Мистецтво Стародавнього Єгипту

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Мистецтво Стародавнього Єгипту — живопис, скульптура, архітектура та інші види мистецтва, які зародилися в Нільській долині бл. 5000 років до н. е. і проіснували до 300 року н. е.

Архітектура[ред. | ред. код]

Пірамиди в Гізі

Давньоєгипетська архітектура вирізняється умовністю й одноманітністю[1]. Це було пов'язано з тим, що видобуток каменю і його обробка перебувала в руках держави, методи роботи встановилися так міцно, що не змінювалися впродовж 3500 років. Ізольованість єгипетської цивілізації призвела до того, що в стародавній державі була відсутня конкуренція в архітектурі, яка б сприятливо вплинула на її розвиток, як, наприклад, в Європі. Ще одним важливим фактором була відсутність різноманітності будівельного матеріалу.

В Єгипті було мало архітектурних форм, характерних для цієї держави, це також пояснювалося обмеженістю будівельного матеріалу. Основними архітектурними формами були піраміда, пілон і колона.

Останній фактор, який відіграє велику роль у розвитку архітектури більшості країн, — це наявність доріг і їх якість. В Стародавньому Єгипті єдиною хорошою дорогою був Ніл, він нею залишається й досі.

Єгипетське будівельне мистецтво досягло своєї досконалості в епоху фараона Хуфу. Після цього методи будівництва ніяк не покращувалися, хоча в архітектурі виникли нові форми, а якість будівництва, в широкому сенсі, незмінно погіршувалася.

Скульптура[ред. | ред. код]

Скульптура Стародавнього Єгипту — одна з найбільш самобутніх і строго канонічно розроблених галузей мистецтва Давнього Єгипту. Скульптура створювалася і розвивалася, щоб представити давньоєгипетських богів, фараонів, царів і цариць у фізичній формі. Існувало також безліч зображень Ка в могилах простих єгиптян, в основному з дерева, деякі з них збереглися. Статуї богів і фараонів ставили на загальний огляд, як правило, на відкритих просторах і поза храмів.

Статуї, як правило, зберігають первинну форму кам'яної брили (або шматка дерева), з якого вони висічені.

Існував дуже строгий канон[2]створення давньоєгипетської скульптури: колір тіла чоловіка мав бути темніше кольору тіла жінки, руки сидячої людини повинні були бути виключно на колінах; існували певні правила зображення єгипетських богів. Так бога Гора слід було зображати з головою сокола, бога мертвих Анубіса — з головою шакала. Всі скульптури створювали відповідно до даного канону і проходження було настільки суворим, що майже за тритисячолітню історію існування Стародавнього Єгипту він не зазнав змін[3].

Живопис[ред. | ред. код]

Всі зображення в Стародавньому Єгипті яскраво розфарбовували. Кам'яну поверхню готували до фарбування — грубий шар бруду з більш м'яким шаром гіпсу зверху, потім вапняк — і фарба лягала рівніше. Застосовувані пігменти були, як правило, мінеральними, щоб захистити зображення від сонячного світла. Склад фарби був неоднорідним — яєчна темпера, різноманітні в'язкі речовини і смоли. В кінцевому підсумку справжня фреска не виходила і не використовувалася. Замість цього використовували фарбу на шарі висушеного пластиру, так звану «фреску a secco». Зверху живопис покривали шаром лаку або смоли, щоб зберегти зображення надовго. Невеликі зображення, виконані в такій техніці, добре збереглися, хоча на великих статуях практично не зустрічаються[4]. Найчастіше подібні методи застосовували при розфарбовуванні маленьких статуй, особливо дерев'яних.

Безліч єгипетських картин збереглися завдяки сухому клімату Стародавнього Єгипту. Картини створювали з наміром поліпшити життя покійному в потойбічному світі. Сцени, зображені на картині, представляли подорож в загробний світ і зустріч в потойбічному світі з божеством (суд Осіріса). Також часто зображували земне життя покійного, щоб допомогти йому займатися тим же в царстві мертвих.

В Новому Царстві разом з померлим стали ховати Книгу мертвих. Це вважалося важливим для загробного життя.

Основними кольорами були червоний, синій, чорний, коричневий, жовтий, білий і зелений.

Періоди мистецтва Давнього Єгипту[ред. | ред. код]

Мистецтво Стародавнього Царства (XXXII ст. — XXIV ст. до н. е.)[ред. | ред. код]

У першій половині III тисячоліття до нашої ери склався монументальний стиль єгипетського мистецтва, виробилися образотворчі канони, які потім свято оберігалися протягом століть. Їх сталість обумовлена особливостями розвитку давньоєгипетського суспільства, а також тим, що мистецтво Єгипту було складовою частиною культу, заупокійного ритуалу. Воно настільки було тісно поєднано із релігією, яка боготворила сили природи і земну владу, що важко зрозуміти його образну структуру, не маючи загального уявлення про релігійно-обрядові звичаї єгиптян.

У цей період створюються такі архітектурні споруди як Великі Піраміди і Великий Сфінкс.

Мистецтво Середнього Царства (XXI ст. — XVIII ст. до н. е.)[ред. | ред. код]

Хоча мистецтво Середнього царства ретельно дотримувалося традицій і канонів Стародавнього, воно не залишилося повністю незмінним. Після довгого періоду смути і розпаду Єгипту на окремі номи (області) держава в XXI столітті до н. е. знову об'єдналася під владою фіванських правителів — цим знаменується початок Середнього царства. Але тепер централізація вже не була настільки абсолютною, як раніше. Місцеві правителі, номархи, стали багатшими і самостійнішими. Вони поступово привласнювали собі привілеї, які раніше належали тільки царю, — привілеї високих титулів, релігійних церемоній, уподібнення Осірісу і Хору. Тепер гробниці вельмож розташовувалися не біля підніжжя царських пірамід, а окремо, на території номів. Піраміди ж стали скромнішими, менші за розмірами; вже жоден фараон не наважився на спорудження таких гігантських усипальниць як Хеопс або Хефрен.

Це призводить до того, що з одного боку знижується пафос монументальності, і оскільки заупокійні культи стають справою більш повсюдною, то в мистецтві, особливо в мистецтві місцевих шкіл, проявляється відтінок повсякденності. А звідси посилення жанрових «вільностей» у трактуванні сюжетів, в композиції. У портреті посилюються риси індивідуальної характерності. З іншого боку, канони все-таки переважають і, маючи за собою занадто вже велику давність, мимоволі збиваються на шаблон і схему.

Мистецтво Нового Царства (XVII ст. — XI ст. до н. е.)[ред. | ред. код]

Сміливіші і внутрішньо більш значні зрушення відбуваються в художній культурі Нового царства, що настало після перемоги над азійськими племенами гіксосів. У мистецтві Нового царства пробивається полум'я земного почуття, роздумів, тривог. Самі традиційні форми ніби зсередини висвітлюються цим новим світлом, він їх перетворює.

Втім, багато традицій вже зживали себе і в формах. Замість архітектури гробниць (гробниці в Новому царстві перестали бути наземними спорудами — вони ховалися в ущелинах скель) розквітає архітектура храмів. Жерці в цю епоху стали самостійною політичною силою, що конкурувала навіть з владою царя. Тому не лише заупокійні храми царів, а головним чином храми-святилища, присвячені різним втіленням бога Амона, визначали архітектурний вигляд Єгипту. Щоправда, і в храмах прославляли особу фараона, його подвиги та завоювання; ці прославлення велися з ще більшим розмахом, ніж раніше. Взагалі культ грандіозного не згас, а навіть відновився з небувалою імпозантністю, але разом з тим сюди приєдналося якесь внутрішнє занепокоєння.

Протягом кількох століть будувалися і добудовувалися знамениті храми Амона-Ра в Карнаку і Луксорі, поблизу Фів. Якщо древня піраміда з її спокійною цілісною формою уподібнювалась горі, то ці храми нагадували дрімучий ліс, де можна загубитися.

Різноманітні художні пошуки періоду XVIII династії підготували появу заключного, зовсім вже новаторського етапу, пов'язаного з царюванням фараона-реформатора Ехнатона, в XIV столітті до н. е. Ехнатон сміливо виступив проти фіванського жрецтва і, скасувавши єдиним законодавчим актом весь давній пантеон богів, зробив жерців своїми непримиренними ворогами. Мистецтво часів Ехнатона (його називають амарнським, оскільки Ехнатон переніс столицю у побудоване при ньому місто Ахетатон, поблизу сучасного села Амарна) звернулося до незвіданого до нього: до простих почуттів людей, до їх душевного стану. У творах амарнського стилю зруйнована броня душевної непроникності: тут крики і стогони плакальників, тут похмура покірність полонених негрів, тут, нарешті, ліричні сцени сімейного життя Ехнатона, — він обіймає дружину, пестить дітей.

Релігійно-політичні реформи Ехнатона були занадто сміливими, щоб бути довговічними. Реакція почалася вже за одного з його найближчих наступників — Тутанхамона, а незабаром всі старі культи були відновлені, і ім'я Ехнатона віддане прокляттю. Однак нові початки, внесені в мистецтво, розвивалися ще протягом, принаймні, сторіччя. Багато ж новаторських ідей та прийомів, які ввійшли під час правління Ехнатона, так і збереглися в давньоєгипетському мистецтві.

Таким чином, єгипетське мистецтво в підсумку свого довгого шляху прийшло до нових рубежів. Але далі його лінія розвитку згасає. Останній прославлений завойовник Рамсес II став культивувати урочисто-монументальний стиль, який тепер уже не був таким органічним, як колись у Стародавньому царстві. Печерний храм Рамсеса II в Абу-Сімбелі являє собою заключний спалах єгипетського монументального генія. Після Рамсеса пішла смуга важких тривалих воєн, завоювання Єгипту ефіопами, ассирійцями, втрати Єгиптом військової та політичної могутності, а потім і культурної першості. В VII столітті до н. е. єгипетське держава на певний час знову об'єднується навколо саїсських правителів. Відродилося в цей час і давньоєгипетське мистецтво в своїх традиційних формах. Саїсське мистецтво досить високе за майстерністю, але в ньому немає колишньої життєвості, воно холодне, відчувається втома, згасання творчої енергії. Всесвітньо-історична роль Єгипту тоді була вже вичерпана.

Еліністичний Єгипет[ред. | ред. код]

Найвідомішими збереженими творами елліністичного Єгипту Птолемеїв є Фаюмські портрети — створені в техніці енкаустики поховальні портрети I–III століть. Свою назву отримали за місцем першої великої знахідки в Фаюмській оазі в 1887 році британською експедицією на чолі з Фліндерсом Пітрі. Є елементом видозміненої під грецьким впливом місцевої похоронної традиції: портрет замінює традиційну поховальну маску на мумії. Знаходяться в колекції багатьох музеїв світу, в тому числі Британського музею, Лувру, Музеї Метрополітен, Московський музей імені Пушкіна володіє чудовим зібранням з 23 похоронних фаюмских портретів, виявлених в Єгипті в 70-ті роки XIX століття, що дає можливість простежити розвиток цього жанру протягом чотирьох століть (з I по IV ст.).

Фаюмські портрети — найкращі збережені зразки античного живопису. Вони зображують особи мешканців стародавнього Єгипту в Елліністичний період і Римський період (I–III століття нашої ери).

Після завоювання Єгипту Александром Македонським час правління фараонів завершилося. В період правління династії Птолемеїв — спадкоємців імперії Александра, відбулися значні зміни в мистецтві та архітектурі. Поховальний портрет — унікальна художня форма свого часу — процвітав в Єгипті доби еллінізму. Стилістично пов'язані з традиціями греко-римського живопису, але створені для типово єгипетських потреб, якими замінено похоронні маски мумій, фаюмські портрети — разюче реалістичні зображення чоловіків і жінок різного віку.

Тварини в мистецтві Стародавнього Єгипту[ред. | ред. код]

Важка залежність світу людей від існування світу тварин не перервалась і в Стародавньому Єгипті. Це відбилось як стінописах поховальних комор фараонів та аристократів, так і в кераміці, в створенні фігурних посудин та іграшок.

Мистецтво Стародавнього Єгипту пройшло довгий шлях розвитку, але обожнення тварин було характерним для усіх його етапів від найранніх до пізніх. Це відбилось як в практиці муміфікації тварин — крокодилів, кішок, ібісів, так і в відтворенні характерних особливостей тварин в посудинах-канопах для зберігання муміфікованих органів. Схематизована частка зображень тварин перейшла в ієрогліфічну писемність стародавніх єгиптян. Зображення кобри ( Урей) прикрасило голову фараонів в їх офіційних портретах.

Література Стародавнього Єгипту[ред. | ред. код]

Поряд з архітектурними комплексами і предметами декоративно-прикладного мистецтва значне місце в мистецтві Стародавнього Єгипту займала також і література. Основними літературними жанрами були заупокійні тексти, гімни, любовні пісні, дидактичні твори і казки.

Першим зразком заупокійних текстів були так звані «Тексти пірамід». Єгиптяни вірили, що написи, накреслені на стінах піраміди, забезпечать добробут і щасливе життя фараона в потойбічному світі. Перші записи були зроблені за велінням фараона V династії Уніса в XXII столітті до н. е. на стінах його піраміди, що поклало початок традиції. Ієрогліфи фарбували в зелений колір. «Тексти Пірамід» містили також легенди про Осіріса і Ісіду, про боротьбу Ра зі змієм Апопом.

У Середньому царстві в зв'язку з демократизацією заупокійного культу тексти писали вже на кам'яних саркофагах. Новий комплекс магічних текстів отримав назву «Текстів саркофагів».

Нове царство було також новою епохою в розвитку заупокійної літератури. Способи досягнення замогильних благ ще більш спростилися. Магічні тексти складали в скрипторіях і записували на папірусах, які виготовляли в спеціальних майстернях. Заупокійні тексти Нового царства отримали назву «Книги Мертвих», чудовою особливістю якої були її численні ілюстрації.

Стародавні єгиптяни вельми дбали про те, якою має бути людина, щоб гідно пройти земний шлях. Мабуть, цим пояснюється виникнення дидактичної літератури, яка користувалася у єгиптян великою популярністю і що отримала подальше поширення. Прославленим зразком такої літератури є «Повчання Аменемопе». Навіть при побіжному порівнянні єгипетських текстів з біблійними очевидно запозичення останніх.

Широке поширення під час XVIII династії (XVI — початок XIV століття до н. е.) отримали любовні пісні.

В Єгипті з'явилися і перші казки, причому притчі, викладені в Євангеліях, за змістом перегукуються з «Казками про верховних жерців Мемфіса», де розповідається про надзвичайні пригоди старшого сина Рамсеса II Сатні-Хемуасі, верховного жерці бога Птаха, і про його сина Са-Осіріса.

Театр Стародавнього Єгипту[ред. | ред. код]

В Стародавньому Єгипті зародився і театр як масова дія. В основу театралізованих вистав лягли містерії Осіріса. Сюжет цих драматичних релігійних уявлень складали «пристрасті» Осіріса — епізоди його життя, його страдницька смерть. Акторами були жерці і навіть фараони.

Існували й інші містерії, присвячені, наприклад, Ісіді і Хору Бехдетському. Містерії включали сцени знаходження Ісідою тіла Осіріса, її плач за Осірісом, оживлення Осіріса, народження Гора, боротьбу Гора з Сетом, воскресіння Осіріса.

Містерії були різні, але в усіх втілювалася тема боротьби добра зі злом і світла з мороком.

Галерея археологічних знахідок в різних музея[ред. | ред. код]

Відділ Стародавнього Єгипту ( Музей мистецтва Метрополітен, Нью-Йорк)[ред. | ред. код]

Відділ Стародавнього Єгипту (Бруклінський музей, Нью-Йорк)[ред. | ред. код]

Артефакти. Художній музей Волтерс[ред. | ред. код]

Артефакти. Державний Ермітаж[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Рекс Энгельбах, Сомерс Кларк. Строительство и архитектура в Древнем Египте. М.:Центрполиграф, 2009
  2. Каноническое изображение египтян
  3. Art in Ancient Egypt
  4. Ancient Egypt

Джерела[ред. | ред. код]

  • Каган М. С. Морфология искусства. — Л.: Искусство, 1972. — 440 с. — 20 000 экз.
  • Чегодаева А. Д. Всеобщая история искусств. — М.: Искусство, 1956.
  • Матье М.Э. Искусство Древнего Египта. — М.: Искусство, 1970. — 197 с.
  • Афанасьева В.К., В. Луконин, Н. Померанцева. Искусство Древнего Востока. — М.: Искусство, 1976. — 375 с.
  • Пунин А.Л. Искусство Древнего Египта. Раннее царство. Древнее царство.. — СПб, 2008. — 464 с.
  • Косидовский З. Когда Солнце было Богом.. — М., 1970.