Перейти до вмісту

Михайлова Аліна Артурівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Михайлова.
Михайлова Аліна Артурівна
Аліна Михайлова (2022)
Народилася1 жовтня 1994(1994-10-01) (31 рік) Редагувати інформацію у Вікіданих
Дніпро
Країна Україна Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьвійськовослужбовиця, волонтерка, політична діячка Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materКНУ імені Тараса Шевченка і Українська школа політичних студійd Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовукраїнська Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладАрмія SOS, Медичний батальйон «Госпітальєри», Правий сектор і Київська міська рада Редагувати інформацію у Вікіданих
Посададепутат місцевої ради Редагувати інформацію у Вікіданих
ПартіяГолос Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
орден Богдана Хмельницького III ступеня орден княгині Ольги III ступеня Медаль «Захиснику Вітчизни» Медаль «За сприяння Збройним Силам України»

Алі́на Арту́рівна Миха́йлова (нар. 1 жовтня 1994, Дніпро, Україна) — українська волонтерка, офіцерка ЗСУ, активістка й політична діячка. Учасниця Революції гідності. Депутатка Київської міської ради IX скликання. Керівниця медичної служби «Ульф»[1][2] 108-й окремий штурмового батальйону «Вовки Да Вінчі» ім. Дмитра Коцюбайла.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народилась 1 жовтня 1994 року в Дніпропетровську. Вчилась у Фінансово-економічному ліцеї. Закінчила Середню загальноосвітню школу № 45[джерело?].

2012—2018 — навчалася в КНУ ім. Шевченка, здобувши диплом магістра політології[3].

У 2019 році розпочала навчання на магістратурі в Київській школі економіки на стипендіальній програмі. У 2021 році перевелась на 2 курс магістерської програми «Публічне управління та адміністрування» в Український католицький університет, де продовжує навчання і до сьогодні[коли?][джерело?].

Випускниця Української школи політичних студій (програма 2021 року)[джерело?].

2022 року увійшла до списку «30 до 30: обличчя майбутнього» від журналу «Forbes. Україна»[4]. А у 2023 році — в рейтинг визначних лідерів сучасності в категорії «Захисники» в списку «Української правди» (премія «УП 100»)[5].

Волонтерська діяльність

[ред. | ред. код]

Учасниця Революції гідності[2]. З травня 2014 року є волонтеркою БФ «Армія SOS»[6][неавторитетне джерело], який опікується забезпеченням ЗСУ, НГУ та добровольчих батальйонів. Координувала роботу штабу, займалась фандрейзингом і комунікаціями з жертводавцями, закупівлями, розподілом та передачею допомоги військовослужбовцям[2][7].

Зимою 2015 потрапила під танковий обстріл у Мар'їнці. Була на передньому рубежі ЗСУ поблизу Донецького аеропорту під час бойового зіткнення. Задокументувала загиблих громадян РФ, чиї документи пізніше були представлені як докази російської агресії[8][неавторитетне джерело]. Разом із волонтерами організувала дванадцяту сесію першої в Україні предметно-документальної виставки із зони АТО «На лінії вогню»[9].

Участь у російсько-українській війні

[ред. | ред. код]

Вересень 2016 — червень 2017 — парамедикиня[джерело?] медичного батальйону «Госпітальєри» Української добровольчої армії[10].

Червень 2017 — вересень 2019 — створила та керувала медичною службою «УЛЬФ». Операторка БПЛА «Валькірія» Першої окремої штурмової роти «Правого сектору»[11][12][8].

Після 24 лютого 2022 року повернулася на фронт до свого підрозділу, мобілізувалась до ЗСУ.

Київська міська рада

[ред. | ред. код]

У 2019 стала помічницею народного депутата IX скликання ВР від фракції «Голос» Рустема Умєрова[13].

25 жовтня 2020 року обрана депутаткою Київської міської ради IX скликання від партії «Голос».

Член постійної комісії Київської міської ради з питань бюджету та соціально-економічного розвитку. Членкиня МФО «Рівні можливості».

Згідно з дослідженням руху «Чесно» визнана найопозиційнішою з депутатів Київради: станом на квітень 2021 року не підтримала 130 проєктів рішень[13].

Особисте життя

[ред. | ред. код]

З 2017 року була у стосунках з українським добровольцем, командиром 1 ОМБ «Вовки Да Вінчі», Героєм України Дмитром Коцюбайлом,[14] який загинув 7 березня 2023 року в боях за Бахмут, отримавши уламкове поранення шиї з розривом трахеї[15].

Скандали

[ред. | ред. код]

У березні 2025 року Аліна придбала новий Mercedes GLA 200 за $61 тис. Блогер Мирослав Олешко написав, що це відбулось під час збору донатів. Аліна заявила, що взяла машину в кредит, пройшовши необхідний фінансовий моніторинг[16].

Нагороди та відзнаки

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Цензор.НЕТ. Волонтер-медик Аліна Михайлова: "Мені в бліндаж вивезли першого пораненого, він був легкий. Далі - адреналін і думки: "А який буде наступний?". Цензор.НЕТ (укр.). Архів оригіналу за 28 жовтня 2021. Процитовано 28 жовтня 2021.
  2. ↑ а б в Другий фронт. Чому для київської ветеранки шлях повернення з війни не завершується | Громадське телебачення. hromadske.ua (укр.). Архів оригіналу за 28 жовтня 2021. Процитовано 28 жовтня 2021.
  3. ↑ Михайлова Аліна Артурівна — Біографія, Балотування, Фракції, Політична Агітація | ПолітХаб. www.chesno.org (укр.). Процитовано 4 січня 2026.
  4. ↑ 30 до 30: обличчя майбутнього. Forbes Україна. 22 серпня 2022. Процитовано 11 березня 2023.
  5. ↑ УП відзначила 100 лідерів України. www.pravda.com.ua. Архів оригіналу за 4 грудня 2025. Процитовано 4 січня 2026.
  6. ↑ Волонтерка і парамедик Аліна Михайлова: Нашому інформаційному фронту дуже не вистачає бійців. Бо як переможемо Росію – пересваримось між собою - Новинарня. novynarnia.com (укр.). 5 серпня 2020. Архів оригіналу за 28 жовтня 2021. Процитовано 28 жовтня 2021.
  7. ↑ Svyrydenkov, Denys. Студентка KSE увійшла до ТОП-20 людей з найбільшим впливом на українську молодь у Facebook. Kyiv School of Economics (рос.). Архів оригіналу за 28 жовтня 2021. Процитовано 28 жовтня 2021.
  8. ↑ а б 11 ЗАПИТАНЬ. Аліна Михайлова про тролів, сексизм і 7 років війни (укр.), архів оригіналу за 28 жовтня 2021, процитовано 28 жовтня 2021
  9. ↑ У Музеї історії Києва відкрилася предметно-документальна виставка «На лінії вогню» | Рідний Київ. kyiv.ridna.ua. Архів оригіналу за 28 жовтня 2021. Процитовано 28 жовтня 2021.
  10. ↑ Аліна Михайлова - досьє, біографія, фото, останні новини. Парламент.UA (укр.). Архів оригіналу за 28 жовтня 2021. Процитовано 28 жовтня 2021.
  11. ↑ Тактична медицина: як працюють медики-добровольці медслужби «Ульф» (рос.). Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 28 жовтня 2021. Процитовано 28 жовтня 2021.
  12. ↑ Депутати Київради. KYIV CITY COUNCIL (укр.). Архів оригіналу за 28 жовтня 2021. Процитовано 28 жовтня 2021.
  13. ↑ а б Михайлова Аліна Артурівна — Біографія, Балотування, Фракції, Декларації | ПолітХаб. www.chesno.org (укр.). Архів оригіналу за 28 жовтня 2021. Процитовано 28 жовтня 2021.
  14. ↑ Волонтерка Аліна Михайлова про повернення з війни, нагороду “Да Вінчі” та внутрішній флюгер. Українська правда (укр.). Процитовано 12 березня 2023.
  15. ↑ Цензор.НЕТ. На Донбасі загинув Герой України, легендарний доброволець Дмитро Коцюбайло (Да Вінчі), — Зеленський. Відео. Цензор.НЕТ (укр.). Процитовано 7 березня 2023.
  16. ↑ Олексій Руденко (2025.08.18). Депутатка Київради Аліна Михайлова опинилася у центрі скандалу.
  17. ↑ Українські добровольці б’ються щоденно за нашу державу й неодмінно переможуть – Володимир Зеленський зустрівся з воїнами, які захищають Україну у складі різних підрозділів. 14 березня 2023.
  18. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №889/2019. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua) . Архів оригіналу за 17 травня 2020. Процитовано 28 жовтня 2021.
  19. ↑ Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Незалежності України. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 28 жовтня 2021.
  20. ↑ У постійній боротьбі за свою країну та людей — ветеранка Аліна Михайлова / Захисниці (укр.), архів оригіналу за 28 жовтня 2021, процитовано 28 жовтня 2021

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Михайлова Аліна Артурівна
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Михайлова_Аліна_Артурівна&oldid=47714231