Мисик Василь Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Василь Олександрович Мисик
Василь Мисик.jpg
Народження 24 липня 1907(1907-07-24)
  с. Новопавлівка Межівський район Дніпропетровська область
Смерть 3 березня 1983(1983-03-03) (75 років)
  м. Харків
Громадянство СРСР СРСР
Мова творів українська
Рід діяльності поет, перекладач
Роки активності: 19231983

Васи́ль Олекса́ндрович Ми́сик (нар.24 липня 1907, Новопавлівка Дніпропетровської області — пом.3 березня 1983, Харків) — український поет, перекладач. В'язень сталінських концтаборів.

Ранній дебют[ред.ред. код]

Народився 24 липня 1907 року в селі Новопавлівка Межівського району Дніпропетровської області в родині священика. 1922 закінчив семирічку, де навчався мови й літератури у Аркадія Казки, який запримітив поетичне обдарування юнака. Зшиток із його віршами Казка надіслав своєму другові Павлу Тичині, а той, у свою чергу, показав поезії школяра Миколі Зерову, Максиму Рильському, Павлу Филиповичу. Відтоді після публікації (1923) кількох поезій у журналі «Червоний шлях» Василь Мисик став входити в літературу.

1926 переїхав до Харкова, влаштувався коректором у друкарні, а згодом став бібліотекарем у Будинку літератури імені Василя Блакитного. 1927 побачила світ його перша збірка «Трави».

Одночасно з творенням оригінальних поезій Мисик багато перекладав. Ще навчаючись у школі, виявив неабиякий інтерес до чужоземних мов: самотужки оволодів німецькою, французькою. Живучи в Харкові, став відвідувати курси англійської. Там же вступив до технікуму сходознавства. Мисик перекладав з російської, білоруської, есперанто, єврейської, польської, німецької, французької, а найбільше — з англійської, перської і таджицької. Вважається першим перекладачем з есперанто на українську мову: «Колискова» (Lulkanto) Євгена Михальського (Авангард, 3, 1929).

На час утворення Спілки письменників СРСР (1934) 27-річний Мисик уже був автором поетичних збірок «Трави», «Блакитний міст», «Чотири вітри», «Будівники», збірки оповідань «Ґалаґанів сон», двох книжок нарисів про Схід, численних перекладів. Він належав до літературної організації «Плуг», але за своєю творчою позицією був близьким до групи так званих «неокласиків».

Василь Мисик був членом Спілки селянських письменників «Плуг», літературних організацій Пролітфронт, Всеукраїнської спілки пролетарських письменників.

Кримінальні гоніння[ред.ред. код]

Уночі 4 листопада 1934 року за постановою Харківського ДПУ у справі зі звинувачення «у приналежності до ОУН і підготовці терактів проти керівних діячів партії та уряду» В. Мисика було заарештовано в його квартирі у будинку «Слово». За свідченням Василя Минка, який жив у тому ж будинку поверхом вище, Мисика заарештували помилково — ордер був виписаний саме на нього. Через півроку — через брак достатніх даних — слідство було припинено. Мирослава Бердник викладає іншу версію подій. Вона стверджує, що бачила в архіві донос на Мисика, написаний Мінко[1].

За постановою оперуповноваженого СПВ УДБ НКВС УРСР у Харківській області від 9 листопада 1934 його направили в Київ, де було сконцентроване слідство у справі зі звинувачення великої групи української інтелігенції у приналежності до ОУН і підготовці терактів проти керівних діячів партії та уряду, що інкримінувалося й Мисикові як членові «харківської терористичної групи» (крім Мисика, за фальшивими показаннями А. Біленького-Березинського, до «харківської групи» належали Р. Сказинський та Р. Шевченко). 13–15 грудня виїзна сесія Військової колегії Верховного суду СРСР під головуванням Ульріха засудила 28 звинувачуваних у цій справі до розстрілу — зокрема Григорія Косинку, Дмитра Фальківського, Костя Буревія, Олексу Влизька, Івана і Тараса Крушельницьких, Р. Шевченка, Р. Сказинського. Справу Мисика, який, попри всі тортури, категорично відмовився визнати себе винним, направили на додаткове розслідування&nbsp — разом із справами ще вісьмох звинувачуваних.

26 лютого 1935 затверджено обвинувальний висновок. Через брак достатніх даних, щоб віддати Мисика до суду, слідство у його справі припинили. Водночас постановлялося направити справу на «особливу нараду» при НКВС СРСР з клопотанням про ув'язнення його у виправно-трудовий табір строком на 5 років — «беручи до уваги, що Мисик виходець з попівської родини і був зв'язаний з українськими націоналістичними елементами, а тому є особою соціально небезпечною і його перебування в Україні в нинішній час небажане»… 19 липня 1935 Особлива нарада при НКВС СРСР засудила його до 5 років виправно-трудових таборів. Незаслужене покарання Мисик відбував на Соловках.

Навесні 1940 поет, після відбуття каторги, оселився в рідному селі. З 1941 у радянських військах, потрапив у полон. Навесні 1945 разом із групою солдатів, виведених на розстріл, утік із німецького табору для радянських військовополонених.

Повернення в літературу[ред.ред. код]

Після репатріації до СРСР почалося, як не дивно, поступове творче відродження поета. 1956 з Мисика раптом зняли всі звинувачення. 16 жовтня 1956 ухвалою військового трибуналу Київського військового округу його реабілітували.

Починаючи з 1958 одна за одною виходять поетичні книжки Мисика: «Вибране» (1958), збірки лірики «Борозни» (1962), «Верховіття» (1963), «Чорнотроп» (1966), «Біля криниці» (1967), «Берег» (1972), «Планета» (1977), Твори в 2-х томах. Виступає В. Мисик також у жанрах оповідання й нарису: «Ґалаґанів сон» (1930), «Тисячі кілометрів», «Казахстанська магістраль» (1932), «Брянський ліс» (1978).

На окрему увагу заслуговує плідна перекладацька спадщина В. Мисика, за яку 1977 року поета було відзначено премією імені М. Рильського. У Мисикових інтерпретаціях українською мовою побачили світ поезії Байрона, Шекспіра, Пушкіна, Шеллі, Бернса, Лонгфелло, Кітса, Уїтмена, Гете, Гельдерліна, Беранже, Жака Превера та інших європейських авторів. Як фаховий сходознавець В. Мисик перекладав твори багатьох поетів Сходу: Рудакі (Вибране, 1962), Омара Хайяма (Рубаї, 1965), Гафіза (Лірика, 1971), Фірдоусі (З «Шах-Наме», 1975). В 1990 році видавництво Дніпро видало книгу «Захід і схід. (Майстри поетичного перекладу)» яка містить зразки найкращих перекладів В. Мисика.

Помер Василь Мисик на сімдесят шостому році життя 3 березня 1983 року. Творчість В. Мисика досліджували в Україні В. Іванисенко, О. Тимченко, Б. Корсунська, І. Драч, О. Лупій, О. Шугай та ін. Ряд творів поета перекладено російською, білоруською, чеською, болгарською та іншими мовами.

До 100-річчя поета у Харкові вийшла книжка вибраної лірики Василя Мисика «Чорнотроп» (видавництво «Майдан», 2007, вступне слово А. Перерви. Упорядник І. Перепеляк).

Літературні премії[ред.ред. код]

Видані книги[ред.ред. код]

Власні твори[ред.ред. код]

  • «Трави» (1927).
  • «Блакитний міст» (1929).
  • «Чотири вітри» (1930).
  • «Галаганів сон» (1930).
  • «Тисячі кілометрів» (1932).
  • «Казахстанська магістраль» (1932).
  • «Будівельники» (1933).
  • «Турксиб» (1934).
  • «Знайко» (1960).
  • «Борозни» (1962).
  • «Верховіття» (1963).
  • «Чорнотроп» (1966).
  • «Біля криниці» (1967).
  • «Лан» (вибране, 1970).
  • «Берег» (1972).
  • «Планета» (1977).
  • «Брянський ліс» (оповідання, 1978).

Переклади[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Ресурси[ред.ред. код]