Перейти до вмісту

Тарнавський Мирон Омелянович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Мирон Тарнавський)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Тарнавський.
Мирон Тарнавський
 Підполковник
 Генерал-чотар
Загальна інформація
Народження29 серпня 1869(1869-08-29)
Барилів, нині Шептицький район
Смерть29 червня 1938(1938-06-29) (68 років)
Черниця, нині Золочівський район
ПохованняЯнівський цвинтар[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Військова служба
Роки служби1890–1920
ПриналежністьЗУНР ЗУНР
Вид ЗСЗбройні сили Австро-Угорщини Збройні сили Австро-Угорщини
 УСС
 УГА
Рід військ Сухопутні війська
Війни / битвиПерша світова війна
Польсько-українська війна
Українсько-білогвардійська війна
Командування
1916—1917 Командир Вишколу УСС
1917—1918 Командир Легіону УСС
1919 Головнокомандувач УГА
Нагороди та відзнаки
Ювілейна пам'ятна медаль 1898
Ювілейна пам'ятна медаль 1898
Ювілейний хрест
Ювілейний хрест
Пам'ятний хрест 1912/13
Пам'ятний хрест 1912/13
Велика медаль «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
Велика медаль «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
Залізний хрест 2-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Орден Залізної Корони 3 ступеня
Орден Залізної Корони 3 ступеня
CMNS: Тарнавський Мирон Омелянович у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Миро́н Омеля́нович Тарна́вський (нім. Tarnawski Miron[2]; 29 серпня 1869, с. Барилів, нині Шептицький район — 29 червня 1938, с. Черниця, нині Золочівський район) — український військовий, командир Вишколу (1916—1917), а згодом Легіону УСС (1917—1918), отаман УСС, підполковник цісарсько-королівської армії, генерал-чотар та Начальний вождь (Головнокомандувач) УГА.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 29 серпня 1869 року в с. Барилові (Брідський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, нині — Шептицький район Львівської області, Україна) в Галичині в давній родині греко-католицького священика Омеляна Тарнавського[3].

Здобувши початкові знання у сільській народній школі, закінчив німецькомовну Бродівську гімназію (1890[4]), після чого був призваний на однорічну військову службу до австрійської армії, яка включала півроку навчання в старшинській школі у Львові[5].

За протекції графа Станіслава Бадені 5 місяців прослужив в управі Краєвого виділу у Львові, після чого зголосився до військової служби[джерело?].

В армії Австро-Угорщини

[ред. | ред. код]

Зразу був скерований на піврічну старшинську практику до 30 Бродівського батальйону польових стрільців де проходив північний вишкіл на становище активного старшини у Відні[6]. 1 січня 1892 року зарахований кадетом резерву — офіцирсштельфертретера (заступника офіцера, нім. Offiziersstellvertreter) 4-го піхотного полку ЗС Австро-Угорщини, що дислокувався у Тарнові[7]. В листопаді цього ж року був підвищений до лейтенанта резерву[8]. У 1896 році переведений до 18-го піхотного полку, перебуваючи у чині лейтенанта дійсної служби, що дислокувався у Перемишлі[9].

У травні 1899 року отримав звання оберлейтенанта[10]. У 1902 році був переведений до 33-го піхотного полку, який дислокувався в районі Стрию[11]. У травні 1909 здобув звання гауптмана[12], в цьому ж році переведений до 35-го піхотного полку, який дислокувався в районі Золочева[13]. Часткову мобілізацію 1912 року проходив у складі цього ж полку[14]. До початку Першої світової війни отримав три пам'ятні Австро-угорські нагороди[15].

На початку Першої світової війни перебував в складі 35-го піхотного полку. Брав участь у перших боях під Радзивиловом, Бродами та Львовом[16], де цісарсько-королівська армія зазнала поразок і відступила в Західну Галіцію. Під Сончем захворів на дизентерію, під Строновичами[джерело?] 26 листопада 1914 року отримав наскрізне поранення в обидва стегна[5][джерело?]. Лікувався у Перемишлі й Будапешті, відтак на курорті в Бадені[джерело?]. Навесні 1915 року повернувся на фронт. Де 9 травня цього ж року брав участь у бою в районі Славського[5]. В той час розвивався австро-німецький наступ після боїв на Маківці.

Наприкінці серпня 1915 в Завалові уперше зустрівся з січовими стрільцями, заприязнившись із Дмитром Вітовським[джерело?].

В січні 1916 року за власним бажанням перейшов до полку УСС, де був призначений командантом Вишколу УСС[17]. У лютому цього ж року підвищений до майора цісарсько-королівської армії[15]. В рядах УСС мав звання сотника[18], а згодом, отамана[19][прим. 1]. Упродовж 1915—1916 рр. Вишкіл УСС був поділений на два організаційно й чисельно розрядові відділи. Після обрання Тарнавського командантом вишкільна формація стала єдиним провідом. За цей час, у другій половині 1916 року, вишкіл під командуванням Тарнавського перейшов на німецько-пруський зразок підготовки стрільців[21][прим. 2]. А з початку 1917 року Вишкіл під його командуванням одержав німецьких інструкторів[23]. Під керівництвом Тарнавського, старшини учбового підрозділу домагалися високої індивідуальної підготовки стрільців, а також підготовки і вишколу малих підрозділів — десятків і чет[17].

У червні 1917 заходами Бєрнацкого усунутий з Вишколу УСС[джерело?], замість нього було призначено Костянтина Слюсарчука[23][19]. Сам Тарнавський був призначений командантом батальйону 35-го Золочівського стрілецького полку та 16-го полку стрільців[5]. Тоді був скерованим під Куропатники, де в ході Офензиви Керенського розпочалися гарячі бої. Тоді, за успіх був нагороджений німецьким Залізним Хрестом та австрійським орденом Залізної Корони[5].

У жовтні 1917 по стабілізації фронту вздовж старого кордону по Збручі, призначений командантом Легіону УСС. Тоді Легіон під командуванням Тарнавського складався з чотирьох піхотних сотень, а також по одній технічній, скорострільній, будівельній сотні та із господарських формацій[24][25]. Від 29 листопада до 16 грудня УСС перебував на позиціях в Гуштині[26]. 17 грудня УСС перейшло до села Чорнокінецька Воля, а звідти до Лосяча, де УСС святкувало Різдво, тоді 7-8 січня було обрано нового команданта Легіону УСС — сотника Осипа Микитку. Приводом до усунення Тарнавського з командування дали «антиавстрійські прояви», ігнорування наказів, а також його виступи в обороні стрілецької честі перед булавою бригади, та за підтримку святкування Третього Універсалу[26][27][25].

Надалі в час походу австро-угорської армії в Україну в 1918 був на різних посадах, серед інших референтом для українських справ в Жмеринці при штабі 54-ї австрійської дивізії, пізніше у ранзі підполковника[28][25][29] — командантом 16-го полку стрільців, з рештками якого повернувся до місця його постою у Кракові. Заарештований поляками, перебував деякий час у таборі полонених в Домб'є; згодом втік з полону до Станіславова[30][5].

В УГА

[ред. | ред. код]

Наприкінці листопада на основі підрозділів Легіону УСС виникли перші бойові групи Української Галицької Армії (УГА), одну з якої — група «Схід» розташовувалась під Львовом у селі Куровичі очолив Тарнавський[5][31], а згодом у ранзі полковника — Другого Осадного корпусу УГА (II Корпус) який був сформований з груп «Схід», «Старе Село», «Щирець» і «Наварія», а також з 1-ої бригади УСС, Бережанської, Золочівської та Коломийської бригади[32]. В той період він як команадант II Корпусу брав участь у третій спробі УГА осадити та заволодіти місто Львів, саме тоді II Корпус й отримав найменування «Осадний». Тоді його корпус розташовувався на заході площи Підкови[5][33][32]. 24 лютого о 12:25, як один з керівників галицької делегації у місті Львові був одним з підписантів договіру про перемир'я. Умови перемир'я були такі: «всі воєнні акції припиняються 25 лютого о 6 годині ранку»[33][5]. З липня по листопад 1919 Начальний вождь (Головнокомандувач) УГА[34].

Мирон Тарнавський очолював Другий Корпус УГА у боях під Львовом і під час першого відступу, в Чортківській офензиві; під час другого — диктатор ЗУНР Євген Петрушевич 5 липня 1919 на вимогу Петлюри звільнив генерала Грекова і призначив М. Тарнавського генерал-четарем і Головнокомандувач УГА.[35] Після переходу за Збруч Мирон Тарнавський пережив дні тріумфу й трагедії об'єднаних українських армій: похід на Київ і його здобуття (30 серпня 1919), відступ, пошесть тифу.

Рятуючи армію від виснажливих боїв у «трикутнику смерті» та епідемії тифу, коли УГА стала небоєздатною, Мирон Тарнавський вислав, з власної ініціативи, делеґатів для переговорів про перемир'я з Добровольчою армією генерала А. Денікіна, за що диктатор ЗУНР усунув його з поста Начального вождя і віддав під військовий суд (відбувся 13–14 листопада у Вінниці)[36], який, однак, виправдав М. Тарнавського. Востаннє М. Тарнавський виконував обов'язки начального вождя УГА під час хвороби його наступника генерала Осипа Микитки. Під час союзу УГА з Червоною армією Тарнавський переховувався 1920 у Балті й у Києві, звідки по приході польської армії переїхав у липні до Галичини. Вивезений поляками до табору полонених у Тухолі, перебував там до кінця 1920. Після звільнення повернувся до Галичини і жив у с. Черниці поблизу Бродів.

Ігумен Шептицький та генерал Тарнавський в урочищі Підлюте 1937 рік

Помер 29 червня 1938 року в одному з львівських шпиталів (за іншими даними, в с. Черниця, Бродівський повіт, Тернопільське воєводство, нині Бродівський район Львівської області, Україна).

Похорон був організований за сприяння фірми Романа Шухевича «Фама»[37]. Похований на Янівському цвинтарі у Львові серед стрілецьких могил вояків УГА. Його похорон був масовою українською маніфестацією[5].

Праці

[ред. | ред. код]
  • Тарнавський М. Спогади. — Л.: Вечірня година, 1992. — 128 с.

Родина

[ред. | ред. код]

Донька Мирона Тарнавського Марія Коцюба, що надавала лікарську допомогу бійцям УПА, 11 із половиною років провела в таборах Воркути, її чоловік Степан загинув у ГУЛАГу, а їхні доньки Яромира і Зоряна відбували заслання у Читинській області.

Старший син Омелян-Михайло (нар. 1904) разом із батьком воював за незалежність України. Активний у Пласті, член проводу (Верховної Пластової Команди). У 1926 році приїхав до УРСР, здобув в Одесі фах інженера. У 1937 його заарештували й розстріляли.

Молодший син Мирон-Зимовіт (нар. 1906) навчався у Празькій політехніці, був знаний у «Пласті». Після розгрому дивізії «Галичина» перейшов до УПА. Провів у радянських концтаборах 10 років. Помер у Владимирській області.

Дочка Олена-Ганна Якович у 1940 році вийшла заміж, а в грудні її чоловік зник у застінках НКВС. У вересні 1945 року радянські окупанти замордували й Ганну — її знайшли зариту в глині з 11 проколами багнетом.

Нагороди

[ред. | ред. код]

Австро-Угорщина

[ред. | ред. код]

Оцінка діяльності

[ред. | ред. код]

Ще на початку Першої світової війни коли Тарнавський був у складі цісарсько-королівського війська Микола Литвин та Кім Науменко охарактеризували його як виваженого та сміливого командира. А за часи командування Вишколу як одного з найавторитетніших та досвідчених старшин УСС[17].

Майже через місяць після усунення Тарнавського від командування Легіону УСС, 5-6 лютого 1918 року відбулась нарада щодо «існування і призначення Легіону УСС за участю Української парламентської репрезентації, Центральної управи УСС і представників усіх стрілецьких підрозділів». Тоді було вирішено що «УСС постали як добровільна формація в ім'я державної самостійності українського народу та для його визволення з чужої неволі». Окремо на ній розглядалися й інші питання УСС — поновлення Тарнавського на посаду команданта УСС. Тоді неодноразово просили стрільці у зверненнях, бажаючи щоб у такий переломний момент їх очолив «справжній патріот України». Попри це, реалізувати це не вдалось[39].

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]
Могила Мирона Тарнавського поряд із могилами військових і політичних діячів Василя Беня і Костя Левицького
  • Пам'ятники Миронові Тарнавському встановлені в рідних йому селах Барилів (місце народження) і Черниця (місце смерті).
  • На фасаді будівлі Бродівської гімназії імені Івана Труша у січні 2000 року встановлена меморіальна таблиця, яка сповіщає, що у 1889 році цю гімназію закінчив генерал УГА Мирон Тарнавський[40].
  • На честь генерала Мирона Тарнавського названо вулиці у Львові, Дрогобичі, Івано-Франківську, Тернополі, Стрию та у багатьох містах і селах Галичини.
  • Рішенням виконкому Тернопільської міської ради громадській організації «Комітет з будівництва пам'ятника генералові Мирону Тарнавському» дозволено спорудження пам'ятника громадсько-політичному діячеві та генералу-чотарю Української Галицької Армії періоду визвольних змагань 1918—1919 років на території природного скверу поряд із будинком за адресою вул. Генерала М. Тарнавського, 2.
  • 1 жовтня 2024 року 45 окремій артилерійській бригаді Сухопутних військ ЗСУ присвоєно почесне найменування «імені генерала Мирона Тарнавського»[41][42].
  • Пам'ятник у селі Черниця
    Пам'ятник у селі Черниця
  • Меморіальна таблиця генералу УГА М. Тарнавському на фасаді Бродівської гімназії
    Меморіальна таблиця генералу УГА М. Тарнавському на фасаді Бродівської гімназії
  • Плакат при дорозі (Р 39) в с. Черниця
    Плакат при дорозі (Р 39) в с. Черниця

Тарнавський зображений на листівках УСС. Німецький фотограф Карл Яґерспахер(інші мови) 24 січня 1917 року зробив портретну фотографію Тарнавського, який сидіть на стулі; існують також інші його знімки, де він зображений стоячи. За цими фотографіями створено чотири коричнево-білих листівок УСС що увійшли до серії «Берлін» та «J. 1917»[43].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Це пов'язано з тим, що у Легіоні УСС, який входив до складу австро-угорської армії, військові звання мали додаток легіон-, тоді як австро-угорське звання офіцера без цього доповнення відрізнялося від стрілецького[20].
  2. ↑ За словами доктора наук Богдана Гнатевича вказано що: "Пруська метода боєвого вишколу була якнайкраще приспособлена до вимог новітньої війни. Вона основувалась на одиничному навчанні і змагала до того, щоб стрільця призвичаїти до безумовного послуху, до як-найбільшої самодіяльності й до видержаності на полі бою"[22].
  1. ↑ а б https://web.archive.org/web/20201109170914/http://ena.lp.edu.ua:8080/bitstream/ntb/14810/1/15_pohovannya.pdf
  2. ↑ Schematismus für das k. u. k. Heer und für die k. u. k. Kriegs-Marine, 1892, S. 530.
  3. ↑ Гірняк Н. Організація і духовний ріст Українських Січових Стрільців. — Філадельфія, 1955. — С. 10–11.
  4. ↑ Jahresbericht des K. K. Real und Ober-Gymnasiums in Brody fur das schuljahr 1890. — Brody : Druck von Feliks West, 1890. — S. 25. (нім.)
  5. ↑ а б в г д е ж и к л Енциклопедія ЗУНР 1918—1923, 2021, с. 18.
  6. ↑ Тарнавський, 1992, с. 9.
  7. ↑ Schematismus für das k. u. k. Heer und für die k. u. k. Kriegsmarine, 1892, S. 530; 540.
  8. ↑ Schematismus für das k. u. k. Heer und für die k. u. k. Kriegs-Marine, 1893, S. 540.
  9. ↑ Schematismus der K. K. Landwehr und der K. K. Gendarmerie, 1897, S. 95; 313-314.
  10. ↑ а б Schematismus der K. K. Landwehr und der K. K. Gendarmerie, 1899, S. 125.
  11. ↑ Schematismus der K. K. Landwehr und der K. K. Gendarmerie, 1902, S. 127; 478.
  12. ↑ Schematismus der K. K. Landwehr und der K. K. Gendarmerie, 1910, S. 152.
  13. ↑ Schematismus der K. K. Landwehr und der K. K. Gendarmerie, 1909, S. 368.
  14. ↑ а б Schematismus der K. K. Landwehr und der K. K. Gendarmerie, 1909, S. 154.
  15. ↑ а б в Schematismus der K. K. Landwehr und der K. K. Gendarmerie, 1914, S. 132.
  16. ↑ Історія галицького стрілецтва, 1991, с. 40–41.
  17. ↑ а б в Історія галицького стрілецтва, 1991, с. 41.
  18. ↑ Думін, 1936, c. 134.
  19. ↑ а б Лазарович, 2005, с. 379.
  20. ↑ Rutkowski, 2009, S. 66.
  21. ↑ Думін, 1936, c. 299.
  22. ↑ Думін, 1936, с. 299.
  23. ↑ а б Думін, 1936, c. 300.
  24. ↑ Думін, 1936, c. 291.
  25. ↑ а б в Лазарович, 2005, с. 378.
  26. ↑ а б Думін, 1936, c. 245.
  27. ↑ Історія галицького стрілецтва, 1991, с. 51.
  28. ↑ Думін, 1936, c. 249.
  29. ↑ Лазарович, 2005, с. 312-313.
  30. ↑ Історія галицького стрілецтва, 1991, с. 85-86.
  31. ↑ Історія галицького стрілецтва, 1991, с. 85.
  32. ↑ а б Історія галицького стрілецтва, 1991, с. 88.
  33. ↑ а б Лизень, 2021, c. 130.
  34. ↑ а б в Лазарович, 2005, с. 506.
  35. ↑ Інститут історії України. www.history.org.ua (укр.). Процитовано 6 лютого 2017.
  36. ↑ ISBN 5-7707-7867-9 с.264
  37. ↑ Богдан Чайківський. «ФАМА». Рекламан фірма РОМАНА ШУХЕВИЧА. Архів оригіналу за 28 червня 2015. Процитовано 3 грудня 2014. [Архівовано 2015-06-28 у Wayback Machine.]
  38. ↑ а б Ranglisten des kaiserlichen, 1918, S. 545.
  39. ↑ Лазарович, 2005, с. 190-191.
  40. ↑ Меморіальні таблиці Бродів
  41. ↑ Двом бригадам та полку присвоєно почесні найменування. Мілітарний (укр.). Процитовано 1 жовтня 2024.
  42. ↑ 45-й окремій артилерійській бригаді ЗСУ присвоїли ім’я генерала Мирона Тарнавського. Збруч (укр.). 22 листопада 2024. Процитовано 7 лютого 2025.
  43. ↑ Дубиняк та Цибаняк, 2005, с. 42-45.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Тарнавський_Мирон_Омелянович&oldid=47218851