Михайличенко Гнат Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гнат Васильович Михайличенко
Михайличенко Г.jpg
Гнат Михайличенко
Псевдо Ігнатій Михайлич
Брат[1]
Народився 15 (27) вересня 1892(1892-09-27)
с. Студенок Суджанського пов. Курської губернії (нині в складі с. Миропілля Краснопільського р-ну Сумської обл)
Помер 8 (21) листопада 1919(1919-11-21) (27 років)
Київ
Поховання Парк Вічної Слави
Громадянство
(підданство)
Flag of the Ukrainian State.svg УНР
FlafUSRR.gif УСРР Flag of Russia.svg Російська імперія (до 1917)
Діяльність письменник
Мова творів українська
Роки активності 1911–1919
Жанр вірш, проза
Magnum opus «Блакитний роман»
Партія Українська комуністична партія (боротьбистів)

S:  Роботи у  Вікіджерелах

Михайличе́нко Гна́т Васи́льович (літературний псевдонім Ігна́тій Миха́йлич; 15 [27] вересня 1892(18920927), Миропілля (Краснопільський район) — 8 [21] листопада 1919, Київ) — письменник і політичний діяч, член Центральної Ради.

Біографія[ред. | ред. код]

Син селянина. Навчався в 19081912 роках у Харківському хліборобському училищі, звідки за зв'язки з есерами його перевели до Московського хліборобського училища. Живучи в Москві, продовжив навчання в університеті Шанявського. Мобілізований 1914 року до армії, втік з фронту, перебував на нелегальному становищі. 1916 року за належність до харківської організації лівих есерів військовий суд засудив його до шести років каторги (яку замінили засланням) й довічного поселення в Сибіру. Покару відбував у с. Тулуп'єму Нижньоудинського повіту Іркутської губернії.

Після Лютневої революції 1917 року повернувся в Україну. Був одним із лідерів Української партії соціалістів-революціонерів (боротьбистів). Від лютого по квітень 1919 року входив до колегії Київської ГубЧК.

Очолював з 12 травня по 3 липня 1919 року Народний комісаріат освіти УСРР.[2]

Співредактор (разом із Михайлем Семенком) першого числа літературно-мистецького тижневика «Мистецтва»[3].

У травні-липні 1919 року воював на Західному фронті. Із зайняттям Києва наприкінці серпня 1919 року військами Добровольчої армії перейшов на підпільне становище. 8 (21) листопада 1919 року заарештований разом із Василем Чумаком денікінською контррозвідкою за участь у організації повстання проти білогвардійців на Київщині, розстріляний конвоєм під час спроби втечі[4][5][6]. Після встановлення радянської влади в Києві в грудні в районі Лук'янівського кладовища було знайдено декілька закопаних тіл, серед яких були Михайличенко, Чумак[7]. Похований 29 грудня 1919 року в братській могилі на території Аносовського саду (нині парк Вічної Слави, поховання було зруйноване 1933 року внаслідок зсуву ґрунту)[8].

Творчість[ред. | ред. код]

Писав вірші з 1911 року, прозу з 1915 року. Автор «Блакитного роману» (Харків, 1921), повісти «Історія одного замаху. (Історична повість з життя українських революціонерів до революції)» (Одеса, 1918), збірки «Новелі» (Харків, 1922), віршів. З передмовою і за редакцією Михайличенка вийшла посмертна збірка оповідань Андрія Заливчого «З літ дитинства» (Київ, 1919).

В Україні дослідженням біографії та творчості поета займався сумський краєзнавець і журналіст Геннадій Петров (1936–1996). Йому вдалося встановити точну дату і місце народження Михайличенка.

Увічнення пам'яті[ред. | ред. код]

У 1928–1938 роках вулиця Пилипа Орлика в Києві називалася на честь Гната Михайличенка[9][10].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Яловий, 1923, с. 115.
  2. Лікарчук І. Л. Міністри освіти України: в 2-х т. – т. 1 (1917–1943 рр.) – К. : Видавець Ешке О.М., 2002. – с. 131-132. ISBN 966-557-096-Х
  3. Мистецтво, 1919.
  4. Предупрежденное возстаніе // Кіевлянинъ. — 1919. — № 73. — 20 ноября [ст. ст.]. — С. 1.
  5. N. Игнатій Михайличенко. [8 ноября при попыткѣ къ бѣгству былъ убитъ одинъ изъ виднѣйшихъ боротьбистовъ И. Михайличенко] // Кіевлянинъ. — 1919. — № 74. — 21 ноября [ст. ст.]. — С. 1.
  6. Плужанин, 1926, с. 2–3.
  7. Жертвы деникинского террора. [В районе Лукьяновского кладбища найдено зарытыми в одной яме 13 трупов, среди которых видные партийные работники, как т. Михайличенко и др. Трупы были в страшно изуродованном виде. У одного из трупов верхняя часть головы вся оторвана; многие из трупов были совершенно раздеты] // Известия Киевского губернского революционного комитета : газета. — Киев, 1919. — № 6. — 26 декабря. — С. 3. (рос.)
  8. Проценко, 1994, с. 261–263.
  9. Протокол засідання Президії Київської Міської Ради ІХ скликання від 8 лютого 1928 року Ч. 35, п. 541 «Про перейменування вулиць» // Державний архів м. Києва, ф. Р-1, оп. 1, спр. 463, арк. 202, 204. Архівовано з першоджерела 2 листопада 2015.
  10. Постанова президії Київської міської Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів від 11 листопада 1938 року № 1082/6 «Про перейменування вулиць м. Києва» // Державний архів м. Києва, ф. Р-1, оп. 1, спр. 10720, арк. 30, 30зв, 31, 31зв, 32, 32зв, 33. Архівовано з першоджерела 28 листопада 2015.

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]