Митра перемиських єпископів
 | Було запропоновано об'єднати цю статтю або розділ з Руська корона, але, можливо, це варто додатково обговорити. Пропозиція з червня 2022. |
 | |
| Час створення: | XVI століття або 1700–1713 роки |
|---|---|
| Матеріал: | мідь, коштовне каміння |
 Митра перемиських єпископів у Вікісховищі | |
Митра перемиських єпископів — втрачена реліквія, церемоніальний головний убір владик Перемиської єпархії, викрадена 1952 (1953) року співробітниками Міністерства громадської безпеки (пол. Ministerstwo Bezpieczeństwa Publicznego) ПНР [1][2].
Також часто ототожнюється з переробленою королівською інсигнією короля Королівства Русі Данила Романовича, яку він прийняв наприкінці 1253 — початку 1254 року від посланця понтифіка Інокентія IV легата Опізо з Мезано в північноволинському місті Дорогичин[3][4].
Історія[ред. | ред. код]
Міф про те, що митра була перероблена з віднайденої в Перемишлі королівської інсигнії Данила Романовича набув поширення з початку XVIII століття або в другій половині ХІХ століття. Перероблена нібито в XVI столітті для перемиського владики Антонія Радиловського або протягом 1700–1713 років для єпископа Юрія Винницького з додаванням власних фамілійних клейнодів[5][2].
За автора міфу слід вважати Юліана Никоровича, а датою його поширення — 1879 рік [6].
Після смерті владики Юрія Винницького (†1713), митру привласнила сестра покійного Олена Гумницька. Судовий процес про повернення митри у власність єпархії тривав 28 років, аж до смерті Олени Гумницької 1741 року. Після повернення митри владиці Ієронімові Устрицькому, головний убір зберігався в катедральному храмі святого Івана Хрестителя в Перемишлі[7]. Далі митра потрапила до бібліотеки Перемиського капітулу[2].
Митру вживали дуже рідко, зосібна перемиський єпископ Іван Снігурський, на початку ХІХ століття одягав убір лише на свято Богоявлення та Великдень.
Наступний владика Іван Ступницький наказав реставрувати митру.
1888 року митра експонувалася на Археологічно-бібліографічній виставці Ставропігійського інституту у Львові[8].
12 травня 1915 року під час відступу російських військ митру перемиських владик забрав і вивіз до імперської столиці генерал Євген Шмурло, звідки на підставі укладеного між Річчю Посполитою і радянською Росією Ризького миру 1921 року, стараннями єпископа Йосафата Коциловського 1926 року пошкоджена митра була повернена назад до Перемишля.
До 1939 року владика лише двічі привселюдно використовував головний убір.
Напередодні вторгнення Червоної Армії, єпископ Йосафат Коциловський розпорядився розібрати митру і заховати коштовності в підвалі єпископської палати. Усі дії виконав отець Микола Денько, склавши водночас власноручний план схованки. Після ліквідації Української греко-католицької церкви 1946 року, отцю Миколі Денькові вдалося уникнути арешту і добратися до Варшави, де він передав план схованки ігуменові монастиря отців василіян на вулиці Медовій Павлові Пушкарському. 1953 року їх обох заарештовано службою безпеки комуністичної Польщі. Після допитів і обшуку монастиря до Перемишля направлено слідчо-оперативну групу з метою пошуку «Данилової митри». Результати діяльності не відомі. Припускають, що агенти віднайшли і розграбували схованку з клейнодами[2].
1969 року в київському часописі «Наука і суспільство» з'явилася радянська версія зникнення митри перемиських єпископів. Нібито 1942 року, побоюючись реквізиції реліквії німецькими окупаційними властями, єпископ Йосафат Коциловський, через посередництво капеланів італійського війська, передав митру на збереження до Ватиканського музею, із застереженням про повернення музеалії до Перемиського владицтва або за його відсутності урядові української держави після завершення війни[9][10].
Опис[ред. | ред. код]
Вперше опис митри був складений 1875 року за часів владарювання на перемиській катедрі нумізмата, історика мистецтва, владики Івана Ступницького.
Виготовлений з міді головний убір був інкрустований 972 маленькими рубінами та 300 маленькими перлинами в переділах. Коштовні камені були погано відшліфовані найімовірніше непрофесійним ювеліром. Рубіновий хрестик на митрі походив з XVII століття. Основною цінністю митри були дві великі перлини. За сучасними оцінками вартість митри складає від 500 тисяч до 1 мільйона доларів США[2][1].
Галерея[ред. | ред. код]
-
Діадема з київського скарбу 1889 року, ХІ століття -
Плоцька діадема. На думку окремих дослідників інсигнія виразно руського походження. XIII століття -
Корона Данила Романовича була західного походження, тому найімовірніше мала поширений в ті часи вигляд обруча увінченого чотирма шпилями у вигляді лілій. На зображенні король Богемії та Польщі Вацлав ІІ на фрагменті мініатюри з Манесського кодексу. XIV століття -
Репліка так званої корони Данила Романовича виконана Олексієм Руденком. 2002 рік -
Векторна версія
_by_shakko.jpg){kind=small}
.svg)
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Михайло Козак. Пом'яни, Господи, душі слуг твоїх.— Львів: «Свічадо», 2002. — С. 249.
- ↑ а б в г д Богдан-Мар'ян Білий. Легендарна митра перемиських владик (так звана «Данилова корона»). Архів оригіналу за 1 грудня 2017. Процитовано 21 вересня 2014.
- ↑ Олександр Майоров. Між Нікеєю та Римом: коронація Данила Романовича у світлі зовнішньої політики династичних зв'язків галицько-волинських князів (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 19 серпня 2014. Процитовано 17 серпня 2014.
- ↑ Коронація Данила Романовича в контексті державно-політичного розвитку Холмської держави в першій половині 50-х рр. XIII ст. Архів оригіналу за 22 травня 2011. Процитовано 17 серпня 2014.
- ↑ Mariusz Bartnicki. Sprawa insygniów koronacyjnych króla Daniela Romanowicza [Архівовано 19 серпня 2014 у Wayback Machine.] (пол.) (укр.)
- ↑ Никорович Ю. Схиматизм всего клира руско-католического Богом спасаемои епархіи Перемишльской на год от рожд. Хр. 1879. — Перемышль, 1879.
- ↑ Григорій Лакота. Дві престольні церкви перемиські. — Перемишль, 1937.
- ↑ Каталог археологічно-бібліографічної виставки Ставропігійського Інституту у Львові. — Львів, 1888.
- ↑ Вірний М. Доля корони Данила. Галицького. // Наука і суспільство, 1969.
- ↑ Король Данило Галицький у пам'ятках історії та культури. — Івано-Франківськ, 2009. Архів оригіналу за 25 березня 2016. Процитовано 26 вересня 2014.
Посилання[ред. | ред. код]
- Корона Данила Романовича (1253-1953) [Архівовано 13 травня 2016 у Wayback Machine.] // diasporiana.org.ua
- Богдан Скаврон. Король Данило і євроінтеграція [Архівовано 5 квітня 2015 у Wayback Machine.]
- Mariusz Bartnicki. Atrybuty władzy książąt ruskich XIII w. jako elementy prestiżu [Архівовано 10 березня 2022 у Wayback Machine.] (пол.)
- Маріуш Бартницький. Справа коронаційних інсигній Данила Романовича [Архівовано 19 серпня 2014 у Wayback Machine.]
Література[ред. | ред. код]
- Бадяк В. Коронація Данила Галицького і доля його корони // Король Данило Романович і його місце в українській історії. Під ред. Я. Онищука. — Львів, 2003. — С. 107—117.
- Головко О. Б. Корона Данила Галицького: Волинь і Галичина в державно-політичному розвитку Центрально-Східної Європи раннього та класичного середньовіччя. — К. : Стилос, 2006.
- Кульчицький В. Данило Галицький і доля його корони // Наше слово. — Варшава, 1983. — 4 вересня.
- Лякота Г. Про вивезення і поворот перемиської митри Данила // Нова Зоря. — 1928, 9 січня.
- Полєк Володимир. Коронація і корона Данила Галицького. — Івано-Франківськ : «Нова Зоря», 2003.
- Рибалко О. Корона і митра: післямова, що наразі не має кінця // Пам'ятки України. — 1994. — № 1-2. — C. 31—32, 142.
- Хома І. До історії королівської корони Данила // Християнський голос. — 1953, 30 серпня.