єлизавета Фохт". Путіна висунули в президенти без Путіна "Російська служба Бі-бі-сі", 26.12.2017
  24. Zaxid.net. МВС порушило справу проти лідера фракції «Справедлива Росія» через підтримку ним терористів. ZAXID.NET. Процитовано 2018-04-07. 
  25. Указ Президента Російської Федерації від 14.02.2008 № 195
  26. Учасники церемонії вручення державних нагород
  27. Миронов Сергій Михайлович // Офіційний сайт Ради Федерації
  28. Сергій Миронов і його перуанський колега однаково скептично оцінюють результати співпраці з МВФ
  29. Сергій Миронов нагороджений перуанським орденом пошани
  30. Указ Президента Республіки Південна Осетія від 9 жовтня 2009 року «Про нагородження Орденом Пошани Миронова С. М.»
  31. Постанова Ради МПА СНД 13.05.2007 № 19
  32. Міністр внутрішніх справ вручив нагороди членам Ради Федерації.
  33. Сергій Миронов подякував колег за десять років спільної роботи
  34. Сергій Степашин вручив Сергію Миронову нагороду контрольного відомства.
  35. Медаль «За видатний внесок у розвиток колекційного справи в Росії». РОО «Академія російської символіки „Марс“». Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2011-07-07.  Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  36. Захарченко вручив Миронову орден ДНР / БЛОКНОТ
  37. Глава ДНР Олександр Захарченко нагородив Сергія Миронова орденом (uk). Офіційний сайт прес-центру Уряду і Народної Ради ДНР. 2015-12-30. 
  38. Медаль за визволення Севастополя і Криму отримали: Путін, Газманов, Чалий, Шойгу і ще 128 осіб
  39. Досьє на Миронова С. М. (Аргументи і Факти)
  40. Навіщо Миронову три пістолети?

Посилання[ред. | ред. код]