Мистецтво Німеччини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Килим 15 ст. Берлін
Худ. Йоган Георг Бергмюллер (1688—1762). Монастирська церква Божої Матері, 1-а половина 18 ст., Ейхштат, Швабія.

Мистецтво Німеччини

Раннє середньовіччя[ред. | ред. код]

Кафедральний собор, Бамберг, вівтарна частина

В добу раннього середньовіччя на нинішніх землях Німеччини склалися племінні об'єднання швабів (алеманів), франків, баварів, тюрингів, саксів, гессів тощо. Території, де вони мешкали і отримали пізніше назви Швабія, Баварія, Тюрингія, Гессен тощо. Ці назви утримались і за феодальними князівствами, і в сучасних назвах федеральних земель Німеччини. Землі під військовим тиском франків поєднали у єдину державу Каролінгів, яка розвалилася у 843 р. Науковці лише з цього періоду ведуть відлік саме німецького мистецтва в межах Східно-франкського королівства.

У каролінгську добу (687-911 роки) склалися феодальні відносини, запроваджено християнство, місцева культура отримала впливи візантійської культури. З 962 року Східно-франкське королівство отримало назву Німецька імперія, а пізніше відому як Священна Римська імперія германської нації.

Романська доба[ред. | ред. код]

Катедральний собор, м. Наумбург

Панівні позиції в мистецтві німецьких земель цієї доби посіла архітектура та ремесла, пов'язані з нею - створення вітражів, меблів, німецьке килимарство, ювелірство.

Мистецтво романської доби на німецьких землях датують 10-13 століттям. Консервативні місцеві традиції утримували романські форми довше, ніж в сусідніх державах. Тому доба готики прийшла з запізненням і мала небагато чистих зразків на відміну від Франції. Частка архітектурних споруд романської доби, навпаки, мала за зразки архітектурні будівлі Візантії (імператорський палац і каплиця в місті Ахен)

Німецька готика[ред. | ред. код]

Німецька готика складалася під впливом готики Франції, але мала регіональні особливості. Недобудовані романські споруди добудовують в новому стилі або додають до них лише готичні деталі та елементи, не змінюючи конструктивну базу споруд. Виникає ціла низка споруд романсько-готичних, перехідного стилю, не позбавлених виразності, монументальності і досить відмінних від готичних споруд Франції, Іспанії, Британії. Серед значущих споруд цього періоду -

  • Міхаельскірхе, 11 ст., Гільдесгайм, Нижня Саксонія
  • каплиця Санкт-Бартоломеус, 1017 р., Падерборн, Північний Рен-Вестфалія
  • собор Санкт-Кіліан, 1042-1188рр, Вюрцбург, Баварія
  • собор Санкт-Петер-унд-Георг, 1186-1237 рр, Бамберг, Баварія
Meyers b9 s0945b.jpg
Анонім з Гілдесгейма, «Сон Єссея», батька царя Давида, до 1250 р. Живопис на дубових дошках, ц-ва Архангела Михайла. Гілдесгейм

Поступово німецька готика набуває міці, індивідуальності і з'являються як запозичені з Франції зразки, так і оригінальні, місцеві. Серед перших будівель, що мали суто готичні риси, стала церква Богоматері в місті Трір. Вона центрична за планом, в основу якого покладено рівноконечний хрест. Видовжена лише вівтарна частина. Родзинкою церкви були дві каплиці в кожному куті хреста. Подібного розташування капличок не знала навіть класична країна готики - Франція. Винахід невідомого німецького майстра став шедевром креслення архітектора.

Готичні споруди Німеччини мають особливості : архітектори не розробляють і не прикрашають західний фасад, як у Франції, веж часто не дві, а одна висока або чотири, вхід до собору з бічного фасаду, а сама архітектура зберігає суворий, геометричний, майже фортечний характер.

Винятком став Кельнський собор, що нагадує французькі взірці. Спорудження Кельнського собору почалось 1248 року і зайняло, з перервами до закінчення в 1880 році, – більш ніж 600 років. Його проект створив архітектор Герард фон Ріла, (або Майстер Ґерхард). У молоді роки, перебуваючи ще в стані підмайстра, він мандрував містами Франції, де бачив на власні очі створення величних соборів в містах Бове, Ам'єн тошо. Маючи відповідну кваліфікацію, брав участь в будівництві і набирався досвіду. Повернувся в Кельн, де отримав замову на створення небаченого досі міського собору, де мали зберігати реліквії трьох волхвів (або Трьох Царів). Вважають, що архітектор два роки працював над створенням плану небаченого за розмірами і висотою собору. Він мав п'ять нав, сім каплиць (за числом трьох Царів і чотирьох євангелістів). Надзвичайно ретельно архітектор розробив і підмурки собору, економно використавши залишки ще романського храму і брили давньоримських споруд. За життя Герард фон Ріла встигне побачити готові каплиці, хор і будівлю собору без веж. Він помер, коли виповнилося більше шістдесяти (точної дати народження - не знайдено). Собор стояв недобудованим до середини 19 ст. За його добудову взялася протестантська Пруссія, що фінансувала проект, як ознаку національного возз'єднання і яка ініціювала збори коштів. До будівництва залучили талановитого архітектора і інженера, ним був Ернст Фрідріх Цвирнер. Сміливий Цвирнер керувався проектними рішеннями Герарда фон Ріла, але використовував і сучасні матеріали. Так, він відмовився від використання дерева в побудові конструкцій даху і замінив його залізом, чим викликав шквал звинувачень. Переконання правоти Цвирнера прийшло несподівано. Погорів дерев'яний дах собору в Франкфурті - і критики замовкли. Талановитий Цвирнер отримав право добудовувати собор без значних перешкод. Кельнський собор - завдовжки 144,5 м та має 86,5 м ширини, а його дві вежі сягають 157 м заввишки.

Цікавий також живопис цього періоду. Одним з представників німецької пізньої готики є анонімний Майстер райського садочка.

Пересічна забудова[ред. | ред. код]

Середньовічна міська забудова формується на місцях давньоримських військових поселень (Трір, Кельн, Аугсбург, Майнц), навколо фортець та на шляхах відбитих у слов'ян земель (Росток, міста в Пруссії, на землях Польщі). Розпланування міст - хаотичне, нерегулярне, гуртувалося навколо міських центрів - ринкової площі, монастиря, фортеці. Камінь іде лише на унікальні споруди (церкви, фортеці). В північних місцях та на узбережжі Балтики без покладів дикого каменю виникає так звана готика з цегли (Любек, Штральзунд, Данциг, споруди в місті Кенігсберг).

Пересічна архітектура використовує дешеві матеріали (дерево, солому). Виникає дешева фахверкова забудова з дерев'яним каркасом та дешевим заповненням з суміші глини, соломи тощо.

Фахверк набув надзвичайного поширення і зберіг свої позиції донині. Він - характерна риса забудови багатьох старовинних німецьких міст та селищ.

Декоративне мистецтво середньовіччя[ред. | ред. код]

Образотворчі мистецтва 15 століття[ред. | ред. код]

Докладніше: Герб з акробатом
Йорг Брой старший. «Св. Флоріан і апостол Павло», Вівтар в монастирі Мельк, 1502, Австрія

Події склалися досить невдало для висвітлення історії образотворчих мистецтв ранніх періодів німецьких князівств у 15 ст. В часи праці багатьох митців 15 ст. ніхто не попіклувався про збереження життєписів навіть відомих майстрів. Винятком став хіба що Альбрехт Дюрер, більша частина творчості якого припала, однак, на вищий етап розвитку німецького відродження.

Лише на зламі 16-17 ст. до створення життєписів нідерландських і німецьких майстрів ранніх періодів звернувся історіограф Карел ван Мандер. І зіткнувся з проблемою майже повної втрати свідоцтв про життєві події низки німецьких майстрів, а часто і повною втрати їх творчого доробку. За наступні 400 років досліджень стан справ поліпшився досить мало. Лише розшуки в архівах дозволили дізнатись хоть щось про працю Стефана Лохнера, пов'язаного з містом Кельн[1]. Частка німецьких земель відійшла до сучасної Швейцарії, де працював Конрад Віц (працював в Женеві і Базелі), але відомостей про нього мало. До 1960-х років була відома лише одна картина німецького майстра Лукаса Мозера (Тіфенбронський вівтар із сценами життя Марії Магдалини)[1]. Про низку майстрів не збережено ні достовірних фактів життя, ні справжніх імен. Серед них такі:

Відродження[ред. | ред. код]

Див. також: Німецьке Відродження

Розвиток мистецтва Відродження в Німеччині проходив під впливом ідей Реформації. За часом це був досить короткий період від середини 15 століття до 1520-х рр. Селянська війна, жорстоке придушення селянських заворушень, релігійний розкол і відокремлення декількох земель від католицизму обірвали розвиток відродження. Кордон 1530 року пережили лише поодинокі майстри, серед яких Альтдорфер, Ганс Гольбейн Молодший в Англії та Лукас Кранах Старший, що провів останні роки життя у засланні разом зі своїм вельможним покровителем.

Воно формувалося в жорстокій релігійній боротьбі, яка сповнила його драматизмом, особистими трагедіями та емоційними стресами. Яскравого втілення в німецькому мистецтві набули теми смерті, Страшного суду, кінця світу. Майже всі німецькі художники пройшли через школу гравюри, що наклало на їхній живопис відбиток жорсткості, безрадісності й гротеску.

Найяскравішим представником мистецтва німецького Відродження був Альбрехт Дюрер (1471—1528) — видатний живописець, гравер, вчений. У його живописних полотнах проявляється справжня велич епохи Відродження. У цей період створено відомі автопортрети Альбрехта Дюрера — "Автопортрет з пейзажем "(1498), «Автопортрет в образі Христа» (1500)та ін.

Однак справжній успіх митцеві принесли гравюри. У гравюрах Дюрера міфологічні сюжети переплітаються з мотивами середньовічних фантазій і сатири. Найвідоміша серія гравюр на теми Апокаліпсесу (1498). В останні роки життя Альбрехт Дюрер створив декілька чудових портретів. Серед них — "Портрет імператора Максиміліана" (1519). Він також продовжував писати картини на релігійну тематику. Одним з останніх полотен митця став диптих «Чотири апостоли» (1526), на якому зображено Іоанна, Петра, Павла та євангеліста Марка.

Бернт Нотке, Талліннський варіант, «Танок Смерті»

Утаємничений Грюневальд[ред. | ред. код]

Худ. Грюневальд, Св. Себастьян

Ще в 19 столітті було віднайдено декілька релігійних композицій надзвичайної мистецької вартості в провінційних німецьких церквах. Талановиті твори ніяк не належали Дюреру, майстру досить шанованому та вивченому. Поряд з новонайденими творами навіть картини обдарованого Дюрера сприймалися менш сміливими і в композиції, і в колориті, і в накалі несамовитих почуттів. У життєписах Йоахима Зандрарта, який не був сучасником художника, знайшли неточні свідоцтва про майстра Матіаса Грюневальда. Праця дослідників впродовж декількох десятиліть мало що прояснила, але вдалося віднайти декілька нових творів художника велетенської обдарованості, інженера і фортифікатора. Він був єдиним значущим майстром серед німців, що не займався гравюрою. Але поодинокі малюнки Грюневальда вимірюють на вагу золота. Відтворення його біографії ще попереду.

Головні майстри німецького ренесансу[ред. | ред. код]

Німецька гравюра доби відродження[ред. | ред. код]

Ще напередодні доби відродження німецькі ремісники стали у авангарді книгодрукування та запровадження мистецтва гравюри. Цьому сприяло широке використання паперових млинів та наявність нового, дешевого матеріалу для гравюр та книг - паперу.

Панівні позиції в мистецтві відродження німецьких земель посіли живопис та гравюра, до того ж гравюра в творчості деяких німецьких майстрів головувала. Німецька архітектура 15-16 ст. значно поступалася зразкам Італії і мала провінційний, вторинний характер. Вона наче накопичувала сили для майбутньої доби бароко, що розквітне в німецьких князівствах.

На значну популярність німецької гравюри вплинуло декілька факторів -

  • звернення до неї провідних майстрів
  • великі наклади (створення якої завгодно кількості відбитків)
  • демократичний характер гравюри на відміну від унікального, аристократичного характеру живопису
  • відгук гравюри на актуальні тогочасні події,
  • широка тематика - від релігійних композицій до зображень селян, вояків, повій
  • популяризація тогочасних володарів думок (портрети Лютера, Меланхтона тощо)
  • доступність та дешевизна відбитків.

Ганс Бургкмайр старший. Дереворити[ред. | ред. код]

Вівтар з монастиря Мельк[ред. | ред. код]

Лихоліття 17 століття[ред. | ред. код]

Анонім 17 ст. «Ванітас» або «Як минає слава земна», біля кістяка людини — Александр Македонський, Авесалом, біблійний Самсон, мудрець Соломон, уславлений лікар Гален
Йоахим Зандрарт
  • 17 століття принесло німецьким землям справжнє спустошення. Більшість військових дій Тридцятирічної війни відбувалася саме на територіях німецьких князівств, що зазнали економічної та духовної кризи. За підрахунками науковців, землі Німеччини втратили 33 - 35 % населення. В католицьких князівствах Німеччини папа римський пішов на безпідставні заходи і дозволив на десять років брати шлюб водночас з двома жінками німецьким чоловікам.

Німецькі землі зазнали руйнацій, знелюднення, епідемій, убивства ремісників, зникнення мистецьких національних традицій. Найвідоміші художники цього періоду емігрують і десятиліттями працюють в Італії, Голландії тощо. Адам Ельсгаймер, Йоган Лісс - жили і працювали в Італії до смерті. Йоахим Зандрарт роками працював в Італії та Голландії і повернувся на батьківщину лише в останні роки життя. Живопис німецьких майстрів втратив національне забарвлення і схожий на взірці другорядних барокових митців Венеції, Риму, голландських мистецьких центрів. На півночі Німеччини роками працює скульптор з Антверпену - Томас Квеллінус , представник інтернаціонального європейського бароко. Надовго втрачені позиції в скульптурі в Пруссії частково реабілітував Андреас Шлютер.

Німецькі глеки з бородачами[ред. | ред. код]

Культурним феноменом стануть і керамічні глеки і кухлі з бородачами, що походять з рейнської області. Було відомо декілька керамічних центрів, котрі були розташовані поблизу міста Кельн і, згодом, в самому місті, котрі виробляли популярні горщики і кухлі. Зазвичай глеки мали маску бородатого чоловіка на горлі, більш-менш реалістично відтворену. Чому саме він, невідомо, як невідоме і походження цього символу. Бородач поданий як маска без тулуба, часто в оточенні з рослинним візерунком. В коротку добу німецького відродження було виготовлено декілька глеків з бородачем і його тулубом до колін в тогочасному одязі, з подробицями і реалістичними деталями. Капелюх персонажа виконували з металу і той слугував кришкою вузької горловини. Вважають, що ці фігурні глеки слугували для утримання пива або збереження вина. Відомо, що подібні глеки з бородачем десятиліттями слугували в сільських районах Німеччини, їх брали в поле. Рештки розбитих глеків з бородачами знайдені на розкопках в різних містах Німеччини, в Британії, Голландії тощо. Ознакою місцевого, німецького колориту стали глеки з бородачами в натюрмортах німецького художника Георга Флегеля (1566—1638).

В 19 столітті глеки з бородачами стають предметами колекціонування. Саме з приватних колекцій надійшли відомі зразки глеків з бородачами, котрі зберігає і експонує Музей Вікторії й Альберта, Лондон.

Традиція виготовлення фігурних глеків з бородачами підтримана і в 20 столітті. Вони стануть темою незвичних німецьких фонтанів. Найбільший за розмірами глек із бородачем встановлений в місті Фрехен. Його висота дорівнює 2 метри 40 сантиметрів.

Келихи з наутілусом і не тільки[ред. | ред. код]

Келих з морським конем, майстерні Німеччини. Державний музей мистецтв Лос-Анжелеса, Каліфорнія
Глек, золото і дві мушлі наутілуса, майстерні Амстердама. Москва, Збройна палата.

Вельможі-голландці, датчани, шведи, французи і італійці - шаленіли від краси цих келихів. Створення подібних келихів відомо з доби середньовіччя. Попри золота, якого не було багато, швидко почали використовувати срібло чи коштовні камені, мінерали і екзотичні речі, перш за все коралі. Згодом додалися кокосові горіхи і яйця страусів - і через їх незвичність для європейців, і через магічні властивості, якими їх тоді наділяли. В добу Великих географічних відкриттів до екзотичних речей, що завозили в Західну Європу, додалися великі за розмірами мушлі з тропічних морів. Особливо виділялися ювелірні майстерні 17 століття міст Німеччини - Гамбург, Нюрнберг, Аугсбург. Майстерні європейські ювеліри, що вже мали значний досвід в обробці деревини, рогів, слонової кістки, узялися обробляти і мушлі тропічних морів. Брудні і потьмянілі, мушлі набували нетутешньої краси в яскравому освітленні після технологічної обробки. Їх мили від бруду, декілька днів обробляли слабкими розчинами кислоти, а потім лужними розчинами для нейтралізації кислот, знімали верхній шар. Боки очищеної мушлі, що грала перламутром, або залишали недоторканими, або додатково обробляли різьбленням чи гравіюванням. Іноді робили дрібні кльопки, що утримували маленькі коштовні камінці. Мушлю кріпили на ніжку, зазвичай скульптурну. Сюжетна скульптура могла бути і на верхівці келиха, перетворюючи келих у справжній шедевр ювелірства. Келих на картині Віллема Калфа «Келих Наутілус та китайська порцеляна» прикрашають фігурка бога морів Нептуна та кит, що поглинає Іону.

Подібним келихом вже переставали користуватись і він переходив у статус унікуму, парадного посуду, окраси пишного бенкету, часто був дипломатичним подарунком особі-володарю іншої держави. Майстерні Гамбурга виготовляли золочені і срібні тарелі, вази, келихи, підсвічники, розноси, чарки, курильниці - ароматниці. Датський королівський двір 1628 року був вимушений закласти подібні ювелірні вироби в ломбарди, аби швидко отримати гроші в казну, спорожнілу через Тридцятирічну війну. Невикуплені коштовні речі перейшли іншим володарям. Частку коштовного посуду перевезли вітрильниками в порт Московії Архангельськ, де його за золото придбали для царського двору.

Навіть в самому Гамбурзі залишилось не так багато подібних виробів доби бароко. В 18 столітті в скрутну годину урядовий сенат Гамбурга наказав переплавити срібні вироби заради карбування срібних монет. Збереглися лише речі, що перейшли в інші країни як дипломатичні дарунки.

У 20-му столітті - келихи стануть надбанням державних скарбниць і великих музеїв в містах Флоренція (Музей срібла), Нью-Йорк (Музей мистецтва Метрополітен), Санкт-Петербург, Париж, Амстердам, Лос-Анжелес, Москва, Делфт, Дрезден, Гамбург, Аугсбург, Нюрнберг тощо.

Майстри німецької дереворізьби[ред. | ред. код]

18 століття[ред. | ред. код]

Серед митців початку 18 століття особливе місце посів скульптор Йозеф Стаммель (1695-1765), представник пізнього маньєризму.

Почесні позиції в мистецтві Європи займатиме німецька музика, для якої надзвичайно багато корисного зроблять:

Нарешті панівні позиції в мистецтві повернула собі і німецька архітектура та архітектори -

Бароко в землях Німеччини[ред. | ред. код]

Арх. Йоган Дінценгофер. Палац Вайсенштайн, вигляд з курдонера на палац і циркумференції. Фото 2007 року.
Арх. Йоган Дінценгофер (1663-1726). Фульда, катедральний собор.

Стиль бароко в Німеччині був запроваджений князями та курфюрстами, тільки останні мали право обирати імператора. Тому німецьке бароко зосереджене в князівських резиденціях і йшло шляхом запозичень з Австрії та з Італії. Панівні позиції зайняла знову архітектура і частково - скульптура. Розгорнулося будівництво князівських резиденцій в нових формах, частка яких наслідувала французький Версаль як взірець, але з власним розплануванням. Серед найкращих ансамблів бароко Німеччини -

  • Вільгельмсхьоге, Кассель, частково перебудований
  • Херренхаузен, поблизу Ганновера
  • Німфенбург, поблизу Мюнхена
  • Фейтсхьохейм, поблизу Вюрцбурга
  • Гроссер - гартен, Дрезден та декілька кумедних, дрібних за розмірами «малих Версалей» в дрібних князівствах на кшталт Ангальт-Цербсту чи Кьотену. За допомогою досить дешевих будівельних матеріалів намагалися створити враження добробуту та розкоші. Звертаються до рідкісних або незвичних матеріалів - мушлі з тропічних морів, бурштин, лакові панно з Китаю. Саме в цю добу в Пруссії створено головні панелі уславленої Бурштинової кімнати. З Саксонії починається і власна історія західноєвропейської порцеляни, майстрам та науковцям якої вдалося створити аналог порцеляни Китаю (Мейсенська мануфактура).

Запрошені з Італії майстри, що працюють в південних князівствах Німеччини, змагаються в створенні чудернацьких, примхливих планів споруд та декору, що були винятками навіть в самій Італії. Але все це підготувало підґрунтя для розвитку німецького рококо, серед найкращих взірців якого - павільйони Цвінґера в Саксонії та ансамбль і палац Сансусі в Пруссії.

Живопис доби німецького бароко[ред. | ред. код]

Стан справ в архітектурі Німеччині[ред. | ред. код]

Мали місце кризові явища і в архітектурній практиці Німеччині. Конгломерат різних за культурним розвитком і віросповідуванням князівств (земель), Німеччина мала низку місцевих мистецьких центрів - досить розвинених (як в Баварії) чи відверто відсталих (Мекленбург).

До призабутих архітекторів німецького і чеського бароко першої хвилі належить і Авраам Лейтнер (бл. 1639-1701). Німець за походженням, він один з перших неіталійців на будмайданчиках Праги. Саме Лейтнер працював разом з італійцем Франческо Каратті на будівництві Чернінського палацу. Але Авраам Лейтнер був і цікавим проектантом. Збережені зразки його проектних рішень кінця 17 століття, де він подав низку проектів невеликих споруд в оточенні садів бароко чи барокових обрамлень. Уступчаті чи незвичні за формою споруди Лейтнера, органічно пов'язані з парковим оточенням, стануть попередниками паркових павільйонів доби рококо. Подібні розпланування полюбляв та неодноразово реалізовував італо-російський архітектор Антоніо Рінальді (1710 ?-1794), один з найкращих майстрів доби рококо.

Всі ознаки італійського бароко (монументальність, велич, масштабність, майстерне використання природного оточення) зберегли сакральні споруди земель Німеччини, що не увірвали зв'язок з папським Римом і католицьким віросповіданням (монастир Етталь, Баварія, монастир Банц, Верхня Франконія, базиліка Вальдсассен, монастир в Оттобойрені). В 18 столітті до них додались пишні резиденції князів церкви і світських володарів - Цвінґер в Дрездені, палац архієпископа в місті Вюрцбург, палац маркграфа Карла Вільгельма в Карлсруе, ансамбль споруд Вільгельмсхьоє, Кассель. Це вже справжні ансамблі парадних, представницьких і господарських споруд, створених за єдиним стилем, ансамблі, що нагадують окремі, невеликі міста.

Серед відомих митців архітектури німецьких земель - Йоган Давид Штейнгрубер (1702 - 1787), що працював на будівництві палаців в Мангеймі та Раштаті, в князівстві Ансбах. Він вимушено закінчував вже розпочаті споруди і власний досвід архітектора виклав в теоретичних працях «Architeccture Civile» (надрукованих приблизно 1748 року) та книзі «Практичний курс цивільної архітектури» (1763 р.) Конкуренція між архітекторами і пошуки нової (ідейної та формальної) виразності споруд привели митців до зближення планів архітектурних споруд і латинських літер. Так Антон Глоннер, що був сучасником Йогана Давида Штейнгрубера, запропонував проект нових колегії і церкви для єзуїтів у вигляді монограми Христа - «IHS». Талановитий, з розвиненою ерудицією Штейнгрубер пішов далі і створив низку проектів князівських палаців, поземні плани яких - це декілька латинських літер, внутрішнє порожнє поле яких розроблене як низка залів, житлових приміщень, коридорів, гвинтових сходинок. Контур літер - зовнішні стіни палацових споруд, розроблені і прикрашені як звичні тодішні споруди - з вікнами, порталами, міжповерховими карнизами, парапетами, прикрашеними скульптурами, ризалітами. Проекти, оприлюднені 1773 року, не що інше як цікава паперова архітектура. Так, літера «Е» - це житловий комплекс на три поверхи, де середній виступ літери «Е» розроблений як каплиця з куполом. Літери обіграні настільки вдало, що деякі могли бути цілком реалізовані - наприклад, літера «Н» або «Х», план останньої дещо нагадував план мисливського палацу Ступініджі Філіппо Ювари. Віртуозно обіграна навіть літера «S», яку майстерний Штейнгрубер подав як несподіваний князівський палац з двома куполами. Звичайно, що частка літер-споруд викликала здивування як екзотика, як куншт і гра змістів, твір, вартий кабінету курйозів, а не реального відтворення. Проекти споруд у вигляді літер Йогана Давида Штейнгрубера (з детально розробленими фасадами)- предмет вивчення сучасних студентів-архітекторів, мистецтвознавців і колекціонерів.

Порцеляна Німеччини[ред. | ред. код]

Як відомо, секрет китайської порцеляни в Європі отримали не запозиченням, а власним відкриттям. Зробили це в Саксонії,в місті Дрезден, де був достатній досвід в гірничій справі і потрібні поклади сировини. Була організована спеціальна лабораторія, де талановитому авантюристу і фальшивомонетнику Беттгеру створили умови для відповідної роботи. Кожен з експериментів Беттгера фіксувався в протоколах. Адже він працював з помічниками, вартовими і шпигунами водночас. В записах за січень 1709 року є відомість про перший вдалий експеримент і рецепт суміші. В березні того ж року з'явився запис про отримання якісної білої порцеляни з тонкою глазур'ю і всім необхідним для розписів. Так авантюрному Беттгеру і його помічникам вдалося перевідкрити секрет майстрів Китаю.

19 століття[ред. | ред. код]

Кете Кольвіц, скульптура «Матір»
Кубок з німецькими монетами. ХІХ ст. Фірма "Wagner & Sohn". Музей історичних коштовностей України
Кубок з німецькими монетами. ХІХ ст. Фірма "Wagner & Sohn". Музей історичних коштовностей України

Політика, а не мистецтво виходять на перші позиції в духовному житті Німеччини.

На початку 19 ст. німецькі князівства стали ареною наполеонівських воєн. Військова поразка Пруссії спонукала уряд до проведення буржуазних реформ. Важливе місце в розвитку земель посіли науковці і науки, а з 1840-х рр. розпочався промисловий переворот. Лише в 19 столітті роз'єднані німецькі князівства вогнем і мечем поєднані в єдину державу під проводом войовничої Пруссії. Німеччина стає капіталістичною державою з домішками неподоланого феодалізму і значного соціального розшарування. Сформована Німецька імперія, почався колоніальний захват земель в Європі та Африці. Агресивна політика буржуазного уряду приведе до Франко-прусської війни 1870-71 рр., до короткочасної Паризької комуни і до поразки Франції у війні. Велетенська контрибуція після війни дістанеться Німецькій імперії, яка розпочне шлях до військового переділу світу, а першими захопленими територіями стануть Ельзас та східна Лотарингія в Європі.

Але за інерцією Німеччина наче живе проблемами мистецтва. Розпочато добудову століттями незакінчених готичних соборів (добудови Кельнського собору, дві вежі собору Св. Віта в Празі тощо). Німеччина стає країною велетенських музеїв, що символізують велич німецької нації, досягнення нею культурного рівня Франції чи Британії. Побудовані -

Німеччина йде в руслі відомих мистецьких стилів Західної Європи -

Закладені традиції повернення німецькому мистецтву втрачених демократичних настанов і тем, антибуржуазних за спрямуванням (Кете Кольвіц, Ернст Барлах).

Але закладені умови і для виникнення формалістичних, агресивно-модернових напрямків, руйнівних за спрямуванням - німецький експресіонізм, дадаїзм, абстракціонізм, які розквітнуть вже в 20 столітті.

20 століття[ред. | ред. код]

Ганс Балушек. «Пролетарське містечко», 1920 р.

Низка майстрів Німеччини першої половини 20 ст. мала яскраву творчу манеру, не схожу на жодну у діячів мистецтв Франції чи Італії. Серед авангардних течій помітним був німецький експресіонізм (Отто Дікс, Ернст Людвіг Кірхнер, Франц Марк).

До витків середньовічного мистецтва Німеччини звертався у власній творчості скульптор Ернст Барлах (1870—1938).

Критичний реалізм у його німецькому втіленні був притаманний психологічно насиченому творчому доробку художника Ганса Балушека (1870-1935).

Делікатно, обережно із натурою працював художник-пейзажист Макс Кларенбах (1880—1952), художня манера котрого була вихована на досягненнях майстрів Барбізонської школи і французьких художників-предімпресіоністів.

Темпераментно, пристрасно працювала у німецькій гравюрі жінка-художниця Кете Кольвіц (1867—1945).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Краткая художественная энциклопедия. «Искусство стран и народов мира», т 1, М, 1962, с. 456-157
  2. а б ГМИИ, «Каталог картинной галереи, Живопись. Скульптура. Миниатюра», М., «Изобразительное искусство», 1986, с. 114

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Michael Thimann: Gedächtnis und Bild-Kunst. Die Ordnung des Künstlerwissens in Joachim von Sandrarts Teutscher Academie, Freiburg: Rombach, 2007.
  • Краткая художественная энциклопедия. Искусство стран и народов мира, Т 1, М, 1962
  • Муратова К. М. «Мастера французской готики», М, 1988
  • Ювалова Е. П. «Немецкая скульптура 1200—1270 гг.», М, 1983
  • Очерки по истории и технике гравюры, М, 1987, раздел « Немецкая гравюра 15-16 веков»
  • Симановская Е. И. " Немецкое художественное серебро 15 — 17 веков в Эрмитаже ", Л, 1964 (рос)
  • Смирнова Е. И. «Западное серебро 13 — 19 веков. Оружейная палата», М. 1964 (рос)
  • Маркова Г. А. «Немецкое художественное серебро 16 — 18 веков» М. 1975 (рос)